Розробка проекту жіночої блузи в романтичному стилі з дослідженням особливостей конструювання оздоблювальних елементів

            ШИФОН (chiffon - тряпка), тонка шовковиста хлопчатобумажна тканина полотняного переплетеня підвищеної міцності. Використовують для пошиття білизни, блузок, суконь, а також в хімічній промисловості.

Сатин - це гладка. блискуча щільна тканина сатинового переплетення з гребінної або кардної пряжі. Сатин випускається з яскравим друкарським малюнком; оздоблення може бути м'яким або жорстким. Тканини з сатиновим та атласним переплетенням мають гладку поверхню, високу стійкість до прання.

 Виникнення одягу та його основні функції 
Одяг виник як засіб захисту тіла від зовнішніх дій навколишнього середовища. Холод, волога, дощ, сніг, різка зміна температур, так само як нестерпна спека, вітер, що несе з собою пилюку, пісок, викликали у людині прагнення чимось захистити себе, вберегти своє тіло від цих неприємних і часто небезпечних для здоров’я природних явищ. Не менш дошкульними і шкідливими були ураження від колючок і особливо від укусів комах.

Житло і постіль, які виконують функцію ізоляції людини від несприятливих дій зовнішнього середовища, могли забезпечити тіло лише на час відпочинку, сну й обмеженого кола занять первісної людини під покрівлею її дуже примітивного "дому". У зв’язку з цим, на додаток до житла й постелі, звичайно, мав з’явитися новий засіб для захисту тіла людини в подорожі або в умовах повсякденної праці поза житлом. Таким засобом став одяг. 
              Археологічні розкопки показують, що одяг з’явився на самих ранніх етапах розвитку людського суспільства. Людина в епоху полеоліту /40-25 т. років тому/ вже вміла користуючись костяними голками зшивати, сплітати, та зв’язувати різні натуральні матеріали - листки, солому, тростину, шкіру тварин. 
В якості головних уборів також використані природні матеріали: видовбаний гарбуз, шкарлупа кокосового горіха, або страусині яйця, панцир черепахи. 
Захищаючи тіло людини від холоду та спеки, атмосферних опадів та вітру одяг виконує практичну функцію, прикрашає його еститечну функцію. 
Важко сказати, яка з функцій одягу більш древніша. Мандрівники вивчаючи

 побут племен первісно-общинного суспільства відмічали, що не дивлячись на холод, дощі та сніг аборигени ходили майже голі, а східні африканські племена близько екватора на час свят одягали довгі шуби з козячих шкір.

Стародавні фрески, які  відносяться до 4 тисячоріччя до н.е. показують, що одяг носили лише люди знатних станів, а інші ходили оголені. 
Одяг виник спочатку як засіб прикрашення та становної різниці людини, історики, археологи, мистецтвознавці запевняють також, що із зміною клімату та образу життя людини значно посилюється захисна практична функція одягу. Прямими предвістниками одягу є татуїровки, окраска тіла та нанесення на нього магічних знаків, якими людина старалась захистити себе. 
Згодом узори татуїровки переносились на тканину. 
            Серед розмаїття видів і форм одягу створених людством протягом його історичного розвитку, є декілька найважливіших типів, які послідовно відбивають основну лінію його еволюції. Виходячи з найсуттєвішої ознаки, що відрізняє одяг від житла й ковдри тобто з обов'язковою наявністю захищеного прикриття на самому тілі людини, можна простежити два основних типи його.

До одягової фурнітури належать гудзики, гачки, петлі, пряжки, кнопки, застібки.

Колір є невід'ємною частиною життя людини. Звертаючись до мистецтва минулих століть, ми бачимо,що людина знаходиться в постійному пошуку уточнених кольорових рішень. Колір у всі часи був способом художнього самовираження кожного народу. Колір може керувати нашою увагою, приваблювати погляд до головного, відволікаючи від другорядного або навпаки.

Молодіжному нарядному  одягу притаманні вироби з самих  різних матеріалів, всіх силуетів і  довжин. В даному виробі використані такі матеріали, як: стрейч-котон, оздоблюючі складки з основної тканини, гудзики.

 

3. МОДЕЛЬНО-КОНСТРУКТОРСЬКА РОЗРОБКА МОДЕЛІ

 

 

 

         Сучасна мода є різноманітною  та оригінальною, тому процес  розробки нової моделі стає  сладнішим та цікавішим. Сучасний  одяг не можливо спроектувати  без урахування особливостей  та принципів художнього моделювання  одягу.

