Основні давні види письма та принципи, покладені в їхню основу

1. Основні давні  види письма та принципи, покладені  в їхню основу.

 

     Найпершими  засобами утримання в пам’яті певної інформації  були предмети природи. Сюди належать мисливські попереджувальні знаки та символіка самих предметів, уміння читати по слідах.

     Деякі предмети починають виступати, як символи широко відомо, що символом миру була люлька, яку по черзі курили  представники  ворогуючих племен. Символом дружби  вважалося піднесення гостю хліба та солі.

     Предметне письмо.  Здатність  предметів символізувати поняття була різнобічно використана стародавніми  племенами

     Це  представлено в таких видах  ікційського  письма як вампу і кіпу.

     Вампум  – це раковинні буси алгонкінських та ірокезьких племен вони слугували не тільки прикрасами, адже їх використовували  і як предметні «записи» . Особливо важливою була  символіка кольору: білий колір означав мир, здоров’я, благополуччя., чорні буси сповіщали про смерть вождя, червоні- про війну.

     Кіпу- це вузликове письмо інків. Кожний кіпу складався з основного шнура, до якого прикріплювалися  вузли та сплетіння у вигляді  бахроми; вузли та сплетіння різного кольору та розташування були замітками про різні адміністративні  та господарські  розпорядження. Спеціально виготовлені  шнури та буси  виступали зоровими засобами спілкування . Це більш умовний  характер  отримували зарубки  на бирках, татуювання, родові  та племінні знаки власності .  Вони наносилися на предмети побуту  на стіни  печер, скелі, тощо. Цей печерний та наскельний живопис і був одним з найдавніших видів письма.

     Піктографія.  Найдавнішим графічним письмом були малюнки – піктограми . У піктографічному письмі  інформація передається в малюнках. Малюнків не можна читати, їх можна  лише тлумачити. Вони передають зміст повідомлення, але не відображають  його мовної форми. Для передавання  абстрактних понять таке письмо непридатне.

     Наші  далекі предки, певно, теж  використовували  піктографію. Саме слово писати колись означало «малювати»( у ньому той  самий корінь, що й у латинському  слові pictus «розмальований»)

     Ідеографія. Малюнки поступово перетворювалися на умовні знаки, символи, набували хересного значення. Піктограми ставали ідеограмами (позначками для понять, думок). Якщо раніше кружечок із крапкою посередині означав «сонце», то в ідеографічному письмі він став передавати поняття «день».

     Найдавніше  відоме  ідеографічне письмо - єгипетські ієрогліфи, месопотамський ( шумерський) клинопис, а також китайське ідеографічне письмо. В України – це символи, накреслені на великодніх писанках; візерунки, вишиті на рушниках.

       Ми й тепер користуємось ідеограмами, коли пишемо цифри 1,2,3 і т.д., позначаємо арифметичні дії +,-,x,=, тощо. Дорожні знаки - це теж своєрідні ідеограми.

     У надрах ідеографічного письма поступово  зароджувалося  звукове письмо. Імена  фараонів єгиптяни позначали ієрогліфами, у яких вимовлялися  лише перші звуки, і з цих звуків складалося ім’я. Такі ієрогліфи  обводили рамкою ( картушем).

     Існували  три різновиди звукового письма: складове ( силабічне), консонантне  та звуково-буквене.

     Складове  письмо передає цілі склади, тобто кожен значок позначає склад. Найбільш відомим складовим письмом є індійське  письмо деванагарі ( існує з 7 ст.), яке  використовувалося для запису санскриту й досі  використовується як письмо мови гінді. У ньому близько 600 основних і літературних знаків.

     Елементи  складового письма трапляються й  у нас. Наприклад, у написанні  слів я, її, моєю кожна з букв я, ї, є, ю позначає цілий склад (поєднання приголосного  й відповідно  з голосними а, і, е, у)

     Консонантне письмо передає лише приголосні звуки( звідки і назва). Це пов’язано з  особливостями тих мов, де таке письмо зародилося: фінікійської, давньоєврейської, арабської. У цих мовах лексичне значення слова виражається приголосними звуками. У нашій мові  консонантним написанням можна вважати графічні скорочення на зразок млн. ( мільйон), млрд..(мільярд), мкФ(мікрофарада), р-н (район) тощо.

