Шлюбний контракт

Сторони можуть домовитися про проживання в житловому приміщенні, що належить одному з них або що є їхньою спільною власністю, їхніх родичів. Наприклад, дружина і чоловік можуть домовитися про те, що протягом п’яти років  в квартирі, яка належить чоловікові, буде проживати мати дружини. [5, c. 55]

Однією з  найсуттєвіших умов шлюбного контракту  може бути умова про правовий режим  подружнього майна. Подружжя може включити в контракт пункти, в яких буде закріплено яке майно, придбане в шлюбі, буде спільним, а яке роздільним.

Змінюючи режим  спільності майна своєю угодою, подружжя може в шлюбний контракт включити положення, повністю виключаючи можливість виникнення спільного майна. При  цьому майно, придбане за час існування  шлюбу кожним з подружжя буде належати кожному з них на праві приватної власності. [14, c. 31]

Майнові відносини  подружжя передбачають спільність ведення  домашнього господарства, спільне вирішення  питань, пов’язаних з володінням, користуванням  та розпорядженням майном. Разом з тим, кожен з подружжя є самостійним суб’єктом права та можуть виступати в цивільному обороті від свого імені, а також мати майно на праві приватної власності. Таким чином подружжя можуть включити до шлюбного контракту умову про те, що майно, яке їм належало до шлюбу (кожному з них) на праві приватної особистої власності після вступу до шлюбу буде складати їх спільне майно. В шлюбний контракт може бути включена також умова про те, що майно, яке буде отримано одним з подружжя під час існування шлюбу в дар, в порядку успадкування буде складати їх спільну власність.

Подружжя може включати такі умови до шлюбного контракту  щодо розподілу спільного майна (як під час шлюбу, так і в  процесі його розірвання):

• розподіл речей між собою з врахуванням їх вартості та долею кожного з них в спільному майні визначеного законом або контрактом;
• передати майно в натурі одному з подружжя з покладанням на нього обов’язку компенсувати іншому його долю майном;
• розділити майно в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення;
• продати майно і розділити між подружжям отриману суму.

Придбані для  одного із чоловіка й жінки під  час шлюбу речі професійного характеру (музичні інструменти, медичне встаткування, спецавтомобиль і т.д.) входять у  загальну спільну власність;

Безумовно, самі більші проблеми виникають звичайно при розділі майна, а особливо, нерухомого майна. У випадку розлучення, якщо немає доказів, приналежності майна одному із чоловіка й жінки до вступу в шлюб, майно може бути визнано, відповідно до Кодексу України про шлюб і родину, загальним спільним майном, нарівні з тим, що здобувалося в період шлюбу і яке повинне бути розділене при припиненні шлюбу (розлученні).

Контракт може визначити майнові права й  обов'язки чоловіка й жінки. Право  власності на нерухоме майно, придбане до й після весілля, а так само отримане в подарунок або в спадщину. Але майбутній чоловік і жінка можуть домовитися, тобто записати в контракт що все майно придбане в період шлюбу є власність одного з них, і при розлученні не ділиться. Більше того, у шлюбний контракт можна вносити доповнення в протягом всього подружнього життя.

В шлюбному контракті можна обмовити, що при розділі майна, а в першу чергу – нерухомого, обов'язково будуть ураховуватися інтереси дітей, як рівноправних власників. [14, c. 53]

Чоловік і жінка  користуються рівними правами на майно й у тому випадку, якщо один з них:

• був зайнятий веденням домашнього господарства;
• здійснював у період шлюбу догляд за дітьми;
• з інших причин не мав самостійного заробітку.

Кооперативні  квартири у всіх документах як – би належать одній людині – члену кооперативу, але при її відчуженні (продаж, передачі в заставу) потрібна згода іншого чоловіка, якщо в період внесення грошей за квартиру збігається повністю або частково з періодом перебування в законному шлюбі.

                       2.3. Право на утримання у шлюбному контракті

У шлюбному договорі може бути визначене право на утримання. Сторони можуть домовитись про надання утримання одному із подружжя незалежно від працездатності та потреб у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором. Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то у разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Відповідно до вимог сімейного законодавства дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той з подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, при умові, що інший з подружжя може надавати матеріальну допомогу.

У договорі сторони можуть передбачити конкретний порядок, термін, розмір і форму виплати матеріальної допомоги. Однак шлюбний договір не може містити положення, відповідно до якого особа втрачає передбачене законом право на утримання або для особи погіршуються умови або порядок отримання змісту. [8, c. 195]

 Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір і строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором, аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленим розділом 32 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Згідно з цією Інструкцією для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, які встановлюють заборгованість. Виконавчий напис вчиняється нотаріусом незалежно від місця виконання вимоги, знаходження боржниканика або стягувача. [2]

Для вчинення виконавчого напису стягувачем або уповноваженим представником нотаріусу подається заява, в якому, зокрема, повинно бути зазначено: відомості про найменування та адресу стягувача та боржника; дата і місце народження боржника, місце його роботи; номери рахунків в банках, кредитних установах, термін, за який має здійснюватися взискування; інформація щодо суми, яка підлягає підлягає витребуванню. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для здійсненийня виконавчого напису.

Шлюбним договором може бути встановлена ​​можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації. [10, c. 90]

Подружжя вправі встановити порядок стягнення аліментів, відмінний від встановленого  законом. Це може бути домовленість між  подружжям про надання аліментів не в грошовому виразі, а в натуральному; про  сплату аліментів не щомісяця, а, наприклад, раз в квартал, але якщо при цьому не порушуються інтереси та права дитини. Також подружжя може домовитись і про розмір аліментів.

Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала  інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

Якщо у зв’язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім’ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв ‘язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу.

Право одного з подружжя на утримання може виникати: а)у період існування шлюбу; б) після припинення шлюбу. Кожен з випадків виникнення права на утримання має свої особливості.

В ст. 76 СК України закріплено випадки виникнення права на утримання  після розірвання шлюбу. За загальним  правилом  право колишнього подружжя на утримання виникає за наявності  наступних юридичних фактів:

1)   непрацездатність одного з колишнього подружжя;

2)   потреба в  матеріальній допомозі (нужденність);

3)   спроможність  другого з подружжя надавати  матеріальну допомогу.

 3. ПРОПОЗИЦІЇ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЩОДО ПОЛОЖЕНЬ           

                                     ШЛЮБНОГО КОНТАКТУ

Однією з проблем  при підписанні шлюбних договорів  експерти називають недосконалість форми цих документів. Їхні зразки, які пропонують у нотаріальних конторах, аж надто неконкретні. Якщо типова угода не влаштовує особу, доведеться шукати допомоги у кваліфікованого юриста, але практичний досвід у цій сфері мають одиниці. Отже, непогано було б поновити форми цих документів.

Цілком вірогідно, що шлюбні договори набули би більшої  популярності, якби їх могли укладати пари, котрі мешкають разом, але не перебувають у зареєстрованому  шлюбі. Це дало б можливість урегулювати  відносини, які є сьогодні досить поширеними.

Непогано було б внести до контакту такий пункт як штраф за зраду або відмову виконувати подружні обов'язки. В Україні, на жаль, прописати в шлюбному контракті умови про зраду дружини або чоловіка і штрафні санкції за це неможливо. Відповідно до українського законодавства, шлюбний договір регулює майнові відносини і не може регулювати особисті між подружжям і дітьми.

Спеціалісти  вважають за потрібне внести до системи сімейного права 
низку нових видів шлюбного договору. Перший вид шлюбного договору — 
шлюбний договір юридичних змін — це договір, функцією якого є врегулювання суто юридичних питань подружжя, вирішення яких є неминучим для кожної сім’ї. В той же час договір має гарантувати, що ані особисті, ані майнові права жодного з подружжя не обмежуватимуться. Такий договір не може містити норм, що регулюють побутові, інтимні, а також особисті відносини подружжя. Він має містити фіксований перелік відносин, які подружжя вправі врегулювати на власний розсуд і за взаємною згодою. Зразок такого договору має затверджуватись Міністерством юстиції України і містити такі питання:

• прізвище кожного з подружжя після укладення шлюбу;
• прізвище,  яке  носитимуть  діти подружжя;
• чи виховуватиме один із подружжя дитину/дітей іншого подружжя, якщо такі є;
• хто з подружжя (або інших родичів) оформлюватиме декретну відпустку по догляду за дитиною;
• місце проживання подружжя після укладення шлюбу, а також чи буде 
  подружжя проживати разом; з ким проживатимуть діти у разі окремого проживання подружжя;
• хто має право проживати разом із подружжям;
• хто має здійснювати догляд за літніми або хворими родичами, у разі наявності таких. [6, c. 134]

Для зменшення вірогідності суперечок відносно договору в подальшому слід зазначити щодо кожної з умов договору, — постійна це норма (втрачає чинність лише з втратою чинності договору або з настанням певних 
обставин) чи тимчасова (вказати на який термін чи до настання яких 
обставин).

Іншим видом шлюбного договору в системі сімейного права має бути 
шлюбний договір особистих відносин подружжя, головна функція якого — 
врегулювання внутрішніх питань подружжя. Не варто забувати, що шлюб — це союз двох різних людей, кожен з яких має свої звички, смаки і потреби. І нерідко важливі для одного з подружжя звички чи хобі виглядають чимось зайвим і непотрібним в очах іншого. До того ж, люди, які росли в різних сім’ях, отримували різне виховання, мають різні риси характеру. Через текст шлюбного договору подружжя може «з боку» подивитися на свою майбутню сім’ю і максимально справедливо розподілити всі сімейні обов’язки між собою. Саме другий вид шлюбного договору покликаний врегулювати усі особисті відносини подружжя, тому він дуже поширений у багатьох країнах світу, зокрема в США та Західній Європі. Такий договір має містити ті умови, які кожна подружня пара визначить для себе індивідуально, але за умови, що гарантовані Конституцією України права людини не порушуватимуться.

Регулювати договором  можна питания проведення релігійної церемонії шлюбу (вінчання), у разі різних релігійних сповідань подружжя — в якій релігії виховуватимуться діти, питання розподілу сімейного бюджету тощо. З точки зору сімейного права в багатьох країнах шлюбний контракт дає змогу подружжю (майбутньому подружжю) точніше сформулювати свої очікування від шлюбу; визначити характер своїх майбутніх взаємовідносин і відносин з іншими особами; коло спілкуваня, види діяльності, яким віддають перевагу тощо.

Важливе питання порушує  С. Фурса — дія шлюбного договору між 
подружжям, яке встановило режим окремого проживання. На думку С. Фурси, дію шлюбного договору варто припиняти на час дії режиму окремого 
проживання подружжя. Оскільки шлюбний договір посвідчується у нотаріальному порядку, то й у нотаріальному порядку потрібно зупиняти його дію. Подібна норма новинка вводитися в українське законодавство разом з інститутом сепарації. Адже подружжя, яке не проживає разом і не веде спільного господарства, не може виконувати зобов’язання за шлюбним договором. І тоді можна виділити самостійний вид шлюбного договору — шлюбний договір у разі сепарації чи роздільного проживання. [6, c. 136]

На думку американського законодавця, кожне подружжя, яке встановлює режим окремого проживання, незалежно від матеріального становища, тривалості перебування у шлюбі та решти обставин, стикається з одними і тими ж питаннями. Отже, фіксований перелік питань, визначених 
сімейним законодавством США, які обов’язково мають розглядатись у сепараційній угоді: