Господарство українських земель від найдавніших часів до V ст. н.е.

       На  високому рівні перебувала обробка  заліза. Майстри Середнього Подніпров’я  навчилися надавати міцності сталі за допомогою цементації. Залізо виплавляли в основному з болотних руд у сиродутних горнах. Продовжувалося виготовлення бронзових виробів. Зарубинці уже мали ткацький верстат і виробляли тканини з вовни, льону та конопель. Посуд робили на гончарному крузі з місцевих глин.

       Праукраїнці активно торгували із зарубіжжям. З країн Південно-Західної Європи та античних міст-держав Північного Причорномор’я  і Грецію вивозилися продукти тваринництва, мисливства і, можливо, частково рільництва.

       Приблизно на І ст. н.е. зарубинецькі племена досягли такого високого рівня й етнічної визначеності, що почали виділятися із племінного об’єднання венедів. З часом це привело до остаточного його розпаду й утворення інших племен, зокрема склавінів і антів. Склавіни проживали в основному за межами України, в межиріччі Дністра й Дунаю. Анти, яких М, Грушевський вважав безпосередніми предками українського народу, займали землі на схід від них. У ІV ст. н.е. вже існувало велике антське державне об’єднання, яке в період найвищого його піднесення займало лісостепову зону від Дону до Румунії й далі на Балкани.

       Анти  перебували на стадії розкладу первіснообщинного  господарства й зародження складнішого  суспільства. З’явилася приватна власність  на землю, майнове розшарування. Можновладці  експлуатували полонених і обертали їх на рабів. Чисельність рабів була досить значною, якщо врахувати, що в окремих військових походах анти захоплювали в полон десятки тисяч чоловік, жінок і дітей. Але це не було класичне рабство. Найчастіше воно перетворювалося на феодальну залежність полоненого від власника.

       Про господарство і побут антських племен відомо з археологічних матеріалів. З існуванням антського об’єднання приблизно збігаються в часі кілька археологічних культур. Найбільша  з них черняхівська (ІІ – V ст.) – в окремі періоди поширювалася на величезну територію від верхів’я Західного Бугу до Сіверського Дінця й від Прип’яті та Сейму до Нижнього Дунаю й Понту Евксінського (Чорного моря). Її існування вказує на відносну економічну та побутову подібність між племенами антського державного об’єднання. Також її вважають найяскравішим історико-економічним явищем, предтечею Київської Русі – України.

       Культура  черняхівців у своїй основі сформувалася на ґрунті культури зарубинецьких племен. Як і зарубинці, черняхівці займалися в основному хліборобством. До набору традиційних зернових культур додався високопоживний харчовий продукт – гречка. Поряд із сохою із залізним наральником частіше почав використовуватися плуг із залізним лемешем і череслом. Черняхівці займались розведенням великої і малої рогатої худоби, домашньої птиці, в господарствах тримали собак. Деяку роль відігравало мисливство, рибальство, бджільництво. Важливою галуззю було також деревообробне ремесло. Досягло високого рівня будівництво, торгівля. Набір теслярських інструментів був різноманітним: сокири, струги, тесла, долота, свердла, пилки. Розвивалась обробка каменю. Розповсюдження зазнала обробка кісток, що підтверджується знахідками цілого ряду виробів з кістки – гребінців, підвісок, проколок, гольників. Із заготівлею вовни для прядіння, ткацтвом пов’язані знахідки ножиць для стрижки овець та глиняних прясел, які вдягались на веретено.

       В усіх поселеннях черняхівської культури знайдено залишки залізо- та бронзоплавильних майстерень, у яких застосовувалися термічна обробка металу, зварювання тощо. Сировиною для сталеварного ремесла були місцеві торф’яно-болотні руди. Виявлено близько 100 найменувань виробів з заліза і сталі. Виробництво кольорових металів розвивалося на привізному матеріалі, переважно з Прибалтики та Північного Причорномор’я. З бронзи, міді, олова, золота та срібла виготовляли прикраси, хірургічні ножі, голки, шпильки тощо.

       Розвиток  сільського господарства ремесла стимулювали  обмін і розвиток торгівлі як усередині  країни, так і за її межами. Особливо великих розмірів досягли торгові зв’язки черняхівців з античним світом, насамперед з Римом, територія якого в ІІ – ІІІ ст. н.е. досягла етнічних кордонів України. Це підтверджують скарби монет, скляних кубків, амфор, тонкого червоно лакового посуду, прикрас, знайдених у поселеннях черняхівської культури. Сплави кольорових металів, бурштин, що нерідко трапляються у  розкопаних оселях черняхівців, завозилися з Прибалтики.

       Напередодні утворення Антського царства  відбувся другий суспільний поділ праці – ремесло відділилося від сільського господарства. У багатьох поселеннях з’явилися печі для виплавки заліза, кузні, гончарні, ювелірні та інші майстерні. Відповідно збільшилася чисельність майстрів-ремісників. Землеробство і тваринництво стали відігравати в їхньому господарстві допоміжну роль. Свої вироби майстри в основному вимінювали на продукцію сільського господарства, що сприяло встановленню тісніших зв’язків між ремісничими  центрами й сільською округою. Тим самим закладаються підвалини для переростання таких центрів у містечка й міста.

       Розгром в 602 р. антського державного об’єднання аварами не означав повного фізичного  винищення праукраїнської людності. Частина праукраїнців дійсно загинула, інша – підкорилася завойовникам і асимілювалася серед навколишніх народів, решта відійшли у віддалені від аварів регіони. У цей час етнічним центром консолідації праукраїнських племен стало Середнє Подніпров’я. На його основі наприкінці VІІІ – в першій половині ІХ ст. утворилося стабільне державне об’єднання Руська земля, а згодом могутня держава – Київська Русь.

       Отже, з найдавніших часів розвиток території України був складовою  частиною еволюції людства. Провідною  рисою господарського життя її населення  була безперервність економічного прогресу: від привласнюю чого господарства мисливців і рибалок до відтворюючого землеробсько-тваринницького господарства. Прогресу форм господарювання сприяли зміни природно-кліматичних умов. Величезне значення для економічного розвитку українських земель мали контакти з сусідніми спільнотами.

       Дослідження археологічних пам’яток дає можливість визначити закономірності економічного розвитку України, а також стверджувати, що історичні періоди первісної  доби для населення України та Близького Сходу були спільними.

3. Література 

1. Економічна історія України і світу - підручник за ред.                    Б.Д. Лановика, К.: Вікар, 2001. – 477с.
2. Економічна історія: Курс лекцій за ред. Б.Д. Лановика – 2-ге видання. Перероблене, К.: Вікар, 2000. – 300с.
3. История Украинской ССР: в десяти томах, т.1, К.: «Наукова думка»,1981. – 496с.