Лінгвостилістичні прийоми Шарлотти Бронте при створенні образів у романі «Джейн Ейр»

Термін «динамічний портрет» має ще одне тлумачення – це опис зовнішності у динаміці (посмішка, сміх, жести, міміка, хода, плач тощо).

3. Поділяють портрети  і з огляду на кількість  описуваних у них осіб. У цьому  випадку йдеться про портрети  індивідуальні і групові. 

Індивідуальний портрет – це опис портретних характеристик одного персонажа.

 Груповий  портрет – це спільний опис портретних характеристик двох та більше персонажів [3; с.260]. Групові портрети, відбиваючи певний момент внутрішнього життя людей, показують, як по-різному виражається одне й те саме почуття, яке володіє всією групою осіб, або підкреслюють несхожість сприйняття різними особами тієї ж самої події. За допомогою групових портретів автор може описати, як група людей реагує на певну інформацію або діє у певних обставинах. За допомогою групового портрету автор описує, як поводить себе група людей у певних обставах, показує реакцію на те, що відбувається у тому й самому локально-темпоральному полі. Груповий портрет має великі можливості у плані показу не тільки загальних, але й конкретизуючих особливостей у рамках одного локально-темпорального розрізу.[1; с.152]

Одним із видів групового  портрету є парний портрет (його часто  ще називають портретом-порівнянням). У парних портретах письменник характеризує персонажів, головним чином, шляхом їх протиставлення за психологічним контрастом. Протиставлення може бути досить багатостороннім, тобто порівняння персонажів здійснюється за різними аспектами.

4. У портреті персонажа  звичайно присутні елементи авторської  оцінки (позитивної чи негативної). Виходячи з цього, можливе виділення портретів з позитивною авторською оцінкою – і портретів з оцінкою негативною (сатиричних, іронічних).

Побудова сатиричного, іронічного портрета має свої особливості. Автор використовує або невідповідність між зовнішніми і внутрішніми характеристиками персонажа, або гротеск, гіперболізацію, фантастичні елементи, зменшувально-пестливі форми з іронічним значенням тощо [2; с.54].

5. За кількістю описових  характеристик портрети персонажів  бувають докладними, розгорнутими і стислими, фрагментарними.

Деталізований портрет як правило охоплює всі сторони зовнішності персонажа, аж до його костюма, рухів, жестів. Такий портрет дається найчастіше при першому представленні персонажа, а в процесі розвитку дії до нього додаються додаткові штрихи.

Протилежним деталізованому портрету є фрагментарний, тобто неповний, стислий. Письменник може підкреслити в портреті лише декілька, а то й тільки одну характерну рису. У залежності від обсягу описових фрагментів  виділяються автономні фрагменти портретних описів та їх вкраплення до інших композиційно-мовленнєвих форм. Художня деталь визначає лише незначну ознаку явища або ситуації, даючи право читачу самому домислювати картину. Індивідуальність зовнішніх проявів почуттів, індивідуальність вибіркового підходу автора до цих зовнішніх проявів, що спостерігаються, породжує нескінчену різноманітність деталей. Деталь – потужний сигнал образності, що пробуджує в читача не тільки співпереживання з автором, але власні творчі прагнення [9; с.5].

6. У залежності від фактора адресанта виділяються у рамках портретного опису суб'єктивовані та об'єктивовані характеристики.

7. У залежності від способу опису виділяються безпосередні  та опосередковані портретні описи. Безпосередній спосіб показу героїв присутній у всіх типах творів, а опосередкований спосіб використовується частіше за все у романах.  

8. Виходячи інтеракційних  характеристик виділяємо автономний  портретний опис, тобто такий,  який охоплює структуру висловлювання  або декількох висловлювань та вбудований портретний опис, коли деталь включено до структури висловлювання, комбінований портретний опис, тобто такий, що поєднує автономний та вбудований тип [7; с.340].

Згідно поданої класифікації розрізняється зовнішній та психологічний портрет, індивідуальний та груповий, статичний та динамічний, деталізований та фрагментарний, автономний та вбудований, безпосередній та опосередкований. Завданням автора є визначити потрібний тип портретних описів та підібрати їх оптимальне поєднання, відповідно поставленому завданню.

 

 

 

 

 

 

1. 3. Лінгвостилістичні засоби створення портретного опису

Будь-який художній твір показує людину в той чи інший момент життєвого процесу. Цей процес охоплює всю художню структуру літературної творчості. Людина виступає у певних сюжетних ситуаціях, у пов’язаній з ними мовленнєвій атмосфері, в світі природи і речей, які оточують людину. І разом з цим характери не даються у творі у плані безпристрасного опису, герой виступає або як носій ідеалу письменника, або піддається осуду у світлі цього ж ідеалу. Саме тому в мові художньої літератури, де письменники прагнуть максимальної індивідуалізації своїх творів, використання відтінків у значенні слів та його переосмислення є конче необхідним. Цього ефекту можна досягти завдяки використанню найрізноманітніших стилістичних засобів. Отже, необхідно з’ясувати взаємодію засобів літературного зображення в тому органічному цілому, в якому вони виявляють свої істотні для художнього зображення якості.

Художній образ в  літературному тексті трактується як мовленнєва система, в якій мовні одиниці об'єднані своїми додатковими значеннями і характеризують особистість персонажа. Визначальне місце у створенні художнього образу посідають мовні одиниці, які, крім свого прямого значення, несуть додаткову інформацію про національність, професію, культурний рівень персонажа [4; с.77].

Залежно від того, чи є  лексичні одиниці на позначення якостей  людини відображенням оцінних стереотипів, прийнятих в певному суспільстві, чи їх наявність у тексті викликана  індивідуально-авторськими особливостями сприйняття образу людини, лексичні одиниці поділяються на два підтипи:

1) оцінні лексичні  одиниці, які мають культурологічну  значимість та відбивають досвід, матеріальну і духовну культуру, історичні традиції певного народу, а також його уявлення про зовнішні прикмети та внутрішні риси інших націй.

2) оцінні лексичні  одиниці, які мають естетичну значимість та містять ознаку хороший − поганий в плані естетичного враження, привабливості. Так, краса людини у багатьох народів уважається силою, яка зачаровує. Тому лексичні одиниці, що мають позитивну емоційну оцінку зі значенням прекрасного в плані зовнішності, поза співвіднесенням фізичних даних із внутрішнім, духовним світом персонажа, притаманні творам багатьох письменників [5; с.12].

Залежно від складу лексики  на позначення візуального образа в  
художньому тексті розрізняються такі три лексико-тематичні розряди,  
виділені Г.В.Стариковою:

1. Соматична лексика.  Цей розряд складають іменники, які позначають тіло людини  та його частини (голова, обличчя, очі, ніс, руки тощо).

2. Вестиальна лексика.  До цього розряду входять іменники, які називають одяг, взуття (плаття, штани, туфлі).

3. Кінетична лексика.  До цього розряду входять лексичні  одиниці, які позначають міміку, жести [2; с.79].

Портрет відіграє суттєву роль у структурі твору, виконуючи функцію репрезентації не лише зовнішності героя, але й основних рис його характеру.

Головними мовностилістичними засобами створення портретів персонажів у романтичних творах є:

1) Метафора (грец. metaphora— перенесення) так називається слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов'язаного з предметом, на який звичайно вказує це слово, рисами подібності. Метафора, подібно до епітета та порівняння, ставить за мету конкретизувати уявлення про портретний образ, шляхом вказівки на певну його ознаку, що висувається на перший план, але, на відміну від епітета й порівняння, метафора вказує на цю ознаку не в прямій формі, не безпосередньо її називаючи, а шляхом заміни її словом, що містить у собі дану ознаку. Тому метафору часто називають прихованим або скороченим (згорнутим) порівнянням, тобто порівнянням, в якому не виокремлюється ознака, за котрою відбувається зіставлення двох предметів. Естетичний ефект метафори побудований на певній загадковості образа. Метафора — один з найуживаніших художніх засобів.

Можливі й різні форми  граматичного вираження метафори. Найчастіше вона виражається дієсловом та його формами або ж прикметником (метафоричний епітет), вна­слідок чого, зокрема, метафора, виражена іменником, сприймається дещо свіжіше. Як і епітет та порівняння, метафора не лише конкретизує уявлення про предмет, а й виражає відповідне емоційне ставлення до нього мовця (прозаїка або поета) [13; с.5].

2) Порівняння (лат. comparatio) − словесний вираз, в якому уявлення про зображуваний предмет конкретизується шляхом зіставлення його з іншим предметом, таким, що містить у собі необхідні для конкретизації уявлення ознаки в більш концентрованому вияві.

Порівняння має тричленну будову:

− те, що порівнюється, або «предмет» порівняння;

− те, з чим порівнюється, «образ»;

− те, на основі чого порівнюється одне з іншим, ознака, за якою відбувається зіставлення.

В системі засобів поетичного увиразнення  мовлення порівняння виступає, чи, точніше, психологічно сприймається як форма ускладнення епітета, свого роду розгорнутий епітет.

Порівняння, подібно до інших засобів створення художнього портрету, не лише конкретизує уявлення про образ, про який ідеться, а й відображає емоційне  ставлення до  нього  автора [10; с.261].

