Шлюбний контракт

     Стаття 130 вказує, що шлюбний договір  може  включати  положення  про  порядок зміни  його  умов,  загальний  строк його дії,  а також тривалість окремих прав та обов'язків. У шлюбному  договорі  можуть  бути встановлені умови чинності договору або окремих його положень і після припинення шлюбу.

     Стаття 131 цієї Інструкції говорить, що зміни до шлюбного договору можуть бути внесені подружжям шляхом укладання  відповідного договору,   який   підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

     Стаття 132 описує, що шлюбний договір,  укладений до реєстрації шлюбу, набирає чинності  в  день реєстрації шлюбу,  а шлюбний договір,  укладений подружжям,  - у день його нотаріального посвідчення,  про  що  має бути зазначено в тексті договору.

     У статті 133 визначено, що сторони  можуть домовитися про визнання майна,  набутого ними за час шлюбу,  таким,  що вважатиметься їх спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

     Згідно зі статтею 134 шлюбним договором може регулюватися порядок користування одним із подружжя житловим  приміщенням,  яке  належить  іншому  з подружжя,  а також проживання у житловому приміщенні, яке є їхньою спільною власністю, їхніх родичів.

     Стаття 135 визначає, що умовами шлюбного  договору   може    бути    передбачена можливість  надання  утримання  одному  з  подружжя  незалежно від непрацездатності та  потреби  в  матеріальній  допомозі,  а  також можливість  припинення  права на  утримання одного  з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації. [2]

     Згідно зі статтею 136, якщо у шлюбному  договорі  визначені  умови,  розмір  та строки виплати аліментів,  то в разі невиконання одним із подружжя свого  обов'язку  за  договором  аліменти  можуть  стягуватися  на підставі  виконавчого  напису  нотаріуса в порядку,  установленому розділом 32 цієї Інструкції.

 

                           1.2. Поняття шлюбного контракту

 

Шлюбний договір, згідно з Сімейним кодексом України, - це договір, який укладається особами, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, а  також подружжям, і регулює майнові відносини між подружжям, визначає їх майнові права і обов’язки як у шлюбі так і разі його розірвання.

Всупереч загальноприйнятій  думці, право першості у винаході шлюбного контракту не належить ні сучасній Європі, ні Америці. Цей документ не так молодий, як ми думаємо. Тисячі років тому в Древній Греції й  Римі чоловік і жінка, перш ніж  створити родину, оформляли угоду, де описували свої майнові відносини, відразу обговорюючи також і питання спадкування в майбутньому спільно нажитого майна. Це не вважалося ганебна або соромним, і така «страховка» була дуже поширена аж до приходу християнства. [7, c. 196]

У законодавство України поняття  «шлюбний контракт» увійшло  у 1992 році, коли Кодекс законів про шлюб і сім’ю доповнили статтею 27-1, що дає право особам, які укладають шлюб, «за власним бажанням укласти угоду про вирішення питань життя сім’ї і передбачити майнові права й обов’язки членів подружжя». Через рік, 16 червня 1993 року, вийшла постанова Кабінету міністрів України «Про порядок укладання шлюбного контракту», яка регулює основні питання, пов’язані зі складанням цього документа. Тепер кожна закохана пара може укласти угоду про рішення питань життя родини.

За своєю юридичною  природою шлюбний договір має  ряд особливостей (суб’єктний склад, момент з якого він вважається укладеним, його предмет і зміст), що й зумовило його закріплення саме в Сімейному кодексі України. Шлюбний договір є тим правочином, який не обмежується лише сферою дії сімейного права, оскільки на нього поширюються загальні правила Цивільного кодексу України щодо всіх правочинів. Форма шлюбного контракту, умови його дійсності, підстави визнання недійсним, процедура укладення свідчать про те, що тут використовуються загальні цивільно-правові конструкції договірного права.

Шлюбний контакт -  договір, який має комплексний характер, тобто може увібрати в себе умови, які становлять зміст окремих видів договорів.  Особливістю шлюбного контракту є те, що його предметом може бути майбутнє майно подружжя, яке буде отримане подружжям в майбутньому й імовірність появи цього майна не є абсолютною.

Отже, шлюбний договір  займає особливе місце в системі майнових договорів подружжя, а тому є особливим засобом правового регулювання майнових відносин подружжя, яке визначає його значення, правову природу і сутність. [14, c. 61]

Якщо розглядати шлюбний  контракт у контексті прийнятої в цивільному праві класифікації угод, то він набуде ряд специфічних ознак, які характеризуватимуть його юридичну специфіку.

Однією з таких ознак  є двосторонній характер шлюбного договору, оскільки в ньому виражається  воля двох сторін, правам та обов’язкам однієї сторони відповідають зустрічні права й обов’язки іншої. Так, з укладанням такого договору подружжя обопільно зобов’язується виконувати умови договору й водночас набуває права вимагати один від одного виконання цих умов.

 Шлюбний договір є консенсуальним, оскільки вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх питань, що мають суттєве значення. Набуває шлюбний договір чинності після укладення шлюбу та нотаріального завірення. Шлюбний договір складається в трьох примірниках, один з яких зберігається в справах нотаріальної контори, а два інші видаються кожному з подружжя.  [12, c. 215]    

Великого поширення  в Україні такі договори поки не набули. Так, у 2004 році було посвідчено 476 шлюбних договорів, у 2005 році їх кількість  збільшилась до 687. Найбільше шлюбних договорів (218) у 2005 році посвідчено в місті Києві.

Чому в Україні не має великого інтересу до таких договорів? Можливо менталітет наш такий. Певно, наречені або подружжя, можливо, остерігаються образити почуття менкартильними питаннями.

Необхідно розуміти, що шлюбний  договір – це, перш за все, договір  про вирішення спірних питань життя сім’ї, укладений між особами  які вступають у шлюб, або подружжям. Інновацією сімейного кодексу України є положення про те, що шлюбний договір може бути укладено не тільки до одруження, як встановлювалось Кодексом про шлюб та сім’ю, а й під час шлюбу. [11, c. 195]

На практиці шлюбний  договір в першу чергу застосовується не для регулювання спільного проживання і користування майном, а на випадок розірвання шлюбних відносин. Тому, безперечно, у шлюбному договорі можна визначити можливий порядок поділу майна, у тому числі і після розірвання шлюбу. У цьому разі у випадку розлучення можна уникнути довго триваючих судових процесів поділу майна, маючи більше шансів зберегти добрі відносини після розлучення.

 

                       1.3. Укладання і зміст шлюбного  контакту

 

Шлюбний договір виступає особливим способом врегулювання існуючих між подружжям майнових відносин, або майнових відносин, що можуть виникнути у майбутньому, виступає засобом захисту майнових прав подружжя, а також засобом здійснення майнових обов'язків. Особливості шлюбного договору проявляються як у порядку його укладення, так і в 
його змісті:

1) укладення шлюбного  договору є правом, а не обов'язком осіб;

2) шлюбний договір  відповідає загальним ознакам, що властиві цивільно-правовим правочинам (зміст договору, підстави визнання недійсним);

3) шлюбний договір  укладається тільки у письмовій  формі і підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. Якщо шлюбний договір укладається неповнолітньою особою до реєстрації шлюбу, необхідна письмова згода батьків (піклувальників) на укладення неповнолітнім шлюбного договору, посвідчена нотаріально (ч. 2 ст. 92 СК).

4) шлюбний договір  можуть укладати особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану (наречені), а також особи, які вже зареєстрували шлюб (подружжя). У зв'язку з цим шлюбний договір, укладений до реєстрації шлюбу, набуває чинності з моменту його реєстрації (ч. 1 ст. 95 СК). Якщо шлюбний договір укладено після реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення (ч. 2 ст. 95 СК);

5) шлюбний договір  регулює лише майнові відносини,  у разі закріплення в ньому  умов щодо регулювання особистих немайнових відносин, він визнається недійсним;

6) умови шлюбного договору обмежені при встановлені чинним законодавством режимами власності на майно: особистої, приватної, часткової, спільної, сумісної; [7, c. 201]

7) умови шлюбного договору не  можуть ставити одного із подружжя в надзвичайно невигідне матеріальне становище, а також не можуть обмежувати подружжя, як власника у праві щодо розпорядження належного йому нерухомого чи рухомого майна. За договором режим спільного майна подружжя може бути поширений за рахунок включення в нього рухомого і нерухомого майна, що подружжя набуло до шлюбу, успадкувало, отримало в дарунок; придбало за особисті кошти чи отримало іншими способами, яке при легальному режимі було б віднесене до роздільного майна; може бути передбачене право кожного подружжя розпоряджатися всією спільною власністю без згоди іншого, можливість управляти спільним майном тільки одним із подружжя тощо.

Ось лише основні приклади того, що можна ввести до шлюбного контракту:

 — умови утримання та ремонту спільного і роздільного майна;

— пункт про те, що майно, яке належить кожному із членів подружжя на правах приватної власності, належатиме йому в майбутньому, незалежно  від тривалості спільного користування і спільних вкладень у період шлюбу;

— умови, які не пов’язують права на отримання аліментів  зі злиднями чи непрацездатністю стягувача  аліментів. Можна обумовити форму  аліментів, умови про те, що за борги будь-якої зі сторін, що виникли до чи під час шлюбу, подружжя відповідатиме разом або окремо;

— визначення майбутнього  місця проживання кожного з членів подружжя, а також їхніх дітей; порядку користування спільним майном при окремому проживанні;

— умови розподілу  спільного майна: продаж і розподіл грошей, обопільний розподіл з урахуванням  вартості і часток кожного;

— у шлюбний контракт також можна внести умови немайнових питань життя: вибір прізвища при  одруженні, визначення імені, прізвища і по батькові дітей, способи їх виховання  тощо.

Однак при укладанні  шлюбного контракту не можна:

— зобов’язати одного з членів подружжя заповідати належне йому майно особі чи кільком особам, на яких вкаже інший член подружжя;

— обмежувати право чоловіка (жінки) на звертання до суду по захист своїх прав; [11, c. 203]

— ставити одного з  членів подружжя у вкрай несприятливе чи протизаконне становище (наприклад, не можна вносити в шлюбний контракт пункт про відмову одного з членів подружжя від аліментів);

— не припускається одностороння відмова від виконання шлюбного договору чи одностороння його зміна.

СК України обмежує зміст шлюбного договору. Так в статті 93 зазначено, що шлюбний договір регулює майнові відносини між подружжям і визначає їх майнові права і обов'язки. Поза змісту договору 
залишилися особисті немайнові відносини подружжя і відношення між подружжям і дітьми. Тому такі умови, як право кожного з подружжя на віросповідання чи виховання в дітях прихильності до якоїсь певної релігії, не можуть входити в зміст шлюбного договору. Пряму заборону СК регулювати особисті відносини подружжя шлюбним договором можна пояснити тим, що: 1) особисті права і обов'язки подружжя безпосередньо встановлюються законом, вони невіддільні від особистості носія;                    2) договором можуть передбачуватися лише ті обов'язки сторін, які можливо виконати в примусовому порядку, в разі виникнення такой необхідності. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, встановлених законом. [8, c. 189]

Порядок та умови укладення  шлюбного договору повинні відповідати  нормам, необхідним для чинності правочину (ст.203 ЦКУ), а саме:

- особа, яка його  заключає, повинна мати необхідний  обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення сторони  договору має бути вільним  і відповідати його внутрішній  волі; [4]

- договір повинен укладатися  у формі, встановленої законом;

- бути спрямований на реальне настання правових наслідків, які їм обумовлені;

- договір, що укладається  батьками (усиновлювачами, піклувальниками), не повинен суперечити правам  та інтересам дітей.

Порядок укладання  шлюбного контракту, згідно діючого  законодавства, полягає в наступному:

• шлюбний контракт повинен укладатись до реєстрації шлюбу
• шлюбний контракт вступає в силу з моменту реєстрації шлюбу.
• шлюбний контракт повинен обов’язково реєструватись у нотаріуса
• шлюбний контракт за участю неповнолітніх укладається тільки за згодою їх законних представників.
• шлюбний контракт укладається за місцем проживання однієї з сторін або за місцем реєстрації шлюбу.

Під час дії  шлюбного контракту подружжя може вносити  до нього зміни. Вони вносяться в  тому ж порядку, що й при укладанні шлюбного контракту.

Діюче сімейне законодавство  не визначає умов, видів та розмірів відповідальності подружжя за невиконання  або неналежне виконання шлюбного контракту, в зв’язку з чим  при вирішенні таких питань необхідно  виходити із загальних положень сімейного та цивільного законодавства, а також конкретних умов шлюбного контракту.