iнвестиційна активність в Україні

     Рис. 6. Інвестиції в основний капітал за видами економічної діяльності [складено автором] 

     Основними джерелами фінансування інвестицій в основний капітал протягом 2006-2010 рр. були власні кошти підприємств та організацій (рис. 7), що свідчить про нестачу зовнішнього інвестування для підприємств.

Рис. 7. Інвестиції в основний капітал за джерелами фінансування [складено автором]

     Вагомою складовою ВВП України є валове нагромадження основного капіталу (ВНОК), яке є одним із найважливіших  факторів зростання національної економіки, здійснення в ній структурних  перетворень і впровадження інноваційних технологій. ВНОК − це приріст нефінансових активів, які протягом тривалого часу використовуються в процесі виробництва. Величина валового нагромадження основного капіталу оцінюється виходячи із загальної вартості основних засобів, придбаних інституційними одиницями (за винятком реалізованих) у звітному періоді, а також збільшення невироблених активів, що відбулося в результаті продуктивної діяльності інституційних одиниць. ВНОК є важливим фактором зростання ВВП, частка якого у структурі ВВП щорічно зростає (за виключенням 2009 р.). 
 
 

     Проаналізувавши рис. 8, можна стверджувати, що ВНОК протягом останніх п’яти років відіграє важливу  роль у структурі ВВП. Не зважаючи на 2009 р., коли частка ВНОК у ВВП скоротилася на 8,1%, цей показник щорічно зростає, про що свідчать дані за 2010 р. (зростання ВНОК на 40644 млн. грн. у грошовому вимірі та на 0,7% у структурі ВВП), а його внесок у зростання ВВП становив того ж року 0,6%. Таке вагоме зростання можна пояснити тим, що основною складовою ВНОК є матеріальні основні засоби, серед яких найбільшу частку становлять будівлі та споруди (60%)  і машини та обладнання (36,2%). Зокрема, у 2010 р. спостерігалося зростання введення в експлуатацію житла на 45,9% та випуску продукції машинобудування на 36,1%. Також позитивна тенденція простежується і в тому, що ці види промислової діяльності орієнтовані на виробництво продукції з високою часткою доданої вартості. Варто зазначити, що будівельна галузь є локомотивом зростання економіки. Досвід країн Східної Європи показує, що цей сектор у короткостроковій перспективі здатний внести відчутний вклад у зростання ВВП і підвищення рівня зайнятості, а також стимулювати розвиток суміжних секторів економіки [7, с. 54].

     Кабінет Міністрів України сформував  базу даних інвестиційних проектів до 2014 р. загальною вартістю 1,1 трлн. грн. Ці напрями включають: 125 галузевих  і регіональних інвестиційних проектів загальною вартістю близько 200 млрд. грн., 714 інвестиційних проектів за пріоритетними напрямами економічного і соціального розвитку вартістю близько 900 млрд. грн. Під частину цих проектів залучатимуться кошти європейських, російських, світових, фінансових структур іноземних приватних інвесторів. В 2011 р. Кабмін планує збільшити обсяги капітальних вкладень і інвестицій в 1,5 разу [3]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     4. Шляхи покращення  інвестиційної активності  в економіці України

     Потенційно  наша країна, володіючи значним внутрішнім ринком, розгалуженим промисловим і сільськогосподарським потенціалом, багатими та різноманітними природними ресурсами, а також вигідним геополітичним розташуванням, може стати одним із провідних європейських реципієнтів інвестицій. Україною успадкована потужна інфраструктура виводу добутої сировини, металів, хімічних добрив та зернових на світові ринки. Це нафто- і газопроводи, портове господарство, залізниця тощо. Країна здатна абсорбувати додатковий капітал, маючи, по-перше, людські ресурси (трудові, управлінські, адміністративні), що володіють навичками, необхідними для перетворення інвестиційних засобів (заощаджень) у реальні інвестиції, по-друге − ефективний платоспроможний попит на продукцію, вироблену в результаті інвестицій.

