Розвиток фабрично – заводської промисловості Бердянського повіту в ХІХ столітті

Штрафи ,позаурочні роботи які  не оплачувалися. Цеха загазовані. Ніякої медецинської допомоги.

Завод має  славетні революційні  традиції. Тут  формувався бердянський пролетаріат як клас.,а в 1886 році в чавунно-ливарному цеху працював прославлений  «червоний адмірал» Петро Петрович Шмідт . Перші революційні  маївки,організовані страйки робітників проходили саме тут.

     В довіднику «Весь Бердянськ и його повіт» читаємо : «В 1876 році в Бердянську Джон Едуардович Грієвз відкрив склад закордонних землеробського реманенту і земельну майстерню для них».З того часу ,дякуючи енергії керіника,це з однієї сторони,і вищій степені вигідного моменту в історії сільськогосподарського машинобудування в Росії,з  іншої,почала розвиватися  справа перша в Таврійській губернії.

    З цього можна зробити висновок ,що завод Грієвза  став найбільшим заводом Європи по виробництву своєї продукції. І нарешті зміг забезпечити українських селян якісною та доступною вітчизняною сільськогосподарською техн

 

 

 

 

                                                   РОЗДІЛ VI

 

Розвиток  фабрично – заводської промисловості бердянська.

4.1.Загальний стан промисловості

     Справа в тому ,що на протязі ХІХ століття Бердянськ в силу свого історико – географічного положення зоставався найбілш значимим ,хоча й не в адміністративному розумінні ,населеним пунктом нашого краю.Для прикладу можна порівняти 27–тисячне населення Бердянську з 22 населенням Токмака,або з 19–тисячним населенням  Олександрівська,або Мелітополь  - 17,3 тисячі чоловік(дані на кінець ХІХ століття).

    Зрозумівши переваги Бердянська ,перебрався сюди і Шредер із Гальбштадту. Заснувала тут своє сільхозпідприємство вдова Матіас.  .

    За данними на 1897 рік в Бердянську було  1058 іноземців. Починаючи  з 50-х років ХІХ століття,в місті з`являються  підприємства  місцевої промисловості :парові млини, маслобійні,макаронна і галетна фабрики,рибо-оброблюючі підприємства,п`ятнадцять  цегляних,сім черепичних,салотопенний і свічний заводи.

   Макарони випускала – фабрика Клавдіна,ковбаси – фабрика Ліцмана,працювали дві канатно – шпагатні фабрики Вінца і Янцена,соляні промисли Йоффе.

   Два цегельно-черепичні заводи не встигали забезпечити будівельним  матеріалом молоде місто ,що розбудовувалося. В цому його жителям допомагали цегляно-черепичні заводи Бердянського повіту .На кожній черепиці ,що тоді виготовлялася наявне прізвище господаря і місце виготовлення.Наприклад: «И.И.Раюшкинъ Трояны», «О.А.Данильченко и сыновья въ Новоспасовки», «М.Евстраговъ с.Зеленовка», «Г.Б.Зысынь Бердянск», «Соколовъ и Д.Левикъ г.Ногайск», «Полуменковых въ с.Стародубов», «в Мариуполь».

     На кінець ХІХ століття у Бердянську діяли : «З фабрик і заводів:землеробського знаряддя  - 1, цегляно – черепичних – 2, чугуно – ливарних – 2,машинобудівний і ливарний   - 1, мельниця парова – 1, макаронна – 1, кевенні – 2, миловаренні- 2, пивоваренні  - 2, свічно – сальні – 3,типографії – 3,фотографії – 3.Робочому люду було де працювати .І навіть  якщо господар  платив  50 коп. в день , в день ,то  сім`я  не голодувала :вартість курки була 10 коп.,обрізки риби – 5 коп.,правда гарне імпортне пальто коштувало 30 крб,і придбати його міг не кожен робочий».

     Високоякісне пиво випускали два пивоварних заводи Феттера і Матіаса. Хазяїн одного  з них Людвиг Феттер був мало відомий в промислових колах. Навіть у краєзнавчому музеї про цю людину можуть сказати дуже  мало,практично нічого. Збереглася лише рекламка тих часів,яка  повідомляла про те що на паровому пивовареному заводі Людвига Давидовича Феттера випускалися шість сортів пива: «Пильзельське», «Лагер-Бир», «Мюнхенське», «Експорт», «Бонбир» і «Царське». Об`єм річного виробництва складав 120 тисяч відер.

     Рід Феттерів походив з селян. В 1886 році був великий врожай зерна .Воно було дешевим ,і ніхто не хотів  його купувати .А Людвиг Феттер все закупив.             Наступного року був неврожай,і він все вигідно продав.Це поклалоо початок капіталу. Був збудований цегляний,лісопильний і пивоваренний заводи.

