Інновації сфери інтелектуальної власності

ТАВРІЙСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРОТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

Кафедра: «Українознавства»

Факультет: «Економіка та бізнес»

 

 

Реферат

з дисципліни: Інтелектуальна власність

на тему:

«ІННОВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ГАЛУЗІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ»

 

 

 

Виконала:

студентка 11 МБ ФК

Овчаренко О.В.

 

 

 

 

 

 

 

м.Меліпотоль, 2012 рік

 

ПЛАН:

 

Вступ

1. Юридична природа мережі інтернет
2. Інтелектуальна власність та інтернет
3. Особливості існування об'єктів інтелектуальної власності в інтернет
4. Способи захисту інтелектуальної власності в інтернет
5. Проблеми авторського права в інтернет-просторі україни

 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

Вступ

Сучасні наука і техніка накопичили величезний масив інформаційного матеріалу, що викликало гостру потребу у прискореному зверненні знань. При цьому, як правило, основна маса інформації являє собою чиюсь інтелектуальну власність. Невпинне зростання обсягів інформації в усьому світі призводить до різкого зниження ефективності використання накопичених знань у багатьох сферах людської діяльності: науці, техніці, економіці, політиці, праві, тому, що традиційні засоби і методи обробки даних не в змозі впоратися з таким потоком інформації, не здатні представити повну і точну картину стану питання, що викликає інтерес.  
Основні показники виробництва в різних галузях господарства за останні десятиліття змінилися на користь інтелектуальної власності. Це загострило проблему правового регулювання у сфері інформаційних відносин для прискорення процесів інформатизації українського суспільства і подолання відставання від інших країн щодо рівня вирішення цього завдання.

Давно почався процес злиття комп'ютерної техніки із засобами зв'язку. Комп'ютери та комунікації між ними та їх частинами саме і складають телекомунікаційні комп'ютерні мережі, або просто - інформаційні мережі. Інтернет є найбільшою комп'ютерною мережею. В даний час - це величезний накопичувач різноманітної інформації і, в тому числі, інформації, що представляє собою інтелектуальну власність. Саме в цьому мережа мереж вимагає досконалої правової регуляції її функціонування в усіх сферах суспільного життя. Нові технології викликають до життя нові форми використання охоронюваних творів і послуг, перш за все: мовлення, мережеву комунікацію, цифровий запис та мультимедійні твори.  
Очевидно, за такої значимості Інтернету неминучої стає необхідність правового врегулювання відносин, які виникають при використанні глобальної мережі. На цьому етапі і буде зароджуватися і формуватися Інтернет-право як правова форма регулювання суспільних відносин, які виникають при використанні мережі Інтернет, зокрема оборот об'єктів інтелектуальної власності.

Таким чином, метою даного реферату є розгляд проблеми захисту  прав на інтелектуальну власність в мережі Інтернет. Для це необхідно вирішити такі завдання:

• визначити юридичну природу інтернету;  
  визначити співвідношення понять інтелектуальної власності та мережі Інтернет;
• розглянути особливості існування об'єктів інтелектуальної власності в Інтернет;
• вивчити способи захисту інтелектуальної власності в Інтернет;  
  визначити відповідальність Інтернет-провайдерів за порушення прав інтелектуальної власності;
• охарактеризувати проблеми авторського права в Інтернет-просторі України.  
   
  

1. ЮРИДИЧНА ПРИРОДА МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ

 

Загальна декларація прав людини 1948 р. була першим документом, в  якому були закріплені основні права людини. Напевно, немає потреби пояснювати, що їх дія не залежить від державних кордонів і є універсальним. Спочатку ця декларація була рекомендаційним актом, але через її широкого застосування вона стала обов'язковим документом. У ній проголошено право людини "шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів" Це право може бути обмежене законом з метою забезпечення інших прав, моралі, громадського порядку і загального добробуту.

Обмеження цього права  було доповнено в Міжнародному пакті  про громадянські і політичні  права 1966 р. цілями "охорони державної  безпеки" та "здоров'я і моральності  населення". Навколо цих обмежень і розгортаються суперечки шанувальників  теорії вільного потоку інформації і  прихильників цензури і фільтрування інформації. Очевидно, можна сказати, що зазначене право людини існує  і що будь-які обмеження його повинні бути винятком із правила в розумних межах. Це право, цей принцип, ймовірно, який повинен скласти основу нової галузі права - інформаційного права.  
У Окинавськой хартії глобального інформаційного суспільства держави проголошують наступний принцип: "всі люди скрізь, без винятку, повинні мати можливість користуватися перевагами глобального інформаційного суспільства" [14].

На перший погляд, така постановка питання видається антиправовій, що сприяє беззаконню та розгулу хакерства. У дійсності ж, мова йде зовсім не про позбавлення мережі правового регулювання, про визначення правил юрисдикції, які повинні застосовуватися у відповідних суспільних відносинах. Це вкрай необхідно для вирішення таких питань як встановлення меж державного регулювання у даній галузі та відповідальності осіб, які використовують кіберпростір. Так, наприклад, чи може держава заборонити розміщення інформації е Інтернеті, яка відповідно до законів цієї держави є незаконною, в іншій державі? Чи може вона заборонити своїм громадянам доступ до такої інформації? Відповіді на численні подібні питання можуть бути дані, тільки якщо буде побудована єдина теоретична концепція Інтернет простору.

При розгляді будь-яких правових питань сучасного суспільства, пов'язаних з мережею Інтернет завжди перш за все виникає питання, як розглядати Інтернет - як суб'єкт права, що вступає  у правовідносини зі своїми користувачами, або як об'єкт правовідносин, правового регулювання?  
Як відомо, не існує організаційної структури, яка виступає власником або власником цієї комп'ютерної мережі. Інтернет не має власного відокремленого майна, його ресурси належать на праві власності різним суб'єктам: канали зв'язку - телекомунікаційним компаніям; комп'ютерне обладнання - користувачам; інформація - її власникам; техніка та програмне забезпечення підтримки магістральних мереж - їх власникам.  
Інтернет не може мати якісь самостійні права і нести обов'язки; за кожним виникають у процесі роботи в Інтернеті правовідносинами стоїть конкретний правоспроможний суб'єкт: при підключенні до мережі - провайдер, при покупці через мережу товару - організація-продавець, при платежі за угодою через мережу - спеціалізована фінансова фірма (віртуальний банк).  
Таким чином, Інтернет не є ні зареєстрованою організацією, ні юридичною особою.

У юридичній літературі пропонується розглядати його суб'єктом права  нового типу як організаційна єдність, ввівши для цього нове поняття "множинності суб'єктного складу" Інтернету, і наділяючи останній характеристикою нового суб'єкта права [5].  
Представляється безпідставним таке виділення, оскільки організації, що вступають у правовідносини, самостійно здійснюють свої права і несуть обов'язки, і немає ніякої необхідності поєднувати їх у такий "множинний суб'єкт".

Таким чином, Інтернет не є  учасником правовідносин, суб'єктом  прав. Інтернет як комп'ютерна мережа не створює нових об'єктів і товарів, а лише надає можливості для їх створення, розміщення і доступу до них користувачів мережі. Відносини ж, що виникають у зв'язку з функціонуванням Інтернет як мережі комп'ютерів, відносяться більше до сфери технічних стандартів і практично не носять правового характеру.  
Можна говорити тільки про деякі елементи управління і регулювання Інтернету, оскільки участь в Мережі добровільне і в ній немає єдиного господаря та централізованого управління. По суті йдеться про сукупність мереж, що підкоряються деяким загальним правилам, які визначаються особливостями використовуваної технології, державного регулювання та економічними факторами.

Інтернет - ієрархічна структура, кожна з мереж якої відповідає за трафік (час передачі), за передачу інформації в мережу більш високого рівня, а також за своє фінансування.

Існують наступні компоненти управління та регулювання Інтернет в світовому співтоваристві. Внутрішні правила мереж, що входять в Інтернет. На практиці поняття регулювання з урахуванням різних джерел фінансування призвели до оформлення Правил прийнятного використання (Accepted Use Policy - AUP) для мереж, що мають бюджетну підтримку.  
Громадське регулювання Інтернету. Основним органом, що здійснює регулювання Інтернету, є Internet Society (ISOC) - громадська організація, її фінансовою основою є внески учасників і пожертвування спонсорів. ISOC проводить щорічні конференції (INET), випускає інформаційні матеріали (Internet Society News), підтримує інформаційні сервера [5].  
Крім того, існують технічні комітети, що підтримують системи стандартів, на яких базується вся мережа. При підключенні користувача (клієнта) до мережі, продажу для цього програмного забезпечення, апаратних засобів, оренду каналів зв'язку застосовуються теоретично опрацьовані поняття - договір купівлі-продажу, право власності на товар,, договір оренди, виключне право на надане програмне забезпечення. Мережева купівля-продаж, оплата в мережі з застосуванням умовних електронних грошей, незважаючи на предмет і специфіку розрахункових відносин, має аналогію з безготівковими розрахунками кредитними картками.  
Юридична особливість відносин в Інтернеті полягає в специфічному способі реалізації прав та обов'язків користувачів мережі. З появою мережевих послуг виникає новий характер взаємовідносин між людьми та організаціями. Переважна більшість угод в мережі здійснюється між особами, фізично знаходяться в різних країнах, і не зрозуміло, яке право підлягає застосуванню [5].

