Авторське право

За загальним правилом сторонами в авторському договорі можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи. До фізичних осіб належать громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Стороною в такому договорі може бути будь-яка юридична особа незалежно від форми власності. Безперечно, це можуть бути юридичні особи з місцем постійного місцезнаходження за кордоном. Особливістю авторських договорів є те, що в передбачених законом випадках стороною в такому договорі може бути неповнолітня особа. Ст. 32 ЦК проголошує, що особи віком від 14 до 18 років (неповнолітні) мають право самостійно здійснювати права автора на твори науки, літератури та мистецтва або інші результати творчої діяльності, що охороняються законом.

Ще одна особливість авторських договорів полягає у тому, що предметом таких договорів є твори науки, літератури і мистецтва. Очевидно, поняттям «авторський договір» мають опосередковуватися і цивіль­но-правові відносини, що складаються у процесі виконання творів, виробництва фонограм, відеограм та програм мовлення.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» авторським договорам присвячує чотири статті. Передача прав на використання твору іншим особам може здійснюватися на основі авторського до­говору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу не виключного права на використання твору. За авторським договором замовлення автор зобов'язується створити у майбутньому твір відповідно до умов цьо­го договору і передати його замовникові. Стаття 33 цього Закону присвячена укладанню та змісту авторського договору. 

Виходячи з важливості цивільно-правового регулювання відно­син, що складаються у процесі створення і використання творів, та кількості авторських договорів, тієї уваги, що приділена авторським договорам, явно недостатньо. При цьому слід зауважити, що інші нормативні акти з авторського права також не регулюють договірні відносини у галузі авторського права. Закон, правда, передбачає можливість розробки відомствами і творчими спілками примірних авторських договорів. Проте таких примірних договорів поки що немає, принаймні вони не опубліковані. 

Власне з тих норм, що містяться в Законі, можна зробити вис­новок, що авторські договори — це консенсуальні угоди, що мають взаємний характер і є оплатними. У даний час панує думка, за якою авторські договори за своєю юридичною природою є цивільно-пра­вовими. Тому норми цивільного права, що стосуються договірних відносин, поширюються також і на авторські договори. Серед ци­вільно-правових договорів авторські договори складають окрему са­мостійну групу. Вони близько примикають до деяких цивільно-пра­вових договорів, але мають свої власні, характерні для них, ознаки[8].

Закон про авторське право не передбачає існування спеціальних типових авторських договорів. Принцип свободи договорів витіснив типові авторські договори, але Закон допускає існування примірних авторських договорів. 

Чинний Закон чітко й однозначно допускає можливість відчуження авторських прав як самим автором, так і його правонаступ­никами. Стаття 31 Закону містить припис, за яким майнові права автора повністю чи частково можуть бути передані (відступлені) автором або іншою особою, яка має авторське право, іншій особі. У цьому разі передачу авторських прав слід розуміти як будь-яке цивільно-правове відчуження. Це може бути передусім купівля-продаж, дарування, обмін та інші способи відчуження у межах за­кону. Зрозуміло, що йдеться лише про майнові права, адже особисті немайнові права будь-якому відчуженню не підлягають.

Авторський договір слід чітко відрізняти від інших форм дого­вірного регулювання відносин, що виникають у процесі створення і використання творів. У зв'язку з наділенням певними правами ро­ботодавця може постати питання про природу договірних відносин між автором і роботодавцем. Якщо йдеться про створення твору в порядку виконання трудового договору, то, зрозуміло, право на ви­користання твору належить роботодавцю. Тому роботодавці часто бувають заінтересовані в тому, щоб їхні відносини з автором роз­глядалися як трудові. У такому разі їм належить право на викори­стання твору, оскільки він визнається службовим, створеним у по­рядку виконання трудового договору. 

Трудовий характер відносин між автором і роботодавцем може , бути визнаний лише за наявності певних умов — створення твору входить у трудові обов'язки автора, створення твору передбачено трудовим договором тощо. 

Близькі між собою авторські договори і договори підряду на створення твору образотворчого мистецтва. Права сторін за цими договорами не збігаються. Підрядник виконує роботу на свій ри­зик, а результат роботи переходить у власність замовника. За ав­торським договором, якщо за його умовами образотворчий твір пе­реходить у власність замовника, за автором залишаються певні права. Розмежування цих договорів провадиться передусім за предме­том. Предметом договору підряду є результат звичайної роботи, тоді коли предметом авторського договору є твори науки, літерату­ри і мистецтва.

