Поняття власності

Таким чином, особливістю  формування корпоративної власності в Україні слід вважати наявність її передумов у попередній планово-регламентованій економіці у вигляді державно монополізованих структур, які не механічно, а органічно вписалися у ринкове середовище. Вадами можна вважати тут лише те, що деякий час ці корпорації перебудовувалися за умови відриву від єдиного народногосподарського комплексу і переорієнтовуватися на ринкові принципи господарювання. Одночасно зауважимо, що для створення нових і кількісних об'єктів дрібної чи середньої приватної власності сприятливих умов не існувало (якщо не враховувати кримінальний характер первісного нагромадження капіталу окремими суб'єктами): відсутність у більшості населення первісного капіталу, надзвичайно високий процент по кредитах комерційних банків, відсутність чинного законодавства тощо. Тому статистичні органі до останнього часу надавали такий показник з кількості суб'єктів приватної власності, як 4,2% - зокрема у 2003 році. Лише з 2005 p., коли з непояснених причин до приватної власності почали відносити АГ, цей відсоток за один рік зріс за різними розрахунками до 77 – 82% на перше січня 2006 року. До речі, статистичний довідник надає таку класифікацію форм власності: приватна, державна та державна корпоративна, комунальна та комунальна корпоративна [3, с.55-61].

Для оцінки економічного потенціалу державної власності  та виявлення її функціональної ролі велике значення мають кількісні  показники, що фіксують масштаби прямої державної участі в підприємницькій  діяльності. Серед тих, що найчастіше використовуються — частка ВВП, яка  виробляється у державному секторі; відсоток державних активів у  загальній сумі сукупних (матеріальних і фінансових) активів корпорацій; частка держави у виробництві умовно-чистої продукції; питома вага державних інвестицій у промисловість та інфраструктуру, а також в основний капітал несільськогосподарських галузей; частка держави у валовому накопиченні основного капіталу тощо. Кожен із них характеризує специфічний аспект рівня розвитку державної власності, відповідно динамічний ряд для кожного з цих індикаторів вибудовується по-різному. В результаті складається ряд змінних показників, які в сукупності дають динамічну картину явища. Абсолютизація будь-якого показника, незалежно від його значущості, призводить до хибного уявлення про реальні пропорції між державною і приватною господарською діяльністю.

Кількість обслуговуючих  кооперативів становить 970, із них у  сільській місцевості – 698. Найкращий  досвід напрацьовано у Київській, Херсонській, Львівській, Хмельницькій, Житомирській та інших областях.

Разом з тим, недостатня увага приділяється створенню та функціонуванню кооперативних агроторгових домів, яких на початок поточного  року діє лише 84. Зменшується кількість  сільськогосподарських обслуговуючих  кооперативів.

Акціонерна власність  вносить суттєві корективи у  спосіб взаємодії робочої сили з  засобами виробництва. Відбувається процес наближення до тотожності праці й  власності, робітник стає працюючим  власником

Всебічний розвиток корпорацій не є єдиним процесом, що докорінно змінює відносини класичної  приватної власності, позитивно  заперечуючи п сутність.

Таким чином, уявлення про те, що суспільна власність  має лише одну (державну) форму реалізації, суперечить загальним законам економічного розвитку. Трагічним фрагментом в  історії нашої країни стало надзвичайне  перебільшення ролі вольового моменту  у створенні форм власності. Наслідок - виникнення відповідного апарату, його бюрократизація і дедалі зростаюча  влада бюрократії.

Відносини власності  в нашій країні мають бути докорінно  перебудовані[8, c. 240-241].

3.3. Форми  власності в національній економіці  України

За умов демократизації економіки і формування ринку  відбуваються істотні зміни у  відносинах власності. Ці зміни ґрунтуються  на прийнятих Верховною Радою  України Законах України "Про  власність", "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних  підприємств (малу приватизацію)", "Про  приватизаційні папери".

