Лінгвостилістичні прийоми Шарлотти Бронте при створенні образів у романі «Джейн Ейр»

4.  Звукообразні епітети. Із різних прийомів звукової організації тексту в епітеті особливо часто використовуються звуконаслідування, алітерація та звуковий символізм. Відповідно, виділяються три різновиди епітетів:

1)  звуконаслідувальні;

2)  алітераційні;

3)  звукосимволічні. 

Найбільш простим і  поширеним видом звукообразного епітета є звуконаслідувальний [19; c.502].

У розділі були проаналізовані лінгвостилістичні засоби, які найчастіше використовуються при створенні портретних описів і виділено їх класифікації. За основу були взяті приклади із творів класичних письменників англійської літератури.

Мовні засоби розглядаються, як спосіб передачі індивідуального, суб’єктивно-оцінного ставлення автора до описуваного портрета. Функціональний стиль мови художньої літератури, головною функцією якого є естетикопізнавальна, важливе значення надає вираженню суб’єктивного авторського бачення світу, емоційного й оцінного ставлення до навколишньої дійсності й образного його сприйняття, із цього природно припустити, що саме цей стиль дає найбільш повну картину функціонування всіх стилістичних прийомів узагалі й епітета зокрема [3; c.185].

Проведений аналіз показує те, що епітет є основним засобом, за допомогою якого створюється образність, експресивність, оціненість та виявляється індивідуально-оцінне ставлення автора до предмета. Цим також визначається його висока інформативна значущість у художньому творі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Лінгвостилістичні прийоми Шарлотти Бронте при створенні образів у романі «Джейн Ейр»

2. 1. «Джейн Ейр» − автобіографічний роман Шарлотти Бронте

 Шарлотта Бронте народилась в 1816 році в небагатій сім’ї, ставши третьою дитино, дітей було шестеро. Двоє сестер Шарлотти померли, а четверо інших дітей в дуже ранньому віці почали писати казки і оповідання, населяючи їх власними іграшками і вигаданими персонажами. У Патрика Бронте була своя система виховання дітей. Він надавав їм повну свободу, виписував і купував книжки й газети, обговорював у родині всі найважливіші новини [14; с.339]. Шкільні роки Бронте були проведені в інтернаті для дівчаток та стали матеріалом для багатьох її романів і оповідань: дівчина зазнала багато лиха, через свою сильну близорукість, ірландський акцент і бідний одяг.

     У  1842  р.  Шарлотта  й  Емілія  поїхали в Брюссель  і потрапили в бельгійський пансіон, сподіваючись досконало опанувати французьку мову. Це був задум Шарлотти. У них не було грошей, щоб платити за навчання, але вони узялися викладати англійську мову ученицям пансіону.  Навчання в пансіоні очолював  Костянтин Еже,  чоловік начальниці,  дуже  освічена людина, знавець літератури.  Він по  першому ж французькому творі,  написаному молодими англійками,  зрозумів їхню  обдарованість і пророчив їй письменницьку славу.  Його  порада Шарлотті і  віра  в  її  талант стали для  неї  величезною підтримкою.  Їй  випало  нещастя полюбити пана Еже –  одружену людину. Звичайно, це була піднесена любов, більше схожа на дружбу. Але мадам Еже зажадала від'їзду Шарлотти.     

     У  дуже  переломленому виді ця  трагічна  любов відбилася в  романі "Джейн   Ейр",   в   історії   містера   Рочестера,   прикутого  навік   до неврівноваженої і  злої істоти.  Навіть сама його  зовнішність -  масивний, квадратне чоло,  тверді обриси губ і  підборіддя − повторювала в якийсь мірі риси мсьє Еже.     

     Сестри  Бронте намагалися відкрити свій  пансіон для  дівчаток.  Саме для цього вони одержали утворення в Брюсселеві.  Їм також хотілося не розлучатися більше, не працювати гувернантками в різних кінцях Англії, а жити і трудитися разом.  У них були всі дані для задуманого підприємства:  педагогічний досвід,  утворення,  бездоганне знання французької мови [4; c.251].

     У  1846  р.   сестрам  Бронте  вдалося  нарешті  видати  збірник  своїх віршів.  Вони виступили під псевдонімом братів Белл.  У  1847 р.  вони послали (під тим  же  псевдонімом) лондонським видавцям свої романи.  Романи Емілії ("Грозовий перевал") і  Ганни  ("Агнес Грій") були  прийняті до  друку, роман Шарлотти "Учитель" − відкинутий. Але вона вже працювала над другою книгою, і наприкінці 1847 р. роман "Джен Ейр" побачив світ і мав великий успіх. Але слава не принесла трьом сестрам щастя.  Їхньої сили були вже надламані позбавленнями і непосильною працею.  Брат Бренуелл гинув від туберкульозу. Від нього заразилася спочатку Емілія, потім −  Ганна.  Усі вони вмерли протягом 1849 року. Шарлотта залишилася одна з дратівливим сліпим  батьком,  без сестер,  з якими звикла ділитися кожною думкою.     

     Вона  працювала над своїми новими книгами.  Наприкінці 1849 р.  вийшов роман "Шерли" − про рух луддитів.  Він був навіяний  живими  враженнями від чартистського  руху.  У  1853  р.  був  опублікований  роман "Вільетт",   найбільш  автобіографічний:   у   ньому   відтворена  обстановка бельгійського пансіону, з яким було зв'язано стільки спогадів.     

     У  будинку   Патрика Бронте  з'явився новий   мешканець −  молодий священик Артур Белл Ніколе. Його призначили помічником осліплого батька Шарлотти. Новий пастор закохався в прославлену романістку, просив її руки. Але Патрик Бронте не хотів і чути про цей шлюб. Він не заважав своїм дочкам писати, пишався їхньою літературною популярністю, але не допускав і думки про їхнє заміжжя. Відкинутий  шанувальник  вирішив  стати  місіонером  і виїхати в Індію. Шарлотта простилася з ним і помітила,  що він плаче. Цього вона не витримала,  наздогнала його і сказала,  що буде його дружиною. Заміжжя 38-літньої Шарлотти було недовгим:  через рік,  у 1855 році , вона померла від передчасних пологів.

Надзвичайний успіх роману "Джейн Ейр" пояснюється тією  сміливістю, з яким письменниця малює почуття любові; навіть передові письменники-чоловіки тієї епохи (Діккенс і Теккерей) не зважувалися на таке зображення. Тим більше несподіваним для  англійської  публіки  був  голос  справжньої  пристрасті, що пролунала на сторінках роману,  написаного  жінкою,  провінційною  гувернанткою. У Рочестера це пристрасть, що  змітає всі перешкоди, у Джейн − пристрасть, що вступила у боротьбу з загостреним почуттям боргу.

Сюжет роману зв'язаний із тривалою романтичною традицією:  він не дуже правдоподібний, хоча в цьому приховано і своєрідна чарівність. Позначилося читання готичних романів і добутків романтиків. Замок Рочестера, що ховає похмуру таємницю, раптові появи жахливої жінки, перерване весілля, отримана героїнею  багата спадщина, пожежа, у якій гине дружина Рочестера і його замок, нарешті, щасливий кінець − усе це цілком відповідає канонам захоплюючого, романтичного роману.

Але Шарлотта Бронте залишається реалісткою в самому головному − у правдивому і типовому зображенні соціального середовища, соціальних відносин і людських характерів. Дочка священика, вона не зупинилася перед убивчою сатирою на  духівництво Настільки ж нещадна Шарлотта Бронте і до будь-яких проявів преклоніння перед грошима. Жахлива історія шлюбу, ставшого для містера Рочестера в безвихідну трагедію: в юності, він стає жертвою угоди між двома багатими родинами, що приховали від нього хворобу нареченої; він стає прив'язаним на все життя до божевільної жінки. Письменниця виступає тут проти англійських державних законів про шлюб. Фінал роману, коли Джейн Ейр повертається до покаліченого, осліплого, збіднілого містера Рочестера, перетворюється у своєрідний апофеоз героїні. 

В романі "Джейн Ейр" письменниця проповідує ідею рівності людей, рівності між жінками та чоловіками, піддала різкій критиці державні установи, показала правдиву картину системи освіти і положення соціально незахищених верств [14; с.339].

