Сільське господарство України

ВСТУП

Практично у  всьому світі діяльність, повязана із забезпеченням населення продуктами харчування і продуктами споживання, вийшла за межі власне сільського господарства і утворює нині систему взаємозалежних галузей, в якій взаємодіють сільське господарство, переробна промисловість,складське та холодильне господарство, оптові та роздрібні торгові підприємства, сільськогосподарської хімії сільсьогосподарської науки, агробанки.

В аграрному секторі виникають складні виробничі відносини, певна система земельних відносин власності у процесі виробництва сільськогосподарської продукції, її розподілу, обміну та використання. Звідси випливає основна мета теми -- з”ясувати особливості с/г виробництва в Україні, його роль в соціально-економічному процесі, розкрити сутність орендних відносин і основні тенденції та перспективи різних форм господарювання у с/г за умов соціально-орієнтованої ринкової економіки України.

Сільське господарство є однією з основних галузей народнго господарства, оскільки виробництво  продуктів харчування – перша  умова життя безпосередніх виробників. Водночас воно є сировинною базою  легкої та харчової промисловості. Попит  на с/г продукцію постійно зростає, оскільки збільшується кількість населення, особливо міського. У сільському господарстві як і в інших галузях суспілного виробництва, відбувається постійний розвиток і вдосконалення продуктивних сил і на цій основі зростає ефективність с/г праці, що дає змогу з меншою кількістю робочої сили виробляти більш виробництва.

У с/г велике значення має фактор часу, зокрема своєчасне й якісне виконання польових робіт. Для отримання високого врожаю, виконати весь агрономічний комплекс робіт у короткі строки. Це вимагає повного забезпеченняві відповідним набором , комплексом різної сільськогосподарської техніки. Щоб вона не простаювала міжсезонний період, то має бути універсальною.

Іншою особливістю  землеробства є нерегулярний характер виробництва. Тут має місце розрив між робочим періодом і кінцевим результатом. Праця витрачається з перервами , пов’язаними із зростанням і визріванням рослин, протягом року.

В с/г існує  велика залежність результатів виробництва  від погодніх умов, зокрема у південній частині України часті посушливі роки – врожай зменшується. Крім того у с/г не має того монополізму у виробництві, який є у підприємстві. В Україні с/г продукцію виробляють 8,6 тис. колгоспів , 2,6 тис. радгоспів , сотні тисяч особистих підсобних господарств. Ця обставина має історичне значення для умов формування соціально-орендованої ринкової економіки, оскільки створює кращі можливості для конкуренції різних форм власності, а тим самим для зростання ефективності виробництва.

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ

1 Значення та  структура сільського господарства 

1.1. Основні риси  землеробства

Основною рисою в розвитку с/г є земля, природна родючість якої є дуже висока. В Україні історично сформувався тип селянина, який успадкував у себе багатовіковий досвід обробляти землю та розведення худоби , любов до с/г праці, бажання і вміння працювати. І в продовж тривалого істричного часу в Україні переважало сільське населення , в основному зайняте землеробською працею, допоміжними промислами, виготовленням простих селянських знарядь. За рахунок селянських робіт – основних носіїв національно-культурної свідомсті та духовності народу, його звичаїв, традицій поповнювалося швидко-зростаюче міське населення. Відрив від традиційного національно-культурного і мовного середовища в умовах посилення “переміщування” народів.

Проведення в  східній Україні в 30-х роках  колективізації і посилення “класової  боротьби” проти середніх і заможних селян, бильшість яких одержали землю  лише на початку 20-х років, негативно вплинуло на загальний розвиток села, духовність села, призвело до відпливу його жителів у міста, в інші регіони, до втрати набутого століттями виробничого досвіду, творчої ініціативи і бажання трудитися на землі.

Праця в с/г  стала непрестижною, а рівень її оплати був дуже низьким , часто лише символічним, селяни жили переважно з невеликих присадибних ділянок , сплачували високі податки( в тому числі протягом тривалого часу за кожне фруктове дерево).

Низьким рівнем розвитку зі збереженням натуральних форм господарювання наявністю великих поміщецьких землеволодінь і малоземельних селян, їх інтенсивною постійною та сезонною міграцією характеризувалися західно-українські села, які на початку 50-х років, тобто після колективізації, пройшли приблизно такий же шлях, як у свій час села східної України.

Після земельної реформи 1861 року загальна площа селянських господарств. За рахунок продажу поміщецької землі за 1860-1916рр. зросла на 41%. На східно-українських етнічних землях землезабезпеченність була значно вищою ніж на заході.

Перерозподіл  землі проводився вкрай неровномірно серед селянських госпродарств (вони володіли 65% землі),10% господарств,які володіли більш ніж 10 десятинами (1 десятина – 1,0925 га)зосереджували в своїх господарствах лише 6% землі.

Географія землеволодіння має свої особливості. Родгоспи переважно  створені приблизно поблизу великих  міст, а також південних районах республіки. В усіх інших районах переважають колгоспи. В усіх інших областях очікуються найближчим часом кордіональні зміни в структурі землеволодіння.

На кінець 1989 року в Україні нараховувалося 8234 колгоспи, 2581 родгоспи, 1964 міжгосподарськи  підприємства та організації, в 49,9 тис. господарств учасників(колгопів, родгоспів та інших державних та коперативних підприємств та організацій).

Основні риси рослинництва.

Чорноземні грунти і сприятливий клімат, велика густота  населення, землеробські навички, які  здавна склалися в нього, і зручне економіко-географічне положення  зробили рослинництво базовою галузю с/г.

Україна щодо виробництва  озимої пшениці, кукурудзи, цукрових буряків  посідає 1, а щодо посівів соняшнику – 2 місце між державами СНД.

На півночі та Поліссі Південно-західного району прохолодний, вологий клімат і підзолисті грунти. Тут дуже добре ростуть льон і сіяні трави. Крім сіяних трав для молочної худоби використовують заплавні луги та лісовя пасовища.

Більше ніж в інших районах вирощують картоплю. Із зернових культур родять жито та овес, а також гречка.

У лісостепу  склався найважливіший в Україні  район виробництва цукрових буряків та озимої пшениці. Їх вирощуванню сприяють помірна кількість опадів і чорноземні грунти. У районі багато садів, а в Закарпатті – виноградників.

У Південно-Західному районі на відміну від Донецько-Приднепровського, більше значення має харчова промисловість, особливо цукрова. Вона дає країні понад 40% цукру.

У Південному районі де мало опадів і високі літні температури, на чорноземних та каштанових грунтах сіють озиму пшеницю, ячмінь , соняшик, на поливних землях – рис.

На узбережжі  Чорного моря і в Криму багато садів, виноградників, а в степах – бахчанів.

Найважливішим основним засобом і теріторіальної базою функціонування виробничих процесів у с/г є земля. Україна має значний земельний фонд ,який перебуває у розпоряджені с/г підприємств і господарств.

Площа цих земель становила 48,6 млн.га при загальній території України 60,3 млн.га. В державі зосереджені великі (41,7 млн.га) масиви с/г угідь, які знаходяться у віддані с/г підприємств і господарств (33,8 млн. га займають орні землі, 4,7 млн. га пасовища і 2,1 млн. га сіножаті). В цілому Україна характеризується великою розореністю (питома вага ріллі становить понад половину її території), відносно низькою питомою вагою природних кормових угідь, певною просторовою відмінністю структури земляних угідь.

Найвищу питому вагу мають орні угіддя в степовій частині (68,8% площі). Посівні площі українських земель розподіляються між двома основними і найбільшими землекористувачами – колгоспами і родгоспами, які розпоряджаються 31 млн. га усіх посівів, у тому числі на головного землекористувача – колгоспи припадає 23,3 млн. га або 75% усіх посівних площ республіки. Посіви, які належать міжгосподарським та іншим виробничим с/г підприємством. Провідне місце в структурі посівів займають близько 50% зернові культури.

Площа озимих та ярих культур становила 15,5 млн. га. За останні роки їх плоші приблизно  стали однаковими. Сіють, як правило , більше озимих культур, бо вони дають  вищи врожаї. Однак дуже часто несприятливі природні умови призводять до загибелі посівів озимих культур.

Цінною продоволдьчою культурою є озиме жито. Цій культурі належить 2 місце за розмірами посівних площ озимих культур (після пшениці). Її врожайність в різні роки різна і становить приблизно 15-24 ц/га.

Провідне місце  в структурі посівів зернових належить ярому ячменю – під ним було приблизно зайнято 2,8 млн.га при чому у повоєнні роки площі названої культури істотно не змінювалися. Вона вирощується повсюду з найбільшою концентрацією

Другою за площою ярою зерновою культурою є кукурудза  її посіви становлять приблизно 1,9 млн.га - середня врожайність 25-30 ц/га.

У повоєнні роки помітно скоротили посіви вівса – цінної фуражної і продовольчої культури. У зв’язку з повсюдним переходом на механічну тягу і різним значенням значенням зменшенням поголів’я коней , значно знизилися потреби у фуражному зерні. Тепер зерно цієї культури переважно використовують з продовольчою метою. Його урожайність становить приблизно 16-27 ц/га.

Значні площі  в Україні засіюються гречкою  – до 342 тис.га. Однак за той час після війни площі значно скоротилися. Відносно є невеликою врожайність цієї культури – 10-12,5 ц.

Найбільш значні масиви займає гречка у Житомерській, Київській та Сумській областях.

Також на Україні  вирощують просо. Ця культура займає приблизно 241 тис.га . Просо відноситься до посухостійких круп’яних культур і дає відносно високі і досить стабільні урожаї в посушлеві роки – 15-21 ц.

У державі близько 35 тис.га засіяно рисом. Розширення зрошувальної меліорації в південній частині держави створює сприятливі умови для розширення площ під посіви цієї культури, яка вирощується на посівних землях, дає високі і стабільні врожаї до 50 ц.

У північній та західній частинах України вирощується льон , площа якого займає 205 тис.га , а його врожайність становить 4,6 ц/га .

Також неменш важливою галуззю с/г є садівництво, полоща якого становить біля 865 тис.га.

Основні риси тваринництва

Галузь тваринництва поділяється на :

скотарство

свинарство

вівчарство

конярство

птахівництво

Залежно від  особливостей кормової бази, застосовують різне утримання худоби:

- стійлове

стійолово-пасовищне

При стійловому утриманні худобу годують заздалегідь заготовленими кормами, а при стійлово-пасовищному худоба більшу частину року перебуває на природних пасовищах, а взимку – в стійлах.

Україна має  величезні природні пасовища і луки, але для кращого розвитку тваринництва треба розширювати кормову базу, збільшувати виробництво концентрованих і сокових кормів, щоб забезпечувати  ними худобу цілий рік.

У лісовій і  лісостеповій зонах розводять молочні  породи худоби , тут легше забезпечувати її соковитими кормами.

Молочно-м’ясну худобу розводять у степовій зоні , де на природних пасовищахмало соковитих кормів, але є можливість забезпечувати худобу силосом та концентрованими кормами при стійловому утриманні.

Приблизно 1/3 поголів’я  великої рогатої худоби припадає на поголів’я корів. За останні роки значно збільшився обсяг виробнництва молока, в зв’язку із збільшенням  корів. Однак досягнутий рівень виробництва молока ще не відповідає реальним можливостям галузі. Середньорічні надої молока від корови вцілому по державі становили 2918 кг.

Напрям тваринництва визначається також потребами населення  і промисловості в його продукції. Наприклад , велика рогата худоба поширена майже всюди в усіх землеробсььких районах України. Але використання її продукції не скрізь однакове. Біля великих міст і в промислових районах розвивається молочне тваринництво для забезпечення населення молоком. Далеко від цих районів молоко переробляють на масло , сир, молочні консерви.

Поблизу міст і особливо в зернорновій зоні створюють птахофабрики для прискореного одержання м’яса та яєць. За останні роки м’ясо птиці зросло із 225 до 364 тис. тонн. Зросло також виробництво яєць за той же період – з 7,2 до 17,7 млрд штук. У розрахунку на одного жителя їх припадає 320 штук щоріцно – близько до науково-обгрунтованої норми споживання цього продукту.

Але завдяки  застосуванню машин та електроенерії  почали менше розводити робочої  худоби. Проте в гірських районах  ще потрібні коні. Поголів’я коней  з часів колективізації постійно знижувалося і налічується приблизно 782 тис. голів. Вони зосереджені переважно  в районах Карпат , Закарпаття , Поділля та Полісся. На українських заводах розводять племінних коней.