Голодомор на Дніпропетровщині 1932-1933 років

 

 

                              Міністерство освіти і науки України

                      Департамент освіти і науки Дніпропетровської облдержадміністрації

                                     Криворізьке територіальне відділення МАН України

 

                                                                                                            Назва відділення: історія

                                                                                                       Секція: Історія України

 

 

 

               Голодомор на Дніпропетровщині 1932-1933 років

 

 

                                                                                      Роботу виконала:

                                                                               Попова Дар’я Григорівна

                                                                                        Учениця 10 класу Криворізької

Спеціалізованої школи I-III ступенів №74

 

                                                                      Науковий керівник:

                                                                                  Сарана Жанна Миколаївна

                                                                Вчитель історії

                                                     КСШ № 74

 

 

 

 

м. Кривий Ріг

2015 рік

                                  План

Розділ I. Вступ.

Розділ II. Передумови та причини голодомору 1932 – 1933 рр.

          II.1 Діяльність виконавчої влади

          II.2 Голод на Дніпропетровщині

          II.3 Позиція світової спільноти щодо соціального              становища в СРСР

          II.4 Демографічний аспект голодомору 1932 – 1933 рр.

          II.5 Голодомор 1932 – 1933 рр. та його оцінка в сучасній історичній науці.

Розділ III. Висновки.

Розділ IV. Список використання джерел і літератури.

Розділ V.  Додатки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ I Вступ

    Найтрагічнішою сторінкою історії українського народу є голод в Україні 1932 – 1933 рр. Понад півстоліття ця тема замовчувалася у вітчизняній історіографії, що заважало науковому осмисленню та об’єктивній морально-політичній оцінці народної трагедії. Народ примушували сприймати віру ті чи інші офіційні погляди та беззастережно їм слідувати. Аби нічим не затьмарити «успіхів соціалістичного будівництва», партійно-державне керівництво наклало табу на тему голодомору. Про страшне лихо не дозволялося відкрито говорити, навіть згадувати в газетах і журналах, офіційних документах.

    Зарубіжна ж інформація кваліфікувалася як інсинуація. Згодом категорична установа перетворилася на політичну установку, ідеологічну догму і набагато пережила своїх творців. Не зруйнувала її і доба хрущовської «відлиги». Лише в умовах становлення незалежної України став можливий процес ліквідації цієї «білої плями» в історії, навколо якої не раз кипіли пристрасті.

    Спогади старших людей, численні публікації на цю суворо заборонену за радянських часів скорботну тему, що з’явилася протягом останніх років, змушують абсолютно по новому дивитись на наше радянське минуле – як на диявольський експеримент, у який будо авантюрно втягнуто величезні народні маси більшовизмом і надзвичайно жорстокими насильницькими методами здійснюваний його кривавою сталінською системою.

    Феномен тривалого приховування  від громадськості соціального  лиха таких велетенських масштабів  і наслідків криється передусім  у тоталітарному, закритому характері  тогочасної радянської держави, намаганні прикрасити кричущі деформації суспільного розвитку. А слідування давній забороні у після культові часи пояснюється надто затяжним вивільненням громадської свідомості з-під впливу догматів тоталітаризму.

    Страхітлива трагедія  голодомору в Україні та в  інших регіонах радянської держави  викликало щире співчуття світової  громадськості. Час від часу інтерес  до цієї проблеми то згасав, то спалахував з новою силою, досягши апогею на початку 80-х  років, коли широка зарубіжна  громадськість визначила піввікову  дату голодомору в Україні. За кордоном ця тема породила величезну кількість історіографічних та публіцистичних видань, було опубліковано чимало спогадів і документів. Багато вчених досліджують тему Голодомору 1932 – 1933 рр., про голод писали О. Субтельний, О. Пріцак, Л. Віола, С. Максудов, Р. Девіс, Р. Конквест, Д. Мейс. Свої праці присвятили цій трагедії українського народу О. Мовчан, Дж. Мейс, О. Касьянов, Є. Тевтян, М. Стефан, Л. Щербаков та ряд інших дослідників. Вивченням голоду в Україні займаються науковці Бірмінгемського університету (Великобританія), Українського дослідницького інституту, Гарвардського університету (США), у вузах Канади, Австралії. Тривалий час працювала в Україні у 30-ті роки, міжнародна комісія з розслідування голоду, очолювана Дж. Мейсом. Тепер з’явилась змога дізнатись про ті події, і про тих людей, які в жахливі 30-ті роки знайшли в собі мужність говорити про трагічні події голодомору. Хоч на великий жаль вони були змушені друкуватись за кордоном, жити на чужині, переховуватись від радянської влади.

   Хронологічні рамки моєї роботи охоплюють роки голодомору 1932 – 1933 років. Саме в той період, коли український народ було повністю приречено на повну руйнацію і відрив від свого могутнього коріння.

   Географічний регіон теми – Дніпропетровщина та м. Кривий Ріг під час випробувань невблаганним голодом.

   Предметом дослідження є голодомор на Дніпропетровщині в 1932 – 1933 роках.

   Метою моєї праці буде висвітлення урядової соціально-економічної політики 30-х років, яка призвела до голоду.

   Завдання ж даного дослідження полягає в аналізі історіографічної бази цього періоду на основі якої будуть ретроспектовані передумови та причини голоду 1932 – 1933 рр. при цьому один із головних аспектів моєї наукової роботи буде позиція влади щодо соціальної кризи 30-х років, акцентуючи увагу на регіональному аспекті на прикладі Криворіжжя, виокремлюючи місцевих особливостей. Також я розглянула ставлення до ситуації в Україні зазначеного питання сучасниками тих подій в світовій пресі, літературі, а також офіційні позиції урядів окремих держав. На основі проведеного мною дослідження будуть встановлені імпліковані голодомором 1932 – 1933  демографічні наслідки для української спільноти. Окрім того, буде розглянуто заповнення «білих плям» у науково-теоретичній розробці 1990  – 2006 рр., позаяк саме в цей період історична наука отримала можливість  на об’єктивність.

Розділ II

Передумови та причини голодомору 1932 – 1933 років.

II.1 Діяльність виконавчої влади

Голод  1932 – 1933 рр. був спричинений насильницькою  суцільною колективізацією, горезвісними хлібозаготівлями, людиноненависною політикою розкуркулення, відвертим масовим терором тоталітарного режиму селян в Україні. Він не був викликаний розбурханою стихією, а зумовлений широкомасштабними політичними, соціально-економічними і антигуманними експериментами ВКП(б) та уряду СРСР. Голод, на думку історика С.В. Кульчицького є «результатом безграмотної економічної політики сталінського «стрибка» в індустріалізацію, забезпечуваного за рахунок селянства» []

Ретельне вивчення великої кількості документів про діяльність Політбюро ЦК КП (б) У і Політбюро ЦК ВКП (б), а також республіканського союзного урядів, дає усі підстави для висновку, що голод на Україні – це свідома акція сил проти власного народу. Голод стався внаслідок впровадження комуністичної доктрини у сільському господарстві, яку українські селяни не сприйняли, тому що від діда-прадіда займалися хліборобством на власній землі.

Основною причиною голоду, я вважаю, була продрозвестка, яку повторно запровадили в січні 1928 р. Ще 15 грудня 1927 р. до ЦК КП(б)У надійшла телеграма від А.І Мікояна про необхідність прискорення хлібозаготівлі в Україні до союзної комори. А 28 грудня відбулося засідання комісії Політбюро з хлібозаготівель . Генеральний Секретар ЦК КП(б) У Л.М. Каганович, що був присутній на цьому зібранні, запропонував відрядити на село комуністів для форсування темпів хлібозаготівель. Він доручив В.П. Затонському розібратися з «дефектами хлібозаготівель» []. 30 грудня до Харкова приїхав секретар ЦК ВКП(б) В.М. Молотов, який теж вимагав від Політбюро ЦК КП(б)У форсування темпів хлібозаготівель. Саме тоді для України визначили план у обсязі 265 млн. пудів [ ].

___________________________________________________________________

 – Кульчицький  С.Причини голоду 1933 в Україні.// Історія  України – 2003.-№43.-с.7-12.

 – Даниленко  В., Касьянов Г., Кульчицький С. Сталінізм  на Україні:20-30-ті рр..- К.,1991

- Кульчицький  С. 1933: Трагедія голоду. – К.1999.

     У район заготівель зернових культур виїхали усі члени Політбюро ЦК КП(б)У а до Харкова надходили телеграми з Москви. Зокрема, 3 січня 1928 р. до ЦК КП(б)У надійшла депеша, текст якої написав А.І. Мікоян за дорученням самого Сталіна. Від уряду України вимагали впродовж доби розверстати січневі завдання кожної округи та села.

    7 січня Політбюро ЦК КП(б)У обговорило відразу три телеграми від: Сталіна, Молотова та Мікояна. Вони вимагали збільшення плану зерно заготівель для України  на 30 млн. пудів. Таким, чином, ще до поїздки Сталіна до Сибіру, яку пов’язують з початком так званих «надзвичайних заходів», українські селяни знову зустрілися віч-на-віч з «продрозверсткою» . Офіційно її називали хлібозаготівельним планом, а у документах з грифом «таємно» вживали термін - «розверстка». Відомо, що до хлібозаготівельної кризи і зернової проблеми, які виразно виявились в 1927 р., призвела волюнтаристська соціально-економічна політика більшовицького уряду впродовж десяти останніх років. А методи, якими вони намагалися подолати зернову кризу, приведуть до катастрофи. Продрозкладка, яку запровадили у 1928 р., мала певну відмінність від своєї попередниці, що діяла у роки громадянської війни. Відтепер вона супроводжувалася новими репресивними заходами, а боротьба за хліб знову стала боротьбою за соціалізм. План вважався виконаним лише тоді, якщо кожне село чи окреме господарство вивершили особисте «тверде завдання». Кругова порука земельної громади втрачала своє рятівне значення. Така   система хлібозаготівель за розкладкою виснажувала кожне селянське господарство, штовхала його на межу відчаю та голоду.        Запровадження так званих «надзвичайних заходів», тобто масових репресій до конкретних виробників сільськогосподарської продукції, означало кінець нової економічної політики. Вона втратила своє регулярне значення за умов командно адміністративного втручання у сільськогосподарське виробництво, у справи кожної селянської родини. Неп замінила нова система визиску, яка викликала переляк  у селян.

     Внаслідок насильницьких заготівель зерна в Україні селянам бракувало хліба. Навесні 1928р. у деяких південних районах просто голодували. Заготівлі 1928 р. показали, що навіть силоміць хліба не заготовили у 5,2 млн. селянських дворів. Селяни всіляко чинили опір, але переважно пасивний. Майже усі керівники партійних установ, особливо члени Політбюро ЦК ВКП(б), дійшли думки, що саме масова колективізація сприятиме подоланню зернової проблеми.

  Ідея суцільної колективізації визріла у грудні 1927 р., яку досить завуальовано подали у своїх промовах Й. Сталін і В. Молотов. Вони говорили про те, що для партії немає завдання найважливішого, ніж виробниче кооперування селянських господарств. Вождів непокоїла природна волелюбність і самодіяльність українських селян. Здійснення суцільної колективізації, на їхню думку сприяло не лише подоланню хлібозаготівельної кризи, а й зміцнило б економічні підвалини соціалістичної держави тоталітарного типу.

   Колективізація, на мою думку, є другою причиною, яка призвела до голоду. Суцільна  колективізація перетворювала самодіяльних  українських селян на підневільних  кріпаків-колгоспників, тобто нової  соціальної спільності, яка слухняно  б виконувала різні державні  замовлення. Відомо, що ХУ ВКП(б) не  ухвалював курсу на суцільну  колективізацію, а рішення його  відповідали вимогам і принципам  непу. Однак, сталінське визначення  необхідності «виробничого кооперування»  означало поступову підготовку  партійних і державних структур  до нового економічного і соціального  стрибка.

   Кінцева  мета масової колективізації  була проста і доступна рядовому  «партійцю». Створення декількох  десятків колгоспів замість п’яти  мільйонів розпорошених селянських  господарств сприяло б  швидшому  виконанню хлібозаготівель. Зерно швидше і легше вилучити у колгоспів, ніж у мільйонів селянських господарств. Ніхто із політичних лідерів і творців теорії масової колективізації не думав про її жахливі наслідки, про фізичний і духовний злам в українському селі. Колективізація мала розв’язати господарське завдання – прискорити темпи хлібозаготівель і вирішити проблему з сільськогосподарською сировиною для промисловості.

   Колективізація  теж відбувалася за розкладкою, тобто за попередньо встановленими  планами для кожного району  та сільської ради. До неї ретельно  готувалися партійні і державні  структури, поширювалися чутки, вивчалася  громадська думка, тобто політичні  настрої селян до самої ідеї  колективізації. Керівним документом  дл поширення ідеї колгоспного  руху стали рішення партійного  з’їзду. Зокрема, 10 травня 1928 р.,голова  правління «Сільського Господаря»  О.В. Одинцов підготував доповідну  записку «Про запровадження у  життя рішень партійних з’їздів  про розвиток великого колективного  господарства».

   

   

   Водночас з колективізацією визріла політика масового розкуркулення – третій досить впливовий суспільно-політичний засіб тиску на селян. Ідея загострення класової боротьби, про яку полюбляв говорити сам Сталін, виконувала насправді роль каталізатора задля успішного виконання хлібозаготівель та колективізації. Так зване «розкуркулення» - не самоціль, а засіб подолання економічних і соціально-політичних проблем, вимріяних більшовиками.