Особливості відтворення власних назв у казках

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………………     3

1. Ономастика як наука ……………………………………………………….      5

2. Проблема класифікації власних  назв ……………………………………...      6

3. Методи перекладу власних назв……………………………………………      9

                        3.1. Транслітерація ………………………………………………… .     9    

                3.2. Транскрипція …………………………………………………..     10

                3.3. Калькування ……………………………………………………     10

4. Особливості відтворення власних назв у казках  …………………………    12

      4.1.  Природні імена …………………………………………………    12

                4.2. Промовисті імена ……………………………………………….    13

                4.3.  Зооніми …………………………………………………………     15

                4.4. Гендерний аспект  ………………………………………………    15

5. Використання власних імен з назвами титулів ……………………………    16

6. Найменування персонажів в казках ………………………………………..    17

7. Антропоніми …………………………………………………………………     19

8. Топоніми ……………………………………………………………………..      21

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………      23

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТИРИ  …………………………………     24    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

В роботі розглянуто оніми (тобто власні назви) на основі фольклорних і літературних казок.  Власні назви давно цікавлять дослідників. Вчених приваблювала історія їх виникнення, значення і зміст, зв'язок з історію суспільства, з світоглядом людей. Останнім часом інтерес до ономастики значно зріс. Він виявляється в появі всілякого роду книг, присвячених таємницям власного імені, у виданні багато чисельних словників власних імен і прізвищ, а також в значній кількості наукових публікацій. Багата частка робіт у сучасної лінгвістиці присвячена вивченню функціонування власних назв у художній тексті (Бєлоусова Є. А., Фонякова А., Хроленко А. Т. й ін.).

Актуальність роботи полягає:

 – в недостатній вивченості  функцій власних імен у літературних і фольклорних казках, розглядаючи власні назви в літературі, ми можемо виявити особливості національно культурного етносу.

–   в необхідності вивчення онімів із позиції можливостей їх перекладу іноземними мовами;

Мета роботи  полягає у вивченні власних назв у німецьких казках, та їх перекладу українською мовою.

Досягнення поставленої мети здійснюється шляхом розв’язання таких завдань: 

– розглянути основні теоретичні положення, що стосуються власних імен в сучасній лінгвістиці;

– виявити розряди власних (антропонімів, топонімів, зоонімів, міф онімів, гідронімів, фітонімів тощо) у німецьких казках;

– виявити власні назви і реалії, що використовувалися  в казках;

 

Об'єктом дослідження курсової роботи є аналіз фольклорних казок  братів Грімм, та літературних казках авторів:  Новаліса (справжнє ім’я - Фрідріх фон Гарденберг), А. Шаміссо, Е. Т. А. Гофмана, Ф. де ла М. Фуке.

Для вирішення зазначених у роботі завдань застосовано наступні методи:

1. описовий метод
2. метод компонентного аналізу
3. кількісний аналіз

Матеріалом роботи послугували народні казки братів Грімм, та літературні казки (Undine, Sandmann, Nußknacker, Peter Schlemihls wundersame Geschichte, Hyazinth und Rosenblüte).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Ономастика як наука  

 

1.1 Власні назви вже  декілька десятиліть приваблюють  до себе погляди лінгвістів, займаючи  «особливе місце в лексичній  системі будь-якої мови» [29: 298]. Їх своєрідність як номінативних одиниць дозволить відокремити вивчення онімів в окрему науку – ономастику. Ономастика (від грецького >onomastika — мистецтво давати імена) — розділ мовознавства, який вивчає власні імена       [8: 279].

М. У. Подільська у своєму "Словнику російської ономастичної термінології" виділяє кілька різновидів ономастики як науки.

- Поетична ономастика — розділ  ономастики вивчає, будь-які власні  імена (поетовими) у художніх літературних  творах: принципи їх створення, стиль, функціонування в тексті, сприйняття читачем; і навіть світогляд й естетичні установки автора.

- Прикладна ономастика — особливий  напрям ономастичних досліджень, що зв’язані  з практикою встановлення  форми, наголосу, вимови, транскрипції, орфографії, норм відміни власних назв, ні з встановленням нормативних моделей утворень (по батькові, назв жителів по місцю проживання, прикметників від топонімів тощо). У напрямі ономастичних досліджень виділяються підвиди: прикладна топоніміка, прикладна антропоніміка тощо.

- Регіональна ономастика — напрям  ономастичних досліджень, що зв’язані  з певною територією, із місцевою  ономастичною підсистемою.

Теоретична ономастика — ономастичні дослідження, створені задля встановлення загальних закономірностей розвитку та функціонування ономастичних систем, та виявлення універсалій [19: 104].

1.2 Об'єктом дослідження ономастики  є історія виникнення імен  та мотиви назви, їх становлення  в якомусь класі онімів, різні  характери і малої форми переходи  онімів вже з класу на другий, територіальне і мовне розподіл, функціонування промови, користування та створення власних імен в художньому тексті [8: 230].

Дане дослідження будується за принципами художньої ономастики – етнос, саме: особливості його мовної ментальності.

Під мовної ментальністю розуміється  "спосіб мовного уявлення, чи розподілу світу" [20: 40]. Мовну ментальність формують соціокультурні стереотипи сприйняття світу, що значно різняться в кожній нації, і які знаходять свій відбиток у текстах різних жанрів.

 

2. Проблема класифікації власних назв

Усе розмаїття власних назв піддається класифікації. Одна з перших класифікацій, власних назв належить німецькому лінгвісту А. Баху. В складі ономастичного матеріалу він виділив імена живих істот чи істот, які вважаються живими; назви речей, сюди відносяться і назви невеликих місцевостей (вулиці, річки); назви великих місцевостей (країн, частин світу); назви установ, суспільства; назви танців, ігор; назви літературних і окремо музичних творів [28: 4]. Проте проаналізувавши дану класифікацію помітно її недоліки: об’єднане найменування людей і тварин, відокремлені літературні і музичні твори. У сучасній ономастиці оптимальне структурування ономастичного простору запропоновано О. В. Суперанською.

2.1. Беручи до уваги лінгвістичні і екстралінгвістичні характеристики власних назв, О. В. Суперанська виділяє такі типи класифікацій:

1. Класифікація імен  в зв’язку  з іменованими об'єктами:

а) імена живих істот і істот, які сприймаються як живі:

  – антропоніми — особисте ім'я людини: імена живих істот і істот, які сприймаються як живі:  Heinrich – Генріх, Gretel – Гретель, Bertalda – Бертальда;

       – зооніми – прізвисько тварин: Esel – Осел , Jagdhund – Собака , Wolf – Вовк;

 – міфоніми — ім'я персонажів міфів, епопей, казок, билин: Undine – Ундина(у середньовічних повір'ях – дух води у вигляді жінки, русалка), Rapunzel - Рапунцель, Frau Holle – Пані Метелиця;

б) найменування неживих предметів:

  – топоніми — найменування населених пунктів: Berlin – Берлін, Venedig – Венеція, Waldheim – Вальдхайм;

  – гідроніми – географічні назви – водоймища річки, озера, моря: Elbe – Ельба, Schwarzes Meer – Чорне море;

 – космоніми і астроніми — найменування космічних об'єктів: Mond – Місяць, Оріон;

  – фітоніми — найменування рослин: Rosenrot – Роза;

       – назви засобів пересування: Titanik

 – сортові і фірмові назви: BMW, Volkswagen;

в) власні імена комплексних об'єктів:

 – назви підприємств, установ; das Herder-Institut

 – хрононіми — ім'я історично значимого відрізка часу: Mittelalter – Середньовіччя, Renaissance – Ренесанс;

 – назви свят, ювілеїв, урочистостей; назви заходів, війн: Weihnachten – Різдво, Neujahrstag – Новий Рік, Ostern – Пасха;

 – назви творів літератури: Der Sandmann – Піщана людина, Die Bremer Stadtmusikanten – Бременські музиканти, Das Parfum – Парфумер

 – документоніми: das Testament, свідотоство

 – назви стихійних лих: Christchurch-Erdbeben, Zyklon Nargis, Ураган Катріна;

 – фалероніми — власні назви орденів, медалей та ін.: Malteserkreuz – Мальтійський хрест, Rotbannerotden – Орден Червоного Прапору.

2) Природно виниклі і штучно створені імена:

3) Класифікація лінією "мікро — макро".

4) Структурна класифікація імен.

5)Хронологічна класифікація імен.

6) Класифікація у зв'язку з обсягом закріплених понять.

7) Стилістична та естетична класифікація.

Провідною, на погляд О. В. Суперанської, є предметно-номінативна класифікація, оскільки "співвіднесеність з предметом, зазвичай, визначає "обличчя" імені та його характеристики" [24: 66].

2.2. М. У. Подільська у своїй словнику російської ономастичної термінології доповнила і розширила предметно-номінативну класифікацію     О. В. Суперанської. Її уявлення про ономастичну картину світу можна представити,  як наступній схеми:

1) імена космічного простору:

 – космоніми  і астроніми: Merkur, Venus, Skorpion, Löwe, Zwillinge

2) імена земного простору:

– топоніми: Bremen, Lippe, Europa

3) імена земного простору (жива  і нежива природа): das Wasser, der Boden, фіалка;

4) імена живої і неживого простору:  das Land, світ;

5) імена сфери людської діяльності: наука, die Arbeit

Як очевидно з перелічених вище класифікацій, система власних назв досить багата й надзвичайно різноманітна. З схем, складених М. У Подільською, також чітко видно ієрархічність елементів у системі. На думку самої дослідниці, "ієрархія об'єктів краще простежується у природі й важче у сфері людської діяльності" [19: 14].

 

 

 

 

 

 

3. Методи перекладу власних назв

          С першого  погляду може здатися, що переклад  власних назв не викликає особливих  проблем. Навіть називати  це перекладом  є досить умовно, як правило, власні назви транскрибуються, чи транслітеруються.  

 

3.1. Транслітерація

        Транслітерація  — механічна передача тексту й окремих слів, які записані однією графічною системою, засобами іншої графічної системи при другорядній ролі звукової точності, тобто передача однієї писемності літерами іншої. Транслітерація є прийомом так званого „безперекладного запозичення”, що грунтується на передачі графічної зовнішності іншомовного слова або інтернаціоналізму [13: 104], напр. Kanzler – канцлер, Bürger – бюргер, Watson – Ватсон, Оля – Оlja.

Проте транслітерація має цілий ряд невмотивованих адаптації та призводить до заміни графем, напр. Göbbels – Геббельс, Нeinrich – Генріх.

Створені переклади антропонімів, топонімів, гідронімів стають загальнопоширеними, у зв’язку з чим перекладач повинен використовувати ці загальновживані еквіваленти з метою досягнення адекватного сприймання безеквівалента носіями мови перекладу  [21: 11].

У разі відсутності в пам’яті готового рішення перекладач, спираючись на правила транслітерації, може створити перекладацький варіант (або варіанти) безеквівалента, перевіривши правильність своїх припущень у відповідних енциклопедичних словниках. Згідно традиції, транслітерація зберігається у видавничій справі та в топографії (передача топонімів здійснюється на підставі спеціальних розроблених і обов’язкових правил транслітерації).

 

 

 

 

3.2. Транскрипція

          Коли транслітерація неможлива, чи коли бажають  передати не написання, а звучання слова чи його частини, використовують транскрипцію. Більшість назв передаються в наш час за допомогою цього методу перекладу.

Транскрипція як прийом „без перекладного запозичення” ґрунтується на передачі звукової зовнішності (вимови) [2: 96-98], напр.: Diderot - Дідро, Вeaumarchais – Бомарше.

З середини XX століття найбільше віддають перевагу транскрипції, останніми роками навіть спостерігається тенденція до заміни багатьох транслітерацій транскрипцією, через що можуть виникати перекладацькі дублети (два варіанти для передачі одного і того ж без еквівалента): Weisgerber – Вейсгербер, Вайсгербер, Holz – Гольц, Хольц, Thomas Hucksley – Томас Гекслі.

Слід зазначити, що у багатьох випадках розмежування транскрипції і транслітерації викликає певні труднощі, це стосується перш за все випадків, коли графічна і фонетична форми слова збігаються: München – Мюнхен, Berlin – Берлін, Weser – Везер, Oder – Oдер і т.д. Вважають, що подібні переклади слід розглядати як транскрипцію, відповідно до наведених вище дефініцій.

Проте багато дослідників не проводять чіткого розмежування прийомів графічної і фонетичної передачі без еквівалентів, використовуючи для обох прийомів, традиційний термін „транслітерація»; іноді обидва терміни використовуються паралельно, без спеціальної диференціації понять: „транскрипція/транслітерація» [11: 182-185].