Розвиток фабрично – заводської промисловості Бердянського повіту в ХІХ столітті

 

                  Економічний розвиток Бердянського повіту.

    Бердянський повіт був економічно розвиненим регіоном Російської імперії. Наявність порту,що стимулювало торговельну діяльність,великі земельні масиви,які протягом ХІХ століття сприяли господарсько – технічній колонізаії краю,поклади корисних копалин,поліетнічний склад населення,віддаленість від центру – усі ці обставини пояснюють швидкий розвиток промисловості в краї.

Природні, господарські та людські ресурси зумовили особливості промислового перевороту в краї. Перша особливість цього регіону полягала в тому ,що технічна революція відбувалася одночасно в промисловому та аграрному секторах економіки .У структурі промислового перевороту переважала важка промисловість, наявність порту сприяла пожвавленню промислових відносин ще у першій половині ХІХ століття.Однак вузькість ринку збуту,традиційний орієнтир на сільське господарство стримували темпи росту промислового виробництва.

    По-друге, взагалі для півленного  регіону характерна була нова модель розвитку промисловості ,що означає орієнтацію на створення великих промислових підприємств у  «модних»,передових, галузях промисловості з використанням нової техніки і модерних технологій ,часто запозичених у західно-європейськихткраїнах.

    Третя особливість економіки  Бердянського повіту ,залежала від економіки Півдня, і полягала в тому,що він завдяки розвиненій інфраструктурі ,внутрішній та зовнішній  торгівлі,раніше інших включився в ринкові відносини, які стимулювали промисловисловий переворот у сільському господарстві. Поряд с процесами колонізації  земель відбувався поцес їх концентрації в руках великих землевласників-латифундистів.Тисячі десятин поміщіцьких ,селянських,казених земель переходили  до «гросвіртерів» - німецьких  колоністів. Створення великих аграрних господарств (економії)давало поштовх до механізації багатьох  виробничих процесів та впровадження нової техніки -  багатолемішних  металевих плугів,парових молотарок,сівалок,жаток,тощо. У Бердянському повіті  були суспільні та приватні колоністські володіння,де колишні  колоністи – німці та меноніти мали приватні хутори та економії. Узагалі ,  наприклад   родині Шрейдерів належало 40 тис. десятин  землі.

    По- четверте, унаслідок економічних та етнічних особливостей  місцевості,тут були сильні позиції іноземного капіталу,залучення яких відбувалося із санкції уряду. Найбільш активне інвестування промисловості іноземним капіталамипчалося з кінця ХІХ ст.Іноземних вкладників   приваблювала дешевизна робочої сили, родючі черноземні грунти,мінеральні ресурси. Припливу капіталу з іноземних країн сприяла також грошова реформа  1897 р.,внаслідок якої було досягнуто стабілізації  карбованця і встановлено золотий монополізм. В  останній чверті ХІХ ст. найбільшими інвесторами були бельгійські, французькі,американські,німецькі й англійські бізнесмени. Більшість іноземних капіталів припадало на чотири європейські країни :Францію,Англію,Німеччину і Бельгію,при цьому кожна з цих країн мала свої галузеві орієнтації. Укладаючи капітали в найрозвинутіші галузі промисловості України ,іноземні підприємці у першу чергу переймалмся проблемами отримання надприбутків ,що неодмінно зумовлювало надмірну експлуатацію, як людських,так і природних ресурсів  повіту.В останній чверті ХІХ ст. В промисловість проникає і акціонерний капітал.

      По-п`яте  місцевість маючи порт,була центром міжнародної торгівлі,широких економічних зв`язків  з країнами Західної Європи,Середземномор`я,Азії.

        Між тим,в середині ХІХ ст. з багатьох причин індустріалізація  в краї мала нижчий показник ,аніж в деяких губерніях Росії.У 1856р. Загальна вартість промислової продукції виробленої в українських губерніях,становила 26,1 млн. рублів – на 12 млн. Менше,ніж в одній лише Московській губернії.Завдяки вищій якості і нижчій ціні російські промислові товари підривали місцеве виробництво.Україна відставала  від Московської і Санкт –Петербурзької губерній за кількістю ремісників.Брак майстрів-теслярів,кравців,шевців,ковалів відчувався не лише в селах,а й містах.

          Якщо до середини 40-х років  ХІХ  ст. майже вся промисловість ,що належала поміщікам,були розташовані в містечках і селах,і лиш незначна кількість в містах,то надалі підприємства,особливо фабрично-промислового типу,власниками яких ставали  купці,міщани і багаті селяни,в основному будувалися в містах. Що стосується економічних умов повіту,то можна сказати ,що підприємств ,які належали належали б купцям і багатим міщанам було небагато,хоч водночас їх кількість невпиннно зростала.Узагалі,у 40-50 роках ХІХ ст. У містах півдня України,де позиції купців були впливовішими ,виникло декілька більших підприємств для переробки вовни,виготовлення канатів чи кораблебудування. Власне на цих підприємствах уперше почали застосовуватися парові машини.

         Місцева група промисловців відрізнялася від інших регіональних груп у виділенні та досягненні власних економічних,соціальних та суспільно-політичних вимог. З одного боку,для цієї групи підприємців характерна активність та прогресивні для того часу ідеї прагнення до демократичних норм життя суспільства,а з іншого ,через велику  залежність  від держави  та досить строкату структуру,вона не завжди  адекватно та послідовно відстоювала власні інтереси. Протекціоністські заходи ,які були  викликані природними прагненнями укріпити вітчизняну економіку,частково співіснували з різними правовими обмеженнями та спробами зберегти максимальний державний контроль над приватною діловою ініціативою.

          У політиці промисловців стосовно робітничого питання існувало два головних напрямки діяльності: укомплектуванння підприємців кадрами робітників та створення для них достатніх побутових та виробничих умов. Спостерігалося  традиційне для буржуазії намагання збільшити  власний прибуток через накладення на робітників різноманітних штрафів,недостатньої безпеки  робіт,збільшення тривалості робочого дня. Однак в порівнянні з іншими регіонами Бердянський повіт відрізнявся специфічними рисами:відносно вищою заробітною платою,кращим медичним обслуговуванням,відкриттям за рахунок капіталістів  початкових шкіл,намагання покращити житлово-побутові умови робітників. На такі поступки буржуазія йшла ,щоб залучити  на свої підприємства робочу  силу. Тобто можна сказати ,що в політиці капіталістів з робочого питання  траплялися ліберальні елементи.

         Поступово вимоги  стосовно  суто економічних питань – чіткого дотримання законодавства у сфері підприємництва,  роздержавлення земель- переходили у суспільно – політичну сферу:буржуазія починає виступати за вигідний для себе принцип рівності  суспільних   верств,залучення іноземних капіталів до вітчизняної промисловості(але при збереженні підтримки вітчизняної),збільшення участі  підприємців у місцевих та центральних органах управління,а з часом,і за створення власної ефективно діючої політичної сили,що відстоювала б інтереси буржуазії на рівні всієї країни.

Українська промисловість,розвиваючись у течії загальноімперських економічних  тенденцій,водночас через низку  обставин (вигідне економічне розташування;природні корисні копалини;дешева,але відносно кваліфікована робоча сила та ін.)мала свої особливості:

Завдяки масовому впровадженню  новітньої техніки  енергоозброєність  кожного заводу Півдня в середньому в 42  рази була вищою,ніж на Уралі. Продуктивність  праці робітника – металурга Півдня в 6 разів була вищою за продуктивність уральського робітника.

          Характерними рисами наздоганяючого варіанта модернізації,стало вибіркове,а не системне використання світових досягнень науки ,техніки,технології та організації виробництва. Особливостями модернізації   був пріоритетний розвиток при державній підтримці важкої індустрії,яка розвивалася темпами ,вдвічі швидкими  за галузі легкої промисловості. Це призвело до деформації економічної структури України,в тому числі і Бердянського повіту. В Україні переважали галузі по виробництву засобів виробництва і значно відставало виробництво предметів споживання.

        Через причини,модернізація промисловості Північного Приазов`я у другій половині ХІХ ст. суттєво змінилося місце та роль данного регіону в загальноросійській економіці. Великого значення набув морський торговий флот. Азово – Чорноморський басейн був південними морськими воротами імперії. У кінці ХІХ ст. На південні морські порти припадало понад 57 % вартості вивезених  і більше 27 % імпортованих у Російську імперію товарів.

Загалом же українські губернії постачали сировинні матеріали  для промислових районів Імперії ,споживали,своєю чергою,готові  промислові товари з півночі і заходу. Ця схема типова для відносин між колоніями і метрополіями.

             Промисловий розвиток в українських землях Російської імперії на межі ХІХ – ХХст. характеризується  періодами піднесення та спаду,хоча в цілому можна відзначити неухильне зростання. Економічне піднесення 60-х років змінюється кризою 1873 р.,штучне піднесення 1877-1878рр.(завдяки зростанню державних замовлень у зв`язку з російсько – турецькою війною) – кризою 1882 – 1887 рр. Особливо бурхливе піднесення відбувається відбувається у 90-ті роки ХІХ ст.,що було обумовлено надзвичайно активним  будівництвом  залізниць і вивело Російську імперію на третє місце у світі з виробництва чавуну.

       Це було викликане тим, що до середини ХІХ ст.,економічне життя Приазов`я перебувало  в напівсонному стані. Відсутність транспортної мережі,гальмування  товаропотоків ,повільність  просування вантажів не сприяли господарському розвитку. Бердянський порт,офіційно відкритий у липні 1830 року,ледве животів. Тому всі чекали залізницю. І коли нарешті у 1898  році була відкрита залізнична гілка Чапліно – Бердянськ,торгівля хлібом Приазовського краю все більше переключався на Бердянський порт.

        Нові технології землекористування вимагали нових технічних рішень.Залучення до господарської діяльності величезних територій передбачало використання відповідних механізмів:молотарок,віялок,соломорізок,плугів.Заможні селяни експлуатували технік років 4-5.Більш тривале її використання вважалося нераціональним і нерентабельним.Зважаючи на це, деякі народи,переважно меноніти,продавали обладнання та реманент довколишнім селянам за відповідною ціною,собі ж купувати нове.

          Переселенці багато зробити не лише  для виробництва ,але й для вдосконалення, винайдення нової техніки.

           У другій половині ХІХ ст.,в Бердянському повіті виробництво колоністськими степового плуга,згідно  з державним реєстром №1071 від 1898 р.,здійснювалося в майстернях «Франца та Шредера»(з  1874р.) з 1884 на фабриці сільськогосподарських машин торгового дому «Удова Матіас і сини».Збут продукції поширювався на всю Росію.

У кузнях  і майстернях селян Півдня Росії,особливо в Приазов`ї,знайшлося чимало фахівців,які заповзято взялися за виготовлення та удосконалення буккера. Як наслідок,насамперед,меноніти сперечалися за лаври першості  у винайденні еталонного екземпляру колоністського плугу.меноніти Бердянського повіту,вважали. Що «першу скоропашку» впровадив коваль із Ліхтенау  Ісак Дирксен.

         Розвиток промисловості сприяв розширенню асортименту спеціалізованого виробництва. Так,функціонування Бердянського порту із порівняно великим обігом такелажних робіт підштовхнуло німця Г.Д. Гінтера до створення шпагатно – прядильної фабрики (1893 р.)на якій виготовляли снопов`язальний шпагат із манільської та африканської пеньки.У зв`язку з тим ,що супутня продукція виявилися вкрай необхідної в побуті,то  на виробництві снопов`язального шпагату спеціалізувалася ще одна шпагатно-канатна фабрика «Янцен і Вінс». Навіть ,якщо ці шпагатні фабрики  й не спроможні  були конкурувати  з подібними підприємствами Одеси,вони  забезпечували необхідною продукцією майже все Північне Приазов`я.

        Разом усе сказане вище сприяло розвитку товарного виробництва,яке відзначилися високою культурою,обумовило налагодження соціокультурних зв`язків  із місцевим населенням,забезпечило робочими місцями різні верстви населення регіону,тобто промисловий розвиток мав прогресивний характер для еволюції ринкових відносин.

         Підприємці налагодили ділові контакти з відомими Московськими  й Петербурзькими фірмами. Характерними рисами  цього періоду в Бердянському повіті стало утворення  економічних зон представниками різних етнічних груп.

          Сталий розвиток сільськогосподарських підприємств у Північному Приазов`ї надавав можливість для стабілізації соціальної напруженості в прикордонних регіонах імперії,особливо під час політичних криз.

Таким чином бурхливий  промисловий розвиток Півдня Росії,і  Бердянського повіту зокрема в другій половині ХІХ ст. яскраво виявив потреби в трансформації  виробництва(у порівнянні з іншими губерніями Російської імперії Таврійська губернія посідала 31 місце за розміром щорічного виробництва фабрик і заводів). За таких умов кожний селянин на собі відчував вплив  технічного прогресу для економічного зростання.На порядок  денний усе частіше ставилося питання не лише про виробництва ,але й про формуванн нового соціального прошарку населення -   професійних майстрів.

Матеріали інтерв`ю  Баранчуком Віктором Михайловичем:

Рік нароження :1934

Місце народження:м.Токмак Запорізької  обл.

 С.А. – Чи працювали Ви коли небудь на заводі?

Б.В.  – На заводі я працював з 53 року,по 71.

С.А. – Як він називався?

Б.В. – Завод імені Кірова.

С.А. – Ким ,які були Ваші обов`язки?

Б.В. – Був значить свєрдловщиком,і  слєсарєм був по дєталям.

С.А – Чи задовольняли Вас умови роботи?

Б.В. – Задовольняли. Да .Я був довольний припустім.

С.А. - Чи не хотіли Ви коли небудь звільнитися?

Б.В. – Не хотів.я не хотів  звільнятися поки в 54 году не забрали  мене до лав радянської армії. Вимушений тоді був от.

С.А. – Чи знаєте Ви щось про  дореволюційні заводи?

Б.В. – Дореволюційний завод ,що я можу сказать.Знаю що до революцъ робив  завод,випускав двигуни.

С.А. – Як він називався?

Б.В. – Там ще ет два  були.Фукса і  Клейнера.Два нємца  там було.

С.А. – Чи всі робочі на заводі були фахівцями ?

Б.В. – Можна сказать ,що так.Такі часи тоді були,що не ибко грамоті  навчишся. А на заводі комусь працювать надо.

С.А. – Чи були на Вашому заводі профсоюзні організації?

Б.В. – Була профсоюзна організація.

С.А. – Як довго вона діяла?

Б.В. – Діяла до 71 року. Пока я уволився з заводу.

С.А. – Чи приймали Ви у  їх діяльності безпосередню участь?