Здійснення державного контролю за використанням та охороною земель

• керівники господарств обтяжені багатьма іншими турботами, тому вони не можуть спеціально приділяти увагу питанням охорони родючості ґрунтів, дотриманню інших вимог земельного законодавства щодо раціонального та ефективного використання угід внутрішньогосподарськими підрозділами й окремими виконавцями сільськогосподарських робіт;
• з другого боку, деякі керівники свідомо чи несвідомо віддають перевагу поточним проблемам і результатам виробництва порівняно з перспективними завданнями. Це, як правило, послаблює їх контрольні функції щодо використання землі.

      В деяких господарствах працюють штатні землевпорядники. Свого часу вони більше займалися справами, пов’язаними з присадибними земельними ділянками. Тепер унаслідок створення селянських (фермерських) господарств важливого значення набуває складання екологічно та економічно обґрунтованих проектів земельного устрою таких господарств, а також контроль за дотриманням ними норм земельного законодавства.

      Самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними  радами. Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування»  від 21 травня 1997р., до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, використанням і охороною земель; здійснення контролю за виконанням проектів і схем землеустрою, проектів внутрішньогосподарського землеустрою. [7]

      Районні та обласні ради, як це передбачено  законом, безпосередньо не здійснюють контроль за використанням та охороною земель. Разом з тим, вони мають інші повноваження, які опосередкованим чином дають змогу контролювати додержання вимог земельного законодавства. 

1.3 Правова основа  здійснення державного  контролю за використанням  та охороною земель.

     Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель – спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів.

     Конституція України, зважаючи на виключно важливе значення землі у всіх сферах економіки країни, проголошує її основним національним багатством і запроваджує при цьому імперативний принцип особливої охорони зазначеного найважливішого компонента біосфери. [1]

       Принцип особливої охорони державою землі як основного національного багатства передбачено в ст. 14 Конституції України.  Він складає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на її раціональне використання, запобігання необґрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обігу; захисту від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення належного режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Ця система заходів передбачена усіма нормами Земельного кодексу України, а також іншими законами і нормативними актами, виданими відповідними органами державної влади, місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій згідно із їхніми повноваженнями у галузі регулювання земельних відносин.

          Сучасне земельне законодавство  України являє собою доволі  складну, іноді суперечливу сукупність  правових приписів. Земельно-правові  норми знайшли своє закріплення як в спеціалізованих джерелах земельного права, так і розташовані в нормативних актах інших галузей законодавства.

          З прийняттям 25 жовтня 2001 р. Верховною  Радою України і введенням  в дію з 1 січня 2002 р. нового  Земельного кодексу України всі інші закони і нормативно-правові акти, прийняті до вступу його в силу, діють в тій частині, яка не суперечить Земельному Кодексу. [2]

         Пріоритет Земельного кодексу  в сфері регламентації земельних  відносин закріплений і новим  Цивільним кодексом України. [4]

          Таким чином, Земельний кодекс  є ядром вітчизняного земельного  законодавства, своєрідною „земельною  Конституцією держави”. Він – основний нормативно-правовий акт у сфері регламентації сучасних земельних відносин. Його завдання полягає у регулюванні цих відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Кодекс розвиває основні концептуальні положення регулювання земельних відносин, закріплених Конституцією України. 

         Відповідно до Положення про  Державне агентство земельних  ресурсів України, затвердженого  постановою Кабінету Міністрів  України від 4 квітня 2007 р., Держземагенство  забезпечує реалізацію державної  політики та управління у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та проведення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, а також міжгалузеву координацію та державне регулювання у сфері встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища. [12] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок  до розділу 1  

           Контроль за використанням та  охороною земель покладається  на відповідні державні служби  та їх органи на місцях: Державний комітет України по земельних ресурсах, який здійснює контроль за станом використання і охорони всіх земель незалежно від їх відомчої належності та форм власності; Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України; Держкомлісгосп України; Держводгосп України. Державний контроль за використанням та охороною земель в умовах ринкової економіки набуває важливого значення. Законодавство про земельну реформу надає власникам, землекористувачам, орендаторам широкі права щодо самостійного господарювання на землі.

