Інновації сфери інтелектуальної власності

Для організації доступу до інформації в Інтернеті використовують систему спеціальних вікон на екрані браузера (фреймів). У цих вікнах можна показувати чужі сторінки. Так вчинили Total News, відкриваючи у себе ресурси Washington Post, Reuter і т.д., що призвело до необхідності відновлення законних прав власників ресурсів [16].  
Специфіка правовідносин в Інтернеті виявляється в тому, що використання особливого технологічного забезпечення (комп'ютери, засоби телекомунікацій, програмні продукти) має забезпечувати для кожного учасника правовідносин чітке фіксоване волевиявлення і авторизацію.  
Додамо до сказаного, що в даний час стали застосовуватися безготівкові способи оплати через Інтернет, з'явилися поняття "електронні гроші", як умовні розрахункові одиниці, еквівалентні "реальним" грошей на рахунку користувача в компанії - віртуальному банку, що здійснює розрахунки за угодою.

Такі способи розрахунку застосовуються тільки до операцій, які  здійснюються в мережі. Поки залишаються відкритими вимоги, які повинні пред'являтися до "віртуальним банкам". Відносини з приводу розрахунків у мережі мають ту ж сутність, що й грошові, і їх специфіка проявляється у формі їх реалізації.

3. ОСОБЛИВОСТІ ІСНУВАННЯ ОБ'ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В ІНТЕРНЕТ

Порівнюючи правові відносини, що існують в повсякденному житті і складові традиційне уявлення про право, з тими, що складаються в кіберпросторі, можна помітити риси як подібності, так і відмінності. З одного боку, проблеми, породжені новими інформаційними і комунікаційними технологіями, не більше ніж нове обличчя старих проблем: крадіжка, вандалізм, плагіат, "піратство" щодо інтелектуальної власності, ухилення від виплати авторської винагороди і т.д. З іншого боку, легкість, "домашність" порушення, скоєного перед екраном персонального комп'ютера, створює оманливе відчуття невинності і повної захищеності.

Крім того, порушення у  кіберпросторі можуть бути пов'язані  з недосвідченістю, функціональної непідготовленістю користувача. Так, до журналістів приєдналися нині тисячі інших учасників інформаційної взаємодії, багато з яких не мають ні найменшого уявлення про традиції і норми журналістської етики, що будується на ідеях суспільного служіння, професійного обов'язку і соціальної відповідальності.

Що ж стосується правопорушень  у сфері авторсько-правових відносин, то в кіберпросторі їх обриси в  значній мірі змащуються.

По-перше, суб'єкт стає важко  помітним, особливо якщо він оперує з пересічного інтернет-кафе або  іншого місця загального користування.

По-друге, Правопорушення у віртуальному світі тривалий час може залишатися непоміченим, оскільки відбувається воно в режимі "on-line", а ніякого моніторингу за правовим порядком в кіберсреде поки не ведеться.  
Наприклад, згідно з дослідженням, проведеним соціологічним відділенням інтернет-домену Yahoo, з вересня 1998 р. по лютий 1999 р. в інтернеті з'явилося 236 веб-сторінок, на яких розміщені репродукції картин сучасного британського художника Ніколаса Лі (Nick Lee). При цьому пан Лі і не підозрював про те, що його роботи використовуються без вказівки авторства [23].

По-третє, твір, що не має  спеціального захисту, будучи одіножди додано в кіберпростір, стає легко  доступним для кожного, хто забажає  його відтворити, скопіювати, використовувати  в компіляції, змінити, нарешті, з  метою нашкодити репутації автора. І цей процес стає незворотнім, так як підробка встигла широко поширитися по мережі.  
У зв'язку з цим, можна привести в приклад судове рішення, що проливає світло на характер і сферу дії авторських прав в інтернеті. Мова йде про рішення Паризького окружного суду від 14 серпня 1996 р. за позовом до користувача, який без дозволу авторів оцифрував охороняються авторським правом пісні, заніс їх у пам'ять свого комп'ютера для збереження і тим самим відкрив до них доступ усім особам, що підключаються до Інтернету. Власники авторських прав висунули звинувачення в порушенні їх прав як на відтворення, так і на публічне сповіщення. Користувач будував свій захист наступним чином. По-перше, він доводив, що відтворював копії тільки з метою особистого використання, а, значить, не порушував права на відтворення. По-друге, він стверджував, що за розповсюдження зроблених ним цифрових копій пісень повинен нести відповідальність не він, а ті особи, які через інтернет, не спитавшись відвідали його веб-сайт. Він намагався переконати суд, що веб-сайт слід уподібнити "приватному віртуального дому". По-третє, він заявляв, що не порушив права на публічне сповіщення, оскільки не чинив ніяких дій з передачі або поширенню оцифрованих ним копій.

Паризький окружний суд вирішив, що в даному випадку має місце  порушення права на відтворення, оскільки особа, яка, не маючи дозволу, записує охороняється твір у пам'ять свого персонального комп'ютера, пов'язаного з інтернетом, тим самим відтворює його і заохочує його колективне використання. У той же час суддя не встановив у даній справі порушення права на публічне сповіщення. Було визнано, що користувач за своє порушення несе відповідальність перед правовласниками у двоякому ролі: як "провайдер змісту" (він помістив пісні в мережу) і як "диспетчер сайту". "Провайдера доступу" суд виправдав, тому що він закрив доступ до сайту, ледь дізнавшись про протести авторів [16].

Інтерактивність - результат  якісно нового ступеня взаємодії  споживача-користувача з твором - також наражає на небезпеку недоторканність  авторського права. Запрошуючи користувача  до самостійних дій у рамках твори мультимедіа, вона об'єктивно формує в його свідомості уявлення про допустимість вторгнення в авторський твір.

Отже, кордони між творчістю і інтерпретацією раніше закладених даних стають все більш розмитими. Ясно, що говорити про появу об'єкта авторського права в результаті взаємодії людини з комп'ютером правомірно лише в тому випадку, якщо діяльність користувача була творчою і мала на меті саме створення твору. Але у віртуальному світі, особливо при колективному взаємодії, можливо і спонтанне творчість. Тут трапляються часто й так звані випадкові твори, що сформувалися, наприклад, в результаті помилки користувача або роботи будь-якого периферійного пристрою або програмного продукту. Чи може розробник комп'ютерної програми претендувати на співавторство в такому творі або права повинні визнаватися тільки за користувачем? У той же час можна вважати автором користувача, який лише поставив перед комп'ютером завдання створення твору?  
Логічне позитивну відповідь на останнє запитання, обумовлений наявністю якогось творчого початку в постановці завдання користувачем. Наприклад, користувач при формулюванні завдання може задати алгоритм її виконання або сформулювати головну ідею майбутнього твору. Творчий характер подібних дій безсумнівний, як безсумнівне й те, що всі існуючі конвенції виводять охорону ідей, процесів, алгоритмів і т.п. за рамки авторського права. Отже, природа творчості в кіберпросторі змушує знову повернутися до далеко не нового питання інтелектуальної власності - про правовий захист ідей.

Революціонізіруя способи  створення, розповсюдження і використання творів, нові інформаційні та комунікаційні технології об'єктивно підштовхують світове співтовариство до все більш і більш глибокої ревізії засад загальновизнаною авторсько-правової доктрини. При цьому необхідно відзначити в Договорі ВОІВ з авторського права 1996 норм, що стосуються використовуваних авторами технічних засобів (ст.11) і зобов'язань держав-учасників стосовно інформації про управління правами (ст.12). Принципове значення має тлумачення електронної інформації про управління правами як відомостей, які ідентифікують твір, автора твору, володаря будь-якого права на твір або містять інформацію про умови його використання [23].  
Це вже гранично близько до реєстрації творів - інституту, що входить в протиріччя з нормами Бернської конвенції. Але в даному випадку функцію реєстрації бере на себе не держава, а асоціації авторів, які, природно, будуть самі вирішувати, що заслуговує на те, щоб бути визнаним як твори, а що ні. Таким чином, не виключена поява нового різновиду цензури. Крім того, легалізація практики, коли електронна інформація про управління правами обов'язково з'являється на екрані комп'ютера у зв'язку з повідомленням твору для загального відома, на ділі означає, що твір, не забезпечене такою інформацією фактично виявляється в суспільному надбанні.  
Отже, з одного боку, - об'єктивна труднощі адекватно відобразити особливості нових інформаційних та комунікаційних технологій у міжнародному праві і національному законодавстві. З іншого - складність контролю над кіберпростором у зв'язку з його транскордонного та неопосредованним характером комунікації, особливо в режимі "on-line". Звідси, однак, не випливає, що в кіберпросторі немає місця ні права, ні державному регулюванню. Навпаки, наростання серйозності викликів диктує необхідність більш активної ролі держави.

Основними перешкодами на шляху розвитку інтелектуальної  власності в інтернеті є такі:

- конфлікт доменних імен (імена, які використовуються  для адресації комп'ютерів і  ресурсів в інтернеті) і товарних  знаків у глобальній інформаційній  мережі;

- невирішеність питання  щодо правомірності патентування  способів ведення бізнесу;

- проблеми охорони творів  у цифровій формі;

- проблеми охорони баз  даних;

- проблеми максимально  широкого доведення до відома  суспільства інформації про патенти. 

На сьогоднішній день серед  дослідників немає єдиної думки  щодо вирішення цих проблем. До розв’язання  проблем охорони та захисту інтелектуальної  власності в інтернеті можна  виокремити три основні підходи:

1. Охорона прав на об’єкти  інтелектуальної власності є  недоцільною, оскільки інформація  за своєю сутністю радикально  відрізняється від традиційних  благ. Згідно з цим підходом  процес поширення об’єктів інтелектуальної  власності в мережі інтернет  не піддається контролю.

2. Охорона прав на об’єкти  інтелектуальної власності традиційними  способами неможлива, відтак виникає  об’єктивна необхідність створення  нового інституційного середовища  у цій сфері. Згідно з цим  підходом увага приділяється  зміні людської психології, системі  мотивації, норм поведінки, та  акцентується увага на «інформаційній»  моралі, тобто такій моралі, в  якій доступ до інформації  в інтернеті набуває етичного  значення.

3. Охорона прав на об’єкти  інтелектуальної власності необхідна  і можлива традиційними способами,  шляхом внесення необхідних змін  у національне та міжнародне  законодавство. 

4. СПОСОБИ ЗАХИСТУ  ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В  ІНТЕРНЕТ

Закони про авторські права поширюються, безумовно, і на Інтернет. Немає жодних обмежень чи спеціальних застережень про те, що в Інтернет норми авторського права діють якось інакше. В очах закону про авторські права немає різниці - опублікована фотографія авторська робота в журналі або на web-сайті.

Розміщуючи свої роботи в  Інтернет, автори зберігають на них  всі права. Люди виставляють в Інтернет свої статті або фотографії для того, щоб інші могли ознайомитися з ними, а не для того, щоб вони могли робити з ними все, що хочуть. Автору належить ексклюзивне право вирішувати, як його робота буде використана. Якщо автор не вказав, що дозволяє вільно використовувати свою роботу, слід вважати, що такого дозволу немає, і роботу копіювати не можна.

Існує думка, що в Інтернеті неможливо забезпечити правовий захист авторських прав через відсутність обмежень на вільне копіювання і складності ведення контролю за копіюванням та використанням творів. Очевидно, що способи захисту авторського права в Інтернеті нічим не відрізняється від традиційних способів захисту. Сутність порушень авторського права в Інтернеті така ж, і захист його від порушень здійснюється тими ж способами, передбаченими національним законодавством, в тому числі в судовому порядку в рамках цивільного, адміністративного чи кримінального розгляду. Відмінність лише в тому, що простота копіювання і нематеріальна сутність об'єктів авторського права в Інтернеті не дозволяє так само просто вирішити проблему забезпечення доказів порушень авторського права. Проблема не в тому, що в Інтернеті неможливо забезпечити правовий захист авторських прав через відсутність обмежень у копіюванні, а в тому, що "поки ніхто не намагався припинити їх порушення наявними в нашому розпорядженні законодавчими засобами" [9].

Тягар захисту авторських прав лежить, як правило, на самого автора або на правовласників авторських прав, і вони, перш ніж поміщати твір в Інтернет, повинні апріорно робити деякі додаткові дії по захисту своїх авторських прав. Виявлене конкретне порушення авторських прав передбачає конкретні дії автора або правовласника щодо захисту, для чого, в принципі, досить чинного законодавства. Природно, що деякі дії по захисту авторських прав при порушеннях, пов'язаних з використанням Інтернету, набагато складніше. Це пов'язано із забезпеченням доказів порушень авторських прав в Інтернеті, а також неготовністю інфраструктури судів та суддівського корпусу за позовними справах щодо порушення авторських прав, пов'язаних з тим або іншим використанням Інтернету, що і є каменем спотикання в проблемі захисту авторських прав в Інтернеті.  
Хоча пріоритет в авторському праві не настільки важливий, тим не менше, однією з найголовніших проблем захисту авторських прав є відсутність легальної процедури, визнаної усіма суб'єктами права, що забезпечує можливість зафіксувати з прив'язкою до хост-сервера факт розміщення електронних документів з авторськими матеріалами, час їх розміщення та інші реквізити, а також забезпечує цілісність таких документів і захист від несанкціонованого зміни, що дозволило б проводити автентифікацію та ідентифікацію таких документів і вирішила б проблему забезпечення доказів на захист авторських прав у мережі Інтернет [9].

Захист інтелектуальної  власності в мережі Інтернет може розпадатися на ряд напрямів, що відповідають деяким напрямкам, охоронюваним авторським правом і правом промислової власності [21]: