Оцінка ступеню загрози правого екстремізму в Центрально-східній Європі

Основними прихильниками ВР є колишні функціонери СРР і взагалі ті, які ностальгують за соціалістичним минулим [6, c. 6].

2. Національна селянська партія – християнські демократи (Partidul Național Țărănesc Creștin Democrat). Ця політична сила була анонімним формуванням, заснованим колишнім мером Бухаресту Віорелом Лісом. У 2004 році Георге Бекалі - власник футбольного клубу «Стяуа» і взагалі суперечлива постать в румунському суспільному житті, став лідером партії, що сигналізувало про зміну напрямку, який відтоді характеризується поєднанням агресивного націоналізму, православних переконань і нетерпимості. У той час було припущення, що ХД неофіційно підтримала Бекалі в надії, що їхня партія зможе підірвати електорат ВР. Тим не менше, християнські демократи ні разу не були представлені у парламенті Румунії.

Під керівництвом Бекалі, ідеологія партії наблизився до ідеології міжвоєнного фашистського руху з доданням опортунізму та демагогії. Бекалі присвоїв символи і гасла Залізної гвардії, і тепер девіз партії: «Служу Хресту і румунському народові!» відображає злиття консервативного православ'я та міфологізації націоналізму. З точки зору структури, Християнські демократи нагадують ВР, оскільки вони значною мірою орієнтовані на лідера. Таким чином, того, чого партії не вистачає в програмі – компенсується недолугими промовами Бекалі, гомофобією та нетерпимістю. Він вже був кілька разів оштрафований Національною радою з питань боротьби з дискримінацією жінок, циган та інших етнічних меншин; також він добре відомий через свої гомофобні висловлювання. У якийсь момент Бекалі заявив, що ніколи не буде купляти гравців нетрадиційної орієнтації у свою футбольну команду, і що «гомосексуалістів покриває сатана» [6].

Загалом, майбутнє для Національної селянської партії не виглядає перспективним. Після попередньої спроби створити альянс з ВР для місцевих і загальних виборів 2012 року (який, до речі, міг бути взаємовигідним, враховуючи, що обидві сторони змагаються), лідери двох партій не змогли досягти угоди.

3. Партія «Все для країни» (TPŢ) та «Нові праві». Партія відкрито визначає себе організацією-спадкоємцем Залізної гвардії. Це проявляється, наприклад, в зусиллях забезпечення офіційну реєстрацію під відповідним іменем; або в тому, що офіційний сайт заявляє, що партія «відновлена в 1993» (ясний натяк на спадкоємність Залізної гвардії) [18].  Останнім часом партія була зайнята підвищенням свого профілю, як політичного актора з виборчими амбіціями. Її програма складається з  консервативних питань, таких як важливість сім'ї, церкви,  боротьба з бюрократією та корупцією.

ТПЦ не єдина в постсоціалістичній Румунії претендує на спадщину Залізної гвардії: рух «Нові праві» (ND) - її головний конкурент. Крім своїх ідеологічних коренів, ND, теж звертається в першу чергу до молодих, освічених людей із сильними націоналістичними і православними переконаннями. Більшість керівництва руху є 20-річні студенти, а президенту партії, адвокату Тудору Іонеску – всього 34.

Як і Залізна гвардія колись, члени ТПЦ часто організовують масові культурні заходи, починаючи маршами і відданням шани різним націоналістичним героям і особистостям, організацією таборів та відвідуванням православних храмів та монастирів. Хоча масовість цих заходів, як правило, є низькою, нові «залізні гвардійці» є дуже помітними: учасники вдягаються в національний одяг і несуть румунські, а також партійні прапори. В той же час, ND відоме через організацію «маршів традиційності», основною метою яких є протидія маршам сексуальних меншин у Румунії, а також, атаки на угорські культурні організації. Ще одна схожість з міжвоєнними попередниками полягає втому, що організації отримали величезну моральну підтримку від керівників Православної Церкви [6, c. 7].

Основною засадою ТПЦ є повернення Буковини, Молдови та Південної Бессарабії, а основними членами її є молоде покоління (до 30 років), яке сповідує націоналізм та консервативні традиції. Не дивлячись на складність боротьби з провідними політичними силами, як ТПЦ, так і ND є реальною консервативною альтернативою існуючому ліберальному ладу.

4. Вплив Румунської Православної Церкви у право радикальному дискурсі. РПЦ має довгу історію формулювання і / або підтримки етнічно обґрунтованої концепції нації. У певні періоди ідеологічна позиція РПЦ перетинається (прямо чи опосередковано) з тою чи іншою екстремістською силою.

У цей час основні положення концепції РПЦ можна наступними чотирма характеристиками: винятковість визначення націоналізму румунської держави (прирівнюючи румунську державу до румунської нації та румунську націїю до Православної віри); авторитарна, фундаменталістська тенденція підпорядковувати поняття верховенства закону в тому, що стосується Божественного права; Використання агресивних інструментів для захисту своєї позиції; і здатність мобілізувати людей і ресурси для досягнення своїх цілей [6, c. 8]. Нативізм РПЦ проявляється в організації тиску на сексуальні меншини. Як правило, усі гомофобні кампанії знаходять підтримку на всіх рівнях церковної ієрархії.

