Шлюбний контракт

                                              ВСТУП

 

Нещодавно Українська держава  відзначила двадцяту річницю своєї  незалежності. За ці роки українське суспільство  зазнало докорінних змін. Активно  продовжуються процеси щодо завершення створення докорінно нової, хоч і не позбавленої поки що вад і прогалин, правової системи. Не оминули ці тенденції і сімейні відносини. [5, c. 53]

Прогресивним кроком серед цих змін можна назвати  введення до Кодексу про шлюб та сім’ю норм про шлюбний контракт (договір) Законом України від 23 червня 1992 р. Проіснувавши дванадцять років в законодавстві нашої держави він так і залишався поверхово врегульованим та мало застосовуваним у практиці. Пояснити це можна, зокрема, критичним ставленням населення до шлюбного контракту, недостатністю у населення правових знань про значення та праворегулюючі функції шлюбного контракту, а також недостатньою активністю сімейно-правової науки.

Значення шлюбного договору сьогодні різко підвищується з прийняттям Верховною Радою України 10 січня 2002 р. нового Сімейного кодексу України. У новому СК України інститут шлюбного договору зазнав суттєвих змін, поповнився багатьма законодавчими новелами, які потребують детального вивчення і глибоких досліджень.

Переважна більшість  країн світу давно визнали  доцільність існування інституту шлюбного договору в законодавстві. В різних країнах цей інститут має свої особливості, проте мета його існування єдина – надати подружжю достатньо широкі можливості для самостійного визначення своїх майнових відносин у шлюбі, щоб вони мали змогу, при необхідності, змінити режим майна, встановлений законом, який автоматично починає діяти з моменту укладання шлюбу. Не може бути винятком у вирішенні даної проблеми і правова система України. [6, c. 130]

Більшість людей України ігнорує цей договір, оскільки, можливо, не всі знають, що таке шлюбний контракт, для чого його укладають. Це цілком нормальне явище на Заході, там уже нікого не лякає словосполучення «шлюбний контракт» і ніким не трактується як прояв недовіри. У нас же досі до нього ставляться як до модної «західної штучки» і реагують гамою найрізноманітніших емоцій. Зате потім, коли доходить до реального розлучення, хтось говорить, що його пограбували, обдурили, залишили ні з чим. Отже, тема шлюбного контракту в Україні є досить актуальною.

Метою даної роботи є розкрити поняття шлюбного договору та його особливостей.

Основні завдання курсової роботи полягають:

            1. з’ясування поняття “ шлюбного договору”;

2. розкрити суб’єктів шлюбного контракту;

3. з’ясувати позитивні і негативні сторони контракту;

3. визначити форму, зміст, та строк дії шлюбного контракту в Україні;

4. проаналізувати права і обов’язки  подружжя у шлюбному контракті;

5. внести пропозиції та шляхи  вдосконалення щодо положень    

    шлюбного контракту

Об’єктом курсової роботи виступають майнові та особисті немайнові правовідносини подружжя, що регулюються шлюбним договором.

Предметом роботи є система чинних в Україні нормативних актів, положень нового Сімейного кодексу України, що визначають договірний правовий режим майнових відносин, майнових прав та обов'язків подружжя.

 

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ШЛЮБНОГО  КОНТРАКТУ В УКРАЇНІ

                          

          1.1. Правове регулювання шлюбного контракту в Україні

 

Шлюбний контракт в Україні  регулюється Сімейним Кодексом України. Характерною особливістю СК України є його спрямованість на регулювання саме майнової сторони шлюбних та сімейних правовідносин. Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов’язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов’язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім’ї та родичів.

Аналізуючи ст. 92 СК України, бачимо, що шлюбний контракт може бути укладений особами, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжя. На укладення шлюбного контракту до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, необхідна письмова згода її батьків чи опікуна, засвідчене нотаріусом. [3]

Сімейне законодавство  містить норми, які встановлюють зміст шлюбного договору, його форму, термін дії, зміну умов та визнання його недійсним тощо. Наприклад, стаття 93 говорить про зміст шлюбного договору, тобто шлюбним контактом регулюються майнові відносини мід подружжям, визначаються їх майнові права та обов’язки; ним можуть бути визначені майнові права і обов’язки подружжя як батьків; контакт не може регулювати особисті відносини подружжя; він не може зменшувати об’єм прав дитини та ставити у невигідне матеріальне положення одного з подружжя та не може по шлюбному контакту передаватися у власність одному з подружжя нерухомість, право на яку підлягає державній реєстрації.

Стаття 94 СК визначає, що шлюбний контакт укладається  у письмовій формі і завіряється  нотаріусом.

Стаття 95 регулює початок дії шлюбного договору. Так, якщо шлюбний контакт укладений до реєстрації шлюбу, то він вступає в дію в день реєстрації шлюбу, а якщо договір укладається подружжям, то він вступає в дію у день його нотаріального засвідчення.

Стаття 96 визначає термін дії шлюбного контакту. Він може бути загальним та термін тривалості окремих прав там обов’язків.

Згідно зі статтею 97 у  шлюбному договорі може бути визначене  майно, яке дружина чи чоловік  передає на загальні потреби сім’ї,  а також правовий  режим  майна,  подарованого  подружжю  у зв'язку з реєстрацією шлюбу. Також сторони можуть домовитися про можливий  порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. У шлюбному договорі сторони   можуть   передбачити використання  належного  їм  обом  або одному  з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо  правового  режиму  майна,  якщо  вони  не  суперечать моральним засадам суспільства.    

Стаття 98 говорить про визначення    у   шлюбному   договорі   порядку користування житлом. Тобто, якщо  у  зв'язку  з  укладенням  шлюбу  один  із  подружжя вселяється в житлове приміщення,  яке належить другому з подружжя, сторони  у  шлюбному  договорі  можуть  домовитися   про   порядок користування   ним.   Подружжя   може  домовитися  про  звільнення

житлового приміщення тим  з подружжя,  хто вселився в  нього, в разі розірвання шлюбу, з  виплатою грошової компенсації або  без неї. Також сторони  можуть  домовитися  про  проживання  у  житловому приміщенні,  яке належить  одному  з  них  чи  є  їхньою  спільною власністю, їхніх родичів. [3]

Стаття 99 визначає у шлюбному договорі права на утримання. Сторони  можуть  домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором. Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів,  то в разі невиконання одним із подружжя  свого обов'язку  за  договором  аліменти  можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Шлюбним договором може   бути   встановлена   можливість припинення  права на  утримання одного  з подружжя  у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

Аналізуючи статтю 100, бачимо, що одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається.  Шлюбний  договір  може  бути змінено подружжям. Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується.

На  вимогу  одного  з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути  змінений,  якщо  цього  вимагають  його  інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.

Стаття 101 говорить про те, що подружжя має право відмовитися від  шлюбного  договору.  У такому разі,  за вибором подружжя, права та обов'язки, встановлені шлюбним договором,  припиняються з моменту його  укладення  або  в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього.

На вимогу одного з  подружжя  шлюбний  договір  може  бути розірваний за рішенням суду з підстав,  що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання. Про це говорить стаття 102 СК.

Згідно зі статтею 103 шлюбний договір на вимогу  одного  з  подружжя  або  іншої особи,  права  та інтереси якої цим договором порушені,  може бути визнаний  недійсним  за  рішенням  суду  з  підстав,  встановлених Цивільним кодексом України

          Шлюбний контакт регулюється також Цивільним кодексом України, оскільки порядок та умови укладення шлюбного договору повинні відповідати нормам, необхідним для чинності правочину. За це відповідає ст.203 ЦКУ, яка говорить, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Суб'єктами правочину можуть бути лише особи, які мають необхідний обсяг дієздатності.

Стаття 34 ЦКУ говорить, що повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. Повна дієздатність визнається за повнолітніми громадянами, тобто тими, хто досяг вісімнадцяти років.

Стаття 35 визначає, що повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця. [4]

Оскільки шлюбний контракт повинен бути засвідчений нотаріально, то він також регулюється Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Глава 1 цієї інструкції визначає, які дії вчиняють нотаріуси відповідно  до  Закону України "Про нотаріат", Цивільного та Сімейного кодексів:

     1) посвідчують правочини (договори,  заповіти,  довіреності тощо);

     2) вживають заходів  щодо охорони спадкового майна;

     3) видають свідоцтва  про право на спадщину;

     4) провадять опис майна фізичної особи,  яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме;

     5) засвідчують   вірність  копій (фотокопій)  документів  і виписок з них;

     6) засвідчують справжність підпису на документах; [2]

     7) засвідчують вірність перекладу документів з однієї  мови на іншу;

     Глава III розділ 1 ст. 35 говорить, що нотаріуси посвідчують правочини, нотаріальне посвідчення яких передбачено законом, зокрема: про надання утримання; шлюбні договори; договори між подружжям про розмір та строки виплати  аліментів  на  дитину; договори  про  припинення  права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно

Розділ 13 даної Інструкції повністю присвячений посвідченню шлюбного договору. [2]

      Стаття 127 говорить, що особи,  які  подали заяву про реєстрацію шлюбу,  а також подружжя мають право за  власним  бажанням  укласти  договір  щодо вирішення  питань життя сім'ї (шлюбний договір),  яким регулюються майнові відносини між подружжям,  у тому числі  визначаються  їхні майнові права та обов'язки як батьків. Шлюбний договір повинен бути нотаріально посвідченим.

     У статті 128 цього розділу визначено, що шлюбний вік для жінки встановлено у  сімнадцять,  а  для чоловіків - у вісімнадцять років. У разі зниження шлюбного віку до реєстрації  шлюбу  відповідно  до  чинного  законодавства  шлюбний договір  укладається неповнолітніми за письмовою згодою їх батьків або  піклувальника,   справжність   підпису   яких   засвідчується нотаріусом з дотриманням вимог пункту 40 цієї Інструкції.

     Стаття 129 присвячена тому, що шлюбний  договір  не  може регулювати особисті відносини подружжя,  а також особисті відносини між ними та дітьми.  Шлюбний договір  не  може  зменшувати обсягу прав дитини,  які встановлені Сімейним кодексом України,  а також ставити одного  з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.     За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з  подружжя  нерухоме  майно та інше майно,  право на яке підлягає державній реєстрації.