Розвиток художньо-творчого потенціалу учнів основної школи у процесі вивчення анімалістичного жанру

В картині визначного фламандського художника ХVІІ століття Снейдерса „Натюрморт з павичем” можна побачити прекрасний приклад зображення птахів у натюрморті. В численних мисливських сценках і натюрмортах Снейдерса одне з головних місць займають зображення птахів.

Можна навести немало прикладів, що ілюструють важливі функції, які виконує анімалістична тематика в творах мистецтва. Так, в картині Рилова „В голубому просторі” велике смислове значення мають зображення літаючих лебедів. Вони не просто доповнюють, оживляють пейзаж, але й являються важливою частиною композиції, вносять в картину відчуття пориву, руху, організовують своєрідний динамічний стрій твору, придають йому романтичного звучання [7, 12].

Живо і виразно зобразила художниця Полєнова „Птахів”. Ворони зображені не тільки в різних положеннях, але й кожна з них живе та діє відносно свого характеру. Одні зосереджено щось дзьобають, інші з цікавістю спостерігають за тим, що відбувається в лісі, треті спокійно відпочивають. Ми відразу бачимо, що це живі птахи.

З цієї картини видно, що художниця так правдиво намалювала птахів тому, що добре знала будову і форму їх тіла, характерні риси, поведінку. Вона багато, уважно і з любов’ю спостерігала за птахами, багато робила з них начерків [51, 22].

Перші вітчизняні анімалісти з'явилися в кінці ХVІІІ – на початку ХІХ століття: М. Шелауров - «Качка» (1771), Н.Чижев - «Снігур» (1776), Й. Клаубер - «Зображення сови, спійманої на кораблі поблизу Японії» (1813). У ХІХ столітті диких тварин малює А.Обер – «Вовк, що огризався», «Білий ведмідь», «Лев в пустелі», Н.Є. Свєрчков - «Вовки» (1885) [58].

Дуже близько до художників-анімалістів працюють художники, що зображують сцени полювання. Хоча, звичайно, тема полювання в образотворчому мистецтві протистоїть ідеї дикої природи своїм бажанням показати підпорядкування природи людині. Разом з тим, багато худож-ників відходили від цієї ідеї «мисливського живопису», просто прагнучи показати красу диких місць і диких тварин.

З початком XX століття починається новий етап мистецтва зображення живої природи. Тема стає популярнішою. Епізодично бронзові і керамічні звірі з'являються у П.П. Трубецького, А.С. Голубкіної, В.Н. Домогацького, Н.А. Андрєєва і інших скульпторів. Для молодих художників В.А. Ватагіна і І.С. Єфімова мешканці лісів, степів, річок, морів, чотириногі і пернаті, на все життя залишаються головними героями творчості. Ватагін разом з Єфімовим стоїть біля витоків вітчизняної анімалістики, їх називають засновниками цього жанру [7, 13].

В кінці ХІХ - на початку ХХ століть творило немало таких граверів і художників: А.П. Швабе - «Сибірський олень»; А.Е.Мако - «На Іртиші», «Тайга», «Лосі», «В степу»; М. Каразін - «Зустріч із зубром в Біловезькій пущі», «В тайзі», «Вовча молитва»; Ф.А.Рубо - «Дар’ялівська ущелина»; К.С. Висотський - «Ревіння лося», «Лось», «Ведмідь-шатун»; граф В.Л. Муравйов - «Зимовий ліс», «Токуючий глухар», «На галявині»; А.С.Хрінов - «В зимовому лісі» (1903), «Лосі», «В лісовій глушині», «Рев оленів», «Олень, що реве», «Зубри, оточені вовками», «Ведмідь в зимовому лісі»; Г.К.Савицький - «Качиний переліт».

Прекрасні дикі тварини, особливо лосі і вовки, на картинах А.С.Степанова - «Лосі» (1889), «Лосі в лісі», «Смерть лося», «Глухарі», «На промисел», «Вовки», «Вовки вночі» (1910), «Вовки в лісі» [47].

