Оцінка ступеню загрози правого екстремізму в Центрально-східній Європі

Праві партії в Центральній і Східній Європі також взаємодіють на глобальному рівні. Мова йде про «Конференцію націоналістів, патріотів і захисників ідентичності своїх народів», що відбулася в Токіо в 2010 році на основі запрошення ультраправої організації Nippon Issuikai. У заході взяли участь понад 20 представників з Європи, в тому числі Йоббік, а також та представників від Національного фронту, Британської національної партії, Свобода (Україна), FPÖ, Фламандський інтерес, Fiamma Tricolore, і Partido Nacional Renovador.

Є також триваючі контакти між правими партіями на конгресах, організованих Ліберально-демократичною партією Росії та її головою Володимиром Жиріновським. Останній, 4-й з'їзд, відбувся в травні 2010 року в Москві, де були присутні представники 17 країн, зокрема Естонії, Японії, Китаю, Корейської Народно-Демократичної Республіки, Азербайджану, Вірменії, Бангладешу, Білорусі, Молдови, ПМР та України [17, c. 26].

3.2 Концепція боротьби з правим екстремізмом.

Спеціалізована література досить чітко підкреслює усю складність боротьби з правими радикалами через різну специфіку груп, діючих в межах цього загального визначення и види загроз, які вони являють для демократії [21].

Як слушно підкреслює словацький дослідник Т. Ноціар  у своїй праці «Правий екстремізм в Словаччині», правий радикалізм стає загрозливим, якщо він робить активні спроби позбутися демократичного режиму [23, c. 7]. За ним, вирішальною ланкою в стратегії дій проти правого екстремізму є освіта, де уряд, неурядовий сектор та політичні партії повинні реагувати на екстремістський порядок денний та риторику.

Після аналізу ситуації в Румунії, можна виокремити два рівня протидії радикалізму з боку правих: стратегії дій політичних партій та державних інститутів; стратегій та дій громадського суспільства, засобів масової інформації [6, c. 11].

Отже, концепція боротьби проти правого екстремізму має включати такі фази:

1. Протидія на державному та законодавчому рівні;
2. Протидія з боку громадських організацій та засобів масової інформації;
3. Протидія на шкільному рівні.

На рівні І державні інституції повинні діяти максимально чітко, швидко та ефективно. З країн Центрально-Східної Європи найбільш результативно протидіють правому екстремізму у Чеській Республіці. Тут, з точки зору державної політики, найбільш виразний представник крайніх правих, Dělnická Strana Sociální Spravedlnosti – DSSS, визначена як екстремістська партія і фіксується в регулярних звітах про екстремізм, які видаються Міністерством внутрішніх справ Чеської Республіки, а також у щорічних доповідях, випущених Службою інформаційної безпеки, яка, як внутрішня розвідка Чехії, несе відповідальність за моніторинг DSSS. Як уже згадувалося вище, попередник DSSS – DS (Dělnická Strana) - ліквідована за рішенням суду, і більшість її членів перейшли до нової партійної структури. Активісти, які виступали на засіданнях DSSS були притягнуті до відповідальності за пропаганду расових вбивств. Ці акції змусили DSSS пом'якшити свою риторику. Вплив вказаних явищ на підтримку партії важко встановити, так як вона в будь-якому випадку на дуже низькому рівні. Можна припустити, що партія втрачає потенційних прихильників через її «екстремістське зображення», але відсоток таких виборців все одно не дуже високий [16, c. 10]. Проте, існує і не досить вдалий приклад наступу на правий екстремізм з боку державних та силових структур.

Так, в Словаччині, поряд із успішними розгонами антиугорських та расистських маршів правих екстремістів та скінхедів поліцейськими підрозділами (і взагалі, зібрань правих радикалів), наявна невдача на вищому рівні. За ініціативи Генерального Прокурора і згідно Конституції Словацької Республіки, Верховний Суд заборонив діяльність праворадикальної партії «Словацька єдність – національна партія» (Slovenská pospolitosť – Národná strana), яка домагалася зміни представницької демократії на станову демократії (прототип – режим Тісо). Проте, ініціатива Міністра внутрішніх справ про заборону діяльності правоекстремістських організацій була відхилена Верховним Судом як антидемократична, і яка суперечить Конституції Словаччини. Це дало поштовх для активізації правому радикалізму, а невдала спроба заборонити правий екстремізм провалила державну політику, яка мала протидіяти радикалізму в цілому [23, c. 7].

В Румунії законодавство взагалі забороняє будь-яку екстремістську діяльність, включаючи  фашистську, комуністичну, расистську або ксенофобську діяльність, організації і символи, а також дискримінацію за ознакою раси, статі, інвалідності, етнічної приналежності, національності, мови, релігії, соціального статусу, переконань, сексуальної орієнтації, віку та інших категорій. Крім того, державні установи, такі як Міністерство захисту прав людини (Avocatul Poporului) та Національна рада боротьби з дискримінацією (CNCD) захищають права громадян поряд з іншими державними установи та іншими організаціями. Тим не менш, деякі державні органи, наприклад поліція, часто критикуються через недостатній захист громадян, особливо у випадках, пов'язаних з високопосадовцями, коли приховуються та заминаються справи, пов'язані з антисемітським вандалізмом або жорстоким поводженням до окремих категорій румунських громадян (особливо ромів) [6, c. 11].

В Угорщині ситуація взагалі критична. Навіть заборона діяльності воєнізованих структур Йоббіку не спрощує боротьбу з правим екстремізмом. Заборонені одиниці Гарди продовжують антиєврейські, антиромські та антикомуністичні напади. Ситуація ускладнюється тим, що правлячими в Угорщині є, по суті, консервативні націоналісти, які хоча й намагаються боротися з агресивним націоналізмом, проте свідомо підігрівають антидемократичні настрої в угорському суспільстві. Будь-яка глибока законодавча протидія Йоббіку неможлива. Так, в Національних Зборах Угорщини була відхилена пропозиція МСП щодо внесення змін до Кримінального Кодексу, яка передбачала відповідальність та сурове покарання за злочини, скоєні через нетерпимість та нетолерантність усіх видів. А це є найбільш дієвим заходом проти правих екстремістів у будь-якій державі [3, c. 13].

На рівні ІІ вирішальним чинником є діяльність громадських організацій та журналістів. Незважаючи на прогрес, якого можуть досягнути державні суб'єкти, головне питання полягає в тому, що суспільна поведінка повинна бути на одному рівні з законодавчою базою.

 Так, в Румунії для членів основних політичних партій дуже часто є прийнятними відверто націоналістичні, расистські або дискримінаційні позиції у своїх публічних виступах, починаючи від заперечення Голокосту, агресивного націоналізму, гомофобських або расистських висловлювань [6, c. 11]. Поки політики взагалі будь-де будуть тренуватися у «повсякденній нетерпимості» і політичні партії та державні установи не будуть готові карати винних відповідним чином (виключення з державних посад і виключення з партії), культура нетерпимості і буде посилюватися.

Організації громадянського суспільства несуть тягар освіти населення в дусі відсутності нетерпимості, а також мають заохочувати до тиску на політичні інститути та засоби масової інформації у зв'язку з поширенням екстремістських і дискримінаційних матеріалів. Поєднання дій типу «пряника» та «палиці» може дати результати в довгостроковій перспективі.

Також, для боротьби за правим радикалізмом можна залучити відповідні ліві сили. Це продемонструє готовність суспільства боротися з будь-якими проявами радикалізму взагалі.

І наступне – це тренінги журналістів. У багатьох країнах засоби масової інформації, як правило, використовують підхід ізоляціонізму щодо правих екстремістських партій і намагаються розмістити їх у «карантині», обмеживши їхній доступ до ЗМІ. Тим не менш, в Угорщині успіх Йоббіку показав, що цей метод дає зворотній ефект, так як насправді робить партію більш привабливою для молоді. Це дозволяє правим радикалам уникнути відповідей на питання, які власне, і ставляться правими радикалами. Тому потрібно запропонувати журналістам додаткову професійну освіту, погодити етичний кодекс журналістської практики і тільки потім зустрічати екстремістів в засобах масової інформації. Частина цієї підготовки журналістів повинна відбуватися за кордоном, щоб дізнатися про перевірені методи боротьби з обговоренням практики правих екстремістських політиків, щоб розробити аргументи проти популізму і усвідомити відповідальність ЗМІ за захист демократичних цінностей . Етичний кодекс для журналістів, що працюють в засобах масової інформації повинен скласти всі принципи, яких журналісти повинні дотримуватися у висвітленні вкрай правих тенденцій [3, c. 13].

Ну і на рівні ІІІ потрібно потурбуватися про виховання та освіту дітей та підлітків.

В останні роки майже всюди на пострадянському просторі перше покоління без прямого негативного досвіду тоталітарних систем, диктатур чи радикальних ідеологій. Виховання цього покоління в демократичних цінностях і демократичній практиці, а також звернення їхньої уваги на небезпеку, що виходить від радикальних ідеологій є важливим превентивним заходом. Демократичні програми повинні бути складовою частиною формальної освіти, для того, щоби значення демократичного порядку доводилися до всіх вікових поколінь. Іншим важливим заходом було б введення демократичних програм за межами формальної освіти (у вигляді, навчання, програм обміну, змагань або поїздок за кордон), щоби молодь не просто розглядала ці цінності як просто ще одну обов'язкову частину шкільної програми. Інший спосіб просування політичної соціалізації молоді - забезпечення учням середніх шкіл передплати на щоденну газету за власним вибором, що не використовує радикальні визначення [3, c. 13].

Потрібно пам’ятати, що будь-які праворадикальні організації потребують маси, створюють із своїх прихильників міцний колектив (піонерські та комсомольські організації в СРСР та гітлерюгенд в Німеччині) для того, щоби проводити свої націоналістичні заходи, а праворадикальні цінності закладаються під час навчання.

Отже, в цьому розділі ми розглянули співробітництво та кооперацію праворадикальних організацій в Європі, зокрема в Центрально-Східному регіоні та запропоновані певні положення концепції протидії правому екстремізму.

ВИСНОВКИ

Отже, в нашому дослідженні були задіяні актуальні сфери правого радикалізму в Європі.

1. Правий радикалізм - спроба знищити або протистояти модернізації через радикалізацію (включно) та винятково через критерій належності до певної нації. Цей надмірний акцент на радикалізації демонструє соціальну однорідність, що характеризує мислення крайніх правих, разом з нацією, яка виступає у якості первинної групи, «своїх». Інакше, правий екстремізм - це політична ідеологія, яка базується на міфі про гомогенну (чисту, без домішків інших народів) націю. Романтичний і популістський націоналізм вороже налаштований до плюралістичної демократії, з її основними принципами - індивідуалізмом та універсалізмом. Наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття ціла низка науковців починає нові дослідження «крайніх правих» та робить сучасні визначення цим політичним силам. Найбільш вдалим у цьому плані є німецький дослідник Міхаель Мікенберг, який типологізує правих радикалів крізь призму теорії модернізації. Мікенберг виводить наступну класифікацію базових понять, які лежать в основі будь-якої праворадикальної ідеології: расизм, антисемітизм, етноцентризм, фундаменталізм, нативізм, ксенофобія, гетерофобія.

2. Можна спостерігати наступну періодизацію виникнення, поширення і мобілізації правих радикалів:

1) Власне, післявоєнний період, під  час якого виникли наступні  структури чи рухи: маккартизм (США), пужадизм  (Франція), SRP в (Західна Німеччина), MSI (Італія);

2) 1960-і - початок 1970-х, який зафіксував  рух «Уоллас» в США, НДП у Західній Німеччині, пауелізм і Національний фронт у Великобританії, а також ще діючу MSI в Італії;

3) 1980-і, коли праворадикальні партії, які вже відрізнялися від своїх  попередників, були створені у  всіх західноєвропейських державах.

4) 1990-і, коли почалося утворення  правоекстремістських організацій  у Центрально-Східній Європі. В останні роки спостерігається відродження праворадикальної політики в Європі. Такі партії як Альянс європейських національних рухів в Угорщині, Національний фронт у Франції, Вогонь Триколору в Італії, Націонал-Демократи у Швеції та Національний фронт Бельгії користуються зростаючою підтримкою, досягли певного електорального успіху, та стали більш успішними в представленні своїх ідей у внутрішній та зовнішній політиці своїх відповідних держав.

3. Головний представник правого екстремізму в Угорщині - партія «Йоббік». Будучи третьою партією в угорському парламенті, їй в цілому вдалося змінити порядок денний зовнішньої та внутрішньої політики Угорщини. Дискурс Йоббіка являє собою суміш антикомунізму, антиромських настроїв, націоналізму і ворожості по відношенню до еліт, особливо до «повністю продажних» політиків. Як наслідок - забобони угорського населення: у більше, ніж у  третини виборців можна спостерігати антидемократизм, євроскептицизм та несприйняття ринкової економіки. Різке збільшення популярності гортистів відбулося через світову економічну та фінансову кризу. Як показує практика, популярність Йоббіку у світлі останніх подій буде лише зростати. Проте використовуючи положення правих екстремістів для збереження своєї влади, Фідес забуває, що надмірна консервація та захоплення правим радикалізмом можуть призвести до непередбачуваних, а можливо, і жахливих наслідків.

4. Динаміка правого екстремізму в Румунії має досить своєрідний малюнок. . Агресивний націоналізм, ревізіонізм і нетерпимість по відношенню до різних груп, включаючи ромів, етнічних угорців і сексуальних меншин, як і раніше проявляються за межами виборчої політики в інституціоналізованих і неінституціоналізованих формах. Незважаючи на відсутність представництва в парламенті, спектр правоекстремістських груп та організацій в Румунії широкий та різноманітний. До першої категорії належать три актори: Велика Румунія (Partidul România Mare), Національна селянська партія – християнські демократи (Partidul Național Țărănesc Creștin Democrat) і партія «Все для країни» (TPŢ). Ці партії заслуговують детального розгляду у зв'язку з їх попереднім виборчим успіхом (ВР); через шлях, яким вони формували політику партії (ХД); або через характер і значущість їх дискурсу (ТПЦ). Ще одним фактором укріплення екстремізму є позиція Церкви. РПЦ відіграє важливу роль у формуванні правого радикалізму в Румунії. На більш конкретному рівні, участь Православної Церкви в суспільному житті часто надає легітимності екстремістським відносинам і вчинкам. Румунія є однією з найрелігійніших країн світу і найрелігійнішею – в Європі, тому не дивно, що навіть великі політичні керівники потурають Церкві.