Поняття детермінації віктимної поведінки

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

ІНСТИТУТ  ПРОКУРАТУРИ І СЛІДСТВА 
 
 
 

Реєстраційний номер №_____                              Кафедра кримінології та

Дата _________                                                      кримінально- виконавчого права 
 

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ :

ПОНЯТТЯ ДЕТЕРМІНАЦІЇ ВІКТИМНОЇ ПОВЕДІНКИ 
 
 
 

     Студентки 4 курсу, 2 потоку, 4 групи

     Гончар Оксани Петрівни 
 
 
 
 

Одеса- 2008

Зміст

Вступ ………………………………………………………………………………..3

Розділ 1. Загальні положення віктимологічної детермінації………………….....5

1.1. Детермінація як філософська категорія………………………………..5

1.2. Визначення і суть детермінації віктимної поведінки……………........9

Розділ 2. Детермінанти віктимної поведінки…………………………………….18

      2.1. Класифікація детермінант віктимної поведінки……………………...18

      2.2. Віктимологічна детермінація окремих видів злочинності…………...21

Висновок…………………………………………………………………………....31

Список  використаної літератури………………………………………………….33 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

   Глибокі зміни, що відбуваються у житті нашого суспільства, породжують багато труднощів не лише в економічній, політичній та соціальній сферах, а й в етико-психологічній. Наслідком ускладнення соціально-економічної і політичної ситуації, процесів, пов’язаних зі швидкими змінами в суспільстві, є, зокрема, бурхливе зростання кількості та розмаїття соціальних конфліктів, в основі яких часто бувають нерозуміння людьми одне одного, надмірна дратівливість, агресивні прояви. Увиразнення показників правопорушень і злочинів зумовлює актуальність дослідження факторів та передумов виникнення конфліктності, агресії, злочинності і пошуку шляхів їх запобігання.

    Традиційно  дослідження причин агресії, злочинів та соціальних конфліктів спрямовуються на вивчення властивостей особистості агресора (злочинця), можливих причин вербальних або фізичних нападів, мотивів скоєння злочинів, особливостей конфліктної, агресивної чи злочинної поведінки. Водночас одна з найзначніших причин цих явищ залишається малодослідженою, хоча вона й очевидна: йдеться про віктимологічний аспект проблеми соціальних конфліктів і злочинів.

    Виходячи  з вищевикладеного, можна стверджувати, що проблеми віктимної поведінки  потерпілих в умовах загальної ескалації  злочинності в сучасному українському суспільстві набувають особливого значення, відрізняючись підвищеною актуальністю.

    Вивченню  проблеми віктимної поведінки присвячено праці багатьох дослідників (Г. Андрєєва, Є. Афонін, О. Бандурка, В. Бойко, Ф. Бородкін, І. Ващенко, О. Волков, Н. Гришина, В.В. Голіна, С. Горбов, О. Донченко, В. Друзь, В,М, Дрьомін, І.М. Даньшин, А,І. Долгова, О.М. Джужа, О. Єршов, В. Ковальов, О.М. Костенко, О.М. Литвак, І. Ладанов, В.С. Мінська, М. Обозов, В.І. Полубинський, Д.В. Рівман, М. Рибакова, В. Симонов, О.Д. Татарковський, В.О. Туляков, Л.В. Франк, В.Є. Христенко та інші). Їх аналіз дозволяє зробити висновок, що інтенсивність і характер перебігу будь-яких конфліктів (побутових, виробничих, педагогічних, криміногенних тощо) залежать переважно від поведінки тих, хто їх провокує. При тому, саме ці особи насамкінець здебільшого залишаються у програші, опиняючись у ролі постраждалих, жертв.

      Довгий час в дослідженнях увага зосереджувалася на поведінці злочинця, а особливості сприяючої, або віктимної, поведінки потенційної жертви майже зовсім не враховувалася. Але ж відомо, що поведінка потенційної жертви дуже впливає на характер розгортання агресивної взаємодії та її наслідки. Часто-густо саме поведінка жертви є основною причиною актуалізації агресивних проявів з боку потенційного агресора чи злочинця.

    Очевидно, що сукупність якостей, що характеризують злочинця, сприяють скоєнню злочину лише при взаємодії з сукупністю особистісних властивостей, що характеризують жертву, особливо за певних об’єктивних обставин. Віктимогенні ознаки поведінки та особистості жертви (постраждалого) є істотними умовами реалізації причинного зв’язку, де наслідками виступають дії агресора чи злочинця.