         Принцип особливої охорони державою землі як основного національного багатства передбачено в ст. 14 Конституції України.  Він складає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на її раціональне використання, запобігання  необґрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обігу; захисту від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення і  підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення належного режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Ця система заходів передбачена усіма нормами Земельного кодексу України, а також іншими законами і нормативними актами, виданими відповідними органами державної влади, місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій згідно із їхніми повноваженнями у галузі регулювання земельних відносин. 
 
 
 
 

        2. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

    2.1 Суб’єкти здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

               Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель регламентовано ч.2 ст.188 Земельного Кодексу України на виконання якої прийнято Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 р. [10]

        Відповідно до ст.6 Закону «Про  державний контроль за використанням  та охороною земель», до повноважень  спеціально уповноваженого органу  виконавчої влади з питань  земельних ресурсів у сфері  державного контролю за використанням та охороною земель належать:

        - здійснення державного контролю  за використанням та охороною  земель у частині: 

      додержання органами державної  влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами  вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю;

     виконання вимог щодо використання  земельних ділянок за цільовим  призначенням;

      додержання вимог земельного  законодавства в процесі укладання  цивільно-правових угод, передачі  у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення земельних ділянок;

      ведення державного обліку і  реєстрації земель, достовірності  інформації про земельні ділянки  та їх використання;

      розміщення, проектування, будівництво  та введення в дію об’єктів, що негативно впливають або можуть вплинути на стан земель;

     виконання комплексу необхідних  заходів щодо захисту земель  від ерозії, селів, підтоплення,  заболочування, вторинного засолення,  пересушення, ущільнення, псування, забруднення, засмічення відходами, заростання бур’янами, чагарниками та дрібноліссям;

     дотримання строків своєчасного  повернення тимчасово зайнятих  земельних ділянок  та обов’язкового  виконання, заходів щодо приведення  їх у стан, придатний для використання  за призначенням;

    виконання умов зняття, збереження  і використання родючого шару  ґрунту під час проведення  гірничодобувних, геологорозвідувальних,  будівельних та інших робіт,  пов’язаних з порушенням ґрунтового  покриву, своєчасного проведення  рекультивації порушених земель в обсягах, передбачених проектом рекультивації земель;

    додержання встановленого законодавством  порядку визначення та відшкодування  втрат сільськогосподарського та  лісогосподарського виробництва;

    додержання строків розгляду  заяв чи клопотань щодо набуття і реалізації прав на землю;

• внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо:

     приведення у відповідність із  законодавством прийнятих ними  рішень з питань регулювання  земельних відносин, використання та охорони земель;

     обмеження або зупинення освоєння  земельних ділянок у разі розробки  корисних копалин, у тому числі  торфу, проведення геологорозвідувальних,  пошукових та інших робіт з  порушенням вимог земельного  законодавства;

    припинення будівництва та експлуатації об’єктів у разі порушення вимог земельного законодавства до повного усунення виявлених порушень і ліквідації їх наслідків;

    припинення права користування  земельною ділянкою відповідно  до закону;

• одержання в установленому порядку від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, власників і користувачів, у тому числі орендарів, земельних ділянок документів, матеріалів та іншої інформації, необхідної для виконання покладених на нього завдань:;
• видачі спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок відповідно до затверджених в установленому законом порядку проектів;
• участь у розробці нормативно-правових актів з питань державного контролю за використанням та охороною земель;
• вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам;
• вирішення інших питань відповідно до закону.

       Державний комітет України по земельних ресурсах є центральним органом виконавчої влади, який здійснює контроль  за використанням та охороною земель. [16]

       Держкомзем України у своїй  діяльності керується Конституцією  України, законами України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України, спеціальними директивними наказами Міністра екології т природних ресурсів України, а також Положенням «Про державний комітет України по земельних ресурсах», затвердженим Указом Президента України від 14 серпня 2000 року № 970/2000.

     Держкомзем України узагальнює  практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення цього законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України і Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Держкомзем України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

        Основними завданнями Держкомзему  України є: