Шпаргалка з "Iсторії України"

123) Історія політичної партії Народний Рух України веде свій початок від громадсько-політичного руху, який був заснований на базі численних демократичних угруповань, на основі запропонованих Спілкою письменників України Програми і Статуту (надруковано в «Літературній Україні» 16 лютого 1989 року). У березні - вересні 1989 року в більшості областей пройшли установчі конференції. Установчий з'їзд відбувся 8-10 вересня 1989 року у Києві під назвою «Народний Рух України за перебудову». У Народному Русі об'єдналися люди різних політичних переконань — від ліберальних комуністів до тих, хто сповідував ідеї інтегрального націоналізму. Домінували настрої національної демократії, що привели до виходу з Руху частини комуністів і національних радикалів. У перший же рік свого існування Рух організував ряд великих масових заходів, метою яких була боротьба за державну незалежність, відродження української нації, відтворення історії українського народу і державності. Особливу увагу в пропагандистській роботі Рух приділяв вихованню історією.

Найбільшими заходами Руху були: «Живий ланцюг» до дня Злуки ЗУНР та УНР (22 січня 1990 року), масовий виїзд на Нікопольщину та Запоріжжя до 500-ліття Запорозького козацтва (1-5 серпня 1990), великі заходи під Берестечком, Батурином, в Лубнах і Хотині. Зареєстрований Радою Міністрів 9 лютого 1990 року, цього ж року Рух досяг значних успіхів у виборчій кампанії, що дало змогу створити у Верховній Раді України впливову фракцію «Народна рада» та забезпечити більшість в ряді місцевих рад Західної України. Робота рухівських депутатів в областях і Верховній Раді, масові заходи Руху, активна позиція Руху під час референдумів та інших політичних акцій мали вирішальний вплив на становлення незалежної української держави і забезпечили перемогу незалежної ідеї на референдумі 1 грудня 1991 року. Після створення в січні 1990 року УРП, а пізніше ДемПУ, Рух існував як неформальна коаліція УРП, ДемПУ, інших невеликих організацій, що керувалися своїми статутами, та власне Руху, що об'єднував людей тільки на засадах програми та Статуту Руху.

ІІ з'їзд  Руху відбувся у жовтні 1990 року. До Програми Руху введене положення про головну  мету Руху — досягнення незалежності України; з назви виключені слова  «за перебудову». Були обрані: голова Руху — Іван Драч, заступники — Михайло Горинь, Олександр Лавринович; Центральний провід Руху (19 чоловік); Секретаріат (голова — В. Бурлаков), Політрада (голова — Михайло Горинь), Координаційна рада (голова — Микола Поровський); Рада колегій (голова — Володимир Черняк, Іван Заєць), Рада національностей (голова — О.Бураковський). Відбулася перша спроба об'єднати навколо Руху новостворені партії — УРП та ДемПУ; для цього був запроваджений інститут асоційованого членства у Русі. Однак ці партії відмовилися від асоційованого членства у Русі. Хитка коаліція партій навколо Руху проіснувала до вересня 1991 року і фактично розпалася в період президентської виборчої кампанії, коли УРП і ДемПУ, проігнорувавши рішення Великої ради Руху, висунули своїх кандидатів на Президента України й розгорнули виборчу боротьбу проти кандидата від Руху В'ячеслава Чорновола. 

124.  Становлення багатопартiйної системи в Українi на етапі перебудови. Класифiкацiя  полiтичних партiй.  Характер багатопартiйностi

Становлення багатопартiйної системи в Українi в час «перебудови» має кілька етапів:

I етап  — «зародження багатопартійності»  виникнення неформальних організацій,  утворення легальної організованої опозиції;вихід на політичну арену Народного руху України; розмежування та диференціація всередині правлячої Комуністичної партії, виникнення партії — Української національної партії.

II етап  —поява парламентської опозиції.

 ініціювання  представниками демократичного блоку важливих державних рішень, серед яких найголовніше —Декларація про державний суверенітет України;

збільшення  кількості політичних партій

III етап  — «становлення багатопартійності»

розширення  спектра багатопартійності,посилення розколів та дроблення політичних сил; активізація процесу створення місцевих партійних відділень та осередків;підведення під функціонування багатопартійності юридичної бази; зміцнення зв'язків партій з впливовими бізнесовими та юридичними колами;періодичне перегрупування сил, створення політичних блоків для боротьби за владу.

Процес  розвитку багатопартійності відкрив  простір для партій досить різнобарвного  політичного спектра, але всі  вони фактично належать до трьох класичних  політичних напрямів — лівого, правого та центристського. Ліві: Комуністична партія України, Соціалістична партія України та Селянська партія України. Праві: НРУ, УНР, Українська республіканська партія, Конгрес українських націоналістів, Християнсько-демократична партія України, Українська національна асамблея, Демократична партія України.  

125. Спроби державного  заколоту в Москві  в серпні 1991 р.  Проголошення державної незалежності в Україні.

Третій  З'їзд народних депутатів у березні 1990 р. скасував 6 статтю Конституції,в  якій вроголошувалася "керівна і спрямовуюча" роль КПРС у суспільстві, що відкрило шлях для запровадження в СРСР багатопартійної системи, ухвалив закон про заснування посади Президента СРСР і обрав на цю посаду генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова.Запровадженням «під себе» посади Президента СРСР М. Горбачов послабив небезпечне хитання політичної влади між традиційним (компартійним) і новим (радянським) центром. Однак вибори до Верховних Рад союзних республік та місцевих рад, що відбулися теж у березні 1990 р., породили одразу 15 нових центрів радянської влади, один з них - безпосередньо в Москві. На чолі Верховної Ради РРФСР став безкомпромісний суперник М. Горбачова - Б. Єльцин. Отже, союзному центру протистояли не тільки національні республіки, парламенти яких претендували тепер на повноту влади, а й Російська Федерація | державо-утворююча республіка Радянського Союзу.У ніч на 19 серпня 1991 р. найближчі співпрацівники Президента СРСР, які обіймали ключові посади в союзних структурах влади, ізолювали М. Горбачова на його кримській дачі і зробили спробу взяти владу в свої руки. Спроба зазнала невдачі. 24 серпня Верховна Рада УРСР зібралася на позачергову сесію і прийняла Акт проголошення незалежності України. Цей доленосний документ підлягав затвердженню на референдумі.

