Особливості відтворення власних назв у казках

 

 

7. Антропоніми

Антропонімія – совокупність найменування людей (особисті імена, прізвища). Шляхи виникнення майже кожного імені  індивідуальні і неповторні. Проте в цій індивідуальності є і спільне, властиве всім найменуванням будь-яких народів. Це спільне відноситься до мотивування імен, до певної довжини імені, до подібних антропономічних процесів, в різні епохи у різних народів. Ці спільні закономірності можна назвати ономастичними універсаліями. 

Антропонім – це перед усім слово,  яке, як і інші всі слова, підкорюється законам мови і вивчається лінгвістичними методами. Проте  антропонім – це ім’я власне, і як ім’я воно пов’язано з соціологічним, історичним, етнографічним фоном.  [23: 4]

Спеціальною історичною дисципліною, що вивчає власні імена людей, спадкові особові назви, прізвища, прізвиська, а також псевдоніми, криптоніми, імена персонажів фольклору і художньої літератури є антропоніміка (від грец. – людина, ім’я) – розділ ономастики і лексикології [26: 573].

Імена – такі, як ми їх знаємо сьогодні, – виникли не одразу: вони пройшли довгий шлях становлення, розвитку, змін. За родового ладу імена кожного роду були його власністю і не могли вживатися в інших родах того ж племені. Не могло бути також двох людей з однаковим ім'ям. Якщо імен не вистачало, їх можна було позичити в іншого роду. Після смерті людини, яка мала це позичене ім'я, його слід було повернути сусідам.

Утвердження рабовласницького ладу внесло значні зміни в життя людей: з'явилась держава, первісні примітивні релігії замінилися складнішими. Особове ім'я людини стало обов'язковим. До нас дійшли слова давньогрецького поета Гомера (VIII ст. до н. е.): „...Взагалі без імення ніхто між людей не буває. Хто б не родився на світ – родовита людина чи проста, кожного з них, породивши, іменням батьки наділяють“ [7: 263].

Для правильного перекладу власних назв з німецької мови на українську необхідно враховувати низку факторів, оскільки знати усі власні назви неможливо. Імена та прізвища, як правило, транскрибують, пристосовуючи до фонетичних норм мови перекладу: Johannes - Йоганн; Sigismund - Сигізмунд тощо. Тому, на противагу перекладу XVIII-XIX ст., коли перекладачі перетворювали Мері в Машеньку, а Жана у Ванюшу, в сучасному перекладі іспанські імена Ніколас, Андрее та Анна, французькі Ніколь, Анрі, Аннет ніколи не стануть українськими Микола, Андрій та Ганна [9: 208].

Особливістю німецької мови є наявність в імені прийменника von, що вказує на соціальну (верству) чи географічну приналежність особи. В такому випадку даний прийменник транскрибується і пишеться з малої літери й роздільно з відповідною частиною імені, наприклад: Herr Huldbrand von Ringstetten – Хільдебран фон Рінгштетен,  von der Stolz - фон дер Штольц, Johann Wolfgang von Goethe – Йоганн Вольфганг фон Гете.

Слід також зазначити, що процеси надавання людині ім’я змінні та знаходяться під суттєвим впливом моди. Скорочення та пестливі форми в наш час даються немовлятам як повні імена, наприклад: Bert (Berthold) - Берт, Fritz (Friedrich) - Фріц, Micha (Michael) - Міша та ін. Тому при перекладі власних назв необхідно уточнити – ім’я вживається як повне чи як скорочене.

Додавання зменшувально-пестливих суфіксів -chen, -lein також засвідчує симпатію, дружнє ставлення до відповідної особи: Clärchen, Gretchen, Schneiderlein. Відтінок пестливості також надають форманти -el, -le: Joringel, Hänsel.

Деякі фразеологізми містять власні назви, які внаслідок частотності набули у мові значення загальних назв. Це перш за все такі імена: Hans, Peter, Grete, які несуть інформацію щодо національної приналежності.

В німецькій мові безліч запозичень; навіть „найтиповіше німецьке ім’я” Hans є скороченням від запозиченого Johannes. Найчастотнішим було ім’я Hans, яке з часом стало позначати особу чоловічої статі – „людина”, „чоловік”. У складі фразеологізмів (та в складних іменниках) власні назви часто використовуються для позначення рис характеру. Ім’я Hans переважно асоціюється з негативними рисами: Hans Hasenfuß – боягуз, Hans Liederlich – вітряна людина, Hans Ohnesorge – безпечна людина, Hans Unfleiß – нероба, ледар, Hans Huckebein – бідолаха, Hans Immerdurst – п’яниця, проте в казках братів Грім Hans характеризується з позитивними рисами: Der starke Hans – могутній, Hans im Glück – щасливець.

 

8. Топоніми

Життя людей тісно пов’язано з різними місцями, які  позначаються за допомогою особливих слів – географічних назв, чи топонімів (від грецького слова topos «місце» і  onoma/onyma «ім’я, назва»).

Вивчення географічних назв, виявлення їх особливостей, історію їх виникнення і аналізом первісного значення слів, від яких вони утворені, займається топонімія – одна з галузей мовознавства.

Окремі класи топонімів мають свої найменування. Так, назви населених  пунктів називаються ойконіми, назви рік – гідроніми, назви гір – омоніми, назви внутрішньо міських об’єктів – урбаноніми, назви вулиць – годоніми, назви   площадей – агороніми, назви шляхів повідомлення – дрог оніми, назви невеликих незаселених пунктів – мікротопоніми. [25: 5 – 7]

Географічні назви у абсолютній більшості випадків одиничні: Berlin, Harz, Elbe, Rhein, Bodensee тощо. За наявності більш ніж одного топографічного об’єкта з однаковою назвою ця назва конкретизується: Frankfurt/Oder – Frankfurt/Main, Weiße Elster – Schwarze Elster.

Географічні назви – назви країн, міст, місцевостей, лісних масивів, гір, річок передаються, переважно, шляхом транслітерації та транскрипції [7: 265]. Більшість географічних назв мають давню традицію використання та передачі на іншу мову. Це дуже важлива галузь позначень, що пов’язана з державними інтересами та міжнародною комунікацією. Крім того, деякі географічні назви є складовою частиною словосполучень, які функціонують як засіб номінації.

Залежно від специфіки топоніми можуть передаватися на іншу мову з використанням усіх способів, що застосовуються при передачі імен людей.

Перекладаються ті географічні назви, які мають семантику: das Erzgebirge (Рудні гори), das Riesengebirge (Велетенські гори), das Felsengebirge (Скалисті гори), Kap der guten Hoffnung (мис Доброї Надії).

Часто до власної назви додається загальна: Bodensee – озеро Бодензее, die Antillen – Антильські острови, die Kaskaden – Каскадні гори, die Adria – Адріатичне море, der Atlantik – Атлантичний океан (Атлантика), der Pazifik – Тихий океан, Rosensee – Рожеве озеро.

Найважливішим способом передачі географічних назв є транслітерація: Jungfrau – Юнгфрау, Großer Arber – Гроссер Арбер, Nordkap – Нордкап.

Транскрипція переважно використовується при передачі географічних назв ненімецького походження: Lago Maggiore – Ларо Маджоре, Kilimandjaro – Кіліманджаро, Djakarta – Джакарта, Cambridge – Кембрідж.

 

 

ВИСНОВКИ

 

На основі вище викладеного матеріалу можна зробити наступні висновки:

1. Власні назви (оніми) – індивідуальні  найменування окремих одиничних  об’єктів. Вони належать до універсалій  певної мови, відрізняючи її від інших та називають об'єкт думки, особу чи місце, єдине й неповторне в своєму роді. Але в кожній мові власні назви мають свої специфічні ознаки. 

2. В даній роботі представлені способи перекладу власних назв: транслітерація, транскрипція та калькування. Найпоширенішим з них виступає практична транскрипція, оскільки вона враховує як орфографічні так і фонологічні особливості оніма, а також норми мови-реципієнта, що сприяє його адекватному функціонуванню. Останнім часом широкого застосування набула також і транслітерація, що спирається на сучасні тенденції розвитку не лише германських, але й ряду інших мов. Також треба не забувати, що власні назви можуть бути промовистими, вони надають характеристику персонажам.

3. Досліджуючи власні назви в казках, можна під черкнути, що в фольклорних казках персонажами являються не тільки люди, але й досить часто тварини. А в літературних   зооніми   використовуються  дуже  рідко.   Завдяки такій особливості, як застосування власних імен, з назвами титулів, можна зрозуміти соціальний статус персонажа.

За топонімами закріплена закріплено, перед усім, інформативна функція, яка відображає історію и географію етносу. Використання топонімів простежується в літературних казках і рідко зустрічаються фольклорних, оскільки ці казки, зазвичай, не прив’язані до конкретної місцевості.

