Договір перевезення

ВИСНОВКИ

              Отже, договір перевезення вантажів – це вид цивільно-правового договору про надання послуг. За договором перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його правомочній на одержання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Залежно від видів транспорту, яким перевозяться вантажі, пасажири і багаж, перевезення поділяються на: залізничні, внутрішніми водними шляхами (річкові), морські, повітряні, автомобільні. Правові відносини у цій галузі регулюються положеннями ст. 358—368 Цивільного Кодексу України, Законом України «Про транспорт» (1994) та нормами транспортних статутів або кодексів і правил, що видаються у встановленому порядку. Зокрема, діють Статут автомобільного транспорту України 1969, Статут залізниць України 1998, Повітряний кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства України.

Перевезення конкретного вантажу оформляється спеціальним  перевізним документом, який звичайно пересилається разом з вантажем і вважається письмовою формою договору. Такими документами при перевезеннях вантажів залізничним і річковим транспортом є накладна, автомобільним — товарно-транспортна накладна, морським - рейсовий чартер або коносамент. За договором перевезення вантажу перевізник повинен забезпечити цілість і схоронність прийнятого ним вантажу, своєчасно доставити його до пункту призначення і видати одержувачеві тощо. Відправник вантажу має подати вантаж до перевезення у належному стані, своєчасно і повністю оформити транспортні документи, сплатити встановлену плату тощо. Одержувач повинен з дотриманням правил, чинних на певному виді транспорту, прийняти вантаж від перевізника і вивезти його зі станції (порту) призначення власними засобами. За неналежне виконання сторонами своїх зобов'язань щодо перевезення вантажів настає цивільно-правова відповідальність. Зокрема, перевізник відповідає за втрату, нестачу і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. У транспортних статутах (кодексах) можуть передбачатися випадки, коли доведення вини перевізника у цих порушеннях покладається на одержувача або відправника. Наприклад, залізниця звільняється від відповідальності, якщо вантаж прибув у справному вагоні (контейнері) зі справними пломбами відправника або за наявності інших ознак, що свідчать про схоронність вантажу. Тобто тут діє презумпція відсутності вини перевізника, що, однак, не позбавляє пред'явника претензії можливості доводити протилежне. Відповідальність перевізника за втрату, нестачу чи пошкодження вантажу є неповною (обмеженою): окрім дійсної шкоди майну і відповідної суми перевіз, плати (факт. витрат), транспортні організації неодержані доходи клієнтові не відшкодовують. Відправник відповідає за невчасне внесення плати за перевезення вантажу, причому відправлення вантажу може затримуватися залізницею до внесення плати. На автотранспорті до внесення плати перевізник не приймає вантажів до перевезення. Відправник та одержувач відповідають за простій вагонів або ін. транспортні засобів, поданих під навантаження чи розвантаження, за пошкодження вагонів або суден тощо.

Проте, слід зауважити, що незважаючи на важливе значення договору перевезення вантажів у цивільному обороті, їхній правовий статус ще недостатньо врегульований у чинному законодавстві України. Це спричиняє певні труднощі у його цивільно-правовому регулюванні. Необхідно внести відповідні зміни до цивільно-правового законодавства, а також - прийняти новий Цивільний кодекс у якому б знайшли своє правове закріплення договір перевезення вантажу. Надійне закріплення та захист даних прав сприятиме утвердженню цивілізований ринкових відносин у нашій державі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1)                 Цивільний кодекс України. – Ужгород. – “ІВА”. – 1998

2)                 Закон України “Про транспорт” // Відомості Верховної Ради України. -  1994. - № 51. - ст.446

3)                 Кодекс торговельного мореплавст­ва України (далі КТМ), затверджений Верховною Радою України 9 груд­ня 1994 р.// Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України”.– Вип.8.

4)                 Повітряний кодекс України, за­тверджений Верховною Радою України 4 травня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 25. - Ст.274.

5)                 Статут автомобільного транспорту України, затверджений Радою Міністрів УРСР 27 червня 1969 р . // Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України”.– Вип.8.

6)                 Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. // Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України”.– Вип.8.

7)                 Статут залізниць України, затверджений по­становою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. // Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України”.– Вип.8.

8)                 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 21 липня 1992 р. № 01-6/856. — Разрешение хозяйственньїх споров. Практика арбитражньїх судов Украиньї: Сб. документов. — К., 1896. — С. 20.

9)            Александров-Дольник М.К., Тулеугалиев Г. Вопросы доставки грузов от склада отправителя до склада получателя. – Алма-Ата. – 1969. – С. 22.

10)       Брагинский М.И. Витрянский В.В. Договорное право: Кн. первая. Общие положения: изд.-во 2-е, испр. – М.: Юрид. лит. – 1999. – С. 392. 

11)       Дозорець О. Договір перевезення вантажу різними видами транспорту: правова характеристика // Підприємництво, господарство і право. - № 7. – С. 22.

12)       Зобов’язальне право: теорія та практика. Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фа-культ ун-тів // О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць та інші; За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінокм Інтер. – 1998. – с. 588.

13)       Иоофе О.С. Обязательное право. – М.: Юрид. лит. – 1975. – С. 561.

14)       Кейлин Л.Д. Транспортное право СССР и капиталистических стран. – М.: Юрид. лит. – 1958. – С. 8-9,

15)       Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер. – 1999. – 173.

16)       Проект Цивільного кодексу України // Українське право. – 1996. – Ч. 2.

17)       Самойлович П.Д. Договор морской перевозки по советскому праву. – М.: Юрид.лит. – 1952. – с. 17-19,

18)       ТарасовМ.А. Договор перевозки. – Ростов н/Д. – 1965. – С. 110.

19)       Ходунов М.Е. Праовове регулирование деятельности транспорта. – М.: Юрид.лит. – 1965. – С. 58.

[1)]1) Закон України “Про транспорт” // Відомості Верховної Ради України. -  1994. - № 51. - ст.446

[1)]1) Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер. – 1999. – 173.

[1)]1) Цивільний кодекс України. – Ужгород. – “ІВА”. – 1998.

[2)]2) Статут залізниць України, затверджений по­становою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. // Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України”.– Вип.8.

[3)]3) Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. // Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України”.– Вип.8.

[4]4) Кодекс торговельного мореплавст­ва України (далі КТМ), затверджений Верховною Радою України 9 груд­ня 1994 р.// Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України”.– Вип.8.

[5)]5) Повітряний кодекс України, за­тверджений Верховною Радою України 4 травня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 25. - Ст.274.

[6)]6) Статут автомобільного транспорту України, затверджений Радою Міністрів УРСР 27 червня 1969 р . // Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України”.– Вип.8.

[1)]1) Иоофе О.С. Обязательное право. – М.: Юрид. лит. – 1975. – С. 561.

[1)]1) Брагинский М.И. Витрянский В.В. Договорное право: Кн. первая. Общие положения: изд.-во 2-е, испр. – М.: Юрид. лит. – 1999. – С. 392. 

[2)]2) Статут автомобільного транспорту УРСР від 27.06.69 // Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України”. – Вип.8.

[3)]3) Александров-Дольник М.К., Тулеугалиев Г. Вопросы доставки грузов от склада отправителя до склада получателя. – Алма-Ата. – 1969. – С. 22.

[1)]1) Проект Цивільного кодексу України // українське право. – 1996. – Ч. 2.

[1)] Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 21 липня 1992 р. № 01-6/856. — Разрешение хозяйственньїх споров. Практика арбитражных судов Украины: Сб. документов. — К., 1896. — С. 20.

[1)]1) Зобов’язальне право: теорія та практика. Навч. посібник // О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць та інші; За ред О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер. – 1998. –С. 575.

[2)]2) Кейлин Л.Д. Транспортное право СССР и капиталистических стран. – М.: Юрид. лит. – 1958. – С. 8-9, Самойлович П.Д. Договор морской перевозки по советскому праву. – М.: Юрид.лит. – 1952. – с. 17-19, ТарасовМ.А. Договор перевозки. – Ростов н/Д. – 1965. – С. 110.

[3)]3) Кодекс торгового мореплавства  СССР. // Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України”.– Вип.8.

[1)]1) Иоффе О.С. Обязательное право. – М.: Юрид.лит. – 1975. – С. 584.

[2)]2) Дозорець О. Договір перевезення вантажу різними видами транспорту: правова характеристика // Підприємництво, господарство і право. - № 7. – С. 22

[1)]1) Дозорець О. Договір перевезення вантажу різними видами транспорту: правова характеристика // Підприємництво, господарство і право. - № 7. – С. 22.

[1)]1) Ходунов М.Е. Праовове регулирование деятельности транспорта. – М.: Юрид.лит. – 1965. – С. 58.

[1)]1) Дозорець О. Договір перевезення вантажу різними видами транспорту: правова характеристика // Підприємництво, господарство і право. - № 7. – С. 23.

[1)]1) Зобов’язальне право: теорія та практика. Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фа-культ ун-тів // О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць та інші; За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінокм Інтер. – 1998. – с. 588.

[1)]1) Контракти у підприємницькій діяльності: навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер. – 1999. – С. 181.