Шпаргалка з "Iсторії України"

114. Культурне життя  в Україні (1953-1964рр.). «Шістдесятники»,  причини виникнення, діяльність.

Освіта: Шкільна реформаІ959 р. (впровадження обов'язкової восьмирічної освіти, перетворення 10-річних шкіл на 11-річні); Зростання кількості вузів, технікумів, профтехучилищ; Недостатня матеріальна база спеціальних навчальних закладів; Русифікація освіти; Неухильне, зменшення кількості укр шкіл; Викладання у вищих навчальних закладах переважно російською мовою. Наука: Розгортання НТР; Збільшення бюджетних видатків на розвиток науки; Провідна роль Академії наук УРСР на чолі з О. Палладіним (до І962 р.) та Б. Патоном (з 1962 р.). Створення Обчислювального центру на чолі з В. Глушковим (1957 р.); Розробка нових технологій Інститутом електрозварювання на чолі з Б. Патоном; дослідження проблем атомної енергетики у Харківському фізико-технічному інституті на чолі з І. Курчатовим; Розробка Інститутом механіки АН УРСР рекомендацій щодо створення міжконтинентальних ракет, дослідження теорії конструктивної міцності пластмас тощо; Створення у 1960 р. в Інституті фізики ядерного реактора; Внесок українських учених у розвиток космонавтики (участь у записку першого супутника Землі у 1957 р. тощо); Розробка нових методів хірургічного лікування серцевих захворювань під керівництвом М. Амосова; Видання першої багатотомної «Української Радянської Енциклопедії», «Укр. історичного журналу» та ін

Покоління митців «відлиги» не вписувалося  у жорсткі ідеологічні межі «будівника комунізму». Згодом це покоління митців отримало назву «шістдесятники» — молоде покоління талановитих літераторів і митців, які здобули собі визнання не тільки творчою, а й громадською діяльністю. Сприйнявши десталінізацію як початок оздоровлення радянського суспільства, вони намагалися зробити якомога більше для оновлення, олюднення всіх сторін суспільного життя.

Провідне  місце серед покоління молодих  поетів належало В. Симоненку. Основною ідеєю його творчості була безмежна любов до рідної землі. Стрімко увійшла в українську літературу наприкінці 1950-х років Ліна Костенко.

Українське  музичне мистецтво збагатилося  творами Б. Лятошинського, А. Кос-Анатольського, С. Людкевича, братів Г. та П. Майбородів, Ю. Майтуса, Л. Ревуцького, А. Штогаренка та інших.

Нову  хвилю в кінематографі представляли С. Параджанов, Ю. Іллєнко, Л. Осика.

Образотворче  мистецтво визначалося творами  народних майстрів К. Білокур, М. Приймаченко, Г. Василащук. Оригінальні форми  й незвичний зміст принесла творчість  художників О. Заливахи, А. Горської, В. Кушніра, В. Зарецького. З рухом шістдесятників тісно пов’язане ім’я талановитої художниці Т. Яблонської. Разом з В. Зарецьким вона стала основоположником і фундатором фольклорного напряму в українському образотворчому мистецтві.

Багатьох  приваблювало мистецтво таких майстрів сцени, як В. Добровольський, Н. Ужвій, Ю. Лавров, Є. Пономаренко, М. Романов, К. Хохлов.

Також  до  шістдесятників належали І. Драч, М. Осадчий, Є. Свертюк, І. Світличний, М. Горинь, С. Караванський, В. Мороз, М. Лукаш, В. Стус, М. Холодний та ін.

Ідеї  шістдесятників приваблювали молодь. У Києві та Львові виникли клуби творчої молоді, що об’єднували молодих інтелектуалів. Характерною особливістю їх діяльності був пошук оригінальних форм художнього самовираження, культивування національних культурних традицій і здобутків.

Така  діяльність шістдесятників не могла не налякати владні структури. 8 березня 1963 р. після зустрічі М. Хрущова з творчою інтелігенцією, на якій він піддав брутальній критиці митців, розпочалася чергова ідеологічна кампанія проти шістдесятників. Критика доповнювалася адміністративними заходами: забороною друкувати твори, влаштовувати творчі вечори, забороною існування клубів тощо. Під таким тиском частина інтелігенції відійшла від активної громадської діяльності, зосередившись на професійній діяльності, не йдучи на конфронтацію з владою і висловлюючи свої ідеї в завуальованій формі. Інша частина — залишилась на своїх позиціях, ставши в опозицію до існуючої влади, тобто дисидентами (незгодними). 

115.  Посилення системноi кризи тоталiтарного  ладу (серед. 60-х—  початок 80-х рр.).

У жовтні 1964 р замість М Хрущова першим секретарем ЦК КПРС був обраний Л. Брежнєв. Зміни в керівництві означали поворот від

Швидке  поширення пияцтва та алкоголізму. У жовтні 1964 р замість М Хрущова  першим секретарем ЦК КПРС був обраний  Л. Брежнєв. Зміни в керівництві означали поворот від форматорства до консерватизму. Брежнєвський період історії Укр. був періодом часткової реанімації сталінської командно-адміністративної системи, періодом суспільного й економічного застою. Структурна криза радянської моделі суспільно-політичного розвитку: Економічна: Дефіцит товарів; Відмова або повільне запровадження нових технологій; Невисока якість більшості товарів; Продовольча криза, хронічна криза с\г; Прихована інфляція (зростання цін при незмінних розмірах заробітної плати); Переважно екстенсивний шлях розвитку економіки; Висока затратність виробництва, енергоємність і матеріалоємність продукції. Політична: Воєнні авантюри і нездатність вийти з них (Афганістан, Ефіопія, Ангола тощо); Нездатність вищого керівництва реагувати на нові тенденції розвитку світу;«Старіння» керівництва; Недієздатність законодавчих органів; Утрата динамічності в розвитку радянської моделі й, відповідно, її привабливості для інших країн; Корупція у вищих ешелонах влади: хабарництво, криміналізація, просування; по службовій драбині за принципом знайомства, родинних зв’язків, особистої відданості; Посилення репресій проти інакомислячих. Ідеологічна: Розчарування в правильності обраного шляху розвитку (побудова комунізму); Розходження між ідеологічними догмами і реаліями життя; Усвідомлення нереальності досягнення мети побудови комунізму; Зростання дисидентського руху і настроїв у суспільстві; Посилення ідеологічного тиску на суспільство. Екологічна: Бездумна експлуатація природних ресурсів; Відсутність наукового обґрунтування розміщення виробничих потужностей; Руйнування природного середовища, придатного для життя людей (забруднення водоймищ, атмосфери тощо); Поступова деградація нації (генетичні зміни, зростання кількості дитячих захворювань і народження нездорових дітей, скорочення народжуваності, зростання числа хронічних захворювань тощо). Моральна: Поява явища подвійної моралі; Зростання престижності професій та посад, які дають змогу отримувати нетрудові доходи; Зростання кількості побутових злочинів; Прагнення досягти мети незаконним шляхом; Зростання кількості економічних злочинів; Наростання споживацьких настроїв; Швидке поширення пияцтва та алкоголізму. 
 
 
 
 
 
 
 

116.  Етносоцiальнi процеси  в УРСР у перiод  загострення кризи   радянськоi системи 1960-1980-х рр.

1.  Зміни в чисельності, соціальному та національному складі населення УРСР у другій половині 1960-х — першій половині 1980-х років.

З 1959 по 1989 його кількість збільшилася з 41,8 до 51,7 млн, або майже на 10 млн чоловік. Але темпи  приросту населення республіки істотно скоротилися. До кінця 1970-х рр. абсолютний приріст населення зменшився фактично більше ніж удвічі і становив 120 тис. у середньому на рік.

