Основні давні види письма та принципи, покладені в їхню основу

     Розміщення латинських букв Colemak на алфавітній клавіатурі. Розкладка клавіатури, створена в 2006 році Шаєм Коулманом (Shai Coleman). Назва походить від Coleman+Dvorak.  Є альтернативою латинським розкладкам QWERTY і Дворака. Третя за популярністю латинська розкладка клавіатури у світі. Якщо від розкладки Дворака вимагалося зменшити втому рук при друкуванні текстів англійською мовою, то розкладка Colemak створювалася з урахуванням сучасних комп'ютерних реалій. Головна вимога для Colemak - ефективний і ергономічний набір текстів англійською мовою на комп’ютерній клавіатурі. 

6. Хто розробляє  стандарти транслітерування.

     Транслітерування — це вид спеціального письма, за допомогою якого здійснюють політерну передачу слів і цілих текстів, написаних однією графікою, за допомогою іншої графіки. У найпростішому випадку графікою виступає алфавіт. Транслітерування допускає умовне використання літер, введення додаткових і діакритичних знаків. Транслітерування за допомогою латинського алфавіту називають романізацією.

Правила транслітерування розробляє Міжнародна організація по стандартизації (МОС) [International Standard Organization (ISO)], а також самі країни, що зацікавлені в цьому. Іноді стандарти МОС і конкретної держави можуть не збігатися. Більше того, іноді в країні одночасно можуть використовувати кілька різних систем транслітерування. Наприклад, для російської мови відомо близько 20 таких систем, хоча офіційно затвердженою є лише одна.

7. Коли зародилася стенографія.

     Стенографія ( з грец. Στενός – вузький , тісний і γράφειν – писати) - спосіб письма за допомогою особливих знаків і цілого ряду скорочень, що дає можливість швидко записувати усну мову.

     Стенографія зародилася в Єгипті, отримала розквіт  в античних Греції та Римі. Автором  давньоримської стенографії (1 ст. до н. е.) вважають Тирона — раба й секретаря  відомого оратора Цицерона. Саме слово  стенографія з’явилося в 1602 р. (цим словом в Англії назвав свою працю „Мистецтво скоропису, або стенографія” Джон Уілліс). Стенографія в перекладі зі старогрецької означає „вузькопис, тіснопис”. У 1933 р. в Лондоні світова громадськість відзначила 2000-ліття стенографії. У першій половині 20 ст. існували спеціальні стенографічні друкарські машинки.

     1.Виникнення і розвиток письма 

1.  Винайдення письма

     Чи можна весь тривимірний об'ємний світ зобразити на площині в двох вимірах? Важко, але можливо. Тут ми підходимо до початку живописного мистецтва, власне живопису й живописної графіки. Це мистецтво було вла-стивим уже людям доби докам'яного віку, навіть тим, які ще не дуже були схожими на нас з вами. У світі навколо нас усе змінюється, але зображення на площині його предметів та явищ ніби зупиняє час: вони залишаються такими, якими їх було створено, і переходять від покоління до покоління. На відміну від мовленнєвих повідомлень площинні зображення передають своїми засобами повідомлення про природу і людей. Ця особливість закріплювати повідомлення у формі зображень на площині, лінійних — різьблених * і кольорових, — властива людям і відрізняє їх від тварин. Можна бути певними, що ті, хто зображав предмети та явища навколишньої дійсності, ким би вони не були — ці первісні художники — зазнавали такого ж задоволення від своєї творчості, якого зазнають сучасні митці. Крім задоволення від творчої праці у них, звичайно, були і певні цілі: передати повідомлення (інформацію) іншим людям і закріпити повідомлення, зробити їх більш-менш довговічними. Площинами для зображень, які збереглися до наших днів, були прямовисні стіни скель або печер. У печерах художники мусили працювати без денного світла при штучному освітленні: при світлі вогнищ або смолоскипів. їхні зображення, як можна припустити, мали магічне значення, наприклад, зображення тварин, яких вони полювали. Такі зображення повинні були забезпечити добре розмноження тварин, які колись водилися в краях, що нині стали пустелею.

     Різьблені (графіті) і кольорові (дипінті) зображення збереглися на півдні Франції, на сході Іспанії, на півдні та півночі Африки, в Сахарі, в Австралії. В Африці виявлено 15000 кольорових і 30000 різьблених зображень тварин і людей, зроблених на скелях. У наших краях теж є на-скельні зображення. Вони трапляються на півдні України (Кам'яна Могила). Є вони на берегах Білого моря, у східному Сибіру і в Середній Азії. Про що вони розповідають? Сучасним людям важко збагнути весь «обсяг їхньої інформації». У цих наскельних зображеннях нас дивує те, що тварини на них подані дуже переконливо, цілком реалістично, а люди — часто цілком умовно, схематично.

     Деякі занадто палкі тлумачі африканських наскельних зображень хотіли побачити на них одягнених у скафандри пришельців із космосу. Як би там не було, для нас зрозуміло, що в цих графіті і дипінті вже можна бачити перші кроки людства на шляху до винайдення письма, найбільш надійного засобу зберігання й передачі на далекі відстані мовленнєвих повідомлень. Зображальні живопис і графіка підготували винайдення письма, в якому встановився зв'язок між зображеннями й елементами мови — ідеями, словами, звуко-сполуками і, нарешті, звуками. Тут слід зробити застереження про істотну різницю між передаванням повідомлень за допомогою предметів та їхнім передаванням з допомогою графічних зображень та умовних знаків.

     Грецький історик V ст. до Н.Х. Геродот зі слів своїх інформаторів повідомляє про предметне послання скіфських володарів до перського царя Дарія, який вирушив у похід проти них. Це послання складалося з птаха, миші, жаби й п'ятьох стріл. Зміст цього послання було витлумачено так: "Якщо ви, перси, як птахи не злетите в небо, або як миші не зариєтеся в землю, або як жаби не поскачете у болото, то не вернетеся назад, влучені цими стрілами" .Не менш важкого тлумачення вимагали від непосвячених «вам пуми» північноамериканських індіанців і «кіпу»південноамериканських інків. На півдорозі до справжнього письма перебувало так зване "мнемонічне письмо" ^— малюнки для пам'яті. Фігури цього письма повинні були нагадувати виконавцю якоїсь пісні про порядок виконання її куплетів. Тримаючи в руках ці графічні зображення, він з певністю виступав перед слухачами. Цілком можливо, що такими ж були й письмена з дерев'яних табличок з острова Пасхи — кохау-ронго-ронго. Коли грабіжницький загін Ернана (Фердинанда) Кортеса в 1519 році висадився на узбережжі Мексики, придворні малювальники правителя Теноч-титлана Монтесуми негайно доставили йому точні зарисовки підозрілих пришельців і всього, що мало до них стосунок. Це був той вид графічного повідомлення, який одержав назву піктографія, тобто «малюнкове письмо» (рісtum по-латинськи "намальоване").

     Графічні зображення об'єктивної дійсності можна розподілити за видами в такій послідовності:

1. копія фактів дійсності (при сучасній техніці це може бути фотографія);
2. ідеалізоване, тобто прикрашене зображення (як, наприклад, античні статуї богів і героїв);
3. розчленована натура (як, наприклад, бюсти — скульптурні портрети, зображені частини замість цілого);
4. навмисне викривлене зображення для досягнення емоційної реакції (карикатура);
5. фантастичні сполучення (комбінації) окремих частин природних тіл (в античних міфах і в мистецтві: кентавр, пегас, химера, горгона і т.ін.);
6. навмисне спрощене, або схематичне, зображення, яке зберігає видимий зв'язок з натурою (наприклад, схематичні зображення людей у на-cкельному живописі Тассілі на півночі Африки);
7. натяк на схематичне зображення, як-от: у китайських ієрогліфічих знаках: λ"людина", □"рот",  Ψ "дерево", ┴ 'гора".

     Ці натяки на схематичне зображення збереглися в клинописному письмі давнього Близького Сходу і в сучасному китайському ієрогліфічному письмі, а давньому Єгипті — у так званих ієратичній і демотичній формах письма. Тут, мабуть, слід пояснити походження термінів. Давні греки назвали образне єгипетське письмо "письмом, вирізьбленим жерцями" (дієслово [glурhо] означає "ріжу різцем, різьблю", а іменник [Ьіегеив] означає "жрець").  Воно  стало  відомим  у  нас  як  [hieroglyphika grammata] "ієрогліфічне письмо". Звідси і наше "ієрогліфи". Коли давньоєгипетські мисці (скриби) писали на листках папірусу, ієрогліфічне письмо в них перетворювалося на скоропис, і він був названий греками "ієратичним" ("священним") письмом. В останні сторіччя самостійного існування Єгипту на основі ієратичного письма утворилося "демотичне", тобто "простонародне" письмо, в якому форми знаків давнього образного письма змінилися до невпізнанності. Клинописним (від слова "клин") було названо давнє письмо Месопотамії (письмо шумерів, вавилонян, ассирійців, а згодом хеттів, персів та інших народів Близького Сходу), тому що його знаки креслилися різцями на м'якій глині і їхні риски були схожими на цвяхи або клинці.

     Розвиток різних форм письма можна уявити в такій послідовності:

     1.Зображальна графіка (малюнки поступово перетворилися на ідео- 
графію, тобто письмо, в якому кожна фігура, кожен знак асоціювався з 
ідеєю, з поняттям, а не з окремим словом даної мови). Зразки послідов- 
ної ідеографії до нас не дійшли. Ієрогліфічне письмо давнього Єгипту вже 
не було послідовною ідеографією з її принципами: знак (ідеограма) — по- 
няття. Один німецький місіонер у Китаї (доктор Еккардт) розробив про- 
ект послідовної ідеографії або пасиграфії (письма для всіх мов, тому що 
ідеограми його письма можна було читати різними мовами).

     Нині деякі ідеограми вживаються і в нашому письмовому спілкуванні. Це наші цифри: 1, 2, 3, 4, 5 тощо, ідеограми, які читаються різними мовами, замінюючись словами всіх мов.

     Свого роду ідеограмами є такі знаки, як у арифметиці: —, +, х, =, хімічні позначення, дорожні знаки.

     2.У змішаній ідеографії разом з ідеограмами використовуються й інші знаки: 2 А) — знаки для слів даної мови — логограми, 2 Б) — знаки для звукосполук даної мови — десмограми (гр. [desme] "пучок"), 2 В) — знаки

для складів даної мови — силабограми (гр. [syllabe] "склад") та 2 Г) — знаки для окремих звуків даної мови (спершу лише для приголосних) ^— фонограми. Образне письмо в Єгипті і на Близькому Сході перетворилося на ідеографічне письмо, а на основі ідеографічного виникло ієрогліфічне письмо, тобто непослідовна ідеографія з використанням ідеограм як фонетичних знаків — десмограм і силабограм. Ідеограми в давніх ієрогліфічних системах письма могли бути одночасно й силабограмами

         У давньоєгипетському ієрогліфічному письмі разом з ідеограмами-ви-значниками фонограми (24 знаки для приголосних). Сполучення всіх цих знаків (детермінативами) вживалися логограми, десмограми, консонантні уможливлювало передачу не лише слів з конкретними значеннями, але й слів з абстрактними значеннями. Хоча зараз єгиптологи навчилися читати й розуміти єгипетські ієрогліфічні тексти, але вони "не звучать", тому що неможливо встановити, як їх вимовляли давні єгиптяни. Приблизно відома вимова приголосних, проте голосні, що їх з'єднують, залишаються невідомими, хоча для їхнього визначення можна скористатися даними віддаленого нащадка давньоєгипетської мови — коптської мови, тим більше, що для неї використовується грецьке письмо з деякими доповненнями.

     Тільки  в давньому Єгипті ієрогліфічне письмо зберегло до кінця пертого тисячоліття до Н.Х. свій образний характер, тоді як у сучасних китайських ієрогліфах первісні образи змінилися до невпізнанності.

     У єдиному використовуваному в наш час ієрогліфічному письмі - в китайській ієрогліфіці (в самому Китаї і в Японії) розрізняються такі клані знаків:

       1) образні (наприклад, ієрогліфи — рот, поле, сонце, місяць, дерево, 
модина, гора, верх, низ);

        2) вказівні (наприклад, ієрогліф, що означає місяць, використовується

для слова "вечір");

       3) складені (наприклад, ієрогліф "сонце", включений до ієрогліфа "дерево", означає "схід");

         4) видозмінені (наприклад, ієрогліф "сонце" зі скісною рискою над

ним означає "білий");

            5)фонетичні (наприклад, поєднання знаків зі значеннями "рот" і 
"цвях" відповідає дієслову "кусати", оскільки слово "цвях" за своїм зву- 
ковим складом співзвучне з цим дієсловом);

          6) запозичені (наприклад, ієрогліф зі значенням "скорпіон" позначає також 10000)

     У китайському словнику, виданому в 1700 році, містяться 44449 ієрогліфів, але, ясна річ, не всі вони використовуються в щоденному житті китайців. Для того, щоб читати сучасну газету, треба знати приблизно 3000 ієрогліфів. У давньоєгипетському письмі було приблизно 600 ієрогліфів, у

вавилонському клинопису — 642 знаки, в еламському (Елам — давня держава, сусідня з Ассирією й Персією), а також персидському клинопису — тільки 36 складових знаків. Зрозуміло, що найбільшу кількість знаків мусило мати непослідовно-ієрогліфічне письмо, складові системи письма (в Індії, Кореї, Ефіопії, японські "катакана" і "хірагана" — від 50 до 100 знаків, а в системах буквеного письма - менше, всього від 13 до 50).

     Так звані єгипетські "алфавітні" знаки послужили зразком для  створення буквеного письма. Ці 24 знаки передавали початкові приголосні односкладових слів єгипетської мови). Колись букви нашого давнього кириличного письма для запам'ятовування порядку їх слідування називалися словами: азь "я", буки, вЂди, глаголь, добро, єсть тощо.

     У нашій мові не дуже багато слів на зразок так, я, ти, він, ми, ви, ні, кіт, дім, дим, піч і т. ін., тобто односкладових. В єгипетській мові їх було більше, і початковий приголосний кожного односкладового слова дав привід для того принципу, який було використано для створення складових і буквених систем письма. Цей принцип у науці про письмо дістав назву акрофонія (у грецькій мові аkrоn "край" і [рhоnе] "голос, звук голосу"). Акрофонія призвела до винайдення на Близькому Сході буквеного письма, інакше ще — алфавітного письма. Вам може видатися дивним таке питання: ось площина - як на ній розташувати знаки письма? Тепер для народів, що користуються буквеним або складовим письмом, звичайним є розташування знаків у прямих рядках, у яких знаки спрямовані зліва направо. Однак в історії письма не все було так просто. Давні єгиптяни розташовували свої ієрогліфи найчастіше так, що вони йшли справа наліво, у лівобіжному порядку. Цей порядок прийнято для арабського письма, яким користуються не лише араби, але й інші народи, що сповідують іслам (перси, афганці, пакистанці, до 1928 року ним користувалися й турки), крім того, так пишуть євреї мовою іврит і деякі інші народи, яких називають семітами. Проте єгиптяни розташовували ієрогліфи не лише в лівобіжному порядку, але і вертикальними рядами справа наліво і в звичному для нас порядку. В таких самих паралельних вертикальних рядах розташовувалися китайські ієрогліфи, хоча тепер китайці воліють писати по-європейському зліва направо і в горизонтальному напрямку. Коли давні греки тільки-но пристосовували до своєї мови фінікійське письмо, вони теж писали, як їхні вчителі-фінікійці — справа наліво, але частіше ще й так, що верхній рядок, переходячи на нижній, змінював свій напрямок і йшов у правобіжному порядку. Виходила своєрідна спіраль з рядків. Такий вид письма греки називали бустрофедон за аналогією до оранки поля: плуг проходив спершу в одному напрямку, а потім, дійшовши до кінця борозни, йшов у протилежному напрямку. В давніх написах у Північній Африці збереглися зразки "променистого" (радіального) письма, в якому рядки, починаючись від центру, розходились, як промені, в різні боки. Якщо ви подивитеся на тексти складового письма деванагарі, використовуваного для санскриту та інших мов Індії, то побачите, що в них усі знаки ніби підвішено до однієї горизонтальної лінії.