Основні давні види письма та принципи, покладені в їхню основу

     Традиційність в українському письмі обстоював  М. Максимович. Суть його правопису  зводилася до використання в українській  мові російського гражданського  алфавіту з іншим звуковим значенням деяких літер, а також уживанням надрядкових знаків. Так, для передачі українського звука [і] в цьому правописі використовувалося аж п'ять знаків: а, о, у, u з діакретичними знаками та ћ; для передачі українського звука [и] вживалися два знаки: ы та и та ін. На Східній Україні цей правопис прихильників не знайшов, зате в Галичині вживався до 1886 р. Та навіть у 1889 р. за цим правописом вийшла у Львові граматика О. Огоновського, офіційно затверджена до вжитку в середніх школах Галичини й Буковини. На Закарпатті правопис М.О. Максимовича з певними видозмінами проіснував аж до 1945 р., тобто до приєднання цієї землі до України. 
 

     2.3. Пропозиції реформування правопису на початку XX сторіччя 
 

     З початком XX ст. учені й майстри слова стали приділяти значну увагу нормалізації графічної системи української мови. Так, у 1917 р. В. Науменко виступив з пропозиціями усунути з українського алфавіту букви я, ю, є, ї та апостроф. Замість цих букв він пропонував використовувати ў, а замість апострофа використовувати м'який знак. Професор Є.Тимченко запропонував усунути букву й і замість неї вживати j. Замість я, ю,ї вживати буквосполучення ja, jy, jе, ji. У1919 р. В.Самійленко висунув пропозиції позбутися букв я, ю, ї, щ; замість й вживати j, а замість ґ латинське g.

     С. Смаль-Стоцький вважав, що в українському письменстві повинна бути збережена  гражданка, тобто слов’янська азбука, прийнята ще за Петра I. 
          У 20-х рр. стала поширюватись ідея створення азбук на основі латинського алфавіту. Є.Тимченко вдруге виступив з пропозиціями вдосконалити українську графіку наступним чином: усунути й та запровадити j, замість щ писати шч, замість дз та дж на позначення африкат вживати латинські s та z, м'якість приголосних позначати знаком > або м'яким знаком.

     Та  жодний з всього різноманіття варіантів прийнятий не був, розвиток фонетичного рівня українського правопису пішов іншим шляхом. 

     2.4. Зміни в правописі у XX сторіччі 

     У 1907-1909 рр. виходить друком «Словарь української  мови» за ред. Б. Грінченка. Представлену в ньому правописну систему використав І. Огієнко в підготовленому ним і виданому в 1919 р. «Правописі». Всеукраїнська академія наук (ВУАН) використала принципи Б. Грінченка та І. Огієнка при опрацюванні «Найголовніших правил українського правопису». Ці правила стали основою для опрацювання першого загальноукраїнського правопису, що вийшов у Харкові 1928 року і був запроваджений у практику з 1 січня 1929 року. Авторами цього правопису були видатні українські мовознавці Агатангел Кримський, Олекса Синявський, Олена Курило, Євген Тимченко, Григорій Голоскевич, Всеволод Ганцов, Степан Смаль-Стоцький, Василь Сімович, Володимир Гнатюк, Леонід Булаховський та інші. Підписав його до друку народний комісар освіти УСРР Микола Скрипник. 
 
          Коли б усе йшло цивілізованим шляхом розвитку, тепер ми мали б сталий правопис, з якого усували б окремі вади та недоречності. Адже починаючи з середини XIX і до початку 30-х років XX ст. український правопис набував дедалі більшої самобутності й соборності. Але настали часи репресій, придушення будь-яких проявів національного самовираження. У добу розстріляного відродження знищено або зацьковано більшість авторів харківського правопису 1928 року. Укоротив собі віку Микола Скрипник. 
          У 1933 році виходить новий правопис, «очищений від націоналістичних перекручень, що ставили перешкоди оволодінню грамотністю широкими масами і спрямовували українську мову на відрив від російської, орієнтували українську мову на польську та чеську буржуазну культуру, ставили бар'єр між українською та російською мовами» . Якщо перекласти ці розмірковування звичайною мовою, то з українського правопису вилучено майже все, що відбивало оригінальні риси української фонетико-морфологічної системи.

     Цей правопис був запроваджений без  жодних обговорень, директивно. У багатьох моментах поривався зв'язок із тогочасною українською правописною традицією. З абетки вилучено літеру ґ. Написання багатьох слів увідповіднено з російськими формами: замість радости, вісти - радості, вісті, замість катедра, міт - кафедра, міф. Послідовно відкинуто йотацію при збігові двох голосних; відповідно слова типу матеріяльний, діяметр, атеїзм, проєкт, дієта дістали форму матеріальний, діаметр, атеізм, проект, діета. Замінено написання слів авдієнція, авдиторія, авкціон, бравнінґ, фавна на аудієнція, аудиторія, аукціон, браунінг, фауна. А втім зберігалася ще низка традиційних написань: Европа, хемія, синтакса, ім'я імени, плем'я племени. Нормою і далі вважалося відмінювання запозичених слів на -о: бюро бюра бюром у бюрі, кіно кіна, радіо радіом. Пізніше, наприкінці 30-х років, у практиці, передусім преси, ці слова стали вживати за російським зразком, не відмінюючи їх.

       Далі таке «очищення» тривало. У 1946 році з'являється «вдосконалений» український правопис, що ставив собі за мету «забезпечити єдність з правописами братніх народів Радянського Союзу, особливо російського» . Хоча спочатку певні надії на виправлення спотворень пов'язувалися як раз із цим проектом, що розроблявся правописною комісією на чолі з академіком Л. Булаховським в евакуації під час війни. Члени комісії (з участю відомих українських поетів і письменників П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана, Ю. Яновського, І. Кочерги та ін.) спробували бодай почасти повернути вилучені орфографічні норми. Збережені стенограми обговорень показують, що настійливо пропонувалося відновлення літери ґ, написання типу Європа, европейський, східній, західній, народній тощо. 
          Втім партійно-політичні втручання й диктат сповна проявилися на етапі затвердження цього проекту. Жодна з пропонованих змін не пройшла; в опублікованому в 1946 р. правописі було зроблено лише кілька косметичних виправлень. Зокрема замість атеізм, маіс, наівний, Каір, Аіда, діета, діез уведено форми атеїзм, маїс, наївний, Каїр, Аїда, дієта, дієз і подібні, проте залишено проект.

     Здавалося б, далі зближувати правописи вже  не було куди. Але 1960 року виходить іще  одне видання «Українського правопису». Спричинене воно тим, що в 1956 році видано «Правила русской орфографии и пунктуации», тож «у ряді правописних моментів, спільних для української і російської мов, виникла певна неузгодженість, яку тепер, після опублікування «Правил русской орфографии и пунктуации», можна усунути»  
          Причиною всіх змін в українському правописі радянського часу, починаючи з 1933 року, було наближення його до російського, а найбільшим гріхом українських мовознавців уважалося прагнення «порвати із спільними шляхами правописної нормалізації української і російської літературних мов» та невизнання «спільних змін, які сталися в українській і російській мовах після Жовтня»

       Подальше зросійщення українського правопису припинено наприкінці 80-х років минулого століття на хвилі національного піднесення. У 1990 році з'являється трете видання «Українського правопису», за яким до української абетки повернуто усунуту 1933 року літеру Ґ, зменшено кількість винятків у відтворенні на письмі слів іншомовного походження тощо. Але ні це видання правопису, ні наступне 1993 року не повернуло українській мові її власного правописного обличчя, яке так довго спотворювали ті, хто виконував замовлення творців «нової історичної спільноти радянського народу» з єдиною мовою.

     В силу розглянутих вище фактів ми можемо вважати сучасний правопис продуктом  розвитку його радянського попередника 1933 року, через логічний ряд модифікацій 1946, 1961 та 1990 років. Через це вважається за доцільне надалі найбільш детально розглянути і порівняти саме сучасний правопис та правопис 1929 року, що має найбільші відмінності від інших і в наш час пропонується деякими науковцями за основу нового українського правопису. Тут також слід зазначити, що окрім вищеназваної літери Ґ, більшість змін стосуються орфографічного рівня правопису. Що стосується пунктуаційного рівня, то відповідних матеріалів знайти не вдалося. Це може свідчити про те, що цей рівень є найбільш сталим і тому не підлягав значним модифікаціям. Крім того, на його ґрунті виключені політичні та культурні суперечки, зміни правопису на цьому рівні цікаві виключно з наукової точки зору, тому і не отримують широкого висвітлення в засобах масової інформації. 

     3.1.Зміни  в українському правописові 2005 рік 

     Український уряд знову ініціює зміни до українського правопису. Спроби запровадити такі зміни робилися вже наприкінці 1990-х.

     Тоді  правописна комісія запропонувала  повернути українській мові основні орфографічні та морфологічні засади Харківського правопису 1929 року, який більшість мовознавців досі вважають найбільш вдалим.

     Проте, тоді цю роботу було заморожено, а в  останні роки президенства Леоніда  Кучми зі складу правописної комісії вивели усіх мовознавців, які звинувачували тодішню українську владу в розробці зрусифікованих змін до правопису.

     Які зміни до правопису чекають на українців цього разу? На це відповіді, на разі, немає.

     Українську  мову, яку більшість мовознавців вважають найбільш наближеною до зразкової – себто, базовану на правописі 1929 р. – можна лише інколи почути на українських телеканалах та прочитати в публікаціях кількох видавництв.

     Якщо  ж не брати до уваги „суржик” – популярну серед пересічних українців та несхвалювану філологами суміш російської та української, нині літературна українська – це мова зразка сталінського періоду з незначними змінами, внесеними на початку 90-х.