 

 

 

2. 2.  Лінгвостилістичні прийоми у створенні портретного образу Джейн Ейр

Одним з головних достоїнств роману «Джейн Ейр» є створення позитивного  образу героїні. Роман вразив читачів образом сміливою і чистої дівчини, що самотньо веде тяжку боротьбу за існування.

 Образ Джейн Ейр, так само як і більшість інших образів побудований за принципом контрасту, який полягає в даному разі в тому, що письменниця протиставляє зовнішність героїні її внутрішньому образові. Створюючи образ героїні, Бронте поставила перед собою мету - на противагу загальноприйнятої «красуні», яка зазвичай зображувалася в літературних творах, показати непоказну, але привабливу завдяки своїй внутрішній шляхетності героїню. У книзі про Бронте Гаскел наводить цитату з анонімного некролога «На смерть Коррель Белл», в якому автор пише:

 «Одного разу вона  сказала своїм сестрам, що вони  неправі, зображуючи зазвичай  своїх героїнь прекрасними. Вони  відповідали, що неможливо було  зробити героїню цікавою іншим  способом. Її відповіддю було: ви  побачите, що ви неправі: я покажу вам героїню таку ж некрасиву і маленьку, як я сама, і вона буде такою ж цікавою для читача як ваша» [7; с.145]

 Зовнішня непоказність Джейн постійно підкреслюється автором у мові різних персонажів, у внутрішньому монолозі, в самому оповіданні. Так, служниця Еббот просто називає її потворою «such a little toad as that» [16, с.28]. − «таке гидке жабеня» [14, с.19], автор використовує для цього метафору, саме уособлення. Рочестер при першому знайомстві з нею говорить: «you have rather the look of another world» [16, с.107]. − «схожа на вихідця з того світу» [14, с.84], в даному випадке вживається порівняння з досить негативним значенням. На сімейство Ріверс вона справляє враження блідої, дуже негарною дівчини, позбавленої чарівності «pallid ... not at alt handsome ... grace and harmony of beauty are quite wanting in those features [16, с.245]. В цьому описі використано цілий ряд епітетів, щоб змалювати непривабливу зовнішність героїні.

Характеристику Джейн, так само як і її зовнішності ми зустрічаємо в мові інших героїв. Вже в перших розділах роману, де автор описує життя Джейн в будинку Рід, ми можемо отримати уявлення про характер дівчинки з висловлювань місіс Рід, її дітей, а головним чином слуг. Так, служниця Бесі, яка шкодує дівчинку, вважає її дивною дитиною «a strange child»; кажучи про Джейн вона постійно вживає слово «істота» (thing). Та коли дівчина суперечить міс Рід, ставлення Бессі до дівчини негативне: «the most wicked and abandoned child ever reared under a roof» [16, с.30] − «світ іще не бачив такої такої злої та й розбещеної дитини, як я» [14, с.20]. Як бачимо з прикладі автор вдається до використання гіперболічних епітетів. Щоб змалювати у всій повноті негативне ставлення до Джейн.

Характеристики, які персонажі  роману дають Джейн Ейр, різняться та в якійсь мірі служать і характеристикою їм самим. Так, слова Бланш про Джейн «creeping creature» (нікчемність), «that person» (ця особа), не є прямою та правдивою характеристикою Джейн Ейр, а вони підкреслюють зневажливе ставлення розпещеної аристократки до дівчини, що живе своєю працею. На противагу Бланш Інгрем Сен-Джон дає Джейн таку характеристику: «You are original, and not timid. There is something brave in your spirit, as well as penetrating in your eye » [16, с.370]. − «Ви дуже своєрідна і небоязка. У вас проникливий погляд» [14, с.277]. Священик показує її як непересічну, мислячу дівчину, що володіє сильною волею і душевною чистотою. Така різниця в описах не є випадковою, а випливає із соціального становища героїв, що було характерним в ті історичні часи. Розамонд Олівер вважає Джейн спокійною, врівноваженою, непохитною у своїх рішеннях.

Одна і та ж риса сприймається по-іншому різними персонажами. Так, наприклад, Олена Бернс, засуджує Джейн за імпульсивність і пристрасність, а Рочестер називає її впевненою у собі, незалежною істотою, тендітною зовні, але непохитною внутрішньо, свободолюбивою і наполегливою у досягненні своєї мети. Те, що було неприйнятним в ній для смиренної Олени, стало саме тими якостями, які в ній полюбив Рочестер і оцінив Сен-Джон.

Істотні для характеристики Джейн і висловлювання Сен-Джона  і Рочестера про її самопожертву. Коли Джейн погоджується вийти заміж  за сліпого каліку Рочестера, останній говорить, що вона «знаходить радість в жертві» − «You delight in sacrifice» [16, с.430]. Сен-Джон висловлює ту ж думку більш піднесено: «... a soul that revelled in the flame and excitement of sacrifice» [16, с.387]. − «душа, яка відчуває насолоду у збудливому полум'я жертви» [14, с.264]. У Сен-Джона це пов'язано з відношенням Джейн до спадщини, яке вона розділила між ним і його сестрами; добровільно віддати гроші, на думку Сен-Джона, дуже велика жертва, тому він так піднесено і говорить про це.

 Детальний опис  зовнішності Джейн, пов'язане  з її характером, ми отримуємо  через монолог містера Рочестера. Він переодягнений циганкою, ворожить Джен Ейр та описує риси її обличчя характеризуючи її внутрішній світ: «The flame flickers in the eye; the eye shines like dew; it looks softand full of smiles… it is susceptible… The eye is favourable» [16, с.200]. − «Вогонь спалахує в її очах, і вони поблискують, як роса. Цей погляд лагідний і повний почуття… Він вразливий… Такі очі приносять щастя» [14, с.147]. Цей опис багатий на художні засоби. В першому реченні використовується порівняння, в другому − цілий ряд оціночних епітетів. В останньому реченні присутня метонімія. Далі він описує її уста: «As to the mouth, it delights at times in laughter; it is disposed to impart all that the brains conceives; though I dare say it would be silent on much the heart experiences» [16, с.200]. − «Що ж до уст, то вони люблять сміятися. І вони не таять нічого, що збагне розум, тільки мовчать про те, чим переповнене серце» [14, с.147]. При описі уст автор теж звертається до художньої метонімії. Описуючи чоло Джейн, він показує її сильний характер та бажання бути незалежною: «I see no enemy to a fortunate issue but in the brow; and that brow professes to say − I can live alone, if self-respect and circumstances require me so to do» [16, с.200]. «…чоло вороже щасливій долі. Воно неначе проголошує: я може жити сама, коли самоповага й обставини змусять мене до цього» [14, с.147]. Даний опис зовнішності Джейн не звертає нашу увагу на недоліки, а показує її глибокий внутрішній світ.

 При описі зовнішності  героїні Ш. Бронте використовує лексику різного емоційного забарвлення. Так, говорячи про перше враження, яке справила Джейн на Ріверс, вона вживає образні виражальні засоби і лексику, підкреслює важкий стан героїні: порівняння «as white as clay or death» (бліда, як крейда або смерть), такі вирази як «a mere spectre» (просто привид ). Літотні епітети: «fleshless and haggard face ... very bloodless» (змарніле, виснажене обличчя ... зовсім безкровне). Рочестер в описі зовнішності Джейн теж часто вдається до порівнянь: (ви схожі на монашенку, маленький блідий ельф, гірчичне зернятко та ін.) З іншого боку, в описі зовнішності Джейн, після того як вона дізнається, що кохана, переважає лексика оцінного порядку: «blooming» (квітуча), «smiling» (усміхнена), «truly divtty» (воістину гарненька), «sunny-faced girl» (сяюча дівчина), «dimpled cheeks» (щоки з ямочками), «blissful mood» (блаженний стан), «radiant hazel eyes» (променисті карі очі).  Як ми бачимо, Бронте постійно пов'язує опис зовнішності героїні з її внутрішнім станом і досягає цього використанням відповідної лексики та образних виразів. І залежно від внутрішнього стану героїні, цей образ є динамічним, постійно змінним.