Класифікація конституцій

План:

1. Класиффікація конституцій, порядок їх розробки, прийняття та зміни
2. Парламенти і парламентизм в зарубіжних країнах. Порядок формування, структура та характеристика повноважень парламентів зарубіжних країн.
3. Порівняти конституційно-правовий статус виконавчої влади Франції та Аргентини
4. Задача
5. Список використаної літератури

1.Класифікація конституцій, порядок їх розробки, прийняття та зміни

Державне право  в правознавстві розглядається  у трьох аспектах:

1) як галузь  права конкретних держав;

2) як юридична  наука;

3) як навчальна  дисципліна.

Як галузь права  це система внутрішньо погоджених юридичних  норм, що містяться в конституціях, законах, декретах президента тощо і  регулюють певну групу суспільних відносин (насамперед основ устрою суспільства та держави, правового  становища особи).

Державне право  в кожній країні є основною, головною галуззю національної системи права. Як і будь-яка інша галузь права, воно становить сукупність юридичних норм, що виражають волю або політичних еліт, або певних соціальних груп суспільства. Конституційне право закріплює основні принципи народного суверенітету, верховенства парламенту, рівності всіх перед законом, панування права тощо. Ця галузь закріплює також механізми політичної влади, її організацію та форми здійснення. Конституційне право закріплює державну організацію влади, що максимально відповідає конкретним історичним умовам розвитку цієї країни, визначає основи інших її галузей – адміністративного, фінансового, кримінального, цивільного тощо.

Конституція (лат. constitutio — устрій, установлення) є стрижнем правової системи будь-якої демократичної держави. Прогресивні ідеї конституціоналізму як політичної системи, що спирається на конституцію, зародилися за умов феодалізму і були альтернативою необмеженому правлінню монархів. Появу перших конституцій спричинили буржуазні революції і повалення феодалізму. Вони були покликані юридично оформити перемогу буржуазії і закріпити основи нової соціально-економічної та політичної організації суспільства. З часів прийняття перших конституцій і до сьогодні зарубіжні конституції еволюціонували в бік демократизації конституційного матеріалу і ускладнення обсягу конституційного регулювання.

Види  конституцій 

Класифікація  конституцій по юридичним ознаками. За юридичним змістом розрізняють інструментальні та соціальні конституції. Перші регулюють лише структуру держави, її органів, порядок здійснення державної влади, права людини і не містять чи майже не містять соціальних положень. В даний час це або поодинокі старі конституції, прийняті століття тому, або конституції в деяких країнах, що розвиваються. Такою конституцією є і текст конституції  
Франції 1958 р., але вона діє, як зазначалося, разом з іншими конституційними актами соціального характеру. Сучасні конституції - конституції соціальні.

За  способом зміни розрізняються «гнучкі» і «жорсткі» конституції.  
«Гнучким» називають ті з них, які змінюються в тому ж порядку, що і інші закони (така, наприклад, неписана конституція Великобританії). Для внесення змін до «жорсткої» конституції потрібні особливі умови, зазначені вище ( "кваліфікована більшість голосів, подвійний вотум, затвердження на референдумі та ін.) В даний час спостерігається тенденція появи все більшого числа «змішаних» по порядку зміни конституцій: одні їх статті не підлягають зміні взагалі, інші змінюються в ускладненому порядку, третій - в у прощення. Внести поправку в «жорстку»конституцію, природно, важче, ніж у «гнучку», але якщо текст конституційного документа залишається без змін протягом тривалого часу, то це ще не означає, що незмінною залишається також і фактична конституція країни. Фактична конституція змінюється кожного разу, коли в країні змінюється співвідношення сил, але в тексті конституційного документа залишається без змін протягом тривалого часу, то це ще не означає, що незмінно залишається також і фактична конституція країни.

Залежно від форми розрізняються два види конституцій: писані і неписані. Писана конституція - це особливий законодавчий акт або кілька нерідко різночасних актів (наприклад, у Фінляндії, Швеції), які офіційно проголошені основними законами даної країни.  
Неписана конституція - це сукупність різних законів, судових прецедентів і звичаїв (конвенціональних норм); через останні така конституція і називається неписаної. Ці акти та норми у своїй сукупності закріплюють в якійсь мірі основи існуючого ладу, але формально непроголошені в якості основних законів (Великобританія, Нова Зеландія).

По  порядку видання конституції зарубіжних країн поділяються на: октройовану (даровані); прийняті представницьким органом  
(установчими зборами, парламентом); схвалені на референдумі.

Залежно від періоду дії, конституції бувають постійними і тимчасовими. Зрозуміло, віднесення тієї чи іншої конституції до першої групи аж ніяк не означає її вічного дії: вічних конституцій не було і немає  
(більше двох століть діє Конституція США, понад століття - Бельгії,  
Норвегії). Непоодинокі випадки, коли прийняті і офіційно названі постійними конституції незабаром скасовувалися та змінювалися новими, більш прогресивними або, навпаки, реакційними. Постійна конституція – це така, в якій не встановлюється заздалегідь будь-яких хронологічних меж її дії або не передбачається подій, за яких вона повинна бути замінена. Тимчасова ж конституція обмежує термін своєї дії або встановлює умови, за наступів яких вона замінюється  
Постійної конституцією (наприклад, Конституційна декларація Єменської  
Арабської Республіки 1974 р., тимчасові конституції ОАЕ 1971 р., Судану 1985р., Таїланду 1991 р., ПАР 1994 р. і ін.) Тимчасові конституції приймаються без скликання установчих зборів і на референдум не виносяться. Зазвичай вони проголошуються главою держави (так часто бувало в Єгипті, така тимчасова конституція Таїланду 1991 р.) або новим керівництвом країни після чергового перевороту (Судан у 1985 р.). Багато хто з названих вище тимчасових конституцій вже замінені іншими, але, наприклад, в Іраку і ОАЕ тимчасові конституції діють уже три десятиліття.

З точки зору цілепокладання розрізняють конституції программного характеру і констатуючі. Програмними зазвичай є соціалістичні конституції, що визначають цілі будівництва соціалізму і комунізму (наприклад, у Китаї, як пояснюють його керівники, будівництва соціалізму, поставлена в конституції, потребують для свого здійснення приблизно 100 років). Констатуючі конституції не містять програмних положень про перетворення суспільства (наприклад, Конституція США). Однак більша частина норм програмних конституцій - що констатують, а в констатуючих конституціях майже завжди містяться елементи програми (наприклад, в преамбулах). З точки зору територіальних масштабів дії і форм державності розрізняють конституції федеративних держав, унітарних держав, суб'єктів федерації. У рідкісних випадках конституції є в автономії політичного характеру.  

Розробка  проекту конституції. Нова конституція звичайно приймається при виникненні нової держави, зміни політичних режимів (особливов результаті революційних подій), при суттєві зміни у суспільний лад, якщо текст старої конституції не можна привести в відповідність з ними шляхом прийняття поправок. Однак у багатьох країнах,  що розвиваються, прийняття нових  
(особливо тимчасових) конституцій було пов'язане з військовими та державними переворотами, з приходом до влади нової групи осіб, що не змінювало істотно суспільний лад, а іноді й політичну систему, з суб'єктивними, а іноді й волюнтаристськими факторами (наприклад, в Африці).  
Тому в деяких країнах конституції замінялися новими в середньому через п'ять - сім років, а то й частіше (Венесуела, Гана, Ємен, Таїланд та ін).

Існують різні способи підготовки проекту конституції. У рідкісних випадках проект від початку до кінця створюється спеціально утвореними установчими зборами (конституційним зборами, Народним зборами іт.д.) або діючим парламентом. У цих випадках провідну роль зазвичай грає конституційний комітет (комісія), який створюється представницьким органом і фактично розробляє проект. У багатьох країнах роль установчих зборів чи парламенту у підготовці проекту і в ході його обговорення на пленарних засіданнях буває досить значною.  
Так було при розробці конституцій Італії 1947 р., Індії 1949 р., Бразилії  
1988 р., Болгарії 1991 р. і ін. Іноді парламент приймає спеціальний закон про порядок підготовки проекту. Так було у Франції, Польщі. Нерідко процес підготовки проекту триває довго: на Україні (при підготовці проекту  
Конституції 1996 р.) і в Польщі (при підготовці Конституції 1997 р.) він посів у першому випадку п'ять, у другому - сім років.

