Оцінка ступеню загрози правого екстремізму в Центрально-східній Європі

З 1989 року не було ніякої іншої партії «яка прийшла з нізвідки і відстоює свій шлях з позиції партії середньої ланки с 15% (голосів)» [14]. Більше того, з'ясувалося, що Йоббік виник на політичній сцені не тільки як не маюча аналогів радикальна сила в угорській політиці, а й використовує відкрито расистську і антисемітську риторику як засіб вирішення низки питань, які раніше вважалися табу. Йоббік також досяг успіху у впливі на інші парламентські партії. Отже, потрібно з’ясувати причини успіхів новітніх угорських гортистів:

1. Сприйняття соціумом радикалізму. Передвиборчі опитування 2012 р. показують, що суспільство потребує політичної сили, яка відстоює правоекстремістські цінності. Типовими ознаками і відносинами сектору суспільства, що голосує за такої партії є забобони, ворожість по відношенню до системи і крайні праві цінності як загальне відчуття песимізму і страху за майбутнє. Серед людей старше 16 років, 34% є вороже налаштованими до системи, а також до угорської демократії, і взагалі відмовляються від ринкової економіки інститутів ЄС, в той час як 43% з них поділяють праві цінності. З початку економічної та фінансової кризи фактор страху та рівень незадоволеності виросли, що також йде на користь праворадикалів [3, c. 1].
2. Вплив фінансової кризи. За останні десять років рівень життя на сході Угорщини, з його населенням в три мільйони, впав ще більше за інші частини країни. Зростання ВВП є повільним, майже не вдалося підняти рівень зайнятості, тому безробіття стабільно залишається вище середнього рівня по країні. За останні десять років на сході Угорщини, з його населенням в три мільйони осіб, впав ще більше за решти частини країни. Звичайно глобальна економічна криза ще більше посилила існуюче до цього тривожне становище, забезпечуючи Йоббіку можливість звернутися до тих виборців, які найбільш гостро відчули на собі наслідки кризи. Зі збільшенням економічної невизначеності серед слабшої частини середнього класу, соціальні конфлікти і конкуренція за ресурси стали загострюватися, особливо між тими, хто проживає в районах з великою часткою циганського населення. Для великої частини суспільства надії, які покладалися на новий демократичний порядок не були виконані протягом останніх двадцяти років. Це породило заклики до антисистемної і антизаконодавчої політики, що є основною ознакою Йоббіка.
3. Занепад лівих. Глибокі зміни відбулися в партійній політиці Угорщини в період між 2006 і 2010 роками, коли спостерігався різкий спад в популярності соціал-демократичної УСП. Протягом чотирьох років рейтинги для тодішньої правлячої соціалістичної партії знизилися більш ніж наполовину, з 43 до 19,3% Частково це було пов'язано з тим, що, перебуваючи в уряді соціалісти проводили політику, діаметрально протилежну від своїх передвиборчих обіцянок і майже весь термін їх дії був відзначений заходами жорсткої економії і оголошеннями низки корупційних скандалів. УСП також ослаблена негативною громадською думкою про тодішнього прем'єр-міністра Ференца Дюрчані і його невдалі реформи. Розчарований політикою соціалістичного уряду і не отримавши відповіді від інших парламентських партій до їх соціально-політичних проблем, сектор електорату, найбільш постраждалий від заходів жорсткої економії звернувся до правих екстремістів [3, c. 2].
4. Зсув суспільства у право. Паралельно всіх цих подій, сильний зсув вправо можна спостерігати в ідеологічній самооцінці угорських виборців. У той час як в 1994 році тільки під п'ята частина угорців сповідувала консервативні цінності, до 2009 року ця частка зросла рівно на 50%, з них 24% навіть визначилися як надзвичайно консервативні праві. Розпад УСП і взагалі лівих в Угорщині, а також вищезгадана втрата популярності, що йому передувала, очевидно, зіграли свою роль у всьому цьому, не кажучи вже про успіх Фідес в роки побудови нової ідентичності для себе. Консервативні кола, консервативна преса і справді багато Фідес самі політики піддають виборців постійним потоком не тільки консервативними, але також часто набагато більш радикальними ідеологічними заявами та аргументами, які в кінцевому рахунку діють на користь Йоббік.

