Авторське право

Твір повинен мати зовнішню об'єктивну форму вираження та існу­вати самостійно від автора [5]. Під об'єктивною формою твору розу­міється форма, яка робить твір не просто доступним для сприйняття інших людей, а й відтворюваним. Разом з тим авторське право охороняє не відокремлений зміст тво­ру, не його відокремлену форму, а твір як єдність форми і змісту. Охорона надається твору в цілому як результату творчої діяльності, але насамперед у зв'язку з його формою, яка дозволяє відокремити твір за зовнішніми ознаками. Однаковими думками, ідеями, інфор­мацією можуть володіти різні люди, але форма їх вираження завжди буде відрізнятися та залежати від індивідуальних інтелектуальних та психологічних якостей автора. Тому завданням авторського

права є охорона індивідуальної, творчо створеної форми вираження ідей, ду­мок, образів і понять.

Частиною 3 ст. 8 Закону передбачено, що пра­вова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не по­ширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі. 

У процесі творчої діяльності можуть створюватися не тільки абсо­лютно нові твори, а й творчі переробки вже існуючих. Це можуть бу­ти сценарії, створені на базі літературного твору, або аранжування чи оркестровки музичного твору, тексти перекладів тощо. Якщо новий творчий продукт містить елементи іншого твору, що охороняється, але сам є результатом творчої праці зі створення нової форми, такий об'єкт називається похідним або залежним.. Похідні твори охороняються авторським правом як окремі творчі результати, але за умови, що вони були створені без порушення авторського права осіб, чиї твори були використані для творчої переробки, тобто за згодою останніх. 

   Не є об'єктами авторського права згідно Закону та Цивільного кодексу:

              а)              повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;

              б)              твори народної творчості (фольклор);

              в)              видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні
документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру
(закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;

              г)              державні символи України, державні нагороди; символи і знаки ор­ганів державної влади, Збройних Сил України та інших військових форму­вань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств,
установ та організацій;

        ґ) грошові знаки;

              д) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, те­лефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають кри­теріям оригінальності і на які поширюється право sui-generic (своєрідне
право, право особливого роду).

Проекти офіційних символів і знаків, зазначених у пунктах «г» і «ґ», до їх офіційного затвердження розглядаються як твори і охороняються відповідно до цього Закону. 

Розділ 3. Суб’єкти авторського права.

Суб’єктами авторського права є автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Авто­ром є фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір, тобто безпосередній створювач твору (ст. 1 Закону). 

Суб’єкти авторського права розмежовуються на первинних та похідних. Так,  згідно ст. 435 ЦК, ст. 11 Закону первинним суб’єктом авторського права є автор твору. До первинних суб'єктів слід віднести також роботодавця, якому на­лежать майнові права на службовий твір. Останнім є той, що створений у порядку виконання службового завдання або трудової функції.

До похідних суб'єктів належать набувачі авторських прав на тво­ри - особи, які уклали з автором авторський договір, а також спад­коємці, до яких майнові права перейшли у спадщину. 

При створенні твору спільною творчою працею кількох осіб пер­винні авторські права виникають у них одночасно і вони визнаються згідно зі ст. 436 ЦК та ст. 13 Закону співавторами. Авторське право на створений у співавторстві твір належить їм спільно. Визначальними ознаками співавторства є, по-перше, сумісна творча праця і творчий внесок кожного з співавторів.

Не визнається співавторством допомо­га технічного, організаційного, фінансового характеру, яка у цьому випадку являється співробітництвом.[6]  

Другою озна­кою співавторства є створення єдиного цілісного результату спільної творчої праці. Для нього характерним є те, що виключення окремих частин твору, що створювалися різними авторами, або взагалі немож­ливе з причин їх тісної взаємопов'язаності, або фізично можливе, але тягне за собою неможливість використання твору як єдиного цілого, призводе до втрати твором первісного значення.

Співавторство може бути двох видів - подільне та неподільне. Неподільне співавтор­ство має місце, коли твір утворює одне нерозривне ціле, тому що він або спочатку до кінця створювався спільно поєднаними діями кіль­кох осіб, або його частини, що були створені різними авторами, не мають самостійного значення.

Подільне співавторство характери­зується тим, що твір складається із частин, створених різними автора­ми, і кожна з них має самостійне значення та може використовувати­ся відокремлено від твору в цілому. Співавторам спільно належить право на використання твору в цілому. Тому його використання ін­шими особами потребує згоди кожного співавтора та кожен з них має право на отримання за це винагороди. Відносини між самими співав­торами мають узгоджуватися у договорі між ними.

Якщо твір був створений у неподільному співавторстві, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на використання або заміну твору. Подільне співавторство дає право кожному співавтору використовувати свою частину на власний розсуд, якщо між собою вони не домовились про заборону таких дій. Авторська винагорода за використання належить їм у рівних частках.

              У разі порушення спільного авторського права кожен співавтор може доводити своє право в судовому порядку.

Цивільний кодекс передбачає презумпцію авторства – за відсутності доказів іншого, автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору.

Особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка інша осо­ба, якій на законних підставах передано авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі та кожно­му примірнику твору. 

              Якщо твір опубліковано анонімно чи під псевдонімом (за винят­ком випадку, коли псевдонім однозначно ідентифікує автора), вида­вець твору (його ім'я чи назва мають бути зазначені на творі) вважається представником автора і має право захищати права останнього. Це положення діє до того часу, поки автор твору не розкриє своє ім'я і не заявить про своє авторство.

Суб'єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублі­кування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.

Державна реєстрація авторського права і договорів, які стосуються !і права автора на твір, здійснюється Установою відповідно до затвердже­ного Кабінетом Міністрів України порядку. Установа складає і періодично видає каталоги всіх державних реєстрацій. 

За підготовку Установою до державної реєстрації авторського права І і договорів, які стосуються права автора на твір, сплачуються збори, розміри яких визначаються Кабінетом Міністрів України. 

Про реєстрацію авторського права на твір Установою видається свідоцтво. За видачу свідоцтва сплачується державне мито, кошти від і сплати якого перераховуються до Державного бюджету України. Роз­мір і порядок сплати державного мита за видачу свідоцтва визначають-і ся законодавством. Особа, яка володіє матеріальним об'єктом, в якому втілено (виражено) твір, не може перешкоджати особі, яка має авторсь­ке право, у його реєстрації. 

У відповідності до ст. 439 ЦК автор має право протидіяти будь-якому перекрученню, спо­творенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, а також су­проводженню твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо. У разі смерті автора недоторканість твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. За відсутності такого уповноваження недоторканість твору охороняється спадкоємцями, а також іншими заінтересованими особами.  

Розділ 4. Суб’єктивне авторське право, його зміст та межі.

Найбільш поширеною класифікацією авторських прав є їх поділ за характером інтересу, що лежить в їх основі, на особисті немайнові та майнові. Крім загальних норм про особисті немайнові права інте­лектуальної власності (ст. 423 ЦК), вони регламентуються також статтями 438,439 ЦК і ст. 14 Закону.

До них належать: 

1)                        право на визнання людини творцем, тобто право авторства;

2) право автора на ім'я;

       3) право на недоторканність твору і збереження його цілісності;

       4) обирати псевдонім у зв’язку  з використанням твору.
                     Право авторства - це право вимагати визнання свого авторства як з боку суспільства, так і з боку окремої людини.

Завдяки праву на ім’я автор може реалізувати право авторства, ви­магаючи визнання останнього шляхом зазначення свого імені на при­мірниках твору. Право на ім'я є широким за обсягом і включає де­кілька правових можливостей для автора. Він може вимагати зазначення належним чином свого імені на творі і його примірниках за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо; забороняти під час публічного використання твору згаду­вання свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись ано­німом; вибирати псевдонім; зазначати і вимагати зазначення псевдо­німа замість справжнього імені автора на творі та його примірниках і під час будь-якого його публічного використання. 

Право на недоторканність твору означає можливість проти­діяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Захищаючи недоторканність твору, автор вправі забороняти внесення будь-яких змін чи доповнень до твору (ілюстра­цій, передмов, післямов, коментарів) або, навпаки, виключення з ньо­го окремих частин, що порушує цілісність твору. Стаття 439 ЦК пере­дбачає заходи забезпечення недоторканності твору після смерті автора. У цьому разі право на охорону недоторканності належить або особі, яка спеціально

уповноважена на це автором, або за відсутності такого уповноваження - спадкоємцям автора. 

Види майнових прав на твір розрізняють­ся за способом використання твору. Законодавство (ст. 441 ЦК, ст. 15 Закону) наводить примірний перелік майнових прав автора у відпо­відності із відомими і поширеними у сучасних умовах способами ви­користання і розповсюдження творів, якими є: 

1)        право на опублікування твору (випуск у світ);

2)        право на відтворення творів;

3)        право на публічне виконання;

4)        право на публічне сповіщення творів;

5)        право на публічну демонстрацію і публічний показ;

6)        право на переклад творів;

7)        право на переробки, зміни творів; включення творів як складо­вих частин до збірників ,.антологій, енциклопедій тощо;

8)        право на розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом у будь-якій формі;

9)        право здавання твору в майновий найм чи у прокат;

10)   право слідування щодо творів образотворчого мистецтва; 

11)   право на подання творів до загального відома публіки таким
чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з
будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором; 

12)   право на імпорт примірників творів; 

13)   право на отримання винагороди за використання твору; 

14)   право на аудіовізуальний твір.

Опублікуванням твору (випуском у світ), згідно зі ст. 442 ЦК, вва­жається повідомлення його будь-яким способом невизначеному колу осіб, у тому числі видання, публічне виконання, публічний показ, пе­редача по радіо чи телебаченню, відображення у загальнодоступних електронних системах інформації. Законодавчо закріплено певні об­меження щодо опублікування твору, який порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадсько­му порядку, здоров'ю та моральності населення. Вони поширюються, по-перше, на твори, які зачіпають «особисту сферу» людини: особисті листи, щоденники, фотографії, звуко- чи відеозаписи або будь-які ін­ші матеріали, що містять інформацію про особисті, сімейні, інтимні сторони життя людини. По-друге, заборона стосується творів, які за­кликають до терористичних актів, погромів, захоплення будівель чи споруд, нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або куль­тури, хуліганських дій; творів, що пропагують злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, вживання наркотичних засобів, жебрацтво, культ насильства і жорстокості, носять порнографічний характер.