4. Казки, особливо, народні казки, являють собою духовну спадщину народів, акумулюють багатовіковий життєвий досвід, відображають постійно пульсуючий процес пізнання навколишнього світу  людиною і представляють чудовий матеріал для вивчення особливостей світо сприйняття того чи іншого народу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТИРИ:

1. Алексеева С. І. Усний перeклад. Німецька мова. Курс для починаючих. - СПб.: Союз, 2002. - 320 с.
2. Бархударов Л.С. Мова та переклад. - М.: МО, 1975.
3. Батрак А.В., Котелкін В.П. Посібник по усному перекладу (німецька мова). - М.: ВШ, 1979. - 172 с.
4. Герстнер, Г. Брати Грімм Текст. / Г. Герстнер // Пер. с нім. Е. А. Шеншина; Передм. Г. А. Шевченко. — М.: Мол. гвардия, 1980. — 271 с
5. Заволока А.Б., Пешехонова В.Є. Вчіться перекладати з німецької мови. [Навч. посібник для техн. вузів]. - К.:ВШ, 1971. -203 с.
6. Зорівчак Р.П. Фразеологічна одиниця як перекладознавча категорія. - Л.: ЛДУ, 1983. - 176 с.
7. Кам’янець В.М. Відтворення німецьких власних назв українською мовою // Іноземна філологія. - Вип. 111. - Л. ЛНУ, 1999. - С. 262-270.
8. Караулов Ю. Н. Енциклопедія "Російська мова". — М, 1998.
9. Кияк Т.Р., Огуй О.Д., Науменко А.М. Теорія та практика перекладу (німецька мова). - Вінниця: Нова книга, 2006. - 592 с.
10. Клюканов И.Э. Психолінгвістичні проблемы перекладу. - Калинин: КГУ, 1989. - 74 с.
11. Копанєв П.І., Бєєр Ф. Теорія и практика письмового перекладу. Підручник, Вища школа, 1986.
12. Крушельницька К.Г., Попов М.Н. Поради перекладачу. - М.: Астрель - ACT, 2002. - 320 с.
13. Латишев Л.К. Переклад проблеми теорії, практики и методики викладання. М.: Освіта,1988.
14. Латишев Л.К. Провоторов В.І. Структура и зміст підготовки перекладача в мовному університеті. Курск. Изд-во РОСИ. 1999.
15. Латишев Л.К. Технологія перекладу: Посібник по підготовці перекладача (з нім. мови) - М.: НВИ-ТЕЗАУРУС,2001. - 280 с.
16. Левицкая Т.Р. Проблеми перекладу. - М.: МО, 1976. - 205 с.
17. Лилова А. Вступ  в загальну теорію переклада. - М.: ВШ, 1985. - 256 с.
18. Міщенко Л.О., Турченко О.М. Посібник з художнього перекладу . - Вінниця: Нова книга, 2003 - 176 с.
19. Подільська Н. В. Словник російської ономастичної термінології. — М., 1988.
20. Поченцов О. Г. Мовна ментальність спосіб представлення світу.// Питання мовознавства. — 1990. — № 3. — С.25-36.
21. Рецкер Я. І. Переклад і перекладацька практика. – М.: Міжнарод. відношення, 1974. – 216с.
22. Суперанська А. В.,  Ніконов  В. А., Ономастика – вид.  «Наука» М. 1969
23. Суперанська А. В., Ніконов В. А., Антропоніміка  – вид. «Наука» М. 1970
24. Суперанська А.В. Загальна теорія власної назви. - М.: 1973
25. Суперанська А.В. Що таке Топоніміка?  – вид. «Наука» М. 1985
26. Український Радянський Енциклопедичний словник: В 3-х т./ Редкол.: А.В. Кудрицький (відпр. ред.) та ін. - 2-ге вид. - К.: Голов. ред. УРЕ, 1987. - 683 с.
27. Adelbert von Chamisso Peter Schlemihls wundersame Geschichte Режим доступу: http://gutenberg.spiegel.de/buch/759/1
28. Bach A. Deutsche Namenkunde / A. Bach. – Нeidelberg, 1952. – 231 s
29. Fleischer W., Michel G., Starke G. Stilistik der deutschen Gegenwartssprache. Frankfurt/Main, 1993.
30. Grimm Jacob und Wilhelm. Kinder- und Hausmärchen Режим доступу: http://www.sagen.at/texte/maerchen/maerchen_deutschland/brueder_grimm/maerchen_brueder_grimm.htm
31. Hoffmann E. T. A. Nussknacker; Sandmann. Режим доступу: http://royallib.ru/author/Hoffmann_Ernst.html
32. Ilona Kromp Eigennamen in der deutschen und polnischen Kinderliteratur unter Textlinguistischem und translatorischem Aspekt, Band 24
33. Novalis Die Geschichte von Hyazinth und Rosenblütchen Режим доступу: http://gutenberg.spiegel.de/buch/5238/12