          Дослідно – конструкторська робота складається з п’яти етапів: технічне завдання, технічна пропозиція, ескізний проект, технічний проект та розробка робочої документації, які включають в себе вивчення відповідної літератури, складання техніко – економічного обґрунтування пошиву виробу, калькуляції, уточнення обсягу робіт, складання схем, розрахунків, розробки креслень загального виду та макету.

          Моделювання виробу спрямоване  на розробку нових фасонів  одягу а ескізами. Воно вміщує  в себе визначення зовнішнього вигляду моделі, вибір базових креслень та нанесення на них фасонних ліній.

          У творчому створенні зразка моделі необхідно врахувати статуру, вікові особливості людини, вид та фактуру тканини, призначення одягу

Сучасні модельєри, конструктори, технологи, кравці та закрійники користуються в масовому виробництві переважно не творчим моделюванням, а технічним моделюванням, оскільки процес розробки нових фасонів одягу за певними рисунками або ілюстраціями моделей.

 

 

 

 

 

 

            3.1 Характеристика системи конструювання деталей моделі

 

 

Прикладне конструювання виникло з появою кроєного одягу лише в ХVIIIСТ. З’явилися перші журнали мод, у яких наводилися контури деталей одягу у вигляді замальовок.

            Масові обмірювання населення у колишньому Радянському Союзі проводилися з 1956 р. Завдяки цим обмірюванням державно необхідний матеріал для розробки "Нової розмірної технології і стандартизації", створено принципово нову методику конструювання – єдину методику конструювання одягу по індивідуальним замовленням.

Обчислювально-графічні методи побудови креслення (система  покрою) виникли на початку 19 ст., поступово стали витісняти муляжні методи, які справно служили кравцям усіх країн. Авторами нових методів були закрійники, втіливши свій багаторічний досвід роботи у вигляді нескладних розрахунків для розробки креслення покрою.

Обчислювально-графічні методи конструювання одягу мають більшу кількість способів побудови креслення, відрізняють один від одного структурою способів побудови креслення, структурою обчислювальних формул та прийомами графічної побудови.

В Центральному науково-дослідницькому інституті швейної промисловості був розроблений метод побудови креслень, в основу якого покладені антопометричні виміри фігур. Цей метод отримав назву єдиної методики конструювання чи обчислювально аналітичного методу.

Розрахункові формули, рекомендовані в методиці, явилися результатом аналізу і експериментальних даних лабораторій конструювання побутового одягу. Тому метод, покладений в основу єдиної методики, названий обчислювально-аналітичним.

Відповідно цьому методу будуються геометричні та графічні

розгортки складних контурів фігури  людини з відповідними прибавками на вільне облягання та декоративне оформлення по натуральним обмірам фігури під час повної відмови від пропорційних розрахунків.

Під час побудови вузла конструкції безпосередньо по виміру користуються графічним методом (ширина спинки, довжина виробу).

Уніфікація методики конструювання одягу дозволяє створювати різноманітні варіанти моделей на базі єдиних основ (базових конструкцій). Одним із важливих питань, розглянутих  в методиці, являється конструювання плечових виробів без формування, за допомогою волого-тепловиї розробки, що являється важливим кроком до розробки технічних конструкцій.

Але не дивлячись на деяку  різницю, всі системи покрою являються  образною формулою запису для повторного відтворення креслення окремих, найбільших конструкцій одягу.

Точність та складність обчислювальних та графічних методів  побудови, залежать від ступеню достовірності  та достатнього виміру тіла людини, характеристик моделі, правильності вибору графічних прийомів побудови креслення й математичних розрахунків формул.

Ця система є найбільш точною системою покрою, яка відповідає слідуючим вимогам:

– основа на розрахунках  з найбільш точним зв'язком між  окремими розмірами тіла людини і  креслення;

– дає можливість побудувати з однаковим ступенем точності креслень деталей виробів різних розмірів, зростів та повноти.

– враховує властивості  швейних матеріалів (товщину, драпіювання, пластичні особливості);

– враховує вид одягу  і його назву (літній, зимній, робочий, побутовий);

– дає можливість будувати креслення деталей одягу різноманітних форм, покрою та моделей без корінної зміни розрахункових формул і графічних прийомів побудови;

– дає можливість наперед визначити  основні параметри по формоутворенню із врахуванням властивостей матеріалів та реальних умовах виготовлення.