Частина «мисливських» живописців відійшла від канону «мисливської школи», сміливо зважившись показати перевагу диких тварин над людьми. Це - картина М.Каразіна «Зустріч із зубром в Біловезькій пущі» (середина ХІХ століття) і, звичайно, полотно угорського художника М.А.Зічі, названа «Лосі і ведмідь, що прориваються крізь ланцюг» (1863). Ця картина нині практично забута, проте дуже сучасна і може бути використана екологічними організаціями. Вигнані загоничами на ланцюг лосі і ведмідь зробили відчайдушну спробу в боротьбі за своє життя з вбивцею - людиною: вони не здригнулися під дулами рушниць і пішли прямо на стрільців. А ті здрейфили, покидали в сніг свої берданки, в паніці розбігаються. Ні, людина ніколи не зможе стати царем природи, - учить живописець своєю картиною. Ця ж тема відбита і в двох інших роботах художника - «Ведмідь, що напав на загоничів» і «Ведмідь, що напав на єгеря». Хоча, звичайно, ці картини можна було назвати й інакше - «Самооборона ведмедя» [13, 27].

Автор альбому «Полювання в російському мистецтві» В.Панкратов, вихваляючи художників за точно зображену природу, пише: «Природа написана так достовірно, що ви мимоволі «спалахуєте мисливським полум'ям» і шукаєте місце зручніше, щоб встати там з рушницею, а може, і з собакою». Проте це досить обмежений і утилітарний підхід. Хіба можна розцінювати роботи художників дикої природи з точки зору «де встати трохи краще, та вистрілити вірніше», «невже не можна просто насолоджуватися красою і божественністю вільної природи, при цьому не думаючи про те, щоб що-небудь від неї відкусити або відщипнути?».

До початку ХХ століття дикі звірі і птахи поступово перестають бути героями драматичних картин полювання і все частіше постають як предмет турботи, благоговіння і пошани людини. Приклад тому - картини М.А. Доброва - «Манчжурські журавлі», «Кондори» (1911), «Зебри»; Б.Д. Григорьєва - «Хижаки» (1912); Л.В. Туржанського - «Вовк» (1910); М.С. Сар’яна - «Гієни» (1909); А.О.Рилова - «Чайки», «Лебеді над Камою»; Н.К. Реріха - «Зловісні» (1901) [51, 42].

Деякі російські анімалісти намагалися в своїх картинах донести до глядача необхідність гуманного, дбайливого відношення до тварин. Так, художник К.Н.Редько виступив проти кориди. У своєму щоденнику він записав: «Бій биків - кошмарне видовище, безславний пережиток якихось диких часів. Я дивився на це вбивство, пригнічуючи болісний біль серця, з дурною цікавістю і холодним розумом. Коли тореодори клоуни-кати красувалися золотими костюмами, коні, обливаючись кров'ю, падали від ударів скаженого бика. В цей час сміються жінки, і з усіх боків мчить бурхливе схвалення натовпу, що вимагають нових подвигів від фахівців «лицарів» безневинної крові тварини. Яка жахлива гра життям, що не вміщається в розум». К.Н.Редько зобразив описане у своїй картині «Бій биків в Іспанії» (1928), намагаючись передати свої відчуття дещо фантастичним полотном, акцентуючи увагу на олюдненій голові убитого коня [30, 21].

20-30-ті роки ХХ століття – час розквіту діяльності російських та український анімалістів, що багато в чому пояснюється роботою спеціальних художніх педагогічних курсів з анімалістики, які на початку ХХ століття проводили А.С.Степанов і А.О.Рилов. Проте слава російської анімалістичної школи пов'язана перш за все з іменами художників В.А.Ватагіна і І.С.Єфімова, учня В.А.Сєрова, якого назвали пізніше «королем тварин». Серед найбільш відомих його робіт можна виділити створені в кінці 1930-х років «Орел», «Соболь», «Леопард» [58].

