Договір перевезення

Розміри віповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування чи пошкодження вантажу визначені транспортними статутами (кодексами), а щодо автомобільних перевезень також ст. 363 ЦК України. Зокрема, автотранспортна орга­нізація відповідає: 1) у разі втрати або нестачі вантажу і ба­гажу — в розмірі вартості вантажу і багажу, який втрачено чи якого не вистачає; 2) у разі пошкодження вантажу або бага­жу — в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; 3) у разі втрати вантажу або багажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, — у розмірі оголошеної цінності вантажу або багажу, якщо не буде доведено, що вона менша від його дійсної вартості.

Якщо внаслідок пошкодження, за яке автотранспортна організація несе відповідальність, якість вантажу або багажу змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач має право відмовитися від вантажу і вимагати відшкодування за його втрату. Коли втрачений вантаж буде згодом знайдено, одержувач має право вимагати видачі йому цього вантажу чи багажу, повер­нувши відшкодування, одержане за його втрату або нестачу.

Майже аналогічно вирішувалося питання про розміри відповідальності перевізника за втрату, нестачу або пошко­дження вантажу й на інших видах транспорту (ст. 179 Кодексу торговельного мореплавства; ст. 93 Повітряного кодексу України; ст. 195 Статуту внутрішнього водного транспорту).

При втраті чи нестачі вантажу перевізник, крім відшкоду­вання дійсної вартості або оголошеної цінності вантажу, повертає плату за перевезення, одержану за втрачений ван­таж, якщо вона не входила у ціну цього вантажу.

Відповідно до ч. З ст. 13 Закону України "Про транспорт" підприємства транспорту відповідають за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятого для перевезення ванта­жу та багажу у розмірі фактичної шкоди, якщо вони не дове­дуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з їхньої вини.

Отже, обсяг відповідальності перевізника за втрату, неста­чу, псування або пошкодження вантажу тепер розширено, адже крім вартості втраченого, зіпсованого вантажу та вар­тості нестачі, а також відповідної суми перевізної плати, з нього можуть бути стягнуті й інші фактичні збитки, яких за­знав одержувач. Однак ця відповідальність залишається обмеженою, бо неодержані доходи в цих зобов'язаннях не відшкодовуються.

Раніше зазначалося, що перевезення вантажу морським транспортом пов'язане з різними непередбаченими обстави­нами (небезпеками та випадковостями), які нерідко завдають шкоди судну чи вантажу. Іноді треба навмисно вдаватись до витрат або пожертв, щоб врятувати судно та решту вантажу (наприклад, викинути за борт вантаж, який сам загорівся). Такі збитки можуть бути визнані загальною чи окремою аварією.

Відповідно до ст. 277 Кодексу торговельного мореплавства загальною аварією визнаються збитки, яких зазнають внаслі­док надзвичайних витрат і пожертв, здійснених з наміром і розумно для рятування судна, фрахту та вантажу від спільної для них небезпеки. Так, до загальної аварії належать збитки, заподіяні судну або вантажу навмисною посадкою судна на мілину або гасінням пожежі на судні тощо. Перелік обставин, за яких збитки можуть бути визнані загальною аварією, пода­но у статтях 279 і 280 Кодексу торговельного мореплавства. Збитки розподіляються між судном, фрахтом та вантажем відповідно до їхньої вартості. Пропорційний розподіл загаль­ної аварії між учасниками перевезення застосовують і в тому разі, коли небезпека, що спричинила надзвичайні витрати або пожертви, виникла з вини одного з учасників договору морсь­кого перевезення чи третьої особи.

Проте зазначений розподіл не позбавляє учасників за­гальної аварії права на стягнення з відповідальної особи заподіяних збитків (ст. 281 Кодексу торговельного мореплав­ства). Для цього спочатку встановлюють наявність загальної аварії. Розрахунок її розподілу (диспаша) проводиться за за­явою заінтересованих осіб диспашерами, які володіють знан­нями та досвідом у галузі морського права. За складання диспаші береться збір. Розмір його включається в диспашу і розподіляється між усіма заінтересованими особами пропор­ційно до часток їхньої участі у загальній аварії.

