Голодомор на Дніпропетровщині 1932-1933 років

   Хоча  західні уряди знали про голод, їх позиція була схожа на  ту, що була 

___________________________________________________________________

- Конквест Р. Жнива Скорботи. Радянська колективізація  і голодомор. – К.,1993

 – Савченко М. 70-річчя голодомору в Україні.// Історія України. – 2003. - №3. – с. 17-21

 

викладена в одному з документів британського міністерства з іноземних

справ: « Ми дійсно маємо в розпорядженні досить інформації, що свідчить про голод на півдні Росії, аналогічно тієї, що з’являється в пресі…Проте ми не  вважаємо можливої побити її надбанням громадськості , оскільки це може зачепити радянський уряд і ускладнити наші відносини з ним».

    До того ж під час Великої депресії значна частина  західної інтелігенції, охоплена про радянськими симпатіями, рішуче не сприймала ніякої критики СРСР, тим більше в питанні про голод. Як відмітив Р. Конквест [], ганьба полягає не в тому, що вони були готові виправдати будь-які дії Рад, а в тому, що вони не бажали навіть чути про що-небудь подібне, не були готові поглянути правді в очі». Усьому цьому є цілком зрозуміле пояснення: люди не так бажали знати правду, як прагнули почути те, що вони хотіли чути. Таким чином, повідомленням тих, хто не був ні простаком, ані брехуном, доводилося продиратися скрізь могутнє лобі сліпих та засліплених.

   Лише  у 1982 на 60-й конференції Асоціації  міжнародного права в Монреалі  була створена неурядова структура  – Міжнародна комісія з розслідування  голоду в Україні 1932-1933 рр., до  складу якої увійшли представники  Великобританії, Канади, Франції, Аргентини, США, Швеції та Бельгії. Мета створення  Комісії  - не обмежуючись загальним  характером розслідування, проводити  його і доповідати про результати  за такими пунктами: наявність і тривалість голоду; причини цього голоду; його наслідки для України та її народу; рекомендації стосовно відповідальності за організацію голоду. Своїм створенням Комісія зобов’язана ініціативі, яку започаткував у 1984 р. Світовий Конгрес Вільних Українців. СКВУ звернувся до відомих юристів та учених – правників у всьому світі з проханням взяти участь у розслідуванні голоду , який за повідомленнями, мав місце в Україні у 1932-1933 рр. Серед тих, хто погодився були: полковник  Джеральд І. А., Д. Дрейпер, професор прав у Сассеському університеті (Великобританія), колишній прокурор на Нюрнберзькому процесі , професор Джон П. Хамфі, Макгільський  університет (Канада),колишній директор відділу прав людини Секретаріату ООН (1946-1966 рр.); професор Джордж Левассер, Паризький університет, колишній член комісії з перегляду французького карного кодексу (1981-1986); професор Рікард Левене, Буенос-Айреський  університет (Аргентина), колишній голова апеляційного суду професор Ковей Т. Олівер, Пенсильванський університет (США), колишній посол Колумбії; професор

___________________________________________________________________

 – Савченко М. 70-річчя голодомору в Україні.// Історія України. – 2003. - №3. – с. 17-21

Джейкоб В., Ф.Санберг, Стокгольмський університет (Швеція); професор Джо Верховен, Католицький університет Лущена (Бельгія). Організаційне зібрання членів комісії відбулось у Торонто (Канада) 12 лютого 1988 року.

 

II.4 Демографічний аспект голодомору 1932 – 1933 років

 

   Вчені  не вивчили належним чином  економічних, соціально-психологічних  та морально-етичних наслідків  голоду в Україні. Здебільшого, історики  займалися підрахунками кількості  жертв голодомору, але вони виходять  за межі лише демографічних  втрат населення.

   Серед  дослідників поки не має єдності  у визначенні людських втрат. Інформація про демографічні  втрати населення в Україні  надходила від іноземних дипломатів  та кореспондентів: Р.Барнс назвав  цифру жертв – 1 млн. чоловік, Уолтер  Дюранті називає кількість померлих  понад 2 млн. чоловік, на думку Ф. Берчелла  – 4 млн. чоловік, С. Граденіго – 10-15 млн. чоловік [ ].

   Єдиний  недолік об’єднує усі ці відомості  про кількість померлих від  голоду: відсутність джерел і  механізму підрахунку.

   Підрахунки вчених стали більш повними і обґрунтованими після публікації матеріалів перепису населення 1937 р. Вперше їх оприлюднив В.В. Цаплін. За переписом 1937 р., населення України становило 28,4 млн. чоловік, а за попереднім переписом 1926 року – 28,9 млн. чоловік. Виявляється, що ніякого природного приросту не відбувалося, а за підрахунками ЦСУ в 1926 р. сільське населення повинно було зрости за десять наступних років на 4,3 млн. чоловік. Офіційна статистика свідчить, що у 1935 р. населення України становило 31,9 млн. чоловік, а сільське 24,7 млн. чоловік  [ ]. Навіть за простої арифметичної дії стає очевидним брак трьох з лишком мільйонів чоловік. Для з’ясування кількості померлих від голоду необхідно звернутися до архівних матеріалів відділів запису актів громадянського стану (загсів). У 1933 р. народилося 470 тис., а померло 1 млн. 853 тисячі. Тобто смертність втричі перевищувала народжуваність. Цей процес почався  уже з червня  1932 р. таким чином, упродовж півтора року чимало смертей перевищувало число народжень. А в наступні десятиліття не вдалося виправити цієї

___________________________________________________________________

 – Кульчицький  С. Демографічні наслідки.//Український  історичний журнал.-1995.-№5

 – Кульчицький с. Ще раз до питання про демографічні наслідки голоду 1932-1933 рр. в Україні.//Український історичний журнал.-1995.-№5.-с. 140-147.

демографічної кризи в Україні. Протягом 1927-1931 рр. щорічно помирало до 2,6 млн. чоловік. Отже, якби голоду не було, то упродовж 1932-1933  років смертність мала бути на рівні попередніх років , але вона становила щороку – 4 млн. [ ]. За два голодні роки загинуло, на думку В.В. Цапліна, 2,8 млн. чоловік, тобто від 4 віднімаємо 2,6 млн. чоловік. У СРСР померло у 1933 5 млн. чоловік, з них в УРСР  - 2,9 млн., які становлять прямі втрати населення від голоду. Необхідно згадати, що органи загсів у 1933 р. не зареєстрували понад 1 млн. чоловік, які померли від голоду. На думку В.В. Цапліна, від голоду загинуло 3,8 млн. чоловік.

   Таким  чином, в колишній УРСР померло щонайменше  5,3 млн. чоловік. Очікуваного приросту населення у 4,3 млн. чоловік не відбулося. . До цієї кількості варто додати 1 млн. незареєстрованих органами загсів.

   Об’єктивні  дані перепису вказують на  брак населення, тобто висвітлюють  його недооблік. Досить складно  встановити за даними перепису  абсолютну кількість померлих  саме від колоду. Необхідно також  з’ясувати кількість депортованих та репресованих селян, яких везли за межі України. Скажімо, розкуркулення і виселення 200 тис. селянських господарств в Україні не означає, що було вивезено до Сибіру понад 1 млн. чоловік [ ], тому що не завжди виселяли господаря з усіма членами його родини. А потім вони повернулись у 1931 і 1934 рр., хоч і досить мало. Деяких селян виселяли за межі села, району. Історики не мають остаточних свідчень і даних про кількість розстріляних, забитих різними уповноваженими, про селян-в’язнів Гулагу як підневільної робочої сили, що зводила «велетні першої п’ятирічки».

   Важко  з морської води вилучати річкову, а ще складніше, назвати абсолютно  точно кількість померлих від  голоду. Дослідники вдаються до  різних джерел, а інколи до  загадкових виступів вождів, що  ніби називали повну кількість  померлих від голоду.  Наприклад, історик з Москви М.О. Іваницький  на прес-конференції, яка відбулась 12 травня 1993 р. у посольстві України, зазначив, що від репресій і від голоду померло 25 млн. чоловік. Цю цифру, наголосив вчений, вперше оприлюднив сам Сталін у жовтні 1940  р. []. За підрахунками професора С.В. Кульчицького, втрати населення від голоду становили біля 5 млн. чоловік[].

___________________________________________________________________

- Кульчицький с. Ще раз до питання про демографічні наслідки голоду 1932-1933 рр. в Україні.//Український історичний журнал.-1995.-№5.-с. 140-147.

- Латышев В. Как это  случилось: о голоде в 1932.//Аргументы  и факты.-1998.-№32.-с.57-66

- Конквест Р. Жнива Скорботи. Радянська колективізація і голодомор. – К.,1993

  - Кульчицький С. Демографічні наслідки.//Український історичний журнал.-1995.-№5

Вчений спів ставив матеріали перепису 1926 і 1937 рр., які не викликають сумніву. Варто зауважити, що від голоду помирали українці на Кубані,Дону, далекому Казахстані.

   Голодне  лихоліття, яке випало на долю  українського народу, найболючіше  вразило маленьких дітей, в яких  висохлі, як у скелета, кінцівки  звисали по сторонах роздувшогося  живота. Голод стер з їх облич  всі ознаки дитинства, залишивши  його далекий відблиск лише  в очах вони виявилися найменш  захищеними: не брали участі у  колгоспному виробництві, а відтак  не одержували рятівних 100-300 грамів  хліба на працюючого. За переписом 1926 року, діти віком до 14 років  становили 38% сільського населення, тобто більш його третини. Дітей  віком до 4-х років виявилося 16% - тобто у голодний рік їм  мало виповнитися по 10 [ ]. Та не судилося.

   Соціально-економічні  експерименти тоталітарного режиму  над селянами, масові репресії  проти інтелігенції, хижацьке розкуркулення  і голод викликали нову хвилю  безпритульних дітей.

   Жахливим  випробуванням для підлітків  став 1932 рік, упродовж якого гинули діти у містах і селах. Мимоволі ставали жертвами канібалізму. Наприклад, у липні 1932-3 р. селянка з Вінницької області зарізала 3-річного сина, а його м'ясо обмінювала на яйця у сусідів.

   Масштаби  трагедії, яка винищувала цілі  покоління, змусили замислитись  уряд над остаточними наслідками  голодомору, особливо серед дітей. Раднарком УРСР переглянув свої  закони про припинення централізованого  продовольчого постачання дитячих  установ. Було трохи збільшено  мережу притулків та ясельних  будинків у містах. 6 травня 1933 року  ЦК КП(б)У прийняв постанову  «Про боротьбу з дитячою безпритульністю» [ ]. Знову з’явилася Всеукраїнська комісія для роботи з безпритульними дітьми, але порівняно з повоєнними роками їх було значно менше.

   Голодували  діти по всій Україні. Станом  на 25 березня у 66 районах Київської  області голодувало 398201 чоловік, з  них 178544 дітей. А 15 квітня від голоду  страждали 493644 чоловіка і з них 262109 становили діти. Майже 20000 дітей  чекали смерті 1 серпня 1933 року. ЦК  КП(б)У організував планове переселення  безпритульних дітей міст до  колгоспів, тобто дітей повертали  батькам, які вже померли від  голоду. Розселяли дітей по колгоспах групами – по 5-20 чоловік [].

___________________________________________________________________

- Запаско В. Діти 1933 р. Біла книга правда про  голод на Україні.//Дзвін.-1990.-№12.-с. 23-25

- Запаско В. Діти 1933 р. Біла книга правда про  голод на Україні.//Дзвін.-1990.-№12.-с. 23-25

- Кульчицький  С. Демографічні наслідки.//Український  історичний журнал.-1995.-№5

   Найбільших  втрат зазнала наша Дніпропетровська  область, з усієї кількості зареєстрованих  смертей в Україні 70% припадає саме на неї [ ]. Стосовно кількості жертв голоду на Криворіжжі на сьогодні абсолютних і точних даних немає. За тими матеріалами, які зберігаються Дніпропетровському обласному архіві, можна лише констатувати подвоєння дитячої смертності. Так, за даними 23 лютого 1933 р. в Кривому Розі тільки протягом дня до дитячого будинку поступало 5-10 дітей. Їх звозили батьки навколишніх сіл, коли вже самі усвідомлювали свій власний кінець. Тому протягом другої половини1932 р. – першої половини 1933 р. таких дітей мало бути не менше 2-х тисяч, з них більша частина не вижила внаслідок  виснаження. Тобто, таких жертв (діти,батьки) могло бути близько трьох тисяч чоловік.

    Відомо, що майже половина людей, що  захворіла на ґрунті недоїдання , померла. В квітні таких випадків  було 36,а протягом 12 місяців їх  було не менше 400. Якщо виходити  із принципу, що офіційно смерть  від голоду не реєструвалася, за виключенням незначного числа  випадків, то реальну цифру можна  збільшити на порядок – тобто  до 4 тисяч. У 1932 р. смертність у Кривому  Розі становила 136%, порівняно з 1931 р., а в сільській місцевості 120%. Народжуваність у Кривому Розі  зменшилася в 1932 р. на 15 %, а природний  приріст склав 54% від 1931 р. ці негативні  тенденції посилились у 1933 р. так  втрати населення міста в результаті  підвищеної смертності в 1932 р. склали  не менше як 775 чоловік ( на 1 січня  в Кривому Розу проживало 137619 чоловік). Втрати 1933 були значно вищими  і могли сягнути  1,5 тисяч чоловік. Втрати ж сільського населення  не піддаються більш-менш точному  обліку й можуть коливатися  в межах 10-12 тисяч чоловік [ ].

 

II.5 Голодомор 1932-1933 рр. та його оцінка в сучасній історичній науці.

 

   Голод 1932-1933 рр. в Україні є однією  із самих трагічних та чорних  сторінок в її історії. Трагедія  голодомору на Україні впродовж  багатьох десятиліть не просто  замовчувалася, а офіційно заперечувалася  державною правлячою верхівкою  СРСР. ЇЇ причини,характер, механізм  організації і масштаби ретельно  приховувалися не тільки від  міжнародного співтовариства, а  й від кількох поколінь наших  співвітчизників. Та спроба навіки  замовчати та 

___________________________________________________________________

- 33-й:ГОЛОД. Народна  книга-Меморіал. Упорядник Коваленко  Б.,Маняк В.К.-1991

- Мельник О. Колективізація та голод 1932-1933рр. на Криворіжжі.// Звєзда 4. – 2003.-№10.- с.21

поховати у плині історичного часу правду про голодомор 1932-1933 рр. виявилися марними.

   Вже 5-7 вересня 1990 року в місті Києві  відбувся міжнародний симпозіум  з теми «Голодомор 1932-1933 рр. на  Україні». Він відбувся з ініціативи українського історико - просвітницького товариства «Меморіал», спілки письменників України, Народного Руху України, спілки кінематографів УРСР, Інституту літератури ім.. Т.Г. Шевченка. В симпозіумі взяли участь українські вчені і письменники, а також зарубіжні дослідники цієї страхітливої сторінки новітньої історії України, котрі приїхали із США,Канади,Польщі та ін. країн. З різних регіонів країни прибули свідки голодомору, яких уперше на практиці подібних зібрань було запрошено до дискусії, нарівні х фахівцями.

   Слід  зазначити, що на симпозіумі не  було одностайної думки щодо  чисельності жертв голодомору. Підсумовуючи  все сказане з трибуни, можна  дійти висновку, що прямі втрати  від голодомору становили від 3 до 7,5 млн. чоловік.

   Завершенням  симпозіуму стала поїздка його  учасників до села Тарган Володарського  району на Київщині, де за участю  тисяч жителів та навколишніх  сіл відбулися поминальні дійства  на могилищах 1933 року.

   Восени 1998 року в Україні те ж були  проведені заходи присвячені 65-й  річниці голодомору. Ось тоді  Президент України Л. Кучма встановив  своїм указом пам’ятний день 22 листопада, щоб правда про голодомор  завжди залишалася з нами (додаток 5).

   В 2003 році вітчизняна та міжнародна  громадськість відзначила 70-ті роковини  української національної катастрофи, (коли певно вперше в історії  людства конфіскація продовольства  була застосована державою як  зброя масового знищення її  власного населення з політичною  метою).  Основні заходи пов’язані  з роковиною: стартом цих заходів  було 21 листопада 2001 року, коли Верховна  Рада України проголосувала 229 голосами  «ЗА» проект Постанови(реєстраційний  №2432 від 21 листопада) « Про проведення  парламентських слухань в пам'ять  жертв голодомору 1932-1933 років» [ ]. Для участі у слуханнях були запрошені народні депутати,провідні науковці, політики. Ініціатором проведення виступила Асоціація дослідників голодомору,яку протягом кількох років очолює багаторічний політв’язень  Л.Г. Лук’яненко та Верховна Рада України. Виступи вчених, політиків, за