Переговори Русі та Риму

Зміст

Вступ

1. Життєвий шлях

    1.1 Молоді літа

    1.2 Боротьба за галицький трон

    1.3 Татарська навала. Коронація

2. Переговори Русі та Риму

3. Король Данило

4. Політика Данила Галицького

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

  Данило Романович— князь Галицько-Волинський і Великий князь Київський (1240р.), король Русі (1253р.). Син князя Романа Мстиславича з династії Рюриковичів.

  Після тривалої та напруженої боротьби відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену його батьком. З перемінним успіхом чинив впертий опір монгольскій експансії, одночасно нейтралізуючи мілітарні спроби західних сусідів втручатися у внутрішні справи його держави.

Сприяв розвитку міст, залучаючи  туди ремісників і купців. За його правління  були побудовані Холм, Львів, Кременець, Данилів, Стіжок, відновлений Дорогочин. Переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича до Холму.

  Час його князювання був добою найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Маючи кордони по Карпатах, Дніпру та Дунаю, за його правління вона зробилася найбільшою державою в Європі, стала праобразом першої української національної держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     1. Життєвий шлях

1.1. Молоді літа

  Після смерті батька, князя Романа (1205), його малолітні діти Данило та Василько не мали шансів утримати владу в Галичі.

Вдова Романа, княгиня Анна з синами переїхала з Галича до Володимира-Волинського, де було поховано її чоловіка. 1206 року вона з Васильком вирушила до Кракова, а Данила відіслала до двору угорського короля, де він провів 6 років. Анна виконувала роль реґента при малолітніх синах до 1215 р., коли Данило став правити у Володимирі-Волинському самостійно. Тоді Анна пішла до монастиря.

  Свої династичні права на Галич заявили онуки Ярослава Осмомисла, Мстислав Удатний, інші нащадки родичів Романа, зять Романа Михайло Чернігівський і його син Ростислав. Також на галицькі землі претендували споріднені династії Арпадів (Угорщина) та П'ястів (Польща). В 1214 році у Спиші угорський король Ендре II і краківський князь Лешко Білий за згоди папи Іннокентія III вирішили посадити в Галичі угорського королевича Коломана та польську княжну Соломею (віком 5 і 3 роки відповідно). При цьому Галичина відходила до Угорщини, а Романовичам залишалася Волинь.

 

1.2. Боротьба за галицький трон

  Впродовж понад 10 років молоді Романовичі не відігравали майже ніякої ролі в бурхливих подіях, що розгорталися у їхній вотчині. Проте, посиливши військову могутність, Романовичі швидко здобули авторитет серед інших князів, що й змусило повернути їм 1215 року Володимир-Волинський. Заволодівши містом, князі почали вести самостійну політику. Головну роль відігравав Данило як старший, а Василько став його помічником і союзником.

  Коли Мстислав Удатний, князь Торопецький, опанував Галич, він поріднився з Данилом, видавши за нього свою доньку Анну. Лешко Білий, великий князь Краківский, посварившись з Мстиславом, вигнав його та посадив у Галичі королевича угорського Коломана (1220). Мстислав із допомогою Данила вигнав угорців із Галича 1221 року.

1223 — разом з іншими руськими князями брав участь у битві на р. Калка проти монголів. Був поранений у груди й відступив з поля битви.

Незабаром між Данилом  та його тестем виникли суперечки за владу в Галичі. Ще більше посварив їх двоюрідний брат Данила, Олександр Всеволодович Белзький, який свого часу марно намагався опанувати Волинь. 1225 року він озброїв Мстислава проти Данила, який воював Галич у союзі з Лешком Білим. Мстислав закликав половців, а Олександр тим часом запевняв його, що Данило має намір вбити тестя. Згодом Данило та Мстислав помирилися і 1228 року спільно воювали з угорским королем. В 1228 році галицькі бояри (передусім Судислав) умовили вмирущого Мстислава передати Галич не Данилу, а своєму зятеві, угорскому королевичу Андрію.

А в 1227 році після запеклої боротьби зі сусідами та галицкими боярами Данило об'єднав під своєю владою Волинь.

Об'єднавши Волинь, Данило передав її братові Васильку (1230), а сам розпочав боротьбу за Галицьку землю. 1229 року його прихильники в Галичі запросили Данила на престол. Він узяв місто в облогу та, попри спалення галичанами мосту через Дністер, захопив Галич. Данило відпустив захопленого в полон королевича Андрія, але згодом той, за підтримки боярина Судислава та свого батька, угорського короля Ендре II, зробив ще одну (невдалу) спробу опанувати Галич.

  Галицькі бояри у змові з Олександром Белзьким готували вбивство Данила, але його брат Василько випадково викрив змову. Данило з Васильком почали війну проти Олександра. Олександр утік до Угорщини, звідки разом з угорським військом королевича Андрія підійшов до Галича і взяв його.

1232 — Данило в союзі з київським великим князем Володимиром та половцями безуспішно воював проти угорців. Невдовзі помер королевич Андрій, і Данило зайняв галицький трон.

Проти Данила утворилася коаліція руських князів на чолі з київським  великим князем Володимиром Рюриковичем. Союзні князі разом з половцями обложили Кам'янець. Данилові вдалося відокремити половців від союзу, після чого князі змушені були зняти облогу. Данило за допомогою польського князя пішов на Київ, відтак союзники поспішили примиритися з ним.В 1233році  Михайло Чернігівський зайняв Галич і залишив там свого сина Ростислава. Лише 1238 року Данило повернув собі галицький трон. До титулу Волинського князя Данило додав ще й титул князя Галицького.

 

1.3. Татарська навала. Коронація

  В 1238 році— розбив лицарів Добжинського ордену в битві під Дорогочином і повернув собі порубіжні з Мазовією землі Берестейщини. Того ж року підкорив Турово-Пінське князівство.1239р. — зайняв Київ, де тоді не було князя, і посадив там свого намісника — воєводу Дмитра Єйковича.

В 1241році — орди хана Батия рушили на Волинь та Галич. У цей час Данило не був на своїх землях — він їздив в Угорщину зі сином Львом сватати королівську доньку Констанцію; коли отримав відмову, поїхав у Польщу, де й був до відходу татарів. Володіння його були спустошені; щоби врятувати хоча б щось, Дмитро переконав Батия йти на угрів.

  Повернувшись до Галичини, Данило змушений був придушувати боярський заколот. Після цього його давній ворог Ростислав Михайлович (син Михайла Чернігівського) кілька разів протягом 1241—1245 рр. нападав на Галицьку землю в союзі з руськими князями, або з поляками, або з військом свого тестя, угорского короля.

1240-ві рр. — Данило на річці Угорці заснував місто Холм. Сюди, на західні кордони своєї держави, подалі від татарів, він переніс свою столицю з Галича. На заклик Данила її заселили численні ремісники, будівничі, що тікали від татар, а також іноземці. Головною спорудою Холма стала велична й багато оздоблена церква Іоана Златоуста. Зводилися й інші храми: Кузьми та Дем'яна, пресвятої Богородиці.

17 серпня 1245 — в битві під Ярославом війська Данила та його брата Василька розбили полки чернігівського князя Ростислава, галицьких бояр, угорців і поляків, що завершило майже 40-річну боротьбу за владу над Галицько-Волинським князівством. Ця битва була однією з найбільших в історії Русі ХІІІ ст.

  До того часу Галицько-Волинське князівство не було обкладене татарською даниною. Після Ярославської битви хан Мауці надіслав до Данила посла з вимогою: «Дай Галич!». Данило, подумавши, відповів: «Не дам півотчини своєї, але поїду до Батия сам».

Він був змушений поїхати  до ханського двору в Сараї і визнати залежність від Золотої Орди. Хоча його прийняли там досить милостиво, але перенесені приниження змусили згодом літописця завершити розповідь про цю подорож словами: «Зліше зла честь татарська». В переговорах з Батиєм Данило добився від нього підтвердження своєї влади над Галицько-Волинським князівством, але не над Києвом. До того ж він був зобов'язаний надсилати свої військо для участі в походах Батия на Польщу, Литву, Угорщину та інколи платити данину.

  Хороші відносини з татарами пішли, проте, на користь Данилові: король Угорщини Бела I погодився на шлюб своєї дочки Констанції з сином Данила, Левом. Цей родинний зв'язок спричинив участь Данила в боротьбі угорского короля з чеським за австрійську спадщину. При цьому його син Роман одружився з наступницею трону Австро-Штирійського герцогства Гертрудою і на початку 1250-х рр. (після смерті її батька, герцога Фридриха ІІ) Данило заявив свої права на його володіння як на посаг своєї невістки. Він втрутився у війну за австрійський трон, але його участь у ній (з допомогою поляків) була невдалою.

  У цей час стала ширитись і набирати силу Литва під владою короля Міндовга. Данило пішов війною на Литву, але Міндовг замирився з ним, віддав за Данилового сина Шварна свою дочку, а в посаг за нею дав міста Новгородок (Новогрудок), Слоним і Волковийськ (Волковиськ).

Вимушене підпорядкування  татарам обтяжувало Данила. Він проводив походи на прикордонні з татарами землі по ріках Случ і Горинь — проти т. зв. «татарських людей», будував укріплення (Кременець і Данилів так і не були взяті татарами), розпочав реорганізацію війська, ударною силою якого стала важкоозброєна кінна дружина, а також селянське і міщанське ополчення, шукав союзу з Заходом, зокрема, схилявся до пропозицій, що надходили від папи Іннокентія IV. Папський посол Плано Карпіні дорогою в Орду розмовляв з Васильком про поєднання церков (1246). Сам Данило погодився прийняти від Папи королівський вінець, і в грудні 1253 р. (січні 1254 р.) був коронований в Дрогичині.

 

2. Переговори Русі та Риму

  Плано Карпіні на шляху до Орди зустрівся з князем Васильком у Кракові наприкінці 1245 року. Після цієї зустрічі Карпіні вирушив до Галича, де перед руськими єпископами прочитав папську буллу та закликав приєднатися до Католицької Церкви. Проте відоповіді на свою пропозицію не отримав, бо Данило був на той час в Орді. Саме на півдорозі до Орди папський легат і зустрів Данила. Результатом їхніх перемовин стало те, що Данило задля встановлення відносин з папською курією відіслав ігумена монастиря Святої Гори Григорія до Ліона (тодішньої резиденції Папи). Відтак між Папою та Данилом зав'язалося тривале листування.

3 травня 1246 року курія надіслала Данилу Галицькому 7 листів. Проте результатом листування було лише те, що Папа надіслав архієпископа Альберта, який мав оголосити на галицьких землях про нібито унію Православної Церкви з Католицькою. При цьому Папа протягом довгого часу давав обіцянки військової допомоги від католицьких держав. Втративши надію на цю допомогу, Данило перервав листування 1248 року. Він відновив контакти за посередництва угорського короля 1252 року, коли до кордонів Галицько-Волинського князівства наближалися монгольскі орди Куремси.

В 1253році Папа звернувся до християн Чехії, Моравії, Сербії, Помор'я та Пруссії з закликом до хрестового походу проти татарів, а до Данила відправив посольство на чолі з легатом Опізо з королівською короною і скіпетром. У місті Дорогочині в грудні 1253 р. (січні 1254 р.) папський легат коронував і помазав Данила. Данило прийняв королівську корону «від усіх своїх єпископів», підкреслюючи цим, що коронується не лише він, а й сама Русь.

  Переконавшись у нездатності Риму організувати хрестовий похід проти Золотої Орди, Данило 1257 року припинив стосунки з Папською Курією і вже власними силами вів боротьбу проти ординців.

 

3. Король Данило

Коли на відозви Папи до хрестового походу ніхто не відгукнувся, Данило, зберігши королівський титул, припинив відносини з Папою й  почав готуватися до опору власними силами. Час був сприятливий — по смерті Батия в Орді почалися ворохобні; татарським темником (намісником) у цій частині Русі був слабкий Куремса.

Наприкінці 1254 р. Данило почав військову кампанію проти татарів. Темник Куремса спробував перейти у контрнаступ і виступив зі своїм військом під Крем'янець, потім під Володимир-Волинський і Луцьк, але був розгромлений. Це була перша руська перемога в боротьбі проти Орди.

1254—1255 — військо Данила звільнило від загонів Куремси землі вздовж Південного Бугу, Случі та Тетерева, взяло Возвягель (нині Новоград-Волинський). Данилові вдалося відстояти від татар Бакоту (Поділля) та повернути зайняті ними міста на Волині.

   Але в Каракорумі ствердився великий хан (імператор) Хубілай, а на місце Куремси призначили заповзятливого Бурундая. Він посварив Данила з Міндовгом і навіть досяг того, що в його поході на Литву 1258 року брали участь галицькі дружини під проводом Василька, попри те, що Данило був сватом Міндовга.

  Союзників у Данила не виявилося — Бела був послаблений поразкою від чехів (він знову намагався оволодіти австрійським спадком). Коли Бурундай зажадав, аби Данило прибув до нього, він відправив замість себе сина Лева, а сам поїхав до Польші.

Продемонструвавши свою силу, Бурундай прийшов на землі Галичини й Волині з великим військом, заявивши: «Якщо хочете жити з нами у злагоді, то розкидайте всі ваші міста». Данило й Василько змушені були зруйнувати все, що будували довгі роки. Вони розібрали  фортифікації Луцька, Крем'янця, Данилова, Львова (названого на честь княжого  сина Лева). Галицько-Волинська держава позбулася головних пунктів опору у війні з ординцями. Вдалося зберегти лише Холм. Лише 1260 року загони Бурундая залишили Галичину та Волинь.

  Татари також змусили галицькі дружини до участі в їхньому поході на Польщу. А наслідком походу на Литву був напад литовців на Галичину та вбивство Шварна Даниловича. Тільки перемога над Литвою князя Василька схилила Міндовга до миру (1262).

З усіх зовнішніх дій Данила найуспішнішим був його похід  на ятвягів, яких вдалося нарешті змусити платити данину.

 

4. Політика Данила Галицького

  Вів боротьбу з феодальними усобицями, викликаними прагненнями галицької боярської верхівки та чернігово-сіверського і київського князів не допустити зміцнення влади Данила і його брата Василька в Галицько-Волинському князівстві. Опирався на підтримку дрібних і середніх служивих феодалів та міщан, зацікавлених у зміцненні княжої влади.