Румунія є однією з найрелігійніших країн світу і найрелігійнішею – в Європі, тому не дивно, що навіть великі політичні керівники потурають Церкві. Для того, щоб отримати політичну перевагу усі румунські політики незалежно від свого рангу часто відвідують різні релігійні свята. РПЦ також може чинити тиск на парламент і політичні партії з метою досягнення своїх цілей. Так, у 2004 році, будучи критикованим Сучавським архієпископом Піменом, прем’єр-міністр і кандидат у президенти Адріан Нестасе був змушений публічно оголосити примирення з Владикою і сприяти Церкві у судовій справі про передачу 90 тисяч гектарів землі у її володіння [6, c. 9].

  Отже, РПЦ відіграє важливу роль у формуванні правого радикалізму в Румунії. На більш конкретному рівні, участь Православної Церкви в суспільному житті часто надає легітимності екстремістським відносинам і вчинкам.

Враховуючи все вищевказане, то цілком імовірно, що на фоні економічного спаду і жорсткої економії, правий екстремізм має величезний потенціал для розвитку. Антипатія до ЄС та інших міжнародних організацій, таких як МВФ, СОТ та НАТО зростає в Румунії (як і скрізь в Європі), проте в даний час залежність країни від кредитів МВФ збільшує кількість людей, що визначають відносини свого уряду з МВФ як театральну виставу. Це є каналом поширення антиєвропейської та антиглобалістської популістської тематики крайніх правих. Хоча це не обов'язково конвертувати в підтримку таких груп, цей канал відкриває шлях для подальшої радикалізації румунської зовнішньої та внутрішньої політики [18].

Отже, в цьому розділі нами були досліджені засадничі принципи, діяльність та певні результати зусиль правих радикалів Угорщини та Румунії.

РОЗДІЛ 3

ОЦІНКА СТУПЕНЮ ЗАГРОЗИ ПРАВОГО ЕКСТРЕМІЗМУ В ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНІЙ ЄВРОПІ

3.1 Співробітництво та  кооперація правих радикалів  в Центрально-Східній Європі.

Падіння соціалізму дало можливість для більш ширшої свободи та розвитку правих екстремістів в Центральній і Східній Європі. Поступово у всіх країнах регіону екстремістські партії були обрані до парламенту і разом з тим з’явилися прояви «наукового антисемітизму», які виголошувалися формальними та неформальними групами. Субкультура расистських скінхедів розвивалася, що призвело до збільшення числа злочинів на ґрунті ненависті та нетерпимості. Разом з тим, з розвитком скінхедів в регіоні поширювалася співпраця неонацистських рухів. На основі цієї співпраці були створені філії транснаціональних неонацистських мереж у Центральній та Східній Європі. Як підкреслює чеський науковець Мірослав Мареш, цього було досягнуто завдяки контактам із Західною Європою і США, у зв'язку з тим, що ці організації повинні були затвердити рішення про створення філій «Hammerskins» та «Blood & Honour» в Чехії, Словаччини, Польщі та Угорщини. Під егідою цих організацій, була проведена ціла низка рок-концертів, завдяки яким культура неонацизму відчутно поширилася [17, c. 11]. У цьому контексті важливо відзначити, що в 1990-і роки Центрально-Східна Європа сприймалася як регіон, де легше було відкрито демонструвати погляди і використовувати нацистську символіку, в порівнянні з деякими країнами Західної Європи (Німеччина, Австрія, і частково Великобританія). Поступово, однак, у світлі превентивної діяльності правоохоронних органів по боротьбі з екстремізмом, Центрально-Східна Європа втратила свою привабливість в якості безпечного притулку для екстремістської діяльності (за винятком Угорщини).

Скінхедська субкультура поступово консолідувалася до декларування більш виражених політичних амбіцій, в тому числі організації мітингів та освітньої діяльності. Вони були також прагнули до розширення екстремістського світогляду в регіоні, який функціонував в якості основи транснаціонального співробітництва. З середини 1990-х років, це співробітництво були залучені Рух «Словацька Єдність» (наступник фашистської гвардії Глінки), Рух національної єдності (традиції моравського фашизму), і «Національне відродження Польщі».

До кінця дев'яностих років ця співпраця призвела до створення транснаціональної мережі Міжнародна Третя позиція (International Third Position) (ІТП), що вже бере участь в агітаційних заходах - особливо в Польщі. Крім того, початок нового століття ознаменувався створенням нової організації під назвою Європейський національний фронт, за участю Чехії, РНЄ з Польщі та Словацької національної єдності. Пізніше була створена Центральна та Східна Європейські Конференції організації [17, c. 13]. Крім субкультури скінхедів та пов'язаних з нею організацій, на початку дев'яностих, неформальні структури також формувалися, об'єднуючи антисемітські потоки переважно католицького середовища.

У сучасній Центральної Центрально-Східній Європі, ми спостерігаємо співпрацю правих екстремістських партій, а також участі політичних суб'єктів в глобальних праворадикальних організацій та мереж. Співпраця відбувається не в межах стабільної загальної структури, проте останні кілька років вона розвивається на відносно стабільній двосторонній та тристоронній основі. Щоб зрозуміти, акторів, що задіяні у цій співпраці, ми повинні взяти до уваги перехід правоекстремістської сцени Центральній та Східній Європі. У першій половині  2000-их, праворадикальна сцена була найбільш потужною в Польщі завдяки виборчому успіху консервативної католицької організації, Ліги польських родин. Тим не менш, в 2007 році золота ера польського правого екстремізму закінчилася [17].

У другій половині цього десятиліття, праві Угорщини домоглися домінування в результаті збільшення популярності Руху за кращу Угорщину (Йоббік), разом з успіхом цієї партії на виборах в Європейський парламент в 2009 році і в національний парламент через рік. У Словаччині, праве крило представлено Словацькою національною партією, яка була представлена в парламенті в 2006-2010 рр., але пробилася в парламент після виборів-2012. Крім СНП, праве крило в Словаччині представлене Народною партію - Наша Словаччина (LS-NS), яка тісно співпрацює з Словацькою Єдністю (SP). Також, Робітнича партія (Чехія) (DS) приступила до співпраці із Словацькою Єдністю (її перехід на рівень партійної політики був зупинений в 2006 році забороною, накладеною судом). Ця співпраця відкрила шлях для більш тісних контактів між DSSS і Народною партією - Наша Словаччина. У 2008 році члени Словацької єдності (SP) взяли участь у кількох мітингах, організованих DS в Чеській Республіці. CЄ (SP), у свою чергу, забезпечила участь представників на «Словацьких націоналістичних Олімпійських іграх» від Робітничої партії, Організації Нових Правих (Nuova Dreapta) з Румунії, і польської організації під назвою Фаланга. І DSSS і НП-НС відвідали мітинги один одного [17, c. 20].

Словацька Єдність протягом тривалого часу використовувала антиугорську риторику. Проте, в 2010 році відбулися зміни, коли вона увійшла до дружніх стосунків з невеликою угорською організацією «Угорський національний фронт» (АМН) і домоглася значних успіхів у подоланні традиційних розділових ліній. У 2010 році Словацький Єдність у співпраці з своїми угорськими колегами і сербською організацією «Nacionalni stroj», організувала похід проти шовінізму в Комарно (також за участю прихильників LS-NS (Народна партія - Наша Словаччина)).

Найпотужніша угорська правоекстремістська партія Йоббік залишається анти-словацькою в риториці, зосередившись на критиці державної політики та Словацької національної партії, яка в свою чергу використовує угорську карту. SNS в свою чергу, підтримує стосунки, зокрема, з Національною партією Чехії (особливо у співпраці молодіжних організацій). Відносини між правими групами чеських і словацьких екстремістів ускладнилися, коли Словацька національна партія (та розпущена Національна гвардія) і Йоббік (і його розпущені угорські гвардійці) провели зустріч в Братиславі у 2007 році.

Співпраця між Угорською гвардією та Чеською Національною гвардією характеризую особливий тип співпраці правих екстремістів в Східній і Центральній Європі в другій половині 2000-их, і є визначною саме для їх воєнізованих партійних структур. Обидві організації змоделювали свій імідж на основі фашистських формувань 1920-их, і 1940-их, але саме це і дає найбільш сильний пропагандистський ефект. У 2007 році Йоббік заснував Угорську Гвардію, яка стала прототипом для Національної гвардії Національної партії Чехії. Таким чином, ми є свідками транснаціональних та регіональних тенденцій  поглиблення співпраці між правими радикалами [17, c. 21]. Співпраця може бути характеризована наступним чином:

1. обмін інформацією і координація підходів у захисті національних інтересів, особливо у зв'язку із спробами переглянути підсумки Другої світової війни в Центральній Європі;
2. Зростання вимог реституції майна, втраченого колабораціоністськими режимами внаслідок поразки у війні [17, c. 22].

Усі без винятку праві радикали погодилися з необхідністю захисту загальних традиційних християнських цінностей, які знаходяться під постійною атакою ліберальних і соціалістичних сил, контролюючих ЄС. У майбутньому вони бачать проект загальноєвропейської національно-консервативної партії.

Щоб краще зрозуміти відповідні процеси на загальноєвропейському рівні та замученість до них Центральної та Східної Європи, ми повинні мати на увазі перше розширення на схід Європейського Союзу, а потім приєднання до нього Болгарії та Румунії в 2007. Це зробило можливим стати новими членами у правому русі європейського рівня а також можливість створення політичної фракції в Європарламенті для правих сил щойно приєднаних країн. Ці установи представляють інтерес також з точки зору фінансів для нових членів, на які вони мають право. Один недолік, а для прогресивних сил – козир, що створення партії на рівні ЄС часто призводить до ослаблення окремих партій всередині країни і в кінцевому підсумку розділяє європейську праву сцену взагалі [17, c. 22].