      Водночас дослідження причин  віктимізації, виявлення сукупності  психологічних властивостей особистості,  що сприяють становленню її  віктимної поведінки, є досить важливим для пошуку заходів профілактики конфліктів, боротьби зі злочинністю та зниження рівня віктимізації населення.

    Отже, віктимологічний підхід до вирішення  проблем запобігання таких соціально-негативних явищ, як деструктивні конфлікти, правопорушення та злочини, є актуальним і необхідним.  
 
 

       Розділ 1. Загальні положення віктимологічної детермінації.

        1.1. Детермінація як філософська категорія.

     Кожен злочин являє собою акт поведінки. При навмисному злочині ця поведінка має більш або менш повну оцінку особою як самої поведінки, так і її наслідку. Проте, при аналізі злочину не можна відділяти злочинця від конкретної життєвої обстановки, в якій він діє. Злочини людини неможливо ізолювати від ситуації, яка їх спричинила і визначила за формою та змістом. Аналізуючи злочин, неможливо оцінити його в кримінологічному плані доти, доки не будуть розглянуті усі внутрішні зв’язки обставин, які в сукупності сприяли можливості його вчинення, тією або іншою мірою вплинули на результати злочинної діяльності, визначили рішимість злочинця та мотиви його поведінки. Щоб аналіз причин злочинів був об’єктивним, необхідно враховувати весь комплекс чинників, що створюють замкнений причиновий ланцюг, останнім елементом якого є злочин. Вивчення цього причинового ланцюга здебільшого веде за межі конкретної кримінальної ситуації, відкриваючи можливість оцінити сукупність обставин, які визначили формування не тільки конкретного злочинного наміру, а й загалом – анти суспільної установки особи, визначивши негативну лінію поведінки злочинця. Однією з найактуальніших і порівняно мало опрацьованих є проблема детермінації віктимної поведінки. 

     Детермінація (від лат. determinare – визначати) – процес обумовлення, визначення. Про детермінанти, або обставини, фактори, говорять як про об’єднуючі терміни для причин і умов.

     Процес  детермінації певного явища являє  собою складну взаємодію різних форм зв’язків : не лише причинних, але й функціональних, статистичних, зв’язків станів і інших.

     Функціональна залежність відображає об’єктивну відповідність, паралелізм в існуванні та зміні двох факторів.

     Статистичний  зв’язок виявляється у зміні характеру розподілу одного фактора залежно від зміни іншого, наприклад, збільшення числа злочинів із ростом чисельності населення. Окремий вид статистичного зв’язку – кореляційна залежність. У цьому випадку за основу береться середнє значення фактора, явища. Якщо виявляється, що розподіл одного явища прямо пропорційно розподілу іншого, кореляція має позитивний характер, якщо навпаки – негативний. Коефіцієнт кореляції має значення від 0 до 1, і чим він ближче до 1, тим сильніший зв’язок між явищами.

     Зв’язок стану характеризується тим, що один стан будь-якого явища в цей момент за конкретних умов визначає стан цього явища в інший момент. Але саме по собі виявлення факту взаємозв’язку між певними явищами чи процесами не можна  визнати достатнім, необхідно з’ясувати характер такого зв’язку.¹

     Проблема  детермінації є однією з центральних. Детермінізм – це найбільш загальна категорія, що характеризує виникнення явищ,  їх причинову зумовленість, що спостерігається в природі та суспільстві. Це стосується, насамперед, залежності одних явищ, процесів та станів від інших. Єдність та багатогранність світу ґрунтується на загальності зв’язків. У концепції діалектичного детермінізму основний принцип – це принцип універсальної взаємодії. Під час дослідження взаємодії явищ необхідним є аналіз їх сторін, процесу їх існування, а також оцінка зміни сторін взаємодії.

     Детермінізм пояснює, чому саме відповідний процес відбувався так, а не інакше, чому виникло саме це явище, які саме умови, що його породжують, та рівень стійкості цього процесу.

     Уся поведінка людини підпорядковується законам причинності. Існують об’єктивні причини, через які людина може вчинити той або інший вчинок, існує і наслідок – вчинення суспільно небезпечного та протиправного діяння щодо іншої особи. Але який “механізм” цього процесу, у чому існує специфіка причинових зв’язків у поведінці людини – ці питання недостатньо досліджені.

     Різноманітні види закономірностей залежності між явищами охоплюються поняттям детермінації. Це поняття є значно ширшим від причинного зв’язку. Але, водночас, останнє є більш конкретним та змістовним. Як різновид закономірного зв’язку, причинність має певні ознаки : загальність, необоротність, просторова та часова непереривність, за своєю природою вона має генетичний характер.

     При причинному поясненні встановлюється, під впливом яких обставин породжується певне явище, а при більш широкому детермінічному підході – чому явище не просто існує, а існує в певних формах, з тими чи іншими характеристиками.

     Поняття причинності безпосередньо пов’язане з категоріями “причина і наслідок”, “причинно-наслідковий зв’язок” тощо.

     Причинний зв’язок характеризується певними особливостями. По-перше, причина, породжуючи дію, спричиняє наслідки. Для дії причини необхідні певні умови, але вони  самі по собі не  здатні породити наслідок. Пасивна позиція очевидців злочину – це умова успішного досягнення злочинного результату, але не причина злочину. По- друге, між причиною і наслідком існує послідовність у часі. Причина завжди передує у часі наслідку, хоча часовий інтервал може бути й не значним. По-третє, наслідок не може бути причиною цієї ж причини. Наприклад, новий стан злочинності обумовлює формування нового суспільства, в якому буде відтворюватися не попередня злочинність,а злочинність з новими характеристиками. По-четверте, дія однієї і тієї ж причини в однакових умовах завжди породжує один і той же наслідок. По-п’яте, причина не зводиться до наслідку. Наслідок не повторює причину, він є результатом перетворення, зміни об’єкта.²

     Виділяють чотири підходи до розуміння причинності.

     Перший  підхід називають кондиціоналістським, або умовним. Під причиною розуміють необхідні і достатні умови даного наслідку або сукупність обставин, при яких мав місце наслідок. Тут мова йде про обставини, фактори, а не про причини і умови.

     Традиційний підхід під причиною злочину, злочинності  визначає зовнішні силові впливи, при  чому в кримінології такий вплив  розуміється не лише як фізичний, а й психологічний в різних його варіантах. Найчастіше  в межах даного підходу аналізуються причини конкретного злочину або окремих видів злочинності.

     Третій  підхід – традиційно-діалектичний. Відповідно до нього причина – це все те, що породжує даний наслідок. З цим підходом пов’язане поняття “безпосередньої” або “найближчої” причини злочину. Інакше, на злочинну поведінку впливають не тільки умови середовища, які раніше пройшли через свідомість людини  і залишили певний відбиток, але й нові, що виникли і почали діяти саме в ситуації кримінальної поведінки, часто несподівані для людини.

     Останній  підхід до розуміння причинності  – інтеракціоністський, або з  позиції взаємодії. Причиною тут виступає взаємодія соціального середовища і особистості.³

     Філософська категорія причинності відображає один із найбільш загальних, фундаментальних  законів об’єктивного світу. Цей закон поширюється на всі явища та процеси природи й суспільства, як індивідуальні, так і масові, у тому числі й ті, що мають вірогідний характер і підпорядковуються статистичним закономірностям. Причинність розглядається як одна із форм універсальної взаємодії, як один із видів детермінації, що означає генетичний зв’язок. 
 

    1.2. Визначення і суть детермінації віктимної поведінки.

      Вчинення  значної кількості злочинів залежить не тільки від злочинця, а й від  потерпілої особи внаслідок їх взаємодії. За висловом Гегеля, для вчинення  злочину необхідно двоє – винний та потерпілий. На певних етапах злочинного посягання вони взаємодіють, а нерідко прямо “співпрацюють”. Причому потерпілий відіграє не останню роль у процесі зародження, розвитку і    вирішення криміногенної ситуації.

      Проблеми  особи і поведінки потерпілих від злочинів стали предметом кримінологічної віктимології. Віктимологія  в буквальному перекладі з латинського (victima – жертва) і грецького (logos – вчення) означає вчення про жертву. Основними вихідними поняттями віктимології є “жертва”, “віктимність”, “віктимна поведінка”, “віктимізації”.