У проміжку часу між 1959 і 1989 рр. визначальними тенденціями змін у соціальному складі населення України були зростання урбанізації населення, збільшення кількості жителів міст, індустріальних центрів з одночасним зменшенням абсолютної кількості сільського населення. Одночасно протягом 1959—1989 рр. кількість міського населення збільшується у 1,8 разу. Значно зросла кількість міського населення на Львівщині —або майже удвічі. На Київщині кількість міського населення (без м. Києва) збільшилася в 2,3 разу.

З 1979 р. в Україні— депопуляція, тобто переважання смертності над народжуваністю

Своєрідним  є поділ населення України  за статтю. У 1959 р. серед населення республіки питома вага чоловіків становила 44 %. Починаючи з 1970 р. цей показник збільшився до 45 %, а в 1979 р. піднявся до 46 %.

Посилювалася  тенденція до його старіння, мало місце зменшення молодших вікових груп, зокрема осіб працездатного віку

Швидкими  темпами знижувалася народжуваність, причому в сільській місцевості цей показник був нижчим, ніж у містах.

Значних масштабів набула міграція, що становила  в названі роки в міграційному середньорічному обігу близько 3 млн чоловік.

Відбулося скорочення частки українців серед  населення республіки (а також  інших національних меншин), проте  зросла частка росіян.

2. Рівень життя населення.

Доходи  радянських громадян складалися з двох частин: заробітна плата і фонди соціального споживання (безкоштовна освіта, медичне обслуговування, дотації на оплату житла, транспорт та інші соціальні програми). Фонд соціального споживання перевищував заробітну плату громадян у декілька разів.

Низькими  залишались пенсії та інвалідності в  більшості категорій працівників. Незначними були й виплати різним слабозахищеним категоріям громадян: матерям-одиночкам, сім’ям, що втратили годувальника тощо. Це зумовлювало  те, що п’ята частина громадян жила за межею бідності, отримуючи дохід, менший за прожитковий мінімум.

Зростаючі доходи громадян не покривалися достатньою масою товарів народного споживання, що призвело до товарного дефіциту, до прихованої інфляції, появи черг, зниження якості продукції, поширення явища спекуляції (на «чорному ринку» ціна престижних товарів перевищувала реальну в десятки разів).

Також у ці роки відбувається зміна в  структурі споживання товарів. Населення  прагне до комфортного життя. Відповідно, зростає попит на побутову техніку, килими, посуд, меблі, автомобілі тощо. Проте радянська промисловість не була орієнтована на масовий випуск такої продукції.

Намагаючись покрити дефіцит товарів широкого вжитку, радянське керівництво вдається до широких закупок за кордоном. Це потребувало мільярдів доларів, які отримували за рахунок продажу на Захід нафти, газу та іншої сировини. Крім того, продовжувалась закупівля зерна та інших продуктів харчування. У 1970-х роках скінчився нафтовий «бум» і в радянському бюджеті з’явився дефіцит, покрити який намагалися за рахунок збільшення продажу горілчаних виробів, підвищенням цін на продукцію, яке відбувалося приховано.

Отримуючи заробітну плату, яка в 2—3 рази була вищою, ніж у робітників і колгоспників, представники номенклатури могли придбати на них у 5—10 разів більше товарів. Верхівка користувалася закритими санаторіями, поліклініками, лікарнями, будинками відпочинку, пансіонатами, мисливськими господарствами. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

117. Полiтична опозицiя  другоi пол. 60-х  — сер. 80-х рр.в  Україні: програмнi  та органiзацiйнi засади

У вересні 1965р. підчас презентації у кінотеатрі "Україна" фільму "Тіні забутих  предків" з різкою критикою арештів  інтелігенції виступили Дзюба, Стус, Чорновіл. Під їхнім листом підписалося 140 присутніх. Реакція властей була блискавичною. Їх всіх було звільнено з місць роботи. Листи звернення до керівників УРСР та СРСР стали однією з найпоширеніших форм протесту у ті роки. 
У 1967 році в структурі КДБ створюється спеціальне "п’яте управління" на яке режим поклав обов’язки по боротьбі із інакодумцями. 
Іншою формою діяльності дисидентів було поширення підготовлених книг, статей, відозв. Вони потайки переписувалися, передавалися з рук в руки. Така система називалася "самвидавом". Першою "самвидавською" роботою (1966р.) була "Правосуддя чи рецидиви терору?" В’ячеслава Чорновола. В січні 1970 року почав виходити журнал "Український вісник". До 1972 року вийшло шість номерів. 
Завдяки цілеспрямованим діям дисидентів у 60х рр. була започаткована традиція 22 травня вшановувати пам’ять Тараса Шевченка. Цього дня 1861 року труну з його тілом провезли з Петербургу через Київ до Канева. 1967 року в цей день міліція розігнала учасників зібрання біля пам’ятника поетові у Києві і заарештувала 4 з них. На вимогу розгніваних людей, які влаштували демонстрацію біля ЦК КПУ арештантів звільнили. 
У 1972 році досягла свого апогею кампанія репресій проти інакомислячих. Були заарештовані В’ячеслав Чорновіл, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Іван Дзюба, Михайло Осадчий, Юлій Шелест, Василь Стус та інші. Практично всі вони були засуджені до тривалого ув’язнення та відправлені до таборів суворого чи особливого режимів на Уралі та в Мордовії. Крім цього було поставлено систему "каральної медицини". Деяких опозиціонерів, яких було важко звинуватити у порушенні відповідних статей кримінального кодексу оголошували божевільними та замикали до психіатричних лікарень спеціального типу. 
На початку 70х рр. дисидентство стало впливовим чинником політичного життя. Активні дії правозахисників стали відомі на Заході.Масові репресії 1972 року на деякий час паралізували активність дисидентів. Однак вже у 1974 році побачили світ 7 та 8 випуски "Українського вісника" у чому заслуга Степана Хмари.

Поріділі  чисельно, але сповнені рішучості  дисиденти у 1975 р. дістали новий  імпульс, коли СРСР підписав Гельсінкську угоду й офіційно погодився шанувати громадянські права своїх підданих.  

118)Політика  русифікації здійснювалася  Кремлем під прикриттям  «соціалістичного  інтернаціоналізму». Пропаганда нібито  безнаціонального  інтернаціоналізму  була насправді зручним засобом російщення національних культур.

Головну роль в русифікації відігравала  загальноосвітня школа. Наступ російської школи в національних республіках  відбувався навіть без «інтернаціонального» прикриття. 31 червня 1978 р. була опублікована постанова ЦК КПРС «Про подальше вдосконалення вивчення і викладання російської мови в союзних республіках». Заходи по її реалізації обговорювалися у травні наступного року на науково-практичній конференції в Ташкенті. Заохочувався перехід на російську мову викладання в старших класах. 28 травня 1983 р. ЦК КПРС і Рада міністрів СРСР ухвалили ще одну постанову «Про загальні заходи щодо вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік».

Витіснення  укр. Мови було продуманим і комплексним. У столиці УРСР в середині 80-их років у класах з укр. мовою навчання лишилося близько 22 відсотки учнів. У Київському університеті ім.. Т. Шевченка національною мовою викладалося менше половини суспільних та гуманітарних наук. З 11 театрів міста лише один був українським.

За 1981-1985 рр. в Україні було надруковано  понад 40 тис. назв нових кних і брошур, з них укр.. мовою – лише до 10 тис. У кінопрокаті налічувалося 17 тис. копій художніх фільмів російською і менше 2 тис. – українською мовою 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

119)

Причини перебудови:

1.Стагнація  в економіці, наростання науково-технічного  відставання від Заходу, провали  в соціальній сфері.

2. Політична  криза, яка виразилася у розкладанні  керівництва, в його нездатності  забезпечити економічний прогрес, у зрощенні партійно-державної номенклатури з ділками тіньової економіки та злочинністю, що призвело до формування в середині 1980-х рр. стійких мафіозних угруповань.

3. Апатія  та негативні явища в духовній  сфері суспільства.