126. Декларацiя про  державний суверенітет  України та Акт  проголошення незалежності  України, їх основні  положення та сучасні  оцінки.

Скорочений  зміст Декларації про державний  суверенітет

· Виголошувалось право української нації на самовизначення і створення національної держави в існуючих кордонах.

· Виголошувався  принцип народовладдя, що здійснювався на засадах Конституції через  народних депутатів, які працювали  в радах різних рівнів — від  місцевих до Верховної Ради УРСР.

· Державна влада УРСР — самостійна у вирішенні всіх державних питань. Державна влада складається з трьох гілок: законодавчої, виконавчої, судової.

· Кожному  громадянину УРСР зберігалося громадянство СРСР. Всім громадянам гарантувалися  права і свободи, передбачені  Конституцією.

· Територія України в існуючих кордонах є недоторканною. УРСР самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій республіки.

· УРСР — економічно самостійна держава. УРСР має право на частину загальносоюзного алмазного і валютного фондів, золотого запасу. Вирішення питань загальносоюзної власності відбувається на договірних засадах між республіками.

· УРСР створює свою банківську, цінову, фінансову, податкову систему, формує державний  бюджет, в разі необхідності запроваджує  свою грошову одиницю.

· В  УРСР здійснюється захист всіх форм власності.

· УРСР самостійно здійснює охорону природи  з метою забезпечення екологічної  безпеки.

· УРСР самостійно вирішує питання розвитку науки, освіти, культурного і духовного  розвитку, гарантує всім національностям, які мешкають на території України, право вільного національно-культурного  розвитку.

· УРСР забезпечує національно-культурне  відродження українського народу і української мови.

· УРСР має право на свої власні Збройні  Сили, внутрішні війська і органи державної безпеки.

· УРСР — нейтральна держава, яка не бере участь в військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти, не розміщувати ядерну зброю.

· Міжнародні відносини УРСР здійснює самостійно, виступає як рівноправний суб'єкт.

· УРСР визнає пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права і загальнолюдських цінностей.

· Декларація є основою для нової Конституції і законів України.

«АКТ  ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ»

Виходячи  із смертельної небезпеки, яка нависла  була над Україною в зв'язку з  державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню  традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України.

Територія України є неподільною і недоторканною.

Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей акт  набирає чинності з моменту його схвалення.

Верховна  Рада України

1 грудня 1991 р. на Всеукраїнському референдумі  Акт проголошення незалежності  України було підтверджено: 90,32 % учасників референдуму схвалили  цей документ.

7-8 грудня  у Біловезькій Пущі поблизу  Мінська Президент України Л.  Кравчук, Голова Верховної Ради Республіки Білорусь С. Шушкевич, Президент Росії Б. Єльцин констатували факт утворення СНД — Співдружності Незалежних Держав Про СНД ви дізнаєтесь також з курсу Всесвітньої історії. 

127. Об’єктивні та суб’єктивні причини руйнації господарського механізму після  проголошення державної незалежності України.

У червні 1987 році на Пленумі ЦК КПРС проголошено  радикальну економічну реформу.

Пленум  відзначив, що головне в радикальній  реформі управління на – перехід  від адміністративних методів господарювання до нового господарського механізму, який ґрунтується на врахування економічних інтересів виробників.

Однак реформа була не послідовною, її впровадженню чинив опір бюрократичний апарат.

У 1990 році в СРСР робиться спроба запровадити  економічну реформу і переходу до ринкової економіки”.

Програма  виявилася нежиттєздатною. Економічне становище погіршувалося.

Ведуться  пошуки альтернативних форм господарювання: фермерські господарства, поширення  різних форм оренди, утворення кооперативних  колективів. Загострюється продовольча проблема, хоча в 1989 і 1990 рр. Були рекордно врожайними. Колгоспно-радгоспне керівництво і консервативні елементи в партійних верхах не хотіли вирішувати головного питання на селі: визнання приватної власності на землю.

Україна робить перші кроки на шляху до входження у світове господарство. Цьому сприяє створення певної правової бази, прийняття відповідних законів.

Об’єктивно  причиною, що заважає нині входженню  України як повноправного партнера у світове господарство, є низька конкурентоспроможність її продукції на світових ринках. Із промислових товарів на ринках дальнього зарубіжжя може конкурувати не більше 1% товарів. Які ж причини призводять до цього? По-перше, розрив господарських зв’язків з країнами колишнього СРСР. Внаслідок цього Україна втратила чимало своїх ринків збуту, зупинилося багато підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо. Більше того, Росія значною мірою втратила інтерес до виготовлених у нашій країні приладів, машин, а також до виплавленого металу тощо через значне зростання енергомісткості, а отже, і вартості та ціни продукції. Тому навіть ті вироби, в яких зацікавлена Росія, не можуть бути реалізовані на її ринку, оскільки вони дорожчі за зарубіжні аналоги на 30-50%. По-друге, переваження в експорті України паливносировинної групи. По-третє, в експорті низька частка машин, обладнання, об’єктів інтелектуальної власності.