Поняття власності

Кожна держава врегульовує  власні співвідношення між різними  формами власності, при цьому  в кожній сфері господарювання встановлюється те чи те співвідношення зазначених форм залежно від ситуації, що складається  в національній економіці на певному  етапі розвитку, а також стратегічних цілей її розвитку.

Розкриваючи це положення, спід навести такі висловлювання  українських учених А.Покритана  і В.Гринчука: "...форми власності, як і всі елементи надбудови, не є  пасивним, дзеркальним відображенням  економіки. Вони можуть перебувати в  гармонії з останньою або стримувати її розвиток. Гальмуючий вплив форм власності може викликатися двома  причинами: або вони випереджають хід  розвитку економіки, або, навпаки, відстають  від виробничих відносин, що змінилися"17. Але настає час, коли прогресивні  сили, завоювавши державну владу, через  законодавство активно впливають  на право власності, обмежуючи або  усуваючи деякі її форми і захищаючі інші, які відповідають прогресивнішим способам виробництва.

Таким чином, можна  зробити висновок, що ефективність розвитку відносин власності, зокрема  стосовно регулювання співвідношення форм власності, є одним із важливих чинників стимулюючого характеру розвитку.

2. Структура  власності та її еволюція

2.1. Основні  типи та форми власності

Історії відомі два  основних типи власності - приватна і  суспільна.

Приватна характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, і вироблений продукт належать приватним  особам. Вони можуть привласнювати  продукт як своєї, так і чужої  праці. Тому розрізняють приватну власність  трудову і нетрудову, що має вирішальне значення для характеристики різних форм приватної власності: дрібнотоварної, рабовласницької, феодальної, приватнокапіталістичної.

Досить довго  в Україні панувала суспільна  власність. Вона існувала в двох основних формах: загальнонародній власності  і кооперативній власності.

Сьогодні в Україні  за умов демократизації економіки і  формування ринку відбуваються істотні  зміни у відносинах власності. Вони ґрунтуються на прийнятих Верховною  Радою України законах "Про  власність", "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних  підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актах. Дані закони передбачають певні заходи для здійснення переходу від монополії держави  на привласнення засобів і результатів  виробництва і на управління ним  до різноманітних форм власності.

Власність в Україні  виступає в таких формах: індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна, державна, інтелектуальна. Всі форми  власності є рівноправними і  держава створює рівні умови  для розвитку всіх форм власності  та їх захисту. Суб'єктами права власності  в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи, держава, а  також спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства.

Згідно з законом  нашої держави "Про власність" формується нова система відносин власності, яку можна представити наступним  чином:

Індивідуальна власність  громадян

Зазначена форма  власності формується за рахунок  індивідуальної праці, участі в суспільному  виробництві, ведення підприємницької  діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а  також майна, одержаного внаслідок  успадкування. Громадяни можуть мати в індивідуальній власності житлові  будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, предмети домашнього господарства, продуктивну і робочу худобу, засоби виробництва, вироблену  продукцію, транспортні засоби, грошові  кошти, акції, інші цінні папери, а  також інше майно споживчого і  виробничого призначення.

Колективна власність:

a) власність колективу  орендарів - це вироблена продукція,  одержані доходи та інше майно,  придбане на підставах, не заборонених  законом;

b) власність колективного  підприємства - це форма власності,  яка виникає у тому випадку,  коли все майно державного  підприємства, вироблена продукція,  одержані доходи переходять у  власність трудового колективу;

c) власність кооперативу  - це будівлі, споруди, грошові  та інші майнові внески його  членів; виготовлена ними продукція;  доходи, одержані від її реалізації  та іншої діяльності, передбаченої  статутом кооперативу;

d) власність акціонерного  товариства - це майно, придбане  за рахунок продажу акцій, одержане  в результаті його господарської  діяльності;

e) власність громадських  організацій. Вони можуть мати  у власності будинки, споруди,  грошові кошти та інше майно,  необхідне виключно для забезпечення  виконання статутних функцій;

f) власність релігійних  організацій: культові споруди,  предмети релігійної обрядовості,  благодійного, культурно-просвітницького  і виробничого призначення, житлові  будинки, грошові кошти.

Державна власність:

a) загальнодержавна  власність - майно, що забезпечує  діяльність Верховної Ради України  та утворюваних нею державних  органів; майно Збройних Сил,  органів служби безпеки, прикордонних  і внутрішніх військ; оборонні  об'єкти; єдина енергетична система;  кошти державного бюджету; національний  банк; інші державні банки; майно  вищих і середніх спеціальних  навчальних закладів; страхові, резервні  та інші фонди та майно, що  становить матеріальну основу  суверенітету України і забезпечує  її економічний та соціальний  розвиток;

b) комунальна власність  - майно, що забезпечує діяльність  відповідних Рад і утворюваних  ними органів; кошти місцевого  бюджету; житловий фонд; місцеві  енергетичні системи; комунальне  господарство;

c) майно державних  підприємств - це те майно, яке  закріплене за державним підприємством  і яким воно може розпоряджатися.

Інтелектуальна  власність

Інтелектуальна  власність - це є твори науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, результати наукових досліджень.

Власність спільних підприємств, іноземних громадян, організацій  і держав

Спільні підприємства з участю юридичних осіб і громадян України та юридичних осіб і громадян інших держав можуть мати на території  України у власності майно, необхідне  для здійснення діяльності, визначеної установчими документами.

Іноземні держави  мають право на території України  у власності майно, необхідне  для здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнародних відносин, у  випадках і порядку, встановлених міжнародними договорами і законодавчими актами України.

Приватна власність

Закон України "Про  власність" передбачає існування  приватної власності. В Законі зазначається: праця громадян є основою створення  і примноження їх власності. Власник  має право на договірній основі використовувати  працю громадян. Власник зобов'язаний забезпечити громадянину, праця  якого використовується, соціальні, економічні гарантії та права, передбачені  законом. [9, c. 62-63].

Досвід країн  з розвинутою ринковою економікою переконливо  доводить, що в цивілізованому суспільстві  поруч існують різні типи і  форми власності, доповнюючи одна одну і урізноманітнюючи та збагачуючи економічне життя. У кожному суспільстві  є галузі, які можуть успішно розвиватися  переважно на основі приватної власності, - це, в основному, сфера обслуговування. Сучасна індивідуалізація виробництва  також більшою мірою зорієнтована на приватну власність. Водночас технологічний  процес в окремих галузях вимагає  їх усуспільнення державою або окремим  колективом (залізниця, транспорт, зв'язок та ін.)[12, c. 15-17].

2.2. Особливості  приватнокапіталістичної власності

Суспільний лад, який прийшов на зміну феодалізму, спочатку називався розпливчато  й не досить зрозуміло - "громадянським  суспільством". Французькі історики, які описували Велику французьку революцію, визначили поняття "класи", і тоді новий суспільний лад стали  називати "буржуазним" - за назвою панівного класу. З появою наукових праць А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса, які розкрили суть капіталу як основного  чинника економічних відносин буржуазного  ладу, це суспільство дістало назву, яка вживається й нині, - "капіталізм".

У рабовласницькому суспільстві не лише засоби виробництва, а й сам виробник були власністю  господаря. Останній міг безкарно вбити  свого раба, як міг зламати будь-яку  річ, що належала йому. Раба в стародавньому  світі вважали знаряддям, здатним  говорити, або живим товаром, існувала відкрита експлуатація.

За феодалізму встановлюється інша форма приватної власності - повна власність на землю і  неповна на працівника виробництва, тобто кріпосного селянина, якого  феодал не міг убити, але міг продати  і купити. Кріпак володів дрібними знаряддями виробництва. Основною формою реалізації феодальної власності, як і  за рабства, була відкрита експлуатація.

У дрібному товарному  виробництві приватна власність  на засоби виробництва базується  на особистій праці їхнього власника. У цьому її відмінність від  усіх інших форм приватної власності.

Основу економічної  системи капіталізму становить  приватнокапіталістична власність. На ранніх етапах розвитку капіталізму  існувала повна індивідуальна приватна власність на засоби виробництва, які  концентрувалися в руках небагатьох капіталістів. Безпосередні виробники - трудящі - були позбавлені засобів  виробництва, а отже, і засобів  існування.

Робітничий клас юридично є вільним класом. Капіталіст не може ні купити, ні продати, ні примусити  робітника працювати на себе. Але  щоб одержати засоби для утримання  себе і своєї родини, робітник змушений добровільно найматися на капіталістичну фабрику і там зазнавати експлуатації. Капіталістична експлуатація базується  не на прямому насильстві, як це було за рабства й феодалізму, а на економічному примусі до праці.

Природно, виникає  питання, чи мали місце відносини  експлуатації в суспільстві, яке  ми називали соціалістичним. Звичайно, соціалістична ідея передбачала  побудову суспільства повної справедливості і рівності в економічних відносинах між людьми. Проте реалізована  вона не була. За умов командно-адміністративної системи управління, властивої колишнім "соціалістичним" країнам, між  бюрократичним апаратом і трудящими  існували відносини експлуатації. Причому  останні, як свідчить практика, тією чи іншою мірою можуть поєднувати в  собі відносини експлуатації, які  були відомі раніше.

Матеріальна основа виникнення відносин експлуатації криється в самому виробництві, у здатності  робітника створювати додатковий продукт: робітник спроможний своєю працею утримувати не лише себе, а й іншого[10, c. 219-221].

2.3. Державна  власність

В процесі економічного розвитку поступово зростає значення інших форм власності. Так, сьогодні в США окремим приватним особам належить усього 10-15% капіталу. Водночас збільшується частка державної власності. Це - форма власності на засоби виробництва, за якої володарем їх виступає держава. Так, у ФРН на державний сектор припадає 98% видобутку кам'яного  вугілля, 70% виробництва електроенергії, 93% залізничних і 100% авіаційних перевезень, близько 70% виплавки алюмінію, понад 40% суднобудування, 11% виплавки сталі. Приблизно  такі ж дані характерні й для Англії, Австрії, Італії, Франції.

Державна власність, крім виробничих підприємств та інфраструктури, включає рухоме й нерухоме майно, необхідне для функціонування адміністрації, армії, поліції; фонди соціальної інфраструктури - освіти, соціального забезпечення, охорони, здоров'я тощо; засоби державно-кредитної  системи.

Як показує досвід розвинутих країн, є дві основні  причини, що викликають необхідність державного підприємництва:

по-перше, намагання  ліквідувати слабкі ланки в структурі  національної економіки. Наприклад, після  Другої світової війни найслабшими  ланками англійської економіки  були транспорт і енергетика. Вони вимагали великих капіталовкладень з тривалим строком обороту коштів, що робило їх малопривабливими для  приватного капіталу. Націоналізувавши ці галузі, держава взяла на себе всі обов'язки щодо їх технічного переозброєння  і розвитку;

по-друге, бажання  прискорити науково-технічний прогрес. Розробка і створення дослідних  зразків машин і технологічних  ліній стали справою дорогою  і ризикованою, тому фірми не завжди наважуються вкладати кошти в  ті напрями наукових досліджень, успіх  і вигідність яких не гарантовані. Держава, виступаючи ініціатором технічного прогресу, бере на себе величезні затрати, пов'язані з ризиком втрати вкладених  капіталів. Так, наприклад, була створена атомна промисловість у США, Великобританії, Франції. Розвиток державної власності часто має суперечливий характер, проте не заперечує того факту, що сучасна держава є крупним власником[5, c. 124-126].

2.4. Кооперативна  власність

Поряд із державною  широкого розвитку набула також кооперативна форма власності. Це - колективна власність  кооперативів на основі добровільного  усуспільнення членами кооперативів всіх, або частини належних їм засобів  виробництва і грошових внесків (паїв). Спочатку кооперативні підприємства виступали у формі споживчих  і постачальних. Вони створювалися на основі пайових внесків.

Уперше споживчий  кооператив був створений в Англії в 1844 р. під назвою "Товариство справедливих рочдельських піонерів". Основними  його принципами були: торгівля лише доброякісними  товарами; продаж товарів за готівковий розрахунок за середніми цінами; розподіл прибутку між членами пропорційно  їхнім закупкам; поступове нагромадження  паю, що оплачується незначним відсотком; рівність голосів незалежно від  придбаних паїв.

Закупівельно-збутові  кооперативи - це об'єднання дрібних  товаровиробників. Вони ставили за мету організувати вигідний збут продукції  членів кооперації, спільну закупку  сировини і знарядь виробництва, а також предметів особистого споживання.