     У національній економіці існує низка перешкод, які можуть обмежувати, як самі інвестиції, так і ефективний попит на них. У Державній цільовій економічній програмі розвитку інвестиційної діяльності на 2011-2015 роки вказано, що основними причинами виникнення проблеми низької інвестиційної активності є [4]:

     1) несприятливі умови для інвестування, зокрема, недосконале законодавство  з питань захисту права власності,  адміністрування податків, отримання  у власність земельних ділянок,  провадження підприємницької діяльності  та здійснення контролю за нею:

-   складність адміністрування податків;

     -  кількість та складність отримання  дозволів (в середньому термін  отримання дозволів триває 54 дні  та коштує 6900 грн.);

     -   технічне регулювання, сертифікація  та стандартизація (підприємство  потребує 88 календарних днів для підготовки та реєстрації всіх технічних умов, що коштує 15600 грн. Загальна пряма вартість дотримання вимог системи технічного регулювання становить для приватного сектора України близько 2,8 млрд. грн.);

     - перевірки органів державного нагляду (кожне підприємство перевіряється 5-6 раз на рік. Всі перевірки коштують підприємству 3400 грн. Загальна пряма вартість процедури перевірок становить для приватного сектора України 2,4 млрд. грн.);

     -  високе податкове навантаження (Україна   у рейтингу Forbes за податковим навантаженням посіла 98-ме місце серед 128-ми держав світу);

     -   складністю  процедури  сплати  податків (Україна посіла 181 місце   в рейтингу із 183 держав світу  в дослідженні Paying Taxes 2010);

         - скасування актуальних та дієвих законів (Закон "Про власність", прийнятий ще в далекому 1991 р., скасовано в квітні 2007 р. Відсутність на сьогодні в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно перешкоджає залученню в економічний обіг майнових і земельних ресурсів, систематизації відомостей про нерухомість з метою її оподаткування, що  призводить  до  втрат Держбюджету України,  а також створює умови для рейдерських захоплень та перешкоди для залучення іноземних інвестицій).

     2)  недостатня державна підтримка  інвестиційної діяльності, неналежна система підготовки програм і проектів для державного інвестування:

     - населення України ігнорує сучасні  інструменти інвестування (результати  дослідження  компанії Gfk Ukraine  на  замовлення  проекту USAID "Розвиток  ринків капіталу" у 2010 р. свідчать про те, що більшість жителів України віддають перевагу найпростішим способам нагромадження і заощадження коштів. В Україні 53% населення зберігає вільні готівкові гроші вдома. На банківських картках і поточних рахунках у банках тримають свої кошти 12% опитаних (сюди входять і зарплатні проекти), і тільки % заощаджують кошти на банківському депозиті);

     -   недостатня проінформованість населення  щодо можливості участі у інвестиційних  процесах (близько 25% респондентів дослідження  компанії Gfk Ukraine  не знають про акції чи облігації підприємств, держоблігації, кредитні спілки, недержавні пенсійні чи інвестиційні фонди. Ці інструменти використовують менше 1% респондентів) [13, с. 234]. 

     3) нерозвинутість інвестиційного  ринку та інфраструктури:

     -   слабо розвинена діяльність біржового  ринку з операцій з цінними  паперами (питома вага біржового  ринку  в  загальному  обсязі  операцій  з  цінними  паперами  протягом  останніх 10 років не  перевищує 5 відсотків. При цьому  співвідношення обсягів біржових торгів та кількості професійних торговців є найменшим в Європі);

     -  відсутність прозорого ціноутворення  на фондових біржах (ні емітент,  ні інвестор не зацікавлені  у використанні  інвестиційного  потенціалу  біржового  ринку);

     -  відсутність належного нагляду за фондовими біржами та  іншими професійними учасниками фондового ринку на основі оцінки інвестиційних ризиків (існуюча  в Україні  система  депозитарного  обліку цінних паперів не  забезпечує належного гарантування прав інвесторів на цінні папери, створює ризики при забезпеченні  розрахунків за  договорами  з цінними  паперами та не враховує найкращий світовий досвід функціонування депозитарних систем).