Витрати та пожертви, що не мають ознак загальної аварії, визнаються окремою аварією. До неї належать: збитки й втрати, що їх зазнало судно або вантаж внаслідок продовжен­ня тривалості рейсу (від простою, зміни цін тощо); вартість викинутого за борт вантажу, який самозайнявся, чи вантажу, що перевозився на судні всупереч правилам і звичаям тор­говельного мореплавства, та інші (статті 294 і 295 Кодексу торговельного мореплавства). Збитки не підлягають розпо­ділові між судном, фрахтом та вантажем. Їх зазнає або той, хто їх заподіяв, або той, на кого падає відповідальність за заподіяння їх.

Перевізник несе відповідальність за прострочення до­ставки вантажу, якщо не доведе, що воно сталося не з його вини (ч. 2 ст. 364 ЦК). Відповідальність за прострочення настає у формі неустойки (штрафу), розмір якої залежить від перевізної плати та тривалості прострочення. Так, на заліз­ничному транспорті цей штраф сплачується у розмірах від 10 до ЗО відсотків, внутрішньоводному — від 10 до 50 відсотків, повітряному — від 5 до 50 відсотків плати за перевезення (ст. 188 Статуту внутрішнього водного транспорту; ст. 94 Повггряного кодексу). За прострочення доставки вантажу при міжміських перевезеннях автотранспортні організації сплачують одержувачам штраф у розмірі 12 відсотків перевізної плати за кожну добу прострочення, але не більше як 60 відсотків цієї плати (ст. 138 Статуту автомобільного транспорту).

За договором перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні відповідальність за прострочення несе перевізник того виду транспорту, з вини якого затримано доставку ван­тажу. Проте вимога щодо сплати штрафів за прострочення пред'являється до перевізника, який здає вантаж одержува­чеві у пункті призначення.

Якщо прострочення доставки вантажу призвело до його псування чи загибелі, то перевізник, крім неустойки за про­строчення, повинен відшкодувати заподіяні ним збитки у розмірі фактичної шкоди. Інші збитки, що виникли в одержу­вача внаслідок прострочення доставки вантажу, за чинним законодавством перевізник не відшкодовує. Відповідно до ст. 980 проекту ЦК України у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати іншій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо погодженням сторін, транспортними статутами (кодексами) не передбачені інші форми відповідальності.

Транспортними статутами (кодексами) передбачається майнова відповідальність відправників та одержувачів за не­належне виконання обов'язків, які передують чи необхідні для укладення договору перевезення конкретного вантажу або завершують перевізний процес. Наприклад, за неправильне зазначення у накладній найменування вантажу або за пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезення чи потребує особливих запобіжних заходів, з відправника стягу­ються штраф та заподіяні перевізникові збитки (ст. 198 Ста­туту внутрішнього водного транспорту).

За пошкодження вагонів (суден) відправник або одержувач сплачують штраф: на залізничному транспорті — у розмірі п'ятикратної, на річковому — трикратної вартості ремонту пошкоджених (втрачених) частин, а також відшкодовують збитки, завдані перевізникові внаслідок пошкодження рухо­мого складу, перевантаження вантажу на інший засіб (статті 203 і 204 Статуту внутрішнього водного транспорту).

Після прибуття вантажу до пункту призначення відпові­дальність перед перевізником за одержання конкретного вантажу несе одержувач. Однак він може перекласти на відправника всі суми штрафів, зборів та збитків, які сплачені перевізникові внаслідок неправильних дій відправника по да­ному перевезенню (ст. 205 Статуту внутрішнього водного транспорту).

РОЗДІЛ V Транспортна експедиція

Серед допоміжних договорів, що пов'язані з перевезенням вантажів, багажу та пошти, слід виділити договори експедиції. У зв'язку з розвитком централізованих перевезень вантажів автомобільному транспорту часто передаються функції, пов'язані із виник­ненням або завершенням процесу перевезення вантажів на інших видах транспорту. Автотранспортні підприємства чи спеціально створювані транспортно-експедиційні органі­зації приймають на себе весь комплекс операцій з відправ­лення вантажів залізничним, водним та повітряним транс­портом, одержання від них вантажів і доставки їх одержу­вачам, проведення розрахунків за перевезення тощо.

Відносини цих організацій з клієнтурою та іншими транс­портними підприємствами оформляються договорами екс­педиції.

В чинному ЦК України немає норм щодо договору екс­педиції. Відносини з транспортно-експедиційного обслу­говування регулюються нормами транспортних статутів (ст. 78 Статуту внутрішнього водного транспорту; статті 125 і 126 Статуту автомобільного транспорту), правилами централізованого завезення (вивезення) вантажів автомо­більним транспортом загального користування на заліз­ничні станції, в аеропорти, морські порти, порти (приста­ні) внутрішнього водного транспорту, що спільно затверд­жуються відповідними транспортними міністерствами[1)].