3) Метонімія (грец. metonymia − перейменування) − це слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов'язаного з властивим для даного слова предметом за своєю природою. Метонімія часто ототожнюється з метафорою, або розглядається як її різновид. На відміну від метафори, метонімічне зіставлення предметів відбувається не за ознакою їхньої подібності, а за ознакою їхньої суміжності, тобто належності їх до одного кола явищ, до понять одного порядку, пов'язаних часовими, просторовими, причинно-наслідковими та іншими від­ношеннями. Метонімія широко використовується у віршованому та прозаїчному мовленні як місткий зображувально-виражальний засіб [7; с.159].

4) Епітет (від грец. epitheton − додаток) − це слово, що вказує на одну з ознак того предмета, який називається, і має на меті конкретизувати уявлення про нього. Одним з найдійовіших засобів посилення портретного образу й емоційності мовлення є епітет. Так називається слово або декілька слів, які додаються до звичайної назви предмета, щоб посилити її виразність, підкреслити в предметі одну з його ознак − саме ту, яку в даному випадку важливо висунути на передній план, свого роду привернути до неї особливу увагу читача. Епітет інакше ще називають образним або поетичним означенням.

Епітет, що підкреслює найхарактернішу  ознаку того предмета, про який ідеться, можна назвати характерологічним  або пояснювальним. Епітет інколи не просто виділяє характерну рису предмета, а ще й посилює її. Образні епітети, у свою чергу, можна поділити на декілька груп залежно від того, який семантичний процес лежить у їх основі:

1.  Метафоричні епітети. Найбільш численною та багатою за змістом є група метафоричних епітетів. Метафоричний епітет, як і будь-яка метафора, ґрунтується на взаємодії наочно-логічного та контекстуального значень слова. Залежно від свіжості або стертості епітета та частоти його вживання в ньому може переважати або контекстуальне, або наочно-логічне значення. Наприклад, у таких епітетах, як «moon face» – «кругле як місяць обличчя», «pig eyes»  – «свинячі очі», «butterfly word»  – «легке, безтурботне слово» [19; c.501].

Одним із різновидів метафоричного епітета є зоосемічний епітет, заснований на приписуванні людині ознак або якостей тварин. Зазвичай зоосемічний епітет  виражений іменником – назвою тварини і визначає яку-небудь частину тіла людини, що, на думку автора, є смішною або потворною, наприклад: «tortoise eyes» – «черепашачі очі». «It was strange that this little bald-headed man with his monkey face should have aroused in the alien woman so devastating а passion» – «Було дивно, що цей маленький лисий чоловічок із зморщеним мавпячим личком викликав у цієї жінки чужої раси таку всепоглинаючу пристрасть»  [24; c.61]. «A line of potbellied pop-eyes gleamed at me and а row of goldfish mouths opened and wiggled gold teeth at me» – «Я бачив безліч пузатих людей, витрішкуватих осіб з риб’ячими відкритими ротами, в яких виблискували золоті зуби» [23, c.115].

2.  Порівняльні епітети. Друга група образних епітетів – епітети, засновані на порівнянні. За морфологічним вираженням порівняльні епітети є зазвичай складними прикметниками з елементом  -like. Наявність елементу  -like ніби залишає відкритим для читача сам процес уподібнення одного предмета іншому – епітет стає своєрідним стислим порівнянням, але водночас він не стає метафоричним, оскільки наявність елементу  -like виключає взаємодію двох значень: наявне словникове значення першого елементу – кореневого іменника, якому і уподібнюється за допомогою основи  -like означуване слово.

Порівняльні епітети створюють  зорові, слухові, тактильні чи інші образи і виражають суб’єктивне авторське сприйняття художнього образу та його ставлення до нього. Наприклад: «plum-like cheek» – «гладка, як слива, щока», «lamp-like» – «особа, що світиться, як лампа», «pincer-like fingers» – «схожі на щипці пальці». Порівняльні епітети, що визначають людину та частини її тіла, часто бувають засновані на зоосемії, проте, на відміну від зоосемічних епітетів, вони не ототожнюють частину тіла людини з відповідною частиною тіла тварини, а лише вказують на схожість, що існує, на думку автора, між ними. [7; с.156].

3.  Синестетичні епітети. Особливу  підгрупу становлять епітети,  образність яких ґрунтується  на явищі, відомому в психології під назвою синестезії. Синестезія – це явище, яке полягає в тому, що “певний подразник, діючи на відповідний орган чуття,  викликає не лише відчуття, специфічне для цього органа чуття, але одночасно ще й додаткове відчуття, характерне для іншого органа чуття”. Психологи пояснюють це явище пристосуванням психіки людини до навколишнього світу, прагненням найбільш адекватно відображати предмети, які пізнаються нею.

Явище синестезії не могло не знайти відображення і в мові художньої літератури. Взаємодія різних органів чуття лежить в основі багатьох стилістичних прийомів. Найчастіше зустрічається синестетична метафора і синестетичний епітет. Наприклад: «You have а nice profile and а deep brown voice» – «У вас дивний профіль і глибокий коричневий голос» [21; c.66].