     4) відсутність дієвих механізмів  державно-приватного партнерства  в інвестуванні (відсутність активного пошуку шляхів  залучення інвестицій  у економіку України через механізми державно-приватного партнерства (ДПП): проект  Закону  України «Про загальні  засади  розвитку  державно-  приватного партнерства в Україні», що був розроблений раніше і передбачав  створення необхідних  інституційних та правових  основ для ДПП,  не  був прийнятий) [10, с. 22].

     У Державній цільовій економічній  програмі розвитку інвестиційної діяльності в Україні на 2011-2015 роки подаються  два можливі варіанти розв'язання цих проблем [4]:

     1) Перший варіант передбачає проведення  пасивної державної політики  із забезпечення розвитку інвестиційної  діяльності в Україні. При цьому  держава відмовляється від цілеспрямованого  впливу на інвестиційний ринок,  стимулювання інвестиційної діяльності та надання державних інвестицій, а забезпечує застосування виключно ринкових механізмів збалансованого розвитку в цій сфері. Зазначений варіант сприяє розвитку інвестиційної діяльності у галузях, які мають високу дохідність і швидку окупність, зокрема у фінансовому секторі, торгівлі.

     2) Другий, оптимальний варіант, передбачає  проведення активної державної  політики із стимулювання розвитку  інвестиційної діяльності в Україні,  зокрема на засадах розвитку  системи державних інвестицій, підвищення ефективності та посилення прозорості функціонування механізмів державно-приватного партнерства та стимулювання залучення приватних інвестицій у реальний сектор економіки. Реалізація зазначеного варіанта сприяє збалансованому розвитку державного та приватного сектору, концентрації зусиль на пріоритетах розвитку, підвищенню привабливості об'єктів інвестування.

     Для розв’язання поставлених проблем  у даній програмі прийнято наступні положення [4]:

     1) створення умов для переходу  до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку економіки, стимулювання залучення приватних інвестицій, удосконалення законодавства, зняття перешкод в інвестуванні;

     2)  розбудова системи державного  інвестування за такими напрямами: 

     - удосконалення методології розроблення,  оцінювання та відбору інвестиційних проектів;

     - розроблення чітких критеріїв  відбору інвестиційних проектів, які потребують державного інвестування  або державної фінансової підтримки; 

     - визначення як пріоритетних для  надання державної фінансової  підтримки інвестиційних проектів, спрямованих на розвиток експортоорієнтованого та імпортозамінного виробництва, високотехнологічної конкурентоспроможної продукції;

     - забезпечення розвитку системи  прямих державних інвестицій, зокрема  на умовах спільного фінансування;

     - забезпечення прозорості процесу  державної фінансової підтримки  інвестиційних проектів, спрямованих  на розв'язання пріоритетних завдань  соціально-економічної політики  держави; 

     - здійснення контролю за ефективним  використанням бюджетних коштів, наданих для реалізації інвестиційних проектів;

     - запровадження державного моніторингу  інвестиційної діяльності та  визначення функцій і встановлення  відповідальності державних органів  і установ, уповноважених реалізувати  державну політику у цій сфері; 

     3) розвиток інвестиційного ринку та інвестиційної інфраструктури, а саме:

     - створення умов для ефективного  функціонування інноваційних фінансово-кредитних  установ та інвестиційних підприємств; 

     - становлення і забезпечення розвитку  індустрії прямого інвестування  та венчурного капіталу;

     - створення умов для залучення  інвестицій на міжнародних ринках  капіталу (консолідація фондових  бірж, забезпечення захисту прав  споживачів інвестиційних послуг, створення центрального депозитарію  цінних паперів);