Таким чином, можна говорити про специфічний спосіб виникнення правовідносин між фізичними та юридичними особами за допомогою комп'ютерної мережі.

Глобальний характер Всесвітньої  мережі створює проблеми у визначенні того, які правозастосовні органи повинні розглядати спори щодо правовідносин. Таким чином, Інтернет, не маючи територіальних кордонів, дозволяє отримати доступ до інформації, поширення якої будь-яким іншим способом забороняється.  

2. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ ТА ІНТЕРНЕТ

 

В Інтернеті вміщено величезну  кількість творів без згоди правовласників. Все частіше виникає питання про дотримання авторського права у "всесвітній павутині".

Здавалося б, що за наявності  відповідних норм права проблема не повинна виникати - при розміщенні твору в Інтернеті порушується  право автора дозволяти або забороняти використання шляхом передачі його для  загального відома по кабелю або за допомогою аналогічних засобів.  
Однак питання практичного покарання порушника, напевно, виникати завжди. Так, у пресі була інформація про відмову автору, чий твір було розміщено в Інтернеті, в позові з мотивів відсутності порушення авторського права. На противагу цьому в Мережі створюються "Дошки ганьби", які містять відомості про злісних порушників. Іноді це призводить до відключення деяких провайдерів від Інтернету.

У багатьох зарубіжних країнах йдуть шляхом збору в організаціях деякого авторської винагороди і потім його розподілу в допомогу молодим або нужденним творчим працівникам, на виплату стипендій, премій. У невеликій Норвегії такий збір сягає 20 млн. дол. на рік.  
Розміщення об'єктів, що охороняються авторським правом в мережі Інтернет, не змінює існуючих положень про їх охорону, які декларовані у законах України "Про авторське право та суміжні права" [1], "Про інформацію" [2] та ін.

Інтернет надає широкі можливості для безконтрольного  розповсюдження таких об'єктів інтелектуальної  власності. Закон вимагає, щоб всі користувачі Мережі, розміщуючи в ній інформацію, попередньо отримували згоду офіційних власників на відтворення інформації. Але це відбувається не завжди, і кількість конфліктних ситуацій швидко збільшується, що знаходить своє пояснення в має місце підході до проблеми правового регулювання в Інтернеті, що пропагує абсолютну свободу. Такий підхід сходить до мережевої традиції вільного обміну інформацією, яка каже, що прийняте цитування чужих ідей гальмує знайомство з результатами наукової роботи.

У зв'язку з виникненням  правових колізій постало питання  забезпечення доказів для мережі Інтернет. Залишивши осторонь традиційні методи доказу авторських прав, а в цій області існують різні види експертиз, необхідно вказати на те, що Інтернет виробив сучасні способи захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Можна захищати авторські права в Інтернеті за допомогою запису інформації з Web-сторінок на лазерний диск і подальшому його депонування в сховище - Web-депозитарій. Для цього особа подає заяву про авторство із зазначенням твору, його опису, фіксується дата прийому, оформляється свідоцтво про прийняття об'єкта. Дата депонування буде доказом, що в зазначений час заявник володів копією об'єкта.

У деяких сегментах мережі ефективно використовується спосіб захисту у вигляді "водяних  знаків" в електронних копіях фотографій і зображень. За допомогою спеціального програмного забезпечення вбудовується прихований код певного формату у файли. При візуальному розгляді не видно закодованих позначень - імені автора, року видання, знака авторства. Водяні знаки стійкі до будь-яких операцій над зображенням - стиску, зміни розміру, формату, кольоровості. При застосуванні певного програмного засобу можна довести, що файли містять додаткову інформацію, яка вказує на особу, її записали. Аналогічним чином намагаються захищати і текстову інформацію. Такі системи захисту починають поширюватися і в Україну [4].  
У мережі Інтернет виникла юридична проблема у сфері авторського права, що не має аналогії в реальному світі. На сайтах в Інтернеті можна, використовуючи механізм гіперпосилань, адресуватися до інших джерел інформації в мережі. Але при постановці посилань на джерело інформації необхідно враховувати законні інтереси правовласника ресурсів, давати про них повну інформацію і коректно адресуватися.  
Так, відомий суперечка між Ticketmaster і фірмою Microsoft, яка поставила посилання з підписом "продаж квитків" і адресувалася до публікації Ticketmaster, де перебувала форма замовлення на квитки. Таке посилання створювала враження у користувача про приналежність форми замовлення і послуги безпосередньо Microsoft. Після розгляду спору компанія Microsoft ліквідувала порушення.