У деяких країнах конституційні комісії для розробки проекту основного закону створювалися не представницькими органами, а президентами або урядами. Такими комісіями були розроблені проекти конституцій  
Франції 1958 р., Греції 1975 р.  
В Алжирі проект конституції 1989 підготувала група радників при президентові, і він також був винесений на референдум (ця конституція замінена іншою в 1996 р.). Після військових переворотів проекти нових конституцій розробляються або їх основні положення формулюються зазвичай військовими урядами (наприклад, конституції Туреччини 1982 р., Нігерії  
1989 р.), але проект Конституції Фіджі 1990 р. - після такого перевороту підготувала в основному група племінних вождів.

При наданні  незалежності колоніям проекти конституцій  нових держав розроблялися міністерствами, колоній (наприклад,  
Великобританією для Нігерії в 1964 р.; згодом вже установчими,хоча і своєрідно сформованими, зборами в Нігерії були прийняті інші конституції), місцевою владою за участю радників метрополії  
(наприклад, конституція Мадагаскару 1960 р.), в ході переговорів на засіданнях «круглих столів», в яких брали участь представники колоніальної держави та діячі національно-визвольного руху (Зімбабве, 1979р .).

При переході від  тоталітарного до ліберального, полу демократичному,демократичним режимам конституції або їх принципові положення  
(включаючи нову редакцію) розроблялися на загальнонаціональних конференціяхпредставників різних партій і різних сил суспільства, на засіданняхцивільних комітетів, «круглих столів» і т.д. У них брали участь іпредставники партій (комуністичних, революційно-демократичних,пробуржуазно-авторитарних), що втрачають панівну роль, лідерищо йдуть режимів (Угорщина, Чеська Республіка, Конго, Замбія та ін.)

У країнах тоталітарного  соціалізму і державах соціалістичноїорієнтації, а іноді й в інших державах з однопартійна системапідготовка проекту має свої особливості. По-перше, вона починається зініціативою центрального органу правлячої (як правило, єдиною) партії,який створює комісію (вона затверджується парламентом, а іноді дієі без такого твердження), встановлює основні принципи майбутньоїконституції, обговорює проект і приймає рішення про його уявіпарламенту або на референдум. Так розроблялися конституції практичновсіх країн тоталітарного соціалізму (Куби 1976 р., КНР 1982 р., В'єтнаму  
'1992 'Р. та ін), держав соціалістичної орієнтації в минулому (Беніну  
1977 р., Ефіопії 1977 р. і ін.)

По-друге, проект, підготовлений комісією і схвалений вищоюпартійним органом, виноситься на загальнодержавне обговорення з активнимучастю в ньому масових організацій. Звичайно проводиться безліч зборів,іноді пропонуються тисячі поправок і доповнень. Практичні результатитакого обговорення, як правило, бувають не дуже значними (хоча впроекти конституцій Беніну 1977 р., В'єтнаму 1980 р., Ефіопії 1987 р. іінших країн вносилися суттєві поправки), а саме обговорення в рядівипадків набуває характеру парадного схвалення проекту (у всякому разі,його основних положень). Проте, ця стадія конституційногоправотворчості має важливе значення для політичної активізаціїнаселення, є формою його партіціпаціі - участі в управлінні країною.

У деяких державах капіталістичної орієнтації також  робилися заходи для того, щоб ознайомити населення з проектамиконституцій і врахувати його думку (Папуа - Нова Гвінея 1975 р., Ліберія 1984р. та ін.) Однак  коло осіб, які брали участь в  обговоренні, як правило,обмежувався елітою суспільства. До того ж, згідно з постановами органів,виносили проект на обговорення, іноді воно могло стосуватися тільки деталей,а не основних принципів (Шрі-Ланка 1972 р.). Іноді для обговорення проектуабо його основних положень скликалися масові зібрання представниківрізних верств населення (Асамблея народів Казахстану в 1995 р. та ін),полягали пакти та угоди між різними політичними силами зприводу основних положень проекту (Ліван, Іспанія та ін.)

Прийняття конституції. Одним з найбільш демократичних способівприйняття конституції вважається прийняття її спеціально обраних для цієї мети установчими зборами. На відміну від парламенту, це звичайно орган однопалатний (в Бразилії він був двопалатним) і після прийняття конституції він нерідко розпускається, поступаючись місцем парламенту, обраного на основінової конституції, але іноді продовжує свою діяльність якзвичайного парламенту. Установчими зборами (з різними назвами) прийнятоконституції Італії 1947 р., Тунісу 1956 р., Намібії 1990 р., Болгарії 1991р. та ін