     Греки, запозичивши у фінікійців  їхнє консонантне письмо, додали до нього  букви на позначення голосних звуків .Для цього вони пристосували й  деякі фінікійські знаки. Наприклад, у фінікійській мові знак < позначав гортанний проривний звук, якого не було в грецькый мовы; греки використали його для позначення голосного а ( велика буква А). Так виникло звуко – буквене письмо.

     Звуко-буквене  письмо. Грецьке класичне письмо з 24 букв( 17 букв для позначення приголосних і 17 для позначення голосних) було запроваджене 403 р. до н.е. Греки стали писати зліва направо, а не навпаки, як це робили фінікійці. На основі західногрецького письма виник латинський алфавіт, а на основі східногрецького – слов’янський (кирилиця), вірменський, грузинський.

     Латинський  алфавіт покладено в основу понад 70 алфавітів світу (понад 30 європейських, 20 азіатських і близько 20 африканських).

     Слов’янська азбука ( кирилиця) виникла в IX ст. ( за дними даними, її створили  болгарські проповідники Кирило й Мифодій 863 р., за іншими її уклав учень Кирила Климент Охридський наприкінці IX- на початку X ст.)

     Вона  налічувала  43 букви: 24 запозичені з  грецького алфавіту, 3 – з давньоєврейського, решта – спеціально створені. Крім букв, потрібних для позначення слов’янських звукыв, у цый азбуцы були й зайвы букви( омега, фіта, ксі, псі, іжиця), що використовувалися під час написання запозичених грецьких слів . Кирилиця лягла в основу болгарського, македонського, сербського, українського, російського, білоруського алфавітів. Тривалий час слов'янська азбука в Україні була чи не єдиним видом письма.

2. Розмежування графічних і спеціальних  систем письма

 

     Спеціальні  системи письма  

     Транскрибування — це вид спеціального письма, за допомогою якого фіксують вимову усних текстів. Запис можуть здійснювати з різним ступенем точності, що залежить від потреб того, хто записує. Транскрибування розрізняють залежно від одиниць мови, які записують: для опису звуків використовують звукове, а для опису синтагм і фраз — інтонаційне транскрибування.

     Звукове транскрибування.

     Для транскрипції використовують позначення Міжнародної фонетичної асоціації (МФА), виконані на базі латинського  алфавіту. Основний наголос вказують знаком “΄”, а додатковий — знаком “˛” (перед відповідним знаком). Іноді замість таблиць МФА (наприклад, в орфоепічних словниках) використовують національні алфавіти. Для транскрипції українських текстів використовують український алфавіт (без літер я, ю, є, ї, щ, ь), а також знаки w, v, j[3] .

     Використовують  в орфоепічних словниках (орфоепія — це сукупність норм вимови одиниць  літературної мови, їх наголошення  й інтонації у фразах усного тексту). Такі словники служать джерелами  нормативної літературної вимови для працівників ЗМІ.

     Найкращий орфоепічний парадигматичний словник  — компакт-диск «Словники України» (близько 156 тис. слів; близько 1,5 млн. словоформ, для кожної з яких вказано наголос).

     Наприклад, слово української мови кожух  записують як [коуж΄ух].

     Наприклад, в українській мові нормативною є вимова [шчо], [чого]; порушення на зразок пом’якшення шиплячих [ш’ч’о], [ч’ого] не допускається.

     Використовують  на радіо й телебаченні для  готування текстів дикторам, зокрема  малим досвідом роботи, а також  для складних слів.

     Інтонаційне транскрибування. При інтонаційному  транскрибуванні поділ на синтагми вказують однією (/), на фрази — двома (//), а кінець тексту - трьома (///) косими.

     Приклад. Перший варіант розуміння: Ходити/ довго  не міг. Другий варіант розуміння: Ходити довго/ не міг.

     Фразовий, або як його ще називають логічний наголос, вказують знаком “΄΄” (перед  відповідним словом).

     Інтонаційне транскрибування широко використовують у ЗМІ для розмічування текстів  дикторам радіо й телебачення, а  також для акторів театру й кіно.

     Cистеми  письма для незрячих — це  вид спеціального письма, який  дає змогу позначати літери  алфавіту знаками, які людина  може сприймати тактильними аналізаторами  (наприклад, руками).

     В Україні використовують адаптацію  шрифту Брайля для української мови. Видавництва видають літературу, підгтотовану брайлівськими шрифтами, для незрячих.

     Мова  жестів (МЖ) — це вид спеціального письма, який дає змогу позначати  цілі слова, а також літери алфавіту певними жестами. Мову жестів для  обміну інформацією використовують як люди з вадами голосових зв’язок та слуху, так і люди без таких вад. Відповідно розрізняють: а) мову жестів для людей без вад органів мовлення (наприклад, в австралійських племенах вдови після смерті чоловіків рік розмовляють лише мовою жестів); б) мову жестів для людей з вадами органів мовлення — глухих чи глухонімих (таких людей за наявними даними від 0,4 до 1,5%). МЖ за своїми можливостями не поступаються звуковим мовам, хоча соціально мають нижчий статус. Далі вестимемо мову лише про МЖ для людей з вадами органів мовлення.

     Структурно  МЖ складається з двох компонентів: множини тисячі…півтори слів, для  позначення яких використовують окремі жести (як правило, це найбільш часто  вживані слова; ъх приклади подано на рис. Х), а також решти слів, для яких використовують пальцеву абетку (в цьому випадку пальцями позначають окремі літери). Розрізняють одноручну та дворучну абетки . У більшості «пальцьових азбук» використовується одна рука. Вважається, що це «зручніше», оскільки друга рука вільна для інших дій. Проте, є системи, де використовуються дві руки (наприклад, вони використовуються в Британії). Найраніша згадка про алфавіт, що використовує дві руки, зустрічається в книзі «Дідаськалокофус, або Керівництво для глухих і німих людей» (1680). Серед систем, що з'явилися згодом, використовують дві руки, була Дігиті-лінгва (1698). Сучасний пальцьовий алфавіт з використанням двох рук, як вважають, походить від однієї з версій «Дігиті-лінгва». Цей же алфавіт використовується в країнах Британської співдружності, таких, як Австралія, де він був введений в 1860 році.

     Деякі ЗМІ (телебачення) подають паралельно до озвученого повідомлення його сурдопереклад  мовою жестів.

     У наш час створено комп’ютерні  системи, що дають змогу перетворювати  МЖ в усний текст. Для використання таких систем потрібно вдягнути спеціальні рукавички з детекторами, що фіксують рухи; детектори на рукавичках кабелями під’єднують до комп’ютера. Криптографування (грець. krypto — таємно і grafo — письмо; таємне писання) — це вид спеціального письма, який дає змогу записати писемний текст, зафіксований природною писемною мовою, в такий спосіб, який робить його політерне розпізнавання максимально ускладненим.

     Криптографування  складається з двох протилежних  процесів — шифрування й дешифрування текстів. Шифрування — це зміна в тексті зображення символів, їх кодів чи порядку на основі певних наперед заданих правил. Такі правила називають ключем. Використовують криптографування тоді, коли хочуть зробити текст доступним (зрозумілим) лише для певного кола реципієнтів, які знають ключ (для решти реципієнтів текст повинен бути незрозумілим). Дешифрування — це відновлення в тексті на основі ключа первинного зображення символів, їх кодів чи порядку. Дешифрування можливе й без знання ключа, проте в такому випадку воно вимагає непорівняно більших затрат на відновлення тексту.

     Звісно, в масовій інформації криптографування не використовують (виняток — деякі кросворди).

     Проте іноді в працівників ЗМІ виникає  потреба користуватися криптографуванням  при журналістських розслідуваннях, при виконанні функцій зарубіжних кореспондентів тощо.

     Методи  криптографування:

     - одномірні, двомірні, тримірні ключі  шифрування — для шифрування  на паперових носіях;

     - шифрування електронної пошти  засобами поштових скриньок;  
          - паролювання файлів різними методами (наприклад, у ТП, в архіваторі).

     Азбука  Морзе. Ще один спосіб кодування традиційного письма, який донедавна використовували  в електричних каналах зв’язку, називають за прізвищем її автора азбукою Морзе. Кодування у азбуці Морзе відбувається корокими („крапками”) й довгими („тире”) електричними сигналами. При цьому крапка вважається одиницею тривалості. Тривалість тире повинна дорівнювати тривалості трьох крапок. Пауза між сигналами в літері — одній крапці, а пауза між літерами — трьом крапкам.