Поняття договору транспортної експедиції дано у ст. 986 проекту ЦК України. За договором транспортної експедиції одна сторона (експедитор) зобов'язується за ви­нагороду та за рахунок іншої сторони (вантажовідправника або вантажоодержувача) виконати визначені договором експедиції допоміжні операції, пов'язані з перевезенням вантажу, а саме: оформити накладні на вантажі, що від­правляються; оформити одержання вантажів, що прибува­ють; доставити вантажі перевізникові зі складів вантажо­відправників і від перевізника — на склади одержувачів; ін­ші операції, пов'язані з перевезенням вантажів.

Як додаткові послуги договором транспортної експеди­ції може бути передбачено здійснення таких необхідних для доставки вантажу операцій, як перевірка кількості та стану вантажу, його навантаження та вивантаження, опла­та мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одер­жання необхідних для експорту та імпорту документів, ви­конання митних формальностей, а також виконання інших операцій та послуг, передбачених договором.

Експедитор може діяти як від імені клієнта, так і від свого імені. Якщо експедитор за умовами договору діє від імені відправника, то щодо відносин з договору експедиції застосовуються положення про договір доручення. У разі, якщо він діє від свого імені, застосовуються відповідні пра­вила про договір комісії. Відповідальність при цьому за не­виконання чи неналежне виконання обов'язків, що становлять зміст додаткових послуг, надання яких прийняв на себе експедитор, визначається законодавством про відпо­відний договір (підряду, зберігання тощо) та умовами дого­вору експедиції. Отже, договір експедиції може містити елементи кількох видів договорів (перевезення, доручення, комісії, підряду, зберігання тощо), які тісно переплітають­ся в одному юридичному факті (договорі).

У договорі транспортної експедиції, укладеному між експедитором і клієнтом, експедитор по суті заміняє клієн­та у відносинах з перевізником. У зв'язку з цим автотранс­портні підприємства, що здійснюють транспортно-експе­диційне обслуговування клієнтури, користуються правами і несуть обов'язки та відповідальність, передбачені транс­портними статутами для відправників чи одержувачів вантажів.

Водночас автотранспортні підприємства (експедитори) укладають з організаціями залізничного транспорту, мор­ськими і річковими портами та аеропортами договори на централізоване завезення та вивезення вантажів. У цих до­говорах передбачаються: обсяги перевезень вантажів; стро­ки доставки вантажів згідно з погодженими графіками; за­безпечення схоронності вантажу; виконання навантажу­вально-розвантажувальних робіт в обумовлені години доби; умови розрахунків за перевезення та виконання екс­педиційних робіт; взаємна відповідальність сторін за пору­шення договірних зобов'язань тощо.

Договори, що укладаються автотранспортними підпри­ємствами, з одного боку, з клієнтурою на транспортно-експедиційне обслуговування, а з другого — з транспорт­ними підприємствами на централізоване завезення і вивезення вантажів, за своїм змістом мають бути взаємо-погоджені, щоб забезпечувати чітку й злагоджену роботу транспорту та клієнтури. Тому на клієнта покладаються та­кі обов'язки, як: 1) пред'являти вантажі експедиторові рів­номірно протягом кварталу, місяця, доби; 2) забезпечувати на своїх складах роботу з відправлення та приймання ван­тажів у певні часи, погоджені з експедитором, тощо.

За невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором про транспортно-експедиційне обслугову­вання сторони несуть майнову відповідальність. Вона визначається як загальними положеннями про зобов'язання, так і нормами транспортних статутів і кодексів, договора­ми між експедиторами та клієнтами, які часто укладаються на основі типових договорів.

Договором експедиції, за умовами якого експедитор діє від свого імені, може бути передбачена відповідальність експедитора за неналежне виконання договорів перевезен­ня, укладених ним з метою забезпечити доставку вантажу. Така відповідальність експедитора визначається за тими самими правилами, за якими перед ним відповідає той чи інший перевізник, якщо договір не передбачає підвищену відповідальність експедитора. Зокрема, експедитор відпо­відає перед клієнтом за неподання контейнера під заванта­ження, за невручення квитанції про приймання вантажу до перевезення або накладної після одержання вантажу тощо. Клієнт несе відповідальність за невикористання поданих автомобілів чи контейнерів, за несвоєчасну оплату наданих послуг тощо.