Коротко змалюємо ідеологічний і загальний політичний профіль Йоббіка на основі його передвиборчої програми 2010 року, а також, деякі з його основних документів, в тому числі Основна декларація та програма фонду Габора Бетлена. Ми відфільтрували з цих документів питання, які є найбільш характерними в політиці Йоббік. Неприкрита риторика правого екстремізму говорить сама за себе. Ми також розглянули позиції, прийняті парламентськими членами Йоббік та їх електоральної поведінки в якості важливих показників, котрі визначають їх погляди на світ. Ми визначили наступні дев'ять основних особливостей: антикомунізм, закон і порядок, «циганське питання», ворожість по відношенню до еліт, націоналізм, релігія, економічної політика, глобалізації та ЄС [18].

Також, потрібно визначити тип виборця, який підтримує угорський правий екстремізм. На основі виборчих показників, особливо на парламентських виборах 2010 року, ми можемо розглядати Йоббік як партію, яка домоглася успіху у створенні самої себе всередині суспільства. Партія, що користується такою широкою популярністю зазвичай орієнтована на широку соціальну коаліцію. Хоча і можна інтуїтивно припустити, що прихильники правих радикалів в основному належать до нижчих прошарків суспільства, дані говорять про інше у випадку з Угорщиною. Дохід, разом з освітою, наприклад, не має суттєвого впливу на симпатії до Йоббік. Насправді вона має високі рейтинги  серед виборців з середнім рівнем освіти і кваліфікованих робітників, підтримка котрих навіть піднялася через вплив кризи а також як результат соціальної невдоволеності.

Найбільш істотним фактором на підтримку Йоббіка є вік. Партія користується ступенем популярності набагато вище середнього серед людей у віці до тридцяти років. 30% виборців, які голосували вперше, обрали Йоббік. З іншого боку, якщо виборче право буде обмежене для пенсіонерів, партія матиме серйозні труднощі в досягненні 5-відсоткового порогу, необхідного для проходження в парламент [3, c. 6].

Після віку, найбільш помітним фактором є гендер, що характеризує тих хто обирає Йоббік. Рідко де в Європі зустрічається таке представництво чоловіків серед виборців, і тому, можливо, це не дивно, враховуючи, що більшість радикальних партій в Європі, як правило, є «чоловічими блоками».

Розподіл виборців Йоббіка в залежності від розміру громади показує, що партія є найпопулярнішою в малих і середніх містах, але користується малою підтримкою в містах з населенням ніж 50 000 жителів, а також малих містах і селах з населенням менше 5000 жителів; більше того, його підтримка є найслабшою у столиці - Будапешті. Крім того, розрив між опорними пунктами радикалів і їх «слабкими» регіонами збільшився [18].

Ну і на кінець, правляча Фідес з 2010 року своїми діями опосередковано визначає Йоббік як свого основного конкурента. Певні джерела стверджують, що діячі Фідес доклали зусиль для заборони бойового крила Йоббіку – Національної Гвардії [18]. Крім того, уряд В. Орбана завдає потужних ударів по правих екстремістах, впроваджуючи дещо змінені положення програми Йоббік:

1. Уряд Угорщини ввів спеціальний податок на телекомунікаційну галузь, постачальників енергії та роздрібні мережі. Ці сектори належать іноземним компаніям, як правило, транснаціональним корпораціям;
2. Фідес націоналізувала заощадження сплачені у приватні пенсійні фонди. На відміну від пропозиції Йоббік, перехід до державної системи не є обов'язковим;
3. Фідес відновила нагородження значками і повторний навчальний рік в системі освіти;
4. Посилання на Святу Корону було зроблено частиною Конституції: «Ми шануємо досягнення нашої історичної конституції і Святої Корони, які втілюють спадкоємність державного континуїтету Угорщини та єдність нації». Офіційна назва «Угорська Республіка» була змінена на «Угорщина». Відновлено лицарський орден, а по суті – статус дворянина. [14];
5. Згідно урядової ініціативи, учні, які відвідують державні навчальні заклади, отримують державне фінансування для поїздки в регіон сусідньої країни з угорським населенням. Підставою для цього є проект рішення, схвалений парламентом у жовтні 2012 р.
6. Посилання на християнство було