В.О.Ватагін – патріарх московської школи анімалістики, один з організаторів першої в СРСР анімалістичної виставки в 1939 р. в Москві. Його роботи присвячувалися як дикій природі в цілому - «Нова Земля», так і окремим її представникам – ведмедям, левам, слонам, мавпам. У Державному Дарвінівському музеї в Москві виставлено немало його робіт, створених в 1920-х роках: «Мамонти», «Лев і зебра», «Червоні качки», «Лебідь-шипун», «Пелікани», «Буйволи і чаплі», «Райський птах», «Крокодилова зубочистка», «Африканська савана», «Гніздо птаха-носорога», «Павіани на відпочинку». Декілька десятків полотен він присвятив таким зоогеографічним регіонам дикої природи, як «Австралійська область», «Палеоарктична область», «Східна область», «Ефіопська область», так і назвавши свої картини. Звичайно, ці роботи не можна порівняти з художніми полотнами, оскільки вони виконують в основному науково-пізнавальну мету: познайомити глядача з дикими тваринами, що населяють той чи інший дикий регіон Землі [13, 21-24 ].

У вільній манері писав в 1930-1950-х роках учень А.С.Степанова А.Н.Комаров. Так, його картину «Будні в горах Алтаю» (1947) можна спокійно віднести до хороших пейзажних робіт. На полотні зображений красень-олень, що грізно викликає свого супротивника в осінньому гірському лісі. Хороші полотна: «Вовче весілля», «Коні Пржевальського взимку в сніжному бурані», «Червоні вовки і кабарга», «Гін лосів», «Сніжний барс», «Вовки на відпочинку», «Тундра літом і її мешканці», «Полярне побережжя і його мешканці», - художник з дивовижним умінням зображає потаємні моменти з життя дикої природи. Свої зарисовки диких тварин А.Н.Комаров робив в нескінченних зоологічних експедиціях [57].

На відміну від нього, Н.Н.Кандаков присвятив себе зображенню водяного царства: «Коралові риби», «Горчаки з черепашкою». Добре відома його робота, що викликає трепет серця - «Бій кашалотів» (1959). Два величезні чудовиська - кашалоти, в несамовитій суперечці зметнулися над морем, ударившись головами. А недалеко в шлюпці, як у горіховій шкаралупці, щосили гребуть геть люди.

Інший російський анімаліст - К.К.Флеров представлений в Дарвінівському музеї своїми прекрасними картинами про доісторичну дику природу, яку ми ніколи не бачили, але можемо уявити завдяки відкриттям науки і майстерності художника - «Динозаври», «Пермський період» [25, 30].

Прекрасні зображення диких тварин залишили Є.І.Чарушин - «Барс» (1940); В.І.Курдов - «Місяць пісень і танців» (1940), «Поєдинок лосів» (1939), ілюструючи книгу В.Біанкі «Лісова газета».

Роботи російських анімалістів цього періоду оспівують диких звірів і птахів, народжених вільними і що мають дане їм природою право на життя і процвітання.

Назвемо і інших талановитих анімалістів: С.Є.Пешехонов - «Нерест лососевих» (1995); О.Ф.Хлудова - «Каракатиця, що випустила захисну хмару» (1961); а також П.К.Клодт, Н.И.Свєрчков, А.Н.Сотников, Д.В.Горлов, Г.Н.Попандопуло, А.М.Балашов, А.В.Марц, А.С.Цветков, А.С.Шендеров, В.А.Серов, А.Н.Січкар, В.Павлушин, Л.В.Хінштейн, И.П.Маковеєва [58].

Добре відомі роботи пізніших художників-анімалістів: Г.Є.Ніколь-ського - «Тигр» (1969); І.І.Різнич - «Чернеті» (1960); В.Романова - «Граючі глухарі» (1999), «Бій лосів» (2003), «На реву»; А.Чеботарьова - «Ранок»; а також ілюстрації В.А.Горбатова до Червоних книг і малюнки М.Г.Козодьяна, А.Ю.Ісакова. Разом з тим слід зазначити, що, на жаль, невідомі роботи, що відображають спортивне полювання [57].