      Для розмежування зазначених договорів має значення, хто ви­ступає сторонами у договорі. У спеціальній літературі уже давно прийнято вважати, що в авторському договорі однією зі сторін завжди виступає фізична особа — автор або його правонаступник чи інша особа, яка має авторське право. З цього загального прави­ла є один виняток — суб'єктом авторського права може виступати юридична особа, яка стала правонаступником автора за спадкоємством. Якщо ж обидві сторони у договорі є юридичними осо­бами, то такий договір слід вважати підрядним, а не авторським. Проте в умовах ринкової економіки такий підхід до цієї проблеми є сумнівним.

           В авторських договорах важливим елементом є строк. Сторони самі визначають строк авторського договору на використання тво­ру і строк самого використання. Безперечно, строк авторського до­говору не може перевищувати строк правової охорони твору. У до­говорі має бути чітко визначено строк, на який передається ав­торське право на твір. Це означає, що авторський договір може бу­ти укладений і на повний строк правової охорони твору. У договорі можуть бути визначені умови і підстави дострокового припинення чинності договору.

          Якщо за авторським договором користувачеві передано виключ­не право на використання твору, то це означає, що лише один ко­ристувач має право користуватися твором протягом строку чиннос­ті договору. Закінчення строку договору або його дострокове розір­вання надає автору можливість розпорядитися своїм твором на свій розсуд.

          В авторському договорі мають бути визначені й інші строки — строки подання твору, усунення зауважень, з якими погодився ав­тор, строки вичитки коректури і верстки, строки виплати винаго­роди тощо. Обов'язковим є строк у договорі, протягом якого кори­стувач зобов'язаний використати твір. Якщо протягом зазначеного строку твір не буде використаний, автор має право розірвати дого­вір і використати твір на свій розсуд.

       Права й обов'язки сторін в авторському договорі складають його зміст. За своїм характером авторський договір є таким, у якому права й обов'язки автора кореспондують і відповідають правам і обов'язкам користува­ча, тобто він є взаємним. Безперечно, права й обов'язки різних видів авторських договорів не збігаються — вони також бувають різними. Слід підкреслити й те, що чинний Закон про авторське право не регламентує змісту авторських договорів, віддаючи це на відкуп сторін. Проте основні права й обов'язки сторін в авторських договорах  вироблені усталеною практикою.

            Основними обов'язками автора є, передусім, створення і пере­дача твору. Твір має відповідати умовам і вимогам, визначеним сто­ронами. Це має бути твір відповідного виду літератури, жанру, при­значення, обсягу тощо. Так само визначаються вимоги до науково­го твору — статті, брошури, монографії, підручника. У договорі про створення твору образотворчого мистецтва мають бути чітко визна­чені його вид, форма тощо. Твір має бути переданий користувачеві в точно визначений строк. Допускається дострокова передача твору за згодою користу­вача. Важливим є обов'язок автора виконати роботу особисто.

Авторські договори належать до тих, у яких заміна виконавця-автора не допускається ні за яких обставин. У разі смерті автора до­говір припиняє свою чинність з відповідними наслідками. Твір має бути переданий користувачеві в такому вигляді, щоб його можна було відразу використовувати, належно оформлений з відповідними документами, рецензіями, характеристиками тощо.

Обов'язки автора вважаються виконаними, коли користувач-замовник прийняв твір без будь-яких застережень. Але часто бувають випадки, коли користувач робить певні зауваження до твору і вносить пропозиції щодо їх усунення. Автор у разі згоди зобов'яза­ний усунути зазначені недоліки чи певним чином переробити твір. Замовник-користувач повинен чітко визначити свої зауваження. Щодо зміни чи доповнення до твору. 

Автор має право і зобов'язаний брати участь у підготовці твору до використання. Здебільшого автор зацікавлений у тому, щоб твір використовувався відповідно до задуму автора і тому охоче бере участь у підготовці договору до використання. В окремих випадках закон надає автору таке право. Так, наприклад, за Законом України «Про авторське право і суміжні права» п. 4 ст. 15 визначає, що ви­ключні права авторів на використання творів архітектури, містобу­дування, садово-паркового мистецтва передбачають і право їх участі у реалізації проектів цих творів.

До основних обов'язків автора твору слід віднести й обов'язок не передавати право на використання твору третім особам, якщо договором передбачена передача виключних прав автора. 