В методиці під час  визначення взаємозв'язку конструктивних відрізків: точок на кресленні конструкції  використання розгортки поверхності  манекенів типових фігур. Важливим моментом при цьому є правильний вибір місць розташування розгортки (шов), визначають антропометричними точками, що й забезпечують добру посадку  виробу на фігурі. Наступним важливим кроком являється вибір вихідних ліній розташування. Це мають бути лінії, положення яких може бути легко визначене як по поверхні манекена, так і на розгортці. В методиці за такі лінії прийняті лінії симетрії фігури зі сторони пілочки та спинки, лінія проходить  на рівні виступаючих лопаток, грудних залоз, ліній обхвату талії та стегон.

Введення нових доповнювальних розмірів, признаків дало можливість зменшити, спростувати формули для розрахунку довжини пройми, ширина пройми, висоти окату.

Я обрала дану методику конструювання по індивідуальному замовленню, тому що мета методики максимально скоротить примусове формування тканини під час допомоги волого-теплої обробки, рішення форми виробу конструктивним шляхом, що  дозволяє посилити якість виробу за рахунок уникнення втрати придання форми виробу в процесі експлуатації із-за релаксації тканини. Також дана методика дає можливість скоротити трудоємність обробки за рахунок виключення операції  внутрішнього процесу – волого-теплової обробки. Тому, я обрала із методів конструювання виробів саме цей метод.

 

 

3.2 Характеристика зовнішньої форми тілобудови замовника

 

Фігура людини завжди визначає конструкцію і форму, а тому дані про розміри, повноту. Форму та пропорції основних частин тіла людини мають першорядне значення у виготовлені одягу. Вивчення співвідношень частин тіла і зросту потрібне тому, що значення їх дає можливість вибрати такі пропорції одягу, які підкреслюють достоїнства фігури і пом’якшують її недоліки.

Зріст – виявляє вікову, статеву, групову, внутрішньо-групову та епохальну мінливість. Зріст замовника становить 172 см.

Пропорціями тіла людини називають співвідношення розмірів його окремих частин. Пропорції тіла змінюються залежно від віку, статі, вони різні у людей навіть в межах однієї статевої-вікової групи. Тип пропорції тіла замовника – мезоморфний – нормально складений, типовий, середній тип, що займає проміжне положення між доліхоморфним та брахіморфним типами.

Осанка. Форма спини  може бути нормальна, сутула, пряма. Форма  спини замовника – незначно сутула (з вигином хребта в праву сторону. Усі перераховані ознаки статури визначають візуально, на око. Різні сполучення цих ознак утворюють різну зовнішню форму тіла людини. Відповідно до цього виділяють різні типи статур. Класифікацію типів статури становлять в основному з урахуванням характеристики ступення розвитку та розподілу жировідкладень на окремих ділянках тіла, розміру і форми живота, та ін…

Залежно від ступеня  розвитку та розподілу жировідкладень на окремих ділянках тіла виділені три основні та одна додаткова  групи статур. Замовник відноситься  до 1 групи та до нормального типу статури. В 1 групу входять варіанти фігур з більш-менш рівномірним розподілом жиру на тілі. Залежно від кількості підшкірно-жирової клітковини. Нормальний тип характеризується середнім розвитком м’язів і жировідкладень, циліндричною

 

грудною клітиною, прямим злегка заокругленим животом, широким тазом.

Для кожного з типів  статури характерно певне, звичне для нього положення тіла позі стоячи без напруги окремих м’язових груп, що називаються поставою. Є три основні типи постави: нормальна, перегиниста, сутула. Поставу конкретної фігури визначають по формі зовнішнього контуру спини, коли розглядають фігуру в профіль з відстані. Замовник відноситься до сутулого типу постави.

         Характеристика основних частин  тіла.

Розміри і форма окремих  частин тіла, відомості про довжину  та обхват грудей дають певне уявлення про зовнішню форму тіла людини, але вони не відображають особливості морфологічної структури тіла. Для детальної розробки конструкції та підбору моделі необхідно мати дані про будову окремих частин тіла: тулуб, шия, верхні та нижні кінцівки.

Тулуб – це найбільш велика частина тіла, що визначається за формою грудної клітини, розмірами і  формою плечового схилу, грудей.

Тип форми грудної  клітини замовника – циліндричний, нормальної ширини. По величині вигинів спина – середньо виражена повздовжня кривизна спини, що має рівномірну велечину вигинів всіх відділів хребта.

Шия це частина тіла, розташована  між основою голови та плечей. Форма  січення шиї замовника – в  основі наближається до еліпса, трохи протиснутого з боку спини по вертикальному діаметру. По довжині шия нормальна, залежно від товщини нормальна. За формою бічної поверхні – циліндрична.