Рух Опору та звільнення українських земель

 

Кондратьев  В. Оплачено кровью// Родина. – 1991. – № 6-7. – С. 8

 

 

З Меморандуму ОУН-Б до уряду Третього рейху

15 червня 1941р.

...Навіть якщо  при вході в Україну німецькі  війська спочатку будуть самозрозуміло  зустрічати як визволителів, таке  ставлення може швидко змінитися,  якщо Німеччина ввійде без  наміру відновлення Української Держави й використання відповідних гасел...

...Еволюція німецько-українських відносин залежить не лише від остаточного вирішення української проблеми, а й від методів, що будуть застосовані з самого початку...

Організація Українських  Націоналістів

Документ Федерального архіву в Кобленці – ФРН // Косик В.

Україна і  Німеччина у Другій світовій війні. – С. 502, 504.

 

«Акт  проголошення відновлення Української  держави»

30 червня 1941 р.

 

1. Волею українського народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.

Організація Українських  Націоналістів, яка під проводом творця і вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кривавого  московського більшовицького поневолення  боротьбу за свободу, взиває увесь український народ не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Держава...

2. На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядковується Українському Національному Урядові, що створиться у столиці України – Києві...

3. Відновлена Українська держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Великонімеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації. Українська Національно-революційна Армія, що твориться на українській землі, боротиметься далі проти московської окупації за Суверенну Соборну Державу, справедливий лад у цілому світі...

 

Льва-город, 30 червня, 1941 р.

Ярослав Стецько

Голова Національних Зборів

Українська  суспільно-політична думка в 20 столітті.

Документи і  матеріали. Т. ІІІ. – Б.м.: Сучасність, 1983. – С 24.

Наказ СД про страту членів ОУН-Б

 

Місце постою, 25 листопада 1941 р. До зовнішніх постів:

Київ

Дніпропетровськ

Миколаїв

Рівне

Житомир

Вінниця

Незаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання  в Райхскомісаріаті (Україна), мета якого – створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані й після ґрунтовного допиту таємно знищені як грабіжники...

Цей лист має  бути знищений командосфюрером негайно  після прочитання.

Підпис 

СС-оберштурмбанфюрер

Косик В. Україна  і Німеччина у Другій світовій війні. – С. 554-555.

З листівки «За що бореться Українська повстанська армія (УПА)?»

Серпень 1943 р.

 

Українська  повстанська армія бореться за Українську Самостійну Соборну Державу (УССД) і  за те, щоб кожна нація жила вільним  життям у своїй власній, самостійній  державі... УПА бореться проти імперіалістів  і імперії, бо в них один пануючий народ поневолює культурно і політично та визискує економічно інші народи. Тому УПА бореться проти СРСР і проти німецької «Нової Європи».

В лавах УПА  борються українські селяни, робітники  та інтелігенти проти гнобителів за УССД, за національне і соціальне визволення, за новий державний порядок та новий суспільний лад.

1. а) За знищення більшовицької експлуататорської кріпацької системи в організації сільського господарства. Виходячи з того, що земля є власністю народу, Українська народна влада не накидатиме селянам однієї форми користування землею. Тому в українській державі допускатиметься індивідуальне та колективне користування землею залежно від волі селян.

4. б) За справедливу оплату праці, за участь робітників у прибутках підприємства. Робітник отримуватиме таку зарплату, яка потрібна для забезпечення матеріальних і духовних потреб цілої його сім’ї.

7. а) За обов’язкове середнє навчання. За піднесення освіти і культури широкої народної маси...

в) За вільний  доступ молоді до вищих навчальних закладів. За забезпечення студентства стипендіями, харчами, помешканнями та навчальним приладдям.

10. а) За свободу друку, слова, думки, переконань, віри і світогляду.

11. За повне право національних меншостей плекати свою власну по формі і змісту національну культуру.

12. За рівність усіх громадян України незалежно від національностей в державних та громадських правах і обов’язках, за рівне право на заробіток і відпочинок...

 

Українська  суспільно-політична думка в 20 столітті.

Документи і  матеріали. – Т. III. – С. 79-81.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 4

 

Федоров Олексій  Федорович (1901–1989) — організатор партизанського руху, державний діяч, двічі Герой Радянського Союзу, генерал-майор. У 1920–1924 pp. в Червоній армії. У 1938–1941 pp. — перший секретар Чернігівського обкому КП(б)У, у 1941–1944 pp. — перший секретар Чернігівського, а потім Волинського підпільних обкомів, начальник обласного штабу партизанського руху, командир великого партизанського з’єднання. Після розформування з’єднання з 1944 до 1957 р. працював першим секретарем Херсонського, Ізмаїльського та Житомирського обкомів КП(б)У. Був міністром соціального забезпечення УРСР.

 

Строкач Тимофій  Амвросійович (1903–1963) — організатор партизанських формувань в Україні в роки німецько-радянської війни, генерал-лейтенант. До початку війни служив у прикордонних військах. Учасник оборонних боїв 1941 за Київ і Москву. В 1942–1945 pp. — начальник Українського штабу партизанського руху (УШПР). Під його керівництвом УШПР перетворив партизанські з’єднання та загони України на фактор стратегічного значення. Після війни — заступник народного комісара НКВС УРСР (1945–1946), міністр внутрішніх справ УРСР (1946–1956), начальник Головного управління прикордонних військ, заступник міністра МВС УРСР (1956–1957).

 

Бандера Степан (1909–1959) — політичний діяч, ідеолог українського національного руху. Народився в Галичині в родині священика. З 1927 р. член Української військової організації (УВО). З 1929 р. зі створенням ОУН став її членом, а згодом одним із керівників. У 1934 р. був засуджений польським судом на смертну кару, замінену на довічне ув’язнення. У 1939 р. з початком війни був визволений. У лютому 1940 р. Бандера зі своїми однодумцями створює Революційний Провід ОУН, а в 1941 р. на II Великому зборі Проводу стає його головою. У 1947 р. обраний головою Проводу ОУН, керував боротьбою українського національного підпілля проти радянської влади. У своїх статтях обстоював ідеї християнського революційно-визвольного націоналізму, незалежності України. 15 жовтня 1959 р. вбитий у Мюнхені агентом радянських спецслужб Б. Сташинським.

 

 

Стецько Ярослав (1912–1986) — діяч українського національно-визвольного руху. Народився в м. Тернополі. Навчався в Краківському і Львівському університетах. 3 1932 р. — активний член ОУН, кілька разів ув’язнений польською владою. Брав участь у підготовці II Великого Збору ОУН (1939), один із керівників опозиційної фракції «Революційна ОУН», організатор Акта 30 червня 1941 р. у Львові, голова утвореного внаслідок цього Українського державного управління. За відмову анулювати згаданий акт кинутий до фашистського концтабору. Звільнився восени 1944 р. Від 1945 р. — член Бюро Проводу ОУН, від 1946 р. — голова Антибільшовицького блоку народів. Був одним із засновників і співкерівником Світової антикомуністичної ліги та Європейської Ради свободи. В 1968 р. обраний членом Проводу ОУН. Автор книги «30 червня 1941» (1967). Помер у Мюнхені.

 

Боровець Тарас (псевдонім Бульба; 1908–1981) — діяч українського повстанського руху часів Другої світової війни. В’язень фашистського концтабору Заксенгаузен. В еміграції організував Українську Національну Гвардію, видавав часопис «Меч і Воля» (1951–1953). Автор спогадів «Армія без держави, слава і трагедія українського повстанського руху».

 

Шухевич Роман (псевдоніми — Тарас Чупринка, Тур; 1907– 1950) — військовий діяч, член УВО–ОУН з 1925. В’язень польських тюрем і концтабору (1934–1937). Після політичних змін у Чехо-Словаччині в 1938 р. нелегально перейшов на Карпатську Україну та співдіяв при творенні «Карпатської Січі». Після розколу ОУН приєднався до бандерівської фракції, увійшов до проводу ОУН-Б. У 1941 р. фактично командував батальйоном «Нахтігаль», потім служив у 201-му батальйоні в Білорусії. Взяв активну участь у підготовці III Надзвичайного Збору ОУН. На Зборі обраний головою тричленного Бюро Проводу ОУН, восени 1943 р. став Головним командиром УПА. В липні 1944 р. обраний головою Генерального Секретаріату й головним секретарем військових справ УГВР. Після вступу в західні області України Червоної армії ще кілька років керував партизанською боротьбою УПА проти радянського режиму. Загинув у бою піді Львовом.