Основним обов'язком замовника-корис­тувача є його обов'язок прийняти і належним чином розглянути твір. Зрозуміло, що різним за змістом авторським договорам влас­тиві різні способи прийняття і розгляду твору. Літературний твір має бути уважно вичитаний, твір образотворчого мистецтва має бу­ти уважно розглянутий тощо. Після уважного розгляду твору замовник-користувач має прийняти важливе рішення — прийняти пере­даний твір чи відхилити його. Відхилення твору має бути належним чином обґрунтоване. 

У договорі можуть бути визначені чіткі строки розгляду твору і його схвалення чи відхилення. Окремі авторські договори відповідно до виду літературно-мистецької творчості можуть передбачати спе­ціальні процедури розгляду і схвалення чи відхилення твору. Резуль­тати розгляду, як правило, оформляються спеціальним документом. 

Замовник-користувач, якому за авторським договором пере­йшло право на використання чи право власності на твір образо­творчого мистецтва, зобов'язаний дотримуватися особистих немайнових і майнових прав автора. Чинне законодавство передбачає обов'язок користувача використати твір в установлений договором строк. Якщо протягом обумовленого договором строку твір не буде використаний, автор має право на відшкодування збитків. Збитки включають у себе витрати на створення твору, інші витрати, по­в'язані зі створенням твору і, безперечно, авторську винагороду, обумовлену договором. Отже, користувач твору з тих чи інших при­чин може його і не використовувати. В усякому разі використання твору — це право користувача, а не його обов'язок. Проте здебільшого автори заінтересовані в тому, щоб їх творіння було доведене до громадськості належним чином. Тому вони можуть передбачати у договорі обов'язок користувача використати твір. Проте такий обов'язок може набрати чинності за умови, що твір користувачем схвалений.

Одним із основних обов'язків замовника-користувача є виплата обумовленої договором винагороди. Розмір винагороди, порядок обчислення та строки виплати визначаються сторонами в авторському договорі. На відміну від раніше чинного законодавства чинний Закон про авторське право не визначає конкретних розмірів винагороди, порядку її обчислення та виплати. Проте Кабінетом .Міністрів України прийнято постанову «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів ав­торського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 р. № 72. Відповідно до цієї постанови сторони у договорі не можуть визначити розмір винагороди менший від установлених цією постановою[9].

За усталеною практикою винагорода, як правило, визначається і у вигляді певного відсотка від одержаного за відповідний спосіб ви­користання твору. Якщо в такий спосіб визначити розмір винаго­роди з тих чи інших причин неможливо, винагорода може бути ви­значена у вигляді чітко зафіксованої суми. 

Авторські договори, як і будь-які цивільно-правові договори, повинні виконуватися належним чином відповідно до його умов. Але можуть бути випадки, коли авторський договір виконується не­належним чином або й зовсім не виконується. Винними у цьому можуть бути кожна зі сторін або й обидві сторони разом. Тобто йдеться про порушення умов договору сторонами. У разі такого по­рушення постає питання про цивільно-правову відповідальність сторони, яка припустилася порушення умов договору. Слід підкрес­лити, що Закон України «Про авторське право і суміжні права» істотно посилив цивільно-правову відповідальність за порушен­ня авторського договору. Якщо раніше відповідальність за пору­шення авторського договору обмежувалася розміром гонорару, то зараз порушник зобов'язаний відшкодувати заподіяні збитки у по­вному обсязі, включаючи і втрачену вигоду (ст. 432 ЦК України).

Відповідальність автора за договором може полягати в обов'язку повернути безпідставно одержану винагороду в односторонньому розірванні договору, в покладенні на нього обов'язку відшкодуван­ня заподіяних користувачу збитків, а також в оплаті неустойки. Відповідальність автора настає лише за наявності вини в його діях, що порушили умови договору. Як відомо, в цивільному праві вина боржника презумується, поки боржник не доведе, що він не винен. Це правило в повній мірі стосується й авторського договору. Якщо порушення авторського договору мало місце з боку автора, він має довести, що порушення сталося не з його вини. Підставами відпо­відальності автора є невиконання або неналежне виконання ним своїх обов'язків за авторським договором. Умовами відповідальнос­ті є ті самі загальні цивільно-правові умови — наявність вини, протиправність дій автора, наявність шкоди і причинний зв'язок між діями автора і їх результатом — шкодою.