Лінгвокультурні особливості перекладу політичного дискурсу

ЛІНГВОКУЛЬТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ  ПЕРЕКЛАДУ ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ

курсова робота

КЛЬОСОВА Олена Іванівна

студентка 403 гр.

Науковий керівник:

старший викладач кафедри

англійської філології і  перекладу

ЄНЧЕВА Г.Г.

Київ – 2009

 

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування  феномену політичного дискурсу

1.1 Дискурс як лінгвістичне  явище

1.2 Політичний дискурс  як комунікативне явище

1.3 Характерні ознаки політичного  дискурсу

Розділ 2. Основні лінгвокультурологічні  аспекти перекладу політичного  дискурсу

2.1 Відмінності англомовного  і україномовного сучасного політичного  дискурсу, зумовлені впливом екстралінгвістичних  чинників

2.2 Засоби відтворення  лінгвокультурологічно-маркованих  мовних одиниць політичного дискурсу  під час перекладу

2.3 Особливості ідіостилю  мовця і їх адекватна передача  під час перекладу політичного  дискурсу

Висновки 

Список використаних джерел

Додаток А

Додаток В

політичний дискурс переклад ідіостиль

 

ВСТУП 

 

Наше дослідження присвячене аналізу особливостей перекладу  політичного дискурсу, зумовлених впливом  екстралінгвістичних факторів, а  саме лінгвокультурологічних. Як, відомо кожний окремий народ володіє  своєю власною історією, культурними  традиціями і соціальним устроєм, відображення яких втілюється в його мові. Саме тому останнім часом в науці відводиться  окрема ніша для вивчення процесу  перекладу з урахуванням лінгвокультурних особливостей вихідного тексту, намагаючись  віднайти найбільш підходящі способи  та засоби відтворення тексту оригіналу  у тексті перекладу.

Актуальність  дослідження зумовлена тим, що політичний дискурс є дуже яскравим прикладом насиченості тексту лінгвокультурологічно маркованими одиницями, які є носіями екстралінгвістичної інформації про народ, державу та власне автора вихідного іншомовного тексту. Не дивлячись на пожвавлення інтересу до саме цього аспекту політичного дискурсу, питання відтворення цих маркованих одиниць у тексті оригіналу українською мовою залишається малодослідженим. Адже досконалий і повноцінний переклад дискурсу з урахуванням лінгвокультурних особливостей потребує від перекладача не лише високого рівня володіння мовою, але й глибокої бази фонових знань, а саме відомостей про країну народу носія мови, якою виконується усний або вже виконаний письмовий політичний дискурс.

Мета дослідження полягає у проведенні комплексного дослідження лінгвокультурних факторів впливу на процес перекладу україномовного та англомовного політичного дискурсу відповідно англійською та українською мовою, а також відтворення екстралінгвістичного аспекту вихідного матеріалу цільовою мовою.

Реалізація поставленої  мети передбачає розв’язання низки  поставлених завдань:

1) охарактеризувати дискурс  як лінгвістичне явище, запропонувати  найбільш змістовне визначення;

2) розкрити суть поняття  дискурс як комунікативного явища  та його роль у поза лінгвістичному  просторі;

3) виявити основні характеристики  дискурсу, виокремивши певні його  відмінності від тексту;

4) провести порівняльний  аналіз англомовного і україномовного  політичного дискурсу, для виявлення  схожих та відмінних рис, і  дізнатися яким чином це впливає  на процес перекладу;

5) здійснити комплексний  констративно-перекладознавчий аналіз  особливостей передачі лінгвокультурно  маркованих лексичних одиниць  у цільовому тексті перекладу  англомовного політичного дискурсу  українською мовою і навпаки;  виявити основні засоби відтворення  лінгвокультурних особливостей  під час перекладу;

6) подати визначення такого  поняття як ідіостиль сучасного  політичного діяча, з’ясувавши  яким чином впливає індивідуальний  імідж на формування лінгвістичного  змісту дискурсу, а також виокремити засоби відтворення особливостей ідіостилю, які віддзеркалюються у дискурсі у цільовому тексті.

Об’єктом дослідження є вплив лінгвокультурологічних факторів перекладу на сучасний англомовний і україномовний політичний дискурс.

Предметом дослідження є особливості стратегії перекладачів у віднайдені способів та прийомів відтворення лінгвокультурно маркованих одиниць англомовного та україномовного дискурсу у перекладах української і відповідно англійською мовою.

Фактичним матеріалом дослідження послугували такі джерела: звернення президента України Віктора Ющенко до українського народу під час інавгурації (23 січня 2005), стаття Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко "Вирішальний вибір України" у інтернет-виданні "Daily Times".

Для розв’язання поставлених  завдань у роботі застосовано комплексну методику дослідження. Основними методами аналізу лінгвокультурно маркованих одиниць у текстах оригіналу і перекладу є лінгвостилістичний аналіз, комплексний контрастивно-перкладознавчий аналіз із залученням елементів контекстуального, компонентного, трансформаційного аналізів, а також методу словникових дефініцій.

Наукова новизна здобутих результатів полягає в тому, що, хоча дослідження лінгвокультурних особливостей перекладу не є новою темою у науковому просторі, але у перекладознавстві не проводилося ще дослідження щодо відтворення екстралінгвістичних та етноспецифічних компонентів політичного дискурсу. Уперше зіставлено основні прийоми та способи віднайдення лінгвокультурних особливостей у перекладі текстів політичної тематики, та виокремлено найбільш вдалі та підходящі з них.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що його результати становлять внесок у розвиток теоретичних аспектів перекладознавства, політичної лінгвістики, філології германських мов, лінгвокультурології. Результати проведеного дослідження становлять внесок до зазначених вище наукових дисциплін і можуть використовуватися у подальшому вивченні способів передачі лінгвокультурологічно маркованих одиниць не лише під час перекладу матеріалів не лише політичного дискурсу, але й дискурсів інших тематик.

Практична цінність роботи визначається тим, що її результати можна застосовувати для розв’язання практичних проблем, пов’язаних з англо-українським та україно-англійським перекладом, зокрема перекладом текстів різних тематик. Запропонована схема аналізу фактичного матеріалу може бути використана для розгляду інших граматичних проблем перекладу.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ФЕНОМЕНУ ПОЛІТИЧНОГО  ДИСКУРСУ 

 

1.1  Дискурс як лінгвістичне явище

На теренах сучасного  наукового простору поняття дискурсу набуває широкого спектру різноманітних  визначень, які розмежовуються його приналежністю до різних сфер як науки, так і суспільного життя. По-перше  дискурс фігурує у науці як лінгвістичне явище. А по-друге, він  є яскравим комунікативним феноменом, що розкриває його нові особливості. Так, наприклад, К. С. Серажим виокремлює методологічний, прагматико-семантичний  і жанрово-лінгвістичний аспекти  дискурсу [28, с. 4]. Але спочатку спробуємо  сформулювати загальне визначення поняття  дискурсу.

Поняття "дискурс" дуже багатозначне. Воно походить від латинського  слова dіscursus, що буквально означало "біг у різних напрямках". Поступово термін набуває величезної кількості різноманітних значень. У перекладі з англійської dіscourse означає "мова, міркування, розмова, бесіда", у французькій мові слово dіscours означає "діалогічна мова, публічний виступ", у середньовічній латині він мав значення "пояснення, довід, аргумент у суперечці, логічне міркування", а прикметник дискурсивний у цей же час набуває стійкого значення "розумовий, логічний, опосередкований", на відміну від чуттєвого, споглядального, безпосереднього. Частково цим і зумовлюється те, що чіткого і загальноприйнятого визначення поняття "дискурс", яке б охоплювало всі випадки його вживання, не існує [12, с. 23]. Як зазначає А. Н. Баранов, семантична багатозначність даного терміна прослідковується з моменту його вживання з метою мовознавчого аналізу [3, с. 170].

У науковій літературі, насамперед лінгвістичній, слово дискурс, в  основному, вживається як синонім слова  текст. Причому під текстом може розумітися не тільки специфічний продукт  мовної діяльності, а й будь-яке  явище дійсності, що має знакову  природу і певним чином структуроване: наприклад, фільми, спектаклі, мітинги, дебати тощо [26]. У сучасній науковій літературі не існує авторських прав на використання даного терміна. Але  вважається, що цей термін ввів американський  дослідник Харріс. Щодо відмінності  тексту від дискурсу, О. С. Кубрякова  зазначає: "хоча текст і являє  собою зразок емерджентного утворення (яке виникає під час здійснення певного процесу), він вивчається саме у своїй закінченій формі, тобто  як дещо кінцеве. Це й і відрізняє  його від дискурсу, вивчення якого  як би природно передує процесу його виникнення. У будь-якому випадку, дискурсивний аналіз потребує відновлення  цього процесу, навіть якщо досліджується  його результат" [21, с. 74].

Вчений Е. Бенвеніст під  дискурсом розуміє "усіляке висловлювання, яке зумовлює наявність комунікантів: адресата, адресанта, а, також, наміри адресанта  певним чином впливати на свого співрозмовника" [7, с. 276-279].

У сучасній лінгвістиці поняття  дискурсу трактується неоднозначно. Для визначення нашого розуміння  дискурсу всі існуючі підходи  можна звести до наступних.

1. Дискурс визначається  через текст або текст через  дискурс .

2. Дискурс розуміють як  когнітивний процес, пов’язаний  із творенням мовленнєвої поведінки  [20,с. 56 ].

3. Дискурс розглядається  як послідовність взаємозв’язаних  висловлювань, об’єднаних спільністю  цільового завдання.

4. Дискурс визначається  як засіб бесіди та мислення, які, як і жанри можуть ставати  ритуалізованими.

5. Дискурс тлумачиться  як мовленнєве утворення, одиниця  вищого, ніж речення, рівня.

6. Дискурс розглядається  як форма мовленнєвого спілкування,  яка передбачає взаємозв’язок  між мовцем та слухачем, як  міжособистісна діяльність.

7. Дискурс розуміється  як складна комунікативна подія  [13, с. 153].

8. Дискурс тлумачиться  як соціолінгвістична структура,  яка твориться адресатом у  конкретних комунікативних, соціальних  та прагматичних ситуаціях.

Окрім вище зазначеного слід відмітити, що дискурс не є хаотичним  утворенням; маючи певні особливості  і характеризуючись певними аспектами, дискурс регулюється певними  правилами. Вони повинні застосовуватись  не до самих висловлювань, а до відносин між діями, що виконуються цими висловлюваннями, тобто у поточній мовній інтеграції акти співвідносяться з актами, часто, хоча не виключно маніфестованими в  реальних висловлюваннях, і звідси витікають три типи правил:слідування, інтерпретації і породження [5, с. 134-135].

Отже, навівши тлумачення поняття "дискурс" різними вченими, і його основні характеристики, ми пропонуємо зупинитися на визначенні запропонованому Н. Д. Арутюновою у "Лінгвістичному енциклопедичному словнику": "Дискурс – це зв’язний текст у сукупності з екстралінгвістичними – прагматичними, соціокультурними, психологічними та іншими факторами; текст, що розглядається у аспекті події  … Дискурс – це промова, "занурена у життя" [43, с. 136-137]. Це визначення найбільш широко розкриває необхідний ракурс теми дослідження. Адже нас цікавить дискурс саме у ситуативному аспекті, та з огляду на вплив соціокультурологічних  факторів на дискурс.

1.2 Політичний  дискурс як комунікативне явище

Дискурс – це складний соціолінгвальний феномен сучасного комунікативного  середовища, який, по-перше, детермінується (прямо чи опосередковано) його соціокультурними, політичними, прагматично-ситуативними, психологічними та іншими (конституючими  чи фоновими) чинниками, по-друге, має "видиму" – лінгвістичну (зв’язний текст  чи його семантично значущий та синтаксично  завершений фрагмент) та "невидиму" – екстралінгвістичну (знання про  світ, думки, настанови, мету адресанта, необхідні для розуміння цього  тексту) структуру і, по-третє, характеризується спільністю світу, який упродовж розгортання  дискурсу "будується" його репродуцентом (автором) та інтерпретується реципієнтом (слухачем, читачем тощо) [28, с. 25].

У 70-х роках Е. Бенвеніст  запропонував антропоцентричну парадигму  мови, що дозволила розглядати дискурс  як "функціонування мови у живому спілкуванні". Він одним із перших надав слову дискурс термінологічне визначення – "мова, яку привласнює той, хто говорить" [7, с. 137]. Отже, розширивши поняття і сприйняття дискурсу саме як комунікативного явище, що відрізняється  від тексту, своїм тісним зв’язком із усним мовленням, цільовою аудиторією та автором промови, а головне  із словниковою структурою мови.

Комунікативний дискурс  як засіб соціальної взаємодії є  новою формою політичної, наукової, організаційної й технічної сили суспільства, за допомогою якої індивід  чи сукупність індивідів здійснюють обмін інформацією. Виконуючи зв’язну  функцію, комунікативний дискурс виступає найважливішим механізмом становлення  індивіда як суспільної особистості і провідником настанов соціуму, що регулюють дії учасників дискурсивного діалогу.

О. С. Фоменко у своїй  дисертації дає наступне визначення дискурсу. Політичний дсикурс може бути визначений як сукупність усіх мовленнєвих  актів у політичних дискусіях, а  також правил публічної політики, які оформилися згідно існуючих традицій та отримали перевірку досвідом [31, с. 4].

У сучасному суспільстві  політичний дискурс виступає дуже цікавим  явищем, яке постійно розвивається. Політичний дискурс являє собою  віддзеркалення суспільно-політичного  життя країни, він несе у собі елементи її культури, а також містить  у собі риси національного характеру, загальні і національно-специфічні культурні цінності [32, с. 243].

Важливо підкреслити, що будь-яке  лінгвістичне і комунікативне явище  – це мінлива і жива субстанція, що являє собою широкий простір  для проведення досліджень і детального вивчення його особливостей, аспектів та впливу на життя суспільства. Політичний дискурс як явище багатогранне, у  сучасному світі, а саме у сучасній науці займає свою нішу на стику  різних дисциплін, до яких входять і  лінгвістика, і перекладознавство, і політологія і соціолінгвістика, а також і культурологія. Як і  зазначає Г. Л. Жуковець у своїй дисертації, наприкінці ХХ – початку ХХІ століть  аналіз мовних явищ у лінгвістиці, в  першу чергу англістиці, поступово  набуває міждисциплінарного характеру. Міждисциплінарний підхід є доцільним  і для аналізу політичного  дискурсу. Ментальна модель політичного  дискурсу поєднує фрагменти загальних  ментальних моделей у певний історичний час, для нього характерними є  обмеженість у часі, взаємодія  із ЗМІ [16, с. 5]. Саме це і спонукає враховувати  не лише суто вербальну частину комунікації, а й багато інших, позалінгвальних  факторів, що впливають на комунікативний процес.