Зазначені Закони передбачають конкретні заходи для здійснення переходу від монополії держави  на привласнення засобів і результатів  виробництва та управління ними до різноманітних форм власності на основі роздержавлення власності і  приватизації підприємств.

Роздержавлення  — це зменшення ролі державної  власності шляхом перетворення державних  підприємств у такі, що засновані  на інших (недержавних) формах власності, та стимулювання розвитку приватного підприємництва. Воно означає істотне  скорочення державного сектору економіки і масштабів державного втручання. Роздержавлення може здійснюватися двома шляхами: приватизації і комерціалізації державних підприємств.

Під приватизацією  розуміють відчуження майна, що перебуває  у загальнодержавній і комунальній  власностях, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб. Комерціалізація  державних підприємств означає  позбавлення невластивих державі  функцій господарської діяльності і перетворення їх у самостійні господарські одиниці, які будують свою діяльність на засадах підприємництва, тобто  самостійно, і цілком беруть на себе відповідальність за результати господарської  діяльності (таблиця 3.2).

Проте світовий досвід свідчить про те, що сучасне виробництво  не може успішно розвиватися без  наявності в більших чи менших розмірах державної власності і  державного регулювання. Сьогодні економіка  ефективно функціонує лише в тих  країнах, де є сильна держава. Загальна приватизація стала б таким же насильством над економікою, яким свого часу були загальна націоналізація і суцільна колективізація сільського господарства. Державна власність завжди має бути в оптимальному співвідношенні з іншими формами власності.

Суть політики роздержавлення, насамперед, виявляється:

- у різкому скороченні  сфери державної власності за  відповідного розширення інших  форм власності;

- в якісній зміні  самої державної власності шляхом  перетворення трудових колективів  державних підприємств у реальних  суб'єктів власності і господарювання.

Дискусійним є питання  про можливість існування приватної  власності та про її межі в умовах плюралізму форм власності. Відомо, що тривалий час у марксистській  літературі приватна власність вважалася  несумісною з соціалістичною (усуспільненою). Однак це були помилкові висновки[6, c. 281-283].

Згідно з прийнятим  Верховною Радою України законодавством про власність та розвитком підприємництва[1] в сучасних умовах формується нова система відносин власності:

1. Індивідуальна  власність громадян:

- особиста власність  - формується за рахунок трудових  доходів від ведення власного  господарства, від коштів, укладених  у кредитні заклади, акції та  інші цінні папери;

- власність трудового  господарства - це власність членів  сім'ї та інших осіб, які спільно  ведуть трудове господарство: майстерні,  інші малі підприємства в сфері  побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, житлові  будинки й господарські будівлі,  машини, обладнання, транспортні засоби, сировина, матеріали та інше майно,  необхідне для самостійного ведення  господарства;

- власність селянського  та особистого підсобного господарства. Селянське господарство може  мати у власності житлові будинки,  господарські будівлі, насадження  на земельній ділянці, продуктивну  й робочу худобу, сільськогосподарську  техніку, транспортні засоби та  інше майно, необхідне для самостійного  ведення сільськогосподарського  виробництва, переробки й реалізації  продукції. Вироблена продукція  й одержані доходи є власністю  селянського господарства і використовуються  ним на свій розсуд.

2. Колективна власність:

- власність орендного  підприємства - це вироблена продукція,  одержані доходи й інше придбане  за рахунок коштів цього підприємства  майно;

- власність колективного  підприємства - це форма власності,  яка виникає в тому випадку,  коли все майно державного  підприємства переходить у власність  трудового колективу, викупу орендного  майна або придбання майна  іншими законними засобами. Майно  колективного підприємства, включаючи  вироблену продукцію й одержані  доходи, є загальним надбанням  його колективу;

- власність кооперативу  - це майно, що створюється за  рахунок грошових та інших  майнових внесків членів кооперативу,  виробленої продукції, доходів,  одержаних від її реалізації, та іншої діяльності, передбаченої  статутом кооперативу; власність  акціонерного товариства. Акціонерне  товариство є власником майна,  створеного за рахунок продажу  акцій, а також одержаного в  результаті його господарської  діяльності; власність господарських  асоціацій (об'єднань). Господарська  асоціація має право власності  на майно, добровільно передане  їй підприємствами та організаціями,  а також одержане в результаті  її господарської діяльності, і  не має права власності на  майно тих підприємств, що до  неї входять; власність громадських  організацій: будівлі, споруди,  житловий фонд, обладнання, майно  культурно-освітнього й оздоровчого  призначення, грошові засоби, акції,  інші цінні папери; власність  релігійних організацій: будівлі,  предмети культу, об'єкти виробничого,  соціального і благодійного призначення,  грошові кошти і майно, необхідне  для діяльності даних організацій.

3. Державна власність:

- загальнодержавна  власність - майно органів влади  й управління:

оборонні об'єкти; енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення;

кошти державного бюджету; державні банки; підприємства і народногосподарські  комплекси; страхові, резервні та інші фонди; культурні та історичні цінності народів; вищі й середні навчальні  заклади та інше майно, що становить  матеріальну основу суверенітету України  й забезпечує її економічний та соціальний розвиток;

- комунальна власність  - це власність адміністративно-територіальних  утворень (краю, області, району): кошти  місцевого бюджету, житловий фонд, комунальне господарство; підприємства  сільського господарства, торгівлі, побутового обслуговування, транспорт,  промислові, будівельні та інші  підприємства й комплекси, заклади  народної освіти, культури, охорони  здоров'я та інше майно;

- майно державних  підприємств - це те майно у  формі фондів, госпрозрахункового  доходу, акцій та іншого майна,  яке необхідне для діяльності  підприємства. Сюди може входити  не лише виробниче обладнання, а й культурно-освітні та оздоровчі  заклади.

4. Власність спільних  підприємств, іноземних громадян, організацій і держав:

- спільні підприємства  у формі акціонерних та інших  господарських товариств;

- власність юридичних  осіб: промислові й інші підприємства, будівлі, споруди та інше майно,  необхідне для здійснення ними  господарської діяльності;

- власність іноземних  держав і міжнародних організацій  для здійснення дипломатичних,  консульських та інших міжнародних  відносин відповідно до міжнародних  договорів і законодавства України.

5. Приватна власність  - у власності громадянина можуть  знаходитися житлові будинки,  квартири, дачі, гаражі, предмети домашнього  господарства й особистого споживання; грошові кошти; акції, облігації  та інші цінні папери; засоби  масової інформації; підприємства, майнові комплекси у сфері  виробництва товарів, побутового  обслуговування, торгівлі, в іншій  сфері підприємницької діяльності; будівлі, споруди, обладнання, транспортні  засоби та інші засоби виробництва;  будь-яке інше майно виробничого,  споживчого, соціального, культурного  та іншого призначення, за винятком  окремих видів майна, яке з  точки зору державної і громадської  безпеки не може належати громадянину[11, c. 152-155].

Характерно, що кількість  майна, придбаного громадянином відповідно до Закону або договору, не обмежується. Причому приватна власність мусить мати переважно трудовий характер. З цього приводу в Законі зазначається: власність громадянина створюється  й примножується за рахунок його доходів від участі у виробництві  та іншого розпорядження своїми здібностями  до праці, від підприємницької діяльності, ведення власного господарства й  доходів від коштів, укладених  у кредитні заклади, акції, інші цінні  папери, від придбання майна за спадщиною та іншими шляхами, що не суперечать Закону[1].

Висновок

Отже, основними  типами власності, якщо розглядати їх з погляду еволюційного розвитку людства, є колективна, приватна, державна та наддержавна. В межах кожного  з цих типів функціонують різні  форми власності.

Ефективність розвитку відносин власності, зокрема стосовно регулювання співвідношення форм власності, є одним із важливих чинників стимулюючого характеру розвитку національної економіки. Іншим важливим чинником є регулювання  відносин реалізації власності.