Чудові зразки тварин зустрічаємо в творчості Рембрандта, П.Рубенса, А. Дюрера, Е. Делакруа, П. Жеріко, І. Е. Рєпіна, В. І. Сурікова, В. М. Васнецова, В. А. Сєрова.

«З кінця 1970-х років, - як справедливо пишуть автори каталогу про російську анімалістику «Домашні і дикі» - сприйняття тварин як самоцін-ного творіння природи грає все меншу роль». Вітчизняна анімалістика переживає зараз затяжну кризу. Дикі звірі і птахи перестали бути об'єктами благоговіння і дива, любові і пошани, перетворившись на знаки і символи, а то й карикатури в творіннях модного поп-арту. Ми вже не говоримо про так зване «мисливське мистецтво», де дикі тварини продовжують утилітарно розглядатися як засіб розваги.

1.2 Особливості образотворчої діяльності учнів молодшого

шкільного віку

Одним з улюблених дітьми є зображення тварин: кішок, собак, білок, змій, птахів. І це не випадково: тварини постійно оточують людину, багато хто з них приносить велику користь. Анімалістична тематика займає велике місце в образотворчій діяльності школярів. Вони часто малюють диких птахів, домашніх птиць, з цікавістю виконують ілюстрації до казок, байок, оповідань, героями яких являються представники світу птахів. Тому вчителю необхідно володіти значними знаннями в області анімалістичної тематики, вміти впевнено малювати птахів.

Процес організації образотворчої діяльності молодших школярів у процесі сприймання та відтворення анімалістичного жанру має ряд особливостей, що характеризуються:

1) механізмом художньої творчості дітей молодшого шкільного віку;

2) спрямованістю творчої роботи учнів на уроках образотворчого мистецтва;

3) психічною регуляцією учнів на уроках образотворчого мистецтва;

4) досвідом, якого потребують молодші школярі для виконання творчих роботи на уроках образотворчого мистецтва [38, 132-133].

Розглянемо ці особливості докладніше.

1. Механізм художньої творчості дітей молодшого шкільного віку. Розгляд цього питання зумовлюється тим, що художня творчість є результатом процесів, характерних для людини на певних етапах її розвитку. У молодшому шкільному віці розвивається абстрактно-логічне і просторово-образне мислення. Роль їх у художній творчості дітей вчені оцінюють по-різному.

У працях психологів [16; 42], присвячених вивченню шляхів розвитку дитячої художньої творчості, ми знаходимо основні моменти творчого процесу: первинне переживання (слугує поштовхом для створення); явище виражальної діяльності (матеріал для творчості); явище оформлення (організації або упорядкування) матеріалу.

Певний інтерес з погляду системно-структурного підходу до визначення механізму дитячої творчості у психологічному розумінні становлять праці Я.Пономарьова [42]. Вказуючи на існування різноманітних сфер-рівнів організації творчості, він наполягає на необхідності розроблення комплексу критеріїв, що відповідають цим сферам. На його думку, успіх розроблення кожного з таких критеріїв перебуває в безпосередній залежності від ступеня осмислення питання про сутність творчості, взятої у найбільш загальному вигляді — як узагальнення всіх його виявів на рівнях різних сфер.

Учений вказує на застосування двох основних рівнів дослідження: емпіричного та фундаментального. На емпіричному рівні відбувається пізнання, на фундаментальному, який є надбудовою емпіричного, відбувається розчленування внугрішньоречових зв'язків та виявлення їхніх закономірностей.

На позитивну оцінку заслуговує наведений автором експериментально встановлений факт неоднорідності специфічних для людини дій, наявність у такому випадку прямого (усвідомленого) та побічного (неусвідомленого) продуктів.

Я.Пономарьов розробив принцип системно-структурного підходу, згідно з яким "пошук невідомого" здійснюється за допомогою механізму взаємодії інтуїтивного та логічного. Цей принцип дав можливість говорити про розуміння творчості як про механізм продуктивного розвитку, здійснити розподіл її на структурні рівні організації, виділити психологічний рівень та визначити його ставлення до суміжних факторів — соціального та органічного, окреслити внутрішню неоднорідність психічного [42, 19-20].