Теорія поділу влади: основні етапи розвитку та проблеми реалізації в сучасній Україні

Міністерство  освіти і науки України

Херсонський економічно-правовий інститут

 

Факультет правознавства 

та менеджменту ЗЕД

 

Кафедра загальноюридичних 

дисциплін

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з  дисципліни

 

Теорія поділу влади: основні етапи розвитку та проблеми реалізації в сучасній Україні

 

 

 

 

Студента 1-го курсу денної форми навчання

гр. Ю-11

Тодосийчук Анастасії  Олександрівни

 

                                                                            Науковый керівник: 
                                                                            доцент К.Ю.Н. 
                                                                            Скриль Сергій                                 

                                                        Анатолийович

 

 

 

 

 

 

 

 

Херсон-2009

 

ЗМІСТ

Вступ

1. Загальна характеристика концепцій про сутність і соціальне   призначення держави

2. Теоретико-Правові  засади поділу влади

3. Теорія поділу влади: проблеми та шляхи вдосконалення

Висновки

Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність теми. Одним  із важливих завдань у процесі  побудови та зміцнення соціальної демократичної  правової держави Україна є пошук  оптимальних, виважених шляхів та механізмів творчої реалізації положень нової  Конституції України, розвитку і функціонування усіх гілок державної влади. Проблематика розвитку та функціонування держави завжди була актуальною і в теоретичному і в практичному плані, але особливого значення вона набуває за нинішніх умов. Необхідне подальше дослідження складного теоретичного питання про співвідношення соціальної єдності влади як вираження суверенітету народу та організаційно-правової системи поділу єдиної влади на різні її гілки,  що реалізують специфічні  функції та повноваження.

       Вимога  єдності влади випливає із сутності народного суверенітету, загальної спрямованості державної політики. Ця єдність водночас передбачає наявність різних засобів здійснення влади тими чи іншими відокремленими, взаємоврівноваженими державними органами, відповідно до їх повноважень та функцій.

       Дослідження  цих складних понять необхідне  для забезпечення нормального  функціонування державного апарату,  запобігання можливості зосередження  повноти влади в руках якої-небудь  владної гілки, вирішення можливих  суперечностей між різними гілками влади, для реалізації громадянами прав та свобод.       

       Закріплення  в Конституції України принципу  поділу влади  на законодавчу,  виконавчу і судову спрямоване  на побудову демократичної держави  Україна. На цьому шляху належить  вирішити такі теоретичні і практичні питання, як співвідношення та рівносутність гілок влади, створення відповідного законодавства та забезпечення його ефективності, удосконалення державного управління та забезпечення здійснення незалежного правосуддя.

Суттєвим недоліком теорії  та практики поділу влади є те, що подекуди не враховується його багатоаспектність та значення для формування міцної, сильної і активної державної влади, що відповідає принципам права, демократії та справедливості. Принцип поділу влади повинен слугувати кращій її організації та злагодженості, подоланню можливого протистояння, конфронтації всередині державного механізму. Особливо актуальним таке дослідження є тепер, коли відбувається процес політичної структуризації влади. Ідеї розмежування та взаємодії гілок влади, їх рівноваги повинні прислужитися налагодженню діалогу різних політичних сил, усвідомлення ними важливості синхронізації зусиль задля якнайшвидшого виходу країни з економічної кризи. Правильне розуміння принципу поділу влади сприяє забезпеченню довіри і злагоди як серед владних структур, так і в суспільстві в цілому, додає авторитету як усій державній владі, так окремим її органам, що є важливою та необхідною умовою ефективного здійснення всіх без винятку функцій держави.

Підсумовуючи сучасний стан опрацювання теми, треба зазначити, що  в Україні ця проблема ще недостатньо досліджена, особливо у визначенні соціальної природи влади, її співвідношення з розрізненням у засобах здійснення владних функцій, пошуку дієвих форм та механізмів оптимізації взаємодії гілок влади, їх значення для підвищення легітимності владних структур.

       Мета  дослідження полягає у комплексному  теоретичному аналізі головних  детермінант взаємозалежності соціальної  та юридичної природи поділу  влади, розкритті його змісту в структурно-функціональному та соціальному аспекті; виявленні особливостей механізму поділу влади в умовах існуючої в Україні державної влади.