    В кінці Північного проспекту ,на пересіці з Приморською і Набережною вулицями ,бердянський купець Литягін заснував один з найбільших в губернії салотопних завод.В своїх щоденниках В.К.Крижанівський писав: «11 липня пан Литягін розпочав побудову бійні ,або так названого салотопного заводу,на міській землі,яку відведено йому під цей заклад дві десятини сроком на 25 років. Побудівлею керує пан  інженер штабс-капітан  Роберт Петрович Фон-Дезін».

     18 вересня Литягін освячує свій завод. На освяченні були Н.Я.Бакай,купець Василь Анопов. Та при будівництві залізниці він став заважати,і в 1912 році його знесли.

      Таким чином можна сказати що розвиток фабрично – заводської промисловості Бердянська відбувався  швидкими темпами,але його гальмувала бюрократія Російської імперії,та зосередження провідних  галузей промисловості в центральних  регіонах імперії,особливо це стосувалося легкої промисловості.

  3.2Завод Матіаса

   Як вже  було сказано раніше  імперія потребувала машини для капіталізації сільського господарства .В самому місті ,яке росло і роширювалося за рахунок порту,прискорювався темп життя. В місті збільшилася кількість хлібників,кравців,цегельників ,столярів. З розширенням міста,прискоренням розвитку ремесла,сільського господарства росла потреба в сучасній техніці.На це також звернув увагу власник пивоварного заводу німець Іван Матіас,який прийняв російське підданство ,щоб полегшити процедури ,пов`язані з організацією вироництв. Тому він у  1884 році поряд з заводом Грієвза відкрив на Воронцовській вулиці відкрив велике на той  час підприємство по виготовленню сільськогосподарських машин .

    На заводі сільськогосподарських машин і знарядь торгового дому «Вдова Матіас і сини» вже працювали механізми ,але бюрократизм характерний для державних відомств царської Росії сковував  розвиток підприємства. Хоча завод і видавав продукцію ,тривалий час урядовці затягували  з оформленням  офіційних документів на підприємство. Скажімо,17 грудня 1884 року губернський інженер відмовився видати план вже побудованого заводу його власникам  тому ,що прохання не було оплачене гербовим збором .Лише у листопаді  наступного року цей план було одержано ,але ще через рік власницю заводу К.І. Матіас було притягнуто до суду і звинувачено у відступах від плану ,хоча у квітні  1886 року губернський  інженер після огляду зробив висновки ,що «завод влаштовано міцно».( червня 1887 року суд виправдав К. Матіас ,але в січні 1888 року губернське правління вимагає  від неї розписку в тому ,що вона не відкриє завод доти ,доки його не огляне  технік будівельного управління.

     Відповідаючи на цю розписку поліцмейстер вказував,що брати від Матіасів подібну розписку безглуздо,бо після  незалежного  огляду підприємство уже три з половиною роки працює.

    Після смерті О.П. Матіас підприємство зовсім перейшло до рук її синів.

  В 1888  році підприємство розміщувалося в трьох кам`яних будинках.    Обладнання нараховувало 64 одиниці ,з них  - 17 станків,які приводили в рух трансмісіями від 17 – сильної парової машини. Виробництвом були зайняті 5 майстрів ,75 підмайстрів ,12 учнів .В 18891 році вони виготовили 600 жаток ,50 плугів,40 сіялок,70 соломорізок і 6 винних пресів. Для цього використовувалися виключно російські матеріали – залізо,сталь,ліс. Вироби збувалися по всьому півдню Росії.

     На Херсонській виставці  сільськогосподарських машин продукція заводу «Вдова Матіас і сини» була удостоєна чотирьох медалей.

На рубіж XIX  і    XX століть завод вийшов зміцнілим і значно розширеним  - в його цехах працювало більше 200 працівників ,а продукція вже мала 8 медалей отриманих на різноманітних виставках.

      Про охорону праці і медицинську допомогу господарі заводу не піклувалися.За будь який брак ,навіть допущений не з вини робітника накладалися високі штрафи. За роботу у вільний час не платили зовсім,хоча вона траплялася дуже часто.

  У 40-х – 80-х роках 19 століття для Росії характерно становлення капіталістичного ладу. Йшла капіталізація сільського господарства ,яка була неможлива за використання лише найманої м`язової праці робочих. Вона ставила за мету використання машин ,що дозволяло інтенсифікувати живу працю,підвищити прибуток,тому відчувалась гостра потреба в сільськогосподарських машинах. Із цього можна зробити висновок ,що  створення цього підприємства було не результатом випадкового бажання власника,а виявом об`єктивної  закономірності розвитку капіталізму в Росії.

 

4.3.Завод Шрейдера.

    В 1883 році німецький колоніст Шредер на території своєї садиби збудував невелику майстерню,в якій виготовляв і ремонтував сільськогосподарський інвентар. Але низький технічний рівень заводу не дозволяв розширити виробництво. Правильно оцінивши обстановку ,Шрейдер вирішує на базі  майстерень відкрити власний завод,оснащений передовою для того часу технікою. До кінця 1894 року в майстернях вже було все необхідне обладнання:паровий котел,станки для холодної та гарячої обробки металів.За час існування майстерні був накопичений певний виробничий досвід.

    22 січня 1895 року власник майстерень Шрейдер звертається в будівельне відділення Таврійського губернського правління с проханням видати йому посвідчення  на будівництво на будівництво чугуноливарного та механічного заводу.Завод планувалося збудувати  в садибі Шрейдера під Бердянськом,в другому кварталі Німецької слободи.

     Дозвіл Бердянської управи було отримано. Але начальник порту і поліцейська  управа забороняють будівництво заводу у вказаному місці.Одним з головних аргументів було розташування майбутнього заводу біля Покровської церкви. Та не дивлячись на це підприємець не здається. Він висилає телеграми ,листи з проханнями ,вимогами в різноманітні інстанції,не раз приїжджає сам.Він подав до канцелярії прохання і посвідчення ,видане Бердянською міською управою ,а також підписку–згоду сусідки А.І. Младенової. Будівельне відділення розглянувши клопотання вирішило : «Доручити губернському інженеру-архітектору Геккеру найближчим часом під час поїздки до     Бердянську для засвідчення нововлаштованого млина власником Луцьким оглянути разом з урядовцями за призначенням начальника міста і порту  місце і влаштування заводу ,що належить Шрейдеру Д.А» Нарешті ,на кошти Шрейдера в перших числах червня 1895 року в Бердянськ прибув губернський інженер Геккер і на основі  дозволу Таврійського губернського правління  від 31 травня 1895 року за №819 засвідчив  збудований чугуноливарний  та механічний завод . Складений актом Геккер підтвердив ,що завод збудований на законних підставах і перешкод для його відкриття немає.На основі акту 10 червня ,за  дозволом губернського правління за №2869,Шрейдеру було направлено  посвідчення №270 про відкриття заводу. Посвідчення отримав син Шрейдера,бо сам власник помер. Сини стали повноправними хазяїнами заводу.

Шрейдеровський завод  був порівняно невеликим  підприємством. Весь робочий коектив складався з декількох слюсарів,ковалів,молотобійців,столярів і теслярів. Всі роботи на заводі велися в основному вручну .В той час випускалися трьох-і п`ятилемешні буккери і дерев`яні борони с залізними зуб`ями. Одночасно на заводі проводили дрібний ремонт сільськогосподарських машин та інвентарях.

     Шрейдери-сини не змогли забезпечити швидкий зріст виробництва і не взмозі були конкурувати з більш технічно розвинутими підприємствами,такими як завод Джона Грієвза,який теж виготовляв сільськогосподарські машини. Побоюючись повного розорення ,вони продали завод Харьківському акціонерному товариству глухонімих.

     Керівництво Товариства відразу змінило спеціалізацію заводу.Замість ремонту і виготовлення сільськогосподарського інвентря ,був налагоджений випуск чугунного лиття для залізничних вагонних печей та інших виробів.Та ця продукція не мала достатнього збуту.

    Виробничі та фінансові труднощі змусили нових хазяїнів продати завод,який у 1905 році придбав Георгій Горохов, який перепрофілював його змінивши назву на  «Азово-Чорноморський чугуноливарний і механічний завод» ,залучив нові капітали ,внаслідок чого завод зміг вийти з кризи.

     Як результат можна сказати ,що завод був не взмозі конкурувати з заводами Грієвза і Матіаса, тому не зміг досягнути широкого товарообороту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                        

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ V

 

ЗАСНУВАННЯ  І РОЗВИТОК ФАБРИК І ЗАВОДІВ БЕРДЯНСЬКОГО ПОВІТУ.

 

5.1Загальна характеристика промислових підприємств повіту.

      Фабрична промисловість у Бердянському повіті була започаткована  фабрикою молочанського меноніта Классена в колонії Гальбштат,що виникла на початку 1820 – х років. Через 10 років на ній працювало 11 станків  та вироблялися сукнат12 тисяч аршинів на рік. Пізніше почали виробляти байку.Фабрика не відігравала значної ролі ,але в 20х-30 –х роках  ХІХ століття вона була єдиною фабрикою по всій Таврійській губернії. Наприкінці ХІХ століття молочанські колоністи відкрили єдині на всю губернію фабрики по виробництву круп та крохмалю.

    Один з найбільших  горілчаних заводів належав менонітському братству у Гальбштадті, де на 14 «машинах» вироблялося 3220 відер на сумму 14490 карбованців сріблом.

     На початку 1830-х  років у Гальбштадті була відкрита пивоварня,що виробляла продукцію на 3000 карбованців сріблом на рік.

    У 1841 році в Ней-Гальбштаті почалося виготовлення продукції на шовкомотальній і сукновальній фабриках  та винкурному й пивоварному заводах.

     У 1857 році купець Ведель заснував чавунно-ливарний завод у Ней-Гальбштаті, який випускав молотарки з соломотрясами, соломорізки й кінні приводи до них.

      У 1850 році в колонії Гальбштадт вироблялося шовку-сирцю близько 200 пудів на рік.