Розвиток художньо-творчого потенціалу учнів основної школи у процесі вивчення анімалістичного жанру

Творча робота молодших школярів в умовах початкової школи перестає бути ігровою і стає, переважно, навчальною дисципліною. Це означає, що істотно підвищується роль інтелектуального досвіду учнів у процесі виконання творчої роботи на уроках образотворчого мистецтва.

Безперечно, у початковій школі неможливо зовсім відмовитися від гри як однієї з найважливіших форм навчання. Проте не слід загравати з учнем, а за допомогою гри потрібно знайти шляхи для розповіді про серйозні речі в образотворчому мистецтві, від чого значною мірою залежатиме успішність оволодіння необхідними знаннями [18, 87].

Учні початкових класів ще не знають найважливіших законо-мірностей відображення дійсності на матеріалі образотворчого мистецтва, їм незнайомі ще «таємниці» художньої творчості, адже до школи вони не набули досвіду пізнання образотворчої грамоти. Натомість, вони із задоволенням малюють запропоновані вчителем предмети. При цьому учні оперують наявними у них знаннями та уявленнями, їх цікавить у творчій роботі не «що», а «як» зображено на малюнку. Це свідчить про збагачення інтелектуального досвіду, який веде до розуміння й глибокого усвідомлення сутності того, що є красивим, виразним, витонченим у предметах і явищах навколишньої дійсності й мистецтва.

Особливість організації творчої роботи молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва пов'язана із функціонуванням практичного досвіду. Відомо, що цей досвід в учнів молодшого шкільного віку є обмеженим, вони ще не володіють достатніми уміннями практичного характеру. Зміна провідного типу діяльності ставить перед педагогом завдання: молодші школярі мають оволодіти найпростішими рухами є процесі малювання і правильної організації дій з приладами.

Методика викладання основ образотворчої грамоти вчителем передбачає таке:

а) обмежити демонстрацію готових малюнків тому, що через вікові особливості діти копіюють їх, не «вмикаючи» уяву для потужної роботи;

б) відмовитися від тренування за зразками як від методу, що не відповідає меті навчання образотворчого мистецтва та гальмує розвиток творчої уяви та інших психічних особливостей;

в) обережно ставитися до особистого показу вчителем досягнення кінцевих результатів творчої роботи, щоб не актуалізувати в деяких дітей негативне ставлення до своїх здібностей і, як наслідок, не зменшити мотивацію та інтерес до творчої роботи [38, 134].

Таким чином, образотворча робота на уроках образотворчого мистецтва в початковій школі має ряд особливостей, які потрібно враховувати в процесі навчання. Конкретизація їх дасть змогу визначити ефективність поєднання методів, що сприятиме формуванню творчої особистості засобами образотворчого мистецтва. Від цього залежатиме, яким чином у подальшому слід будувати процес навчання в початкових класах загальноосвітньої школи.

Висновки

1. Різноманітний тваринний світ — це істотна частина навколишньої природи, з якою тісно пов'язане життя людини. Анімалістична тематика є важливим компонентом творчої діяльності художників. Педагоги й учні повинні знати особливості зображення анімалістичних сюжетів, знати принципи анатомічної будови тварин і птахів, мати досвід їх малювання. Головним джерелом отримання навичок є зарисовки з натури. Пластична краса тварин найбільш повно розкривається в динаміці, яка в кожному випадку має свої особливості. Тваринний світ дуже цікавий і різноманітний за формою і кольором. У початкових класах ці форми малюють найчастіше в профіль, що дає змогу зменшити вплив перспективних змін на зображення. Наочністю для малювання форм тваринного світу можуть бути спочатку іграшки, чучела, а потім і жива натура. Учні прагнуть зобразити рухи птахів, тварин такими, якими вони їх бачать. Навіть персонажів літературних творів вони часто зображують у русі і в досить складних перспективних положеннях.

Розділ 2. Формування у молодших школярів навичок виконання зображень птахів і тварин

2.1 Методика виконання зображень птахів і тварин

у початкових класах

Тваринний світ дуже цікавий і різноманітний за формою і кольором. У початкових класах ці форми малюють найчастіше в профіль, що дає змогу зменшити вплив перспективних змін на зображення. Наочністю для малювання форм тваринного світу можуть бути спочатку іграшки, чучела, а потім і жива натура. Учні прагнуть зобразити рухи птахів, тварин такими, якими вони їх бачать. Навіть персонажів літературних творів вони часто зображують у русі і в досить складних перспективних положеннях.

Майбутній вчитель повинен уміти виховувати любов до малювання складних форм тваринного світу: показувати методи зображення їх, послідовність виконання малюнків тощо. Щоб виконати це завдання, необхідно знати теорію і методику малювання форм тваринного світу.

Птахи – дуже цікава натура для зображення. Різноманітність видів птахів, краса живих форм та фарб, особлива пластичність та динаміка, властиві багатьом птахам – все це являє великий інтерес для учнів. Хоч в рисунку птахів є деяка специфіка, але закони реалістичного зображення натури справедливі та обов’язкові також і для рисунку таких об’єктів.

Головним джерелом отримання знань і навичок в області зображення птахів являється систематична самостійна робота над зарисовками з натури (в тому числі з опудал). Головним засобом вивчення учнями птахів залишається рисунок з натури [25, 41].

У будь-якому випадку, чи ведеться малюнок з живої тварини або з його чучела, треба знати хоча б основну його анатомо-конструктивну будову, тобто будова скелета і розташування мускулатури. Анатомічна будова людини і чотириногих має багато загального: череп, хребетний стовп, грудна клітка, лопатки, таз, кістки кінцівок. Мускулатура тварин теж аналогічна людській по своїй системі, розташуванню загальних м'язових масивів, а також по рухах, значно більш обмеженим у тварин. Кінцівки з'єднуються з тілом, як у людини. Ззаду вони з'єднуються через таз, спереду — за допомогою плечового поясу, лопатки з'єднуються з грудною кліткою і хребтом за допомогою м'язів, що нагадують м'язи плечового поясу людини [14, 65-66].

При порівнянні голови людини з головами різних тварин також виявляється багато загального в будові: двобічна симетрія, мозковий і лицьовий череп, верхня і нижня щелепи, очні западини. Тому побудова зображення тварин робиться так само, як і людини — ті ж серединна, лицьова лінії і т.п. Багато загального й аналогічного і в будові кінцівок. Проте треба пам'ятати, що тварина ступає на передню кінцівку, що знаходиться в положенні пронації. Рухами супінації і пронації володіють: лев, ведмідь, кішка, заєць, кролик, кенгуру, у меншій мірі собака, копитні зовсім ними не володіють [32, 51].

Рухи кінцівок тварин порівняно з рухами людини в основному схожі — це рухи згинання і розгинання при ходьбі, бігу і стрибках. У хижаків в передніх лапах є хапальні рухи, які включають рухи пронації і супінації. Але при цьому рухи відведення в плечових суглобах різко обмежені; у копитних їх зовсім немає.

Скелети і мускулатуру тварини треба уважно розглянути, вивчити і запам'ятати — це необхідно для майбутнього малювання тварин з натури і по пам'яті. Якщо не уявляти собі анатомічну будову тварини, а малювати тільки на основі контурів, зовні видимих опуклостей і западин, грамотного і виразного малюнка не вийде. От чому рекомендується по можливості виконати нариси і зарисовки з скелетів різних тварин. Це дасть можливість вивчити загальний рух тварини, рух його ніг, шиї, вивчити пропорції різних частин тулуба, принцип з'єднання частин тіла, розподіл основних мас тулуба [25, 79].

Між скелетом людини і птаха також багато схожого: у птахів хребет особливо подовжений в шийній частині, грудна клітка з грудною кісткою, виступаючою вперед на зразок кіля корабля, - тут прикріпляються могутні грудні м'язи, що приводять в рух крила, які піднімають птаха в повітря. Плечовий пояс має своєрідну будову кісток (аналогічних людським ключицям і лопаткам), які сприяють розмаху крил. Таз легкий, тонкий; ззаду виступає хвостова частина хребта, управляюча хвостовим оперенням. З'єднання ноги і тазу приховане під оперенням, але по малюнку скелета можна зрозуміти, де знаходиться тазостегновий суглоб, де коліно, як від нього йде гомілка і під яким кутом виходить з оперення, де знаходиться гомілковостопний суглоб і як побудована ступня. У багатьох птахів (гусака, півня, голуба і ін.) ступня тільки опорна, у хижих птахів вона і хапальна, тому така могутня і сильна.

Після ознайомлення у загальних рисах з анатомічною будовою тварин, птахів (або в натурі — скелети, чучела, або по репродукціях, ілюстраціях в книзі) можна приступити до малювання тварин з натури.

Спочатку доцільно зробити ряд начерків і зарисовок олівцем, вугіллям, сангіною, кистю, пір'ям (однотонною аквареллю, тушшю) з чучел тварин — зайця, лисиці, білки, півня, курки, качки, сороки, ворони, фазана і ін., а по можливості і з живих моделей.

Залежно від поставлених завдань, характеру форми тварини, її шерстного покриву і оперення вибирається не тільки певна образотворча техніка, але і спосіб виконання швидкого малюнка. У образотворчій творчості широко використовуються наступні способи швидкого малювання:

— одними лініями;

— лініями з одночасним опрацьовуванням начерку штрихами;

— виконання начерку із застосуванням елементів схеми побудови;

— виконання начерку схемою;

— виконання начерку тоном, «плямою» [51, 87-88].

Залежно від вибраних способів виконання начерку він може починатися з осьових, серединних ліній, що вказують на загальний рух і просторове розташування тварини, птаха, з подальшою вказівкою короткими лініями, штрихами розташування шиї, голови, ніг, хвоста, або починатися лінією, мазком, що обкреслює силует, абрис, характерний для зображуваної тварини. Широко поширений спосіб виконання начерків тварин з використанням елементів схеми, коли начерк виконується геометричними формами, в які вписуються об'ємні форми тварин, а потім уточнюються і промальовуються індивідуальні особливості будови, шерстного покриву й оперення тварин і птахів.

Причому для уважного і ґрунтовного вивчення кожної тварини доцільно виконати декілька начерків і зарисовок окремих частин (голови, ніг і т. п.) однієї тварини з різних точок зору, з різних сторін. Якщо малювання ведеться з живої, рухомої моделі, краще стояти на одному місці і «ловити» різні рухи натури. Не проблема, якщо той або інший рух, поза швидко міняються, - треба почати інший начерк, а коли перший рух, поза повторяться, продовжити перший начерк і т.д. Слід мати на увазі, що в клітці, в умовах обмежених просторів багато рухів, пози тварин безперервно повторюються.

В практиці учнів можуть зустрітися випадки, коли прийдеться зображувати птахів в повітрі, коли вони летять. Потрібно при цьому враховувати, що політ буває двох видів: гребний, коли птах махає крильми, роблячи гребні рухи і відштовхуючись від повітря; і паруючий, коли птах підтримує своє тіло на розгорнутих крилах, користуючись інерцією чи підходящою течією повітря [13, 42].

Рисуючи голови різних птахів, необхідно прослідкувати різницю форм, їх пропорції, місце знаходження основних частин. Рисуючи птахів, учень повинен також вміти зображувати ці об’єкти засобами живопису.

Щоб добре вивчити анатомічну будову тварин і птахів, отримати достатнє уявлення про методичну послідовність виконання їх зображення, необхідно зробити з натури ряд тривалих рисунків.

Ґрунтовний, достатньо тривалий в часі виконання рисунок дозволяє уважно розглянути, проаналізувати конструкцію тіла зображуваного птаха, передати характерні особливості його зовнішності за потрібною ступінню деталізації. Тоді рисунки можуть неодноразово знадобитися вчителю при виготовленні наочних посібників до уроків у школі. Відносно тривалих зарисовок, то вони можуть здійснюватися як з опудал, так і з живої натури, коли пропонується можливість нарисувати птаха, що знаходиться більш-менш тривалий час в одному положенні.

При роботі з живої натури рисунок хоч і може бути достатньо тривалим, але все ж він, як правило, обмежений в часі виконання. Рисунок з опудал птахів можна проводити протягом багатьох разів. Це дозволить зобразити натуру у всіх дрібницях з нерухливої моделі при постійному освітленні [14, 92].

Будь-яка робота по зображенню птахів, з живої натури чи з опудала повинна проводитись послідовно, цілеспрямовано, з врахуванням особливостей зображуваного об’єкта і завдань, що стоять перед учнями. Послідовність роботи тривалого рисунку птаха з натури чи з опудала можна сформулювати так: відносно до композиційного задуму і формату листка потрібно виділити кордони зображення, легкими штрихами намітити загальні обриси форм птаха, з врахуванням його рухів, слідкуючи за тим, щоб фігура була стійко поставлена. Потім визначають співвідношення частин тіла: встановлюють довжину тулуба і знаходять його ширину, розміри голови, помічають лапи і хвіст.

Вишукуючи співвідношення частин тіла, слід починати з найбільш масивних частин, необхідно проводити роботу від загального до конкретного, від головного до другорядного, від великих частин до малих, піклуючись про цільність рисунку. При цьому звертають увагу на форму голови, грудини, тулуба, крил та хвоста [25, 79].

Потрібно відмітити, під яким кутом нагнута вісь тулуба до поверхні землі чи до гілки, на якій сидить пташка, який напрям осі шиї по відношенню до тулуба, як розміщені осі ніг по відношенню до осі тулуба. Коли загальні форми птаха знайдені, то переходять до подальшого їх уточнення. Визначають конкретні особливості форм тулуба, голови, крил та хвоста, ніг. Форма тулуба більшості птахів яйцеподібна, що звужується по напряму до хвоста. Характер цього залежить від виду птаха, якого рисують. У різних видів птахів форми голови і шиї дуже різноманітні.

Учню потрібно враховувати, яка форма тулуба, яке місце на рисунку повинні займати крила та хвіст, які форми голови, шиї. Побудувавши загальну форму тіла птаха, необхідно провести уточнення окремих частин і деталей рисунку [14, 103]. Аналізуючи натуру, з'ясовують, що кожна форма тваринного світу пристосована до того середовища, в якому вона живе. Так, основна форма тіла риби пристосована до легкого плавання у воді і нагадує овал, який інколи буває видовжений і загострений з обох кінців.

Вивчивши форму тулуба, голови, плавників, відношення розмірів окремих частин натури — риби, приступають до її зображення. Спочатку проводять осьову для визначення напряму тіла і виявлення руху риби. Потім намічають довжину і найбільшу ширину її, визначають місце і величину голови, тулуба, хвоста і плавників. Перевіривши й уточнивши пропорції і перспективне положення тіла, приступають до виявлення форми і малюють деталі риби.