       Визначена мета дослідження зумовила постановку та розв’язання таких дослідницьких задач:

 

— розкрити еволюцію теоретичних поглядів на принцип поділу влади в історії політико-правової думки;

— виявити сутність влади  як державно-правового феномену, підкреслити  соціальну єдність влади, її суверенний характер, відслідкувати владні функції;

— проаналізувати принцип поділу влади на окремі гілки на основі здійснення ними певного виду функцій держави;

— розкрити сутність та роль механізму стримувань і противаг в забезпеченні функціональної діяльності державних органів;

— визначити місце  і роль різних гілок влади в державно-владній системі; шляхи і  форми  їх взаємодії.

Об’єктом дослідження  є природа та умови функціонування державно-правового устрою, що пов’язується з різними формами, засобами та функціями  реалізації принципу поділу влади.

       Предметом  дослідження є правовий аналіз співвідношення цілісності та єдності влади як вираження принципу народовладдя та організаційно-правового поділу єдиної державної влади на різні сфери діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Загальна характеристика концепцій  про сутність і соціальне призначення держави

Із виникненням  держави виникають і розвиваються різноманітні теорії про державу. Політико-правова  свідомість людей е частиною загальнолюдської суспільної свідомості, що відображає різноманітні теорії про державу. Впродовж довгого історичного розвитку держав різних типів виникали та історично розвивалися теоретичні уявлення передових людей про покращення наявного становища, про підвищення місця й ролі людини в державі та суспільстві.

Зараз у теорії держави і права існують різні класифікації концепцій про державу. Розглядають концепції, що пояснюють виникнення держави, її сутність і соціальне призначення. Можна розглядати місце і роль держави, її сутність і соціальне призначення в концепціях соціологічного, юридичного спрямування, в теоріях анархізму, етатизму та ін.

До основних сучасних концепцій соціологічного спрямування належать:

Теорія солідарізму. Ця теорія поширилась у першій половині XX ст. Л. Дюгі (1859-1928), критикуючи марксизм на основі ідей французьких соціологів О. Конта, Л. Буржуа, Е. Дюркгейма, розвинув концепцію соціальної солідарності. Державу він уважав засобом забезпечення соціальної солідарності класів, організованою силою суспільства, яка встановлює взаємозалежність і спільність інтересів різних соціальних груп і класів. Дюгі відкидав класові протиріччя, політичну боротьбу і соціалістичну революцію.

Держава загального благоденства. В основі цієї теорії лежать ідеї та висновки соціології. Розробив теорію англійський економіст Дж. Кейнс (1883-1946) у праці "Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей". Головний зміст теорії зводиться до такого:

- сучасна демократична  держава втратила класовий характер  і діє в інтересах усіх членів  суспільства. Держава використовує  такі економічні важелі, як політика  цін, податки, інвестиції, державне замовлення, кредити, регулювання експорту та імпорту і цим впливає на приватний сектор, пристосовує його для блага всіх;

- держава, реалізуючи  функцію соціальних послуг (матеріальна  допомога, поліпшення умов праці,  підвищення заробітної плати і пенсій, покращення житлових умов, охорони здоров'я, освіти), забезпечує більш високий рівень життя населення всієї країни;

- постійно відмирає  репресивно-каральна функція держави,  звужується сфера державного  примусу.

Автор робить висновок, що розвиток змішаної економіки, активізація функції соціальних послуг, відмирання репресивно-каральної функції держави перетворює її з класово-антагоністичної на державу загального благоденства.

Теорія плюралістичної демократії. Ця теорія також спирається на положення і висновки соціології, але використовується не сфера економічної та соціальної діяльності держави, а її політична система. Представники цієї теорії Г. Ласкі, М. Дюверже, Р. Дарендорф, Р. Ален та інші вважають, що сучасна держава являє собою сукупність соціальних груп і прошарків, які виникають внаслідок певних інтересів. Для захисту своїх інтересів ці спільноти утворюють різні об'єднання громадян, які, своєю чергою, через свої "зацікавлені групи" чи "групи тиску" впливають на політичну владу, домагаючись реалізації своїх інтересів (потреб).

Отож, соціальні  групи і прошарки беруть участь у  здійсненні політичної влади, а держава  координує та узгоджує можливості всіх об'єднань громадян у реалізації державної  влади.

Теорія еліт. Поширилася наприкінці XIX - на початку XX ст. Засновниками цієї теорії були італійські вчені-політологи Г. Моска (1858-1941) і В. Парето (1848-1923). Сутність цієї теорії зводиться до того, що народ не здатний управляти суспільством. Г. Моска демократію вважав утопією і твердив, що в усіх цивілізованих суспільствах виникає два класи; правителі й ті, ким управляють. В. Парето стверджував, що політичне життя - це постійна боротьба еліт, зміна яких відбувається через насильство, що еліта виникає у трьох найбільш важливих сферах суспільного життя: економічній, політичній, інтелектуальній, де індивіди виокремлюються з середовища інших людей. Він обґрунтовував теорію конкуренції еліт. Р. Міхельс (1876-1936) застосував теорію еліт до політичних партій. Він уважав, що партії - як буржуазні, так і соціалістичні - антидемократизуються і де-пролетаризуються. Рядові члени партії, що нездатні самі управляти, вибирають своїх представників, які рано чи пізно відокремлюються від своїх рядових товаришів по партії та перетворюються на партійну еліту. Демократія в партії переходить в олігархію.

У партійних  елітах теж ведеться боротьба, що приводить  до заміни одної партійної еліти  іншою.

Зараз набула поширення  теорія неоелітаризму, або елітарної  демократії. Представники цієї теорії X. Ласуел, Д. Сарторі, Г. Зейглер уважають, що народоправство приречене на невдачу і веде до диктатури. Аби цього не сталося, треба зробити так, щоб у суспільстві управляла компетентна еліта. Для цього необхідно сумістити елітаризм з елементами плюралістичної демократії. Вони пропонують теорію елітарної демократії, сутність якої зводиться до наступного: а) в сучасному суспільстві діє не одна, а декілька еліт; б) між елітами існує конкуренція; в) еліти контролюються народними масами через загальне виборче право що стимулює конкуренцію еліт; г) доступ в еліту залишається відкритим для всіх, вона поповнюється за рахунок вихідців із народу.

Теорія конвергенції. Сутність цієї теорії зводиться до того, що в світі існують дві  протилежні системи; капіталізм і соціалізм. Вони поступово зближаються, втрачають відмінності між собою і на певному етапі розвитку зливаються в постіндустріальне суспільство. Ця теорія виникла в 50-60-х рр. XX ст.; її основоположниками були Р. Арон, Д. Гелбрейт, П. Сорокін, Я. Тінберген та ін. Ця теорія втілюється в життя, зокрема в незалежних державах колишнього Радянського Союзу.

Доктрини технократії. Нині посилюється вплив науки  і техніки на політичне життя  в різних країнах, зростають місце  і роль науково-технічних працівників  у державному управлінні. На цій основі й виникають різні теорії технократії. Сутність цих теорій зводиться до того, що в політиці повинні управляти інженери, техніки, науковці, менеджери та інші керівники науки і виробництва, як це вони роблять в економіці. Представниками цієї теорії були Т. Веблен, Г. Скот, Ф, Тейлор, Г. Саймон, Д. Бел, Б. Беквіт, Ж. Бжезінський та інші.

До концепцій  юридичного спрямування відносять  теорії правової та соціальної держави. Правова держава - це така, в якій тільки юридичними засобами забезпечується верховенство права, реальне здійснення, гарантування, охорона, захист і поновлення порушених прав громадян, взаємна відповідальність держави та особи, контроль і нагляд за утворенням і здійсненням юридичних законів. Метою створення правової держави в Україні є забезпечення цивілізованого функціонування і розвитку громадянського суспільства.

Основними рисами правової держави вважають:

- верховенство  і панування правового закону;

- постійне утвердження  суверенітету народу, як єдиного  джерела державної влади;

- поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову;

- забезпечення  прав, свобод, законних інтересів  людини і громадянина, виконання  ними своїх обов'язків перед  іншими людьми, державою і громадянським  суспільством;