     Іншими  словами, те, що читають в „абетках”  українські діти, є плодом генеральної постанови уряду радянської України від 42-го року, де зазначалося : „Дбаючи про культурні потреби українського народу, уряд УРСР вирішив наблизити український правопис до російського.”  
          Натомість, вважається, що правопис 1929 р. вперше найбільш точно відтворив мовні особливості українців, через що більшість його авторів була пізніше репресована. Разом із тим, коли в 1999 р. правописна комісія із мовознавців та світових фахівців україністики вирішила відновити історичну справедливість, громадськість не зраділа перспективі вимовляти “Европа” замість “Європа”, “етер” замість “ефір” та “инший” замість “іншого”.

     Депутат від „Нашої України” Микола Жулинський, який у 2000-му був віце-прем'єром із гуманітарних питань та очолював правописну комісію, жалкує про те, що виніс проект правопису на публічне обговорення: “Була хвиля у пресі негативна, люди багато чого не розуміли. Це налякало тодішнього президента Леоніда Кучму і він дав вказівку призупинити роботу над правописом. Після тього він видав доручення про зміну складу правописної комісії, до якої вже не уійшли люди, які стояли на більш радикальних позиціях, а залишилися більш помірковані”, - сказав Микола Жулинський.

     У 2002-му правописну комісію, з якої натоді вивели провідних філологів, було переведено з підпорядкування Кабінету Міністрів до міністерства освіти. Очолив її віце-президент Національної академії наук Іван Курас – за фахом історик КПРС.

     За  основу нового „Українського правопису” було взято проект правопису за науковою редакцією академіка Віталія Русанівського, який став головним філологом у складі комісії. 

     3.2. Правопис і політика 

        Один із провідних українських мовознавців Олександр Пономарів, якого було виключено з комісії, говорить, що робота з наближення української мови до російської тепер відновилася.

     “Русанівський зближував мови, зближував правописи  в Радянському Союзі! Тепер вони знову хочуть керувати мовознавством. Їм би покаятися за свої гріхи перед  українською мовою і українським  народом! У 1933 році заборонили правопис, що був розроблений українськими мовознавцями, і впровадили новий, який потім при кожному перевиданні наближали до російського. Так наблизили, що вже ніяких українських рис там не залишилося. От слово “ефір” ніхто, крім росіян не каже. Столицю Греції Афінами ніхто, окрім Росії, не називає”, - запевняє Олександр Пономарів.  
          Перед президентськими перегонами восени 2004-го в середовищі філологів ширилися чутки щодо швидкого народження у владних кабінетах нового правопису. Проте, подробиці тієї роботи не виносилися на суд громадськості. 

     3.3. Чи змінюватиме правопис нова  влада? 

     21 березня, вже після зміни влади  в Україні, віце-прем'єр-міністр  Микола Томенко повідомив, що  отримав листа від українських  філологів та письменників, які  вимагали повернути старий склад комісії, який розробляв правопис у 1999-му.

     На  що пан Томенко відповів, що доцільніше буде залишити той склад, який працював в останні дні президентства  Кучми і додав - "Не будемо повертати  старий правопис... стару українську мову".

     Проте, коли пізніше Бі-Бі-Сі запитало пана Томенка щодо можливостей залучення до комісії мовознавців, віце-прем'єр того не виключив.  
 
       Філолог Олександр Пономарів каже, що не розуміє, чому нова українська влада не поновлює роботу старої правописної комісії.

     Він каже, що сподіався, що коли прийде нова влада – вона поверне “стару” комісію.

     Назване Миколою Томенком для прикладу слово  “Европа” – це наслідок правила  передачі іншомовних слів, згідно з  яким на початку слова “Е” в  чужих словах передаємо через  те саме “Е”, а не “Є”, за винятком давніх грецьких запозичень на кшталт Євген та Євангеліє.  
          Якщо буде відновлено склад старої правописної комісії, ймовірно, що українці повернуться до Европи, оскільки у своїй роботі комісія відштовхуватиметься від розроблених раніше змін до правопису 1999-го року.  
          Усього їх налічується близько 20-ти, великою мірою вони стосуються передачі слів іншомовного походження – приміром, паралельне вживання грецизмів зі звуками Ф і Т: себто, нормою вважається як передане на російський та східноукраїнський манер Афіни та орфографія, так і більш милозвучні українській фонетиці Атени та ортографія. 

     3.4. Унікальна «И» 

     Також пропонувалося у деяких словах, особливо перед приголосними н і р повернути  до вжитку початкову фонему и замість і – себто говорити “инший” та “иржа”.

     Мовознавці  кажуть, що за вимовою викорінена за радянських часів українська И є  унікальною – порівняно з російським відповідником, вона ненапружена і  легка, тому раніше була природньою для  вжитку і залишилася в творах Тараса Шевченка та Івана Франка.

     Також закінчення И пропонується вживати  замість І у родовому відмінку однини іменників третьої відміни  – себто, замість радості писати радости, а замість любові – любови. Чи не єдиною зміною, яка спільна  й для старого складу комісії, й для того, який був під головуванням пана Кураса – написання слова „пів” завжди окремо від сусідніх.