Розвиток фабрично – заводської промисловості Бердянського повіту в ХІХ столітті

     У Бердянському повіті існували рідкісні оцтові виробництва.У 1832 році Г.Нейфельд заснував оцтовий  та пивоварний заводи у Гальбштаті .Станом на 1849 там налічувалося три оцтоварильні. Такі ж виробництва оцту знаходилися в колоніях:Шенау,Орлово та Молочній.1840-і  роки  були відкриті горілчаний та цегельний заводи,шовкомотальна та суконна фабрики.У 60-ті роки Гальбштат був невеликим селищем на 76 дворів та 532 жителів.Однак у ньому розвивалася промисловість. Гальбштат у географічному положенні програвав Бердянську ,та винахідливі німці знайшли вихід організувавши  випуск продукції  ,яка користувалася у нашому активно заселяючомуся краї  осбливим попитом,а саме цегли і черепиці.

     З розвитком товарно-грошових відносин у повіті  зросла кількість невеликих промислових підприємств,кустарних майстерень та закладів торгівлі.Важливою галуззю промислового виробництва була переробка продуктів тваринництва .У   1865 році у Бердянському повіті було два шкіряних заводи- у Великому Токмаку і Гальбштаті. Самим великим у повіті був салотопний  завод у Великому Токмаку ,що належав бердянському купцю  І гільдії Івану Литягіну,де працювало 150 робітників .На цьому заводі  вироблялося продукції на 124 520 карбованців сріблом. І.Литягіну належав також свічний завод ,де працювало 6 робітників. Цей завод випускав 450 пудів свічок на рік.

Найбільшого поширення набули заводи по виробництву цегли та черепиці.На початку 1860 років такі заводи набули особливого поширення в Молочанському  колоністському окрузі. У колонії Фрідріхсфельд було навіть 5 цегляних заводів. У Молочанському менонітському окрузі цегляні заводи знаходилися у 18 колоніях,а заводи по виробництву черепиці – 5 колоніх.

     У Великому Токмаку знаходився один з найбільших цегляних заводів купця І.Литягіна, на якому 8 робітників виробляли 100 тисяч штук цегли на рік на сум 1000 карбованців сріблом.Також у цьому селі йому належав черепичний завод,де 7 робітників виробляли 60 тисяч штук черепиць на рік на сумму 1800 карбованців сріблом.

    У 1891 році німець Клас Енс заснував цегляно-черепичний завод у колонії Фабрикервізе(нині с.Фабричне),де 24 робітники виробляли 500 штук цегли та 200 тисяч штук черепиці на рік.

     Але незважаючи на значні масштаби виробництва цегли та черепиці ,в І половині ХІХ століття більшість будинків були побудовані з глиняної цегли ,або самана ,вкриті очеретом.

     У 1886 році у повіті з`являються великі цегляний та черепичний заводи.

У 1864 році купці Франц  і Шредер відкрили у Гальбштадті  завод по виробництву косилок, молотилок,сіялок,полілок,плугів та декілька кирпично-черепичних заводів. Пізніше вступив у стрій чугуноливарний цех. Згодом Віл`ямс побудував мукомельний і крохмальний заводи. Вільямсу та його наступникам  і компан`йонам належали  три вальцові парові  машини,екіпажне виробництвом фабрика перлових круп.

     З цього можна зробити висновок ,що всі ці підприємства були мануфактурного  типу з примітивною технікою і технологією,високою собівартістю. З розвитком капіталістичних відношень вони не могли протистояти в конкурентній боротьбі з більш прогресивними виробництвами.

 

4.2.Заводи Фукса і Клейнера – найбільші підприємства повіту.

 

     Все змінилося коли у 1882 році у Великий Токмак прийшов німецький підданий Фукс,який користуючись пільгами, наданими царем іноземним підприємствам,заснував завод землеробських машин і обладнання з найсучаснішою за тими мірками технікою і технологією. Через чотири роки такий же завод відкрив поряд відкрив німець – австрійський підданий Клейнер.          Вони на початку випускали буккери,сіялки і жатки для місцевого виробників сільськогосподарської продукції. Ще більшому  економічному розвитку  сприяло будівництво залізничних шляхів,які з`єднали станцію Великий Токмак зі станцією Пришиб на лінію Харків-Сімферополь. За проїзд по цим шляхам урядові поїзди платили хазяїну мито.

     Окрім заводів Фукса і Клейнера почали функціонувати ыншы пыдприэмства. Утворилось галантерейне виробництво «Пеккер і сини».Вааль ввів в експлуатацію найбільшу на той час вальцевий млин. Тамаркін будує будинок ,в якому розмістилася панчішна фабрика. 

Фукс і Клейнер заснували  великі заводи з застосуванням ,на той час передової техніки і технології, яка була здатна витримати будь яку конкуренцію.Фукс почав поставляти свою продукцію далеко за межі регіону,практично по всьому простору Російської імперії: Владикавказ, Кубань, Омськ, Ростовська область, Крим, Оренбург, Катеринодар, Ставропольський край,Астрахань та багато інших.У всіх цих містах і районах працювали його представництва по збуту продукції заводу.

    Так в прейскуранті на свою продукцію Фукс пише: «Замість переліку десятків нагород,якими інші фабрики хизуються,звичайно,на перших сторінках своїх прейскурантів,,ставлячи його якби доказом  досконалості випускаємих ними виробів, я можу сказати  наступне:

   «За  час існування мого заводу я брав участь у трьох виставках ,на яких мені присуджено три золоті медалі. Якщо б я брав участь у 100 виставках,то,я передбачаю мав би сто медалей,та я від цього утримався,бо  гонитву за медалями для заводу з дійсно гарним виробництвом вважаю такою ж недоцільністю ,як і всіляка інша пуста реклама в журналах,особових листах з відзивами і тому подібне,до якого ніхто з довірою не відноситься. Покращуючи   і змінюючи свої машини і реманент,я ,як завжди ,давав їх на випробування  краим місцевим землеробам (німцям-колоністам),сам  був присутнім завжди на впробуваннях і додавав свої знання і весь свій досвід  для досягнення найкращого результату. З самого початку до цих пір я використовував  для свого виробництва  виключно  першокласні матеріали ,не дивлячись на їх дороговизну, я завжди прагнув до того ,щоб мої машини і знаряддя повсюду відзначалися міцністю,використовуваністю у наших російських господарствах і доступною ціною. Я завжди визнавав і визнаю,що це єдиний вірний принцип ,через який я не буду мати ускладнення у сбуті моїх товарів, а навпаки – попит на них буде зростати без усілякої реклами. Цьому принципу я не зраджую ніколи».

Конкуренцію с заводами Фукса і Клейнера не могли витримати навіть багато підприємств Росії.

З самого початку діяльності цих заводів у Великому Токмаку почав закладатися кістяк висококваліфікованих інженерних і робочих кадрів.

Великий Токмак поступово  розрісся,набирав силу,перетворюючись в машинобудівний центр півдня Росію.Збільшилася кількість зайнятого населення на підприємствах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                  ВИСНОВКИ

     Враховуючи розширення джерельної та історіографічної бази досліджень із розвитку фабрично – заводської промисловості у Бердянському повіті протягом ХІХ століття,із залученням архівних джерел,раніше маловідомих або неопублікованих документальних комплексів,праць сучасних  вітчизняних та зарубіжних фахівців,виникла можливість проаналізувати та розшити знання з динаміки розвитку промислових  підприємств Бердянського повіту у даннний період.

      Проаналізувавши всі джерела я прийшла до загального висновку,що для Російської імперії промисловість Бердянського повіту мала локальне значення,але вона сприяла загальному економічному розвитку краю вцілому.

 Промисловий переворот на території повіту відбувався в основному протягом 70-х-початку 80-х років ХІХ ст. У ці роки  було закладено основу формування індустріального суспільства.

     Більшість фабрик і заводів належала іноземцям ,яким було вигідно вкладати капітал через низьку вартість сировини і відсутність конкуруючих підприємств.

Одним з найбільших заводів  Бердянського повіту був завод англійця Дж.Грієвза, який досяг успіху завдяки великому попиту на його продукцію,англійським передовим  технологіям  та доступністю продукції споживачеві,в порівнянні з аналогічними закордонними виробниками.

    У політиці промисловців стосовно робітничого питання існувало два головних напрямки діяльності:укомплектування підприємств кадрами робітників та створення для них достатніх побутових та виробничих умов.Спостерігалося намагання буржуазії збільшити власний прибуток,через накладення на робітників різноманітних штрафів,недостатньої безпеки робіт,збільшення тривалості робочого дня. Та в позитивних моментах можна відзначити ,що Бердянський повіт відзначався в порівнянні з центральними регіонами імперії відносно вищою заробітною платою,кращим медичним обслуговуванням,намаганням покращити житлово - побутові умови робітників. На такі поступки новоутворена буржуазія йшла,щоб залучити на свої підприємства робочу.

    Загалом Бердянський повіт з його високим промисловим потенціалом ,орієнтованим на сільське господарство,морським портом – центром міжнародної торгівлі,відігравав значну роль в економічній інтеграції українських земель  зазначеного періоду.

     Бердянський повіт  у промисловому розумінні мало чим відрізнявся від центру імперії,хоча його економіка мала досить однобокий характер.

     Особливістю Бердянського повіту в порівнянні з іншими регіонами Російської імперії, стало те що до складу його промислової буржуазії входили також  представники технічної інтелігенції  і частково капіталісти-іноземці , які переселялися в Російську імперію,через низьку вартість сировини і відсутність конкуруючих підприємств.

    Товарообіг Бердянського повіту наслідком мав нагромадження капіталу в Росії,за рахунок неєквівалентної торгівлі з Україною.

               

 

 

 

 

 

 

 

                      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

              Джерела та література

 

 

НЕОПУБЛІКОВАНІ  ДЖЕРЕЛА

1.Бердянський краєзнавчий музей (БКМ) «Характеристика продукції О –ва Джонъ Грієвз и Ко».

2. Бердянський краєзнавчий музей (БКМ) «Нагороди присуджені заводу Грієвза на разных выставках и конкурсах.

 

 

               СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ

1. «Повітова  столиця».Літопис історії Бердянська очима кореспондентів «Одеського Вісника»(1876 – 1893) /Упорядники:І.І.Лиман,В.М. Константінова.- Бердянськ -  Невинномиськ:РА «Тандем – У»,2007. – 378 с.
2. Бастрыга И.,Лыман И.,Начало истории Бердянска. – Запорожье,2002. -  131с.
3. Бердянску – 180:К 180-летию основания Бердянска.- Бердянск,2007. – 362 с.
4. Бойко А.В.Історія рідного краю (Запорізька область):ХVIII – початок ХХ ст.,підручник для  дев`ятого класу середньої загальноосвітньої школи/Бойко А.В. ,ТурченкоФ.Г. – Запоріжжя:Прем`єр,2002.- 128 с.
5. Герасименко Я.Завод основаный Матиасом/Я.Герасименко//Азовский вестник. – 15.09.1994. - №37. – с.2
6. Горленко В.Ф.,Бойко І.Д.,Кунилький О.С.Народна землеробська техніка українців. – К.,1971. -261с.
7. Грицак  Я.Нарис історії України:Формування модерної української нації ХІХ – ХХ ст.:навч.посібник/Ярослав Йосипович Грицак.- К.:Генеза,2000. – 360с.
8. Демура Ю.М. Господарське  освоєння Північного Приазов`я німецькими переселенцями (ХІХ – початок ХХ ст.):історіографія  проблеми Електронний ресурс/Ю.М. Демура.
9. Історія міст і сіл СРСР.Запорізька область. – К.,1975. – 751 с.
10. Карагодин А.И. История Запорожского края (1770 – 1917 гг.). – Запорожье,1998. – 286с.
11. Клаус А.Наши колонии. Опыт и материалы по истории  и статистике иностранной колонизации в Росии.Выпуск.1 – С.Пб.,1869. – Выпуск.1 – 543 с.
12. Кривошей М.Ф.,Михайличенко В.И.Сто лет в рабочем строю. – Днепропетровск,1985. – 104 с.
13. Кулинич І.М. Німецькі колонії на Україні (60-ті роки ХVІІІ ст. – 1917р.)/І.М. Кулинич//Український історичний журнал. – 1990. - №9. – с.18-30
14. Литовських С.,Трикозенко С. Напередодні класових боїв/С.Литовських,С.Трикозенко//Південна зоря.- 24.07.1981 . - №117. – с.4
15. Ломоносов А. Азово  - Черноморский завод/Олександр Ломоносов//Азовский вестник. – 1995. - №22. – с . 1-3.
16. Ломоносов О.Завод Грієвза у Бердянську/О.Ломоносов //Південна зоря. – 15.06.1988. с.6
17. Лыков В.Дела и люди Первомайского.- Днепропетровск,1976. – 168 с.
18. Лящов В.Вірність традиціям/В.Лящов //Південна зоря. – 28.12.1977.- №207. – с.2
19. Маркевич А.І.Таврійська губернія під час Кримської війни /Передмова А.А.Непомнящий ;пер.з рос. / А.І.Маркевич. – К.:Україна,2004.- 272 с.
20. Михайличенко В.,Денисов Є.,Тишаков М.Бердянск.Взгляд через столетия. – Бердянськ,2007. – 432с.

  24.Моя Батьківщина:нариси історії Бердянського краю від його заселення до наших днів,включаючи дореволюційний та радянський періоди,добу Незалежності України /автор.колектив. – Бердянськ//Південна зоря, 2008.

25.Ноздрина Л.Ф.Записки краеведа:К м180 летию основанию г.Бердянска/Л.Ф.Ноздрина. – Бердянск. – Модем 1,2007. – 306с.

21. Печерін П. Заснування підприємства / П.Печерін //Південна зоря. –1981. – с.2 -3.

26.Слабєєв І.С.З історії первісного  нагромадження капіталу на Україні. – К.,1964.

27.Список фабрик и заводов  Европейской Росии.- СПб.,1903.

28.Сукач  Г.Неизвестный «Южгидромаш»/Георгий Сукач//Город.-.02.2010.- №8. – с.13

30.Трикозенко С.,Литовських С. Народження заводу/С .Трикозенко,С.Литовських//Південна зоря. – 1981. -  №66. – с.230.Хижняк А.А.Запорізька  область. Географічні нариси. – Запоріжжя,1959.- 118с.

31.Дружиніна Е.И.Южная  Украина 1800 – 1825 гг. – М.: «Наука»,1970. – 383с.