Поняття власності

Вступ.

1. Власність як  економічна категорія.

1.1. Поняття власності.

1.2. Власність у  системі економічних відносин.

1.3. Теорія власності.

2. Структура власності  та її еволюція.

2.1. Основні типи  та форми власності.

2.2. Особливості  приватнокапіталістичної власності.

2.3. Державна власність.

2.4. Кооперативна  власність.

2.5. Корпоративна  власність.

3. Плюралізм форм  власності та їх розвиток в  Україні.

3.1. Суспільна власність.

3.2. Необхідність  різноманітних форм власності  та їх сучасний стан.

3.3. Форми власності  в національній економіці України.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Для аналізу економічного змісту власності важливе значення має  розуміння взаємозв'язку і розмежування відносин власності та економічних  відносин. Часто ці поняття ототожнюються, що не є виправданим.

По-перше, відносини  власності є сутнісними, системоутворюючими, тобто визначають характер функціонування і розвитку комплексу відносин відтворення, пронизують кожний його елемент, але  не відбивають усієї різноманітності  їхніх вторинних та інших похідних форм.

По-друге, власність  характеризує діалектику взаємозв'язку економічних та юридичних відносин і форм, соціально-економічної сутності та матеріально-речового змісту. В такому розумінні власність більш містка категорія, ніж система економічних  відносин.

Структурна складність відносин власності виявляється  у багатоаспектності процесу  її історичного розвитку. Розрізняють  соціальні, політичні, морально-психологічні та, навіть, ідеологічні аспекти  власності, Однак найважливішими є  економічне і юридичне розуміння  власності, які не слід ні ототожнювати, ні протиставляти.

Власність в економічному розумінні є історично і логічно  визначеною. Як соціально-економічна категорія  вона визначається ступенем розвитку продуктивних сил і характеризується системою об'єктивно обумовлених, історично  мінливих відносин між суб’єктами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, що характеризуються привласненням  засобів виробництва та його результатів.

Мета і основні  завдання дослідження. Мета дослідження  – обґрунтування теоретичних  положень сутності власності, характеристики її основних видів та форм.

Досягнення зазначеної мети обумовило необхідність постановки і вирішення таких завдань:

• визначення ролі та функцій власності;
• виявлення проблем власності у системі економічних відносин;
• аналіз стану форм власності та їх розвиток в Україні;
• визначення результатів розвитку форм власності в Україні.

Об’єкт дослідження– форми власності в економічній  сфері.

Предмет дослідження– теоретичні положення та прикладні  підходи до визначення сутності власності, її форм та типів.

1. Власність  як економічна категорія

1.1. Поняття  власності

Вивчення господарського ладу тієї чи іншої країни неминуче ставить перед дослідником корінне  питання: кому належить економічна влада, хто розпоряджається суспільним багатством. Суть цієї влади полягає  в характері привласнення засобів  виробництва і його результатів. Тому, щЬб з'ясувати природу та економічну структуру того чи іншого суспільства, необхідно передусім  розкрити зміст існуючої системи  відносин власності.

Відносини власності  виникають між людьми з приводу  привласнення матеріальних і духовних благ. Привласнення означає ставлення  людей до певних речей, як до своїх.

Спочатку відносини  власності виступали у формі  певних історичних звичаїв. З виникненням  держави стали розроблятися юридичні закони, котрі визначали, за якими  правовими нормами привласнюється і розподіляється суспільне багатство  між різними суб'єктами (окремими громадянами, соціальними групами, класами, державою). Правові відносини  власності виражаються в закріпленні  за різними суб'єктами прав володіння, користування і розпорядження. Стаття 2 Закону України "Про власність" так трактує право власності: "Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини  щодо володіння, користування і розпорядження  майном".

Отже, відносини  власності втілюються, насамперед, у певних юридичних нормативних  актах. Але власність - це не лише юридична, а й економічна категорія. Причому  останній чинник є визначальним: саме економічні відносини власності детермінують їхню юридичну форму. Взаємозв'язок тут такий: економічні відносини - базисні, юридичні - надбудовні.

Власність з економічної  точки зору є складною системою господарських  відносин, які існують у виробництві. Ця система включає в себе такі групи:

а) відносини з  приводу привласнення умов виробництва  і його результатів;

б) відносини з  приводу господарського використання майна;

в) економічні форми  реалізації відносин власності[4, c. 54-56].

Розглянемо їх більш  конкретно. Насамперед зазначимо, що речовий  зміст власності становлять переважно  матеріальні блага - предмети природи  або продукти людської праці. Проте  речі самі по собі - це не власність, так  само як золото чи срібло за своєю природою не є грошима. Благородні метали перетворюються в гроші лише за певних виробничих відносин. Це ж стосується й відносин власності. Звичайно об'єктом власності  є речі. Але власність як економічна категорія - не річ, а система економічних  відносин між людьми з приводу  привласнення речей.

Характер цих  відносин на різних етапах суспільного  розвитку складався неоднаково. Для  його характеристики важливо розрізняти типи, форми і види власності.

1.2. Власність  у системі економічних відносин

Відносини власності  охоплюють всю економічну систему  і, природно, обумовлюють відносини  з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг. З проблемами власності  ми стикаємося щоденно протягом усього життя. В основі численних конфліктів

- від дрібної  сварки в транспорті до світової  війни - лежить невміння або  небажання розмежувати "моє"  і "чуже". Результатом невизначеності  поняття "наше" є безгосподарність.

Іноді ставлять знак рівності між власністю і виробничими  відносинами в цілому, ототожнюючи  їх. Дане тлумачення власності не враховує тієї обставини, що в системі виробничих відносин кожного суспільства поряд  з елементами, що безпосередньо характеризують привласнення людьми певних благ, є  елементи, пов'язані з привласненням  речей опосередковано, в кінцевому  підсумку, наприклад, значна частина  організаційно-економічних відносин з приводу концентрації, спеціалізації, кооперації, конкуренції, взаємодопомоги, обміну виробничим досвідом тощо.

У таких випадках економічні відносини не пов'язані  з поточним споживанням речей, а  залежать від власності, визначаються нею, але самі не є власністю.

Отже, власність - це ядро системи виробничих відносин, серцевина колективного суспільного  способу виробництва, її називають  ще основними, визначальними виробничими  відносинами. Власність визначає мету й мотиви розвитку виробництва. Будь-які  докорінні зміни в економічних  відносинах мають починатися з відповідних  перетворень у відносинах власності. Без цього не можна досягти  скільки-небудь істотних зрушень у  господарському житті. Як живий організм людини відштовхує й поглинає чужорідні  тіла, так і економічна система  не сприймає часткових нововведень, розчиняє їх у своєму середовищі. Зламати адміністративно-командну систему управління можна було лише шляхом позбавлення її власності[2, c. 65-68].

1.3. Теорія  власності

Становлення ринкових відносин в Україні зумовило необхідність розроблення відповідних механізмів державного регулювання в усіх сферах господарювання, передусім у сфері  відносин власності.

Вітчизняними науковцями досить глибоко проаналізовано еволюцію категорії "власність", визначено  сучасні підходи до методологічного  обґрунтування економічної та юридичної  сутності цього базового поняття  ринкової економіки . Проте потребують подальшого розвитку дослідження щодо визначення місця промислової власності  як складової інтелектуальної власності  в системі відносин власності, а  також ролі ринків об'єктів права  промислової власності в поширенні  процесів інноваційної діяльності в  умовах становлення постіндустріального  суспільства. На мою думку, особливий  характер відносин об'єктів права  промислової власності є визначальним для досягнення ефективності вдосконалення  інструментів державного регулювання  зазначених ринків.

Права власності  складають певну систему, в рамках якої відбуваються різноманітні процеси  перетворень цих прав шляхом відокремлення, передання, розщеплень, обмежень окремих  правомочностей тощо. При цьому характер пануючої в суспільстві системи  прав власності є залежним від  системи економічних і соціальних відносин у межах того чи того суспільного  устрою. Саме тому у працях учених аналізуються процеси еволюції відносин власності  в рамках первіснообщинного, рабовласницького, капіталістичного і соціалістичного (радянського) суспільних устроїв.

Специфікація права  власності постає у визначенні суб'єкта й об'єкта власності, а також відповідних  форм.

Суб'єктами власності  є окремі індивіди, групи осіб, суспільні  організації, територіальні громади, держава, суспільство (народ). З правової точки зору суб'єктами власності  є фізичні та юридичні особи.

Об'єктами власності  є все те, з приводу чого між  людьми складаються відносини реалізації прав власності, передусім приналежності, володіння, розпоряджання і використання в їх юридичному й економічному сенсі. Насамперед об'єктами власності є  товари, робоча сила, земля, інші засоби виробництва, предмети особистого (невиробничого) споживання, гроші, цінні папери, нематеріальні  активи тощо.

Економічні відносини  власності в сучасному суспільстві  реалізуються у правових формах, якими  визначається відношення суб'єкта власності  до об'єкта власності. Відповідні правові  норми включають права власника, його майнову відповідальність, а  також захист його прав щодо володіння, використання і розпоряджання майном (об'єктами власності).

Основою ринкової економіки, в тому числі регульованої державою, виступає приватна власність у її різноманітних формах. Різноманіття форм власності відбиває різний ступінь  розвитку продуктивних сил і організаційно-економічних  відносин, неоднакову міру усуспільнення  виробництва в різних сферах господарювання.

Узагальнюючи сучасні  підходи до тлумачення критеріїв  класифікації форм власності, можна  сформулювати такі положення.

За ознакою присвоєння або за складом суб'єктів усе  різноманіття форм власності зводиться  до таких трьох груп - індивідуальна (особиста), колективна (групова) і державна (суспільна).

Індивідуальна власність  включає особисту власність на предмети споживання і домашнього вжитку, особисте підсобне господарство, індивідуальну  трудову діяльність. Суб'єктом індивідуальної власності є фізична особа  або родина.

Колективна власність  поділяється на кооперативну, орендну, акціонерну тощо. Суб'єктами колективної  власності є кооперативи, колективні й орендні підприємства, товариства, в тому числі акціонерні тощо.

Державна власність  складається з загальнодержавної  та муніципальної.

За правовими  ознаками розрізняють приватну власність (громадян і юридичних осіб), державну і спільну (колективну) форми власності.

За ознакою характеру  зв'язків суб'єктів власності  форми власності можуть бути уособленими (приватними) або спільними. Яскравим прикладом є акціонерна власність, яка є спільною власністю акціонерів, проте приватною стосовно держави  або інших суб'єктів господарювання.

У цьому зв'язку слід відзначити, що в західній науковій літературі й у законодавстві  приватна власність характеризується як форма недержавної форми власності. Ідеться про поділ усіх форм власності  на державну і приватну.

Заслуговує на увагу  критика окремих учених щодо реалізації права державної власності. Так, відомий угорський економіст  Я.Корнаї відзначає, що "державна власність  належить всім і нікому". На нашу думку, підґрунтям такої тези є низький  рівень управління державною власністю  в більшості постсоціалістичних країн, що знаходить прояв у відсутності  позитивного ефекту від і розпорядження  державною власністю для всього суспільства і використання права  розпорядження цією власністю в  інтересах окремих осіб на правах господарського відання. Підтвердженням цьому є обґрунтована згідно із світовим досвідом думка М.Хохлова, що "державна власність може бути дуже ефективною, коли держава як суб'єкт власності  формує адекватний об'єкт власності  і і відповідний господарський  механізм реалізації своїх прав власника".