Ліквідація української державності у XVIII ст

      Нейтралізувавши таким чином сильного противника, російський уряд активізував експансію на Правобережну Україну. Цьому до певної міри сприяла й політика польського уряду на правобережних українських землях. Нещадним визиском крiпакiв польська шляхта поставила місцеву людність на межу фізичного виживання. Проголосивши католицьку церкву панівною на всій території Речі Посполитої, польський сейм у 1768 р. поставив у нepiвнe становище православну конфесію. Почалися переслiдyвання православного духовенства, обмеження прав православних панів, вiдмiнявся змішаний суд. Посилилося покатоличення українських дітей у школах. Навчання велося виключно польською та латинською мовами, учням прищеплювалася зневага до української мови, культури, побуту й звичаїв.

      Виxiд  з такого становища частина громадськості вбачала в приєднанні Правобережної України до православної Росії. 3 таким проханням вона неодноразово зверталася до російського уряду. Спираючись на рішення «Вічного миру» 1686 р. про визнання Росії гарантом православного вiросповiдання в Речі Посполитій, російський уряд у 1768 р. добився відкриття на Правобережжі та в Бiлорусiї православної єпархії. Однак в умовах війни з Туреччиною Росія не могла більш активно втручатись у внутрішні справи Речі Посполитої.

      Серйозне  занепокоєння цариці Катерини II викликало прийняття польським сеймом у тpaвнi 1791 р. Конституції Польщі, яка багато в чому перегукувалася з ідеями Французької буржуазної революції 1789 р. Змиритися зi зміною державного устрою Польщі російський уряд не збирався. Тим більше, що противники нової Конституції з числа магнaтiв i шляхти зверталися до нього по допомогу. 3 липня 1791 р. Росія почала підготовку до силового втручання у справи Польщі, координуючи її при цьому з Пруссією, зацікавленою у черговому відторгненні нових польських земель.

      На  початку травня 1792 р. російська армія двома колонами почала наступ на Правобережну Укpaїнy. Основне 64-тисячне військо наступало через Могилів i Сороки, а допоміжне - через Ольвiополь i Васильків. для підтримки своїх дій царський уряд ініціював проголошення в Торговиці (сучасна Кіровоградщина) 14 травня 1792 р. конфедерації противників прогресивного реформування державного устрою Речі Посполитої. Рухаючись за царськими військами, «торговичани» ліквідовували запроваджені Чотирирічним сеймом установи й встановлювали свої тимчасові органи влади. Почалися виступи селян проти польських поміщиків. Польські війська не чинили опору й вiдxодили на зaxiд. Мicцеве населення вбачало в російських військах визволителів від панського ярма i радо вітало їх. До кінця травня Правобережна Україна й частина Волині були зайняті російськими військами.

      Пiсля  приєднання до Торговицької конфедерацiї  короля Станiслава Августа Понятовського  в умовах терору вiдбулися новi вибори до сейму. Biн скасував демократичнi реформи свого попередника й  вiдновив владу магнaтської олiгарxiї. При пiдтpимцi «торговичан» Росiя i Пруссiя 12 сiчня 1793 р. пiдписали конвенцiю  про другий подiл Польщi. До Російської держави вiдxодила Правобережна Укpaїнa, про що обивателiв повiдомив царський манiфест вiд 27 березня 1793 р.

      Проти розчленування Польщi й за вiдновлення  прогресивних реформ виступила частина  патрiотично настроєних польських офiцерiв i шляхти на чолi з Тадеушем Костюшком. 24 березня 1794 р. вiн проголосив початок  повстання. Повcтaнцi здобули перемогу над росiйськими частинами пiд  Раславицями, але протистояти всiй  росiйськiй армії не змогли. Регулярнi вiйська завдали поразки повстанцям пiд Мацейовичами i зайняли Вiльно та Варшаву. Колись могугня й величезна  Рiч Посполита перестала iснувати. Росія i Австрія підписали нову угоду про третій поділ Польщі. В 1795 р. до нei приєдналась i Пруссiя. До Росії вiдiйшли Зaxiдна Волинь, Зaxiдна Бiлорусiя, Литва й Курляндiя. Так на кiкeць XVIII ст. yкpaїнськi землi були подiленi мiж Австрiєю i Росiєю. Почався новий етап у життi українського народу.

Використана література 

1. Тв.: Записки  императрицы Екатерины II. Москва, 1990 (Репринтне відтворення вид. Лондон, 1859).
2. Літ.: Путро А.И. Левобережная Украина в составе Российского государства второй половины ХVIII века. Киев, 1988; Брикнер А.
3. История Екатерины Второй, т. 1—2. М. 1991 (Репринтне відтворення вид. СПб., 1885); Когут З. Російський централізм і українська автономія: Ліквідація Гетьманщини 1760—1830. К., 1996; Пчелов Е. Романовы. История династии. М., 2001.
4. Гуржій О.І.,Чухліб Т.В. Гетьманська Україна. - К., 1999. - С.43.
5. Шиян Р.І. Чорноморське військо вірних козаків в останній чверті XVIII ст. -196
6. Запоріжжя, 1996. - С. 12.
7. Козацтво на Півдні України. Кінець XVIII-ХІХ ст. - Одеса, 2000. - С. 96.
8. Аркас М. Історія України-Русі. – Одеса: 2008. – С. 128 – 145.
9. Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К.: Вид. центр «Академія», 2009. – С. 105 – 147.
10. Борисенко В.Й. Курс української історії. – К.: Либідь, 2007. – С. 108 – 162.
11. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К.: Наук. думка, 2008. – С. 146 – 223.
12. Історія України. Нове бачення: У 2 т. / За ред. В.А. Смолія. – К.: Україна, 2009. – Т. 1. – С. 139 – 151.
13. Історія України в особах (Редкол.: Войцехівська І. та ін.). – К.: Україна, 2009. – 479 с.
14. Політична історія України: Посібник / За ред. В.І. Танцюри. – К.: Вид. центр «Академія», 2008. – С. 81 – 99.
15. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. – К.: Либідь, 2007. –Т. 1. – С. 345 – 435.
16. Семененко В.И., Радченко А.А. История Украины. – Харьков: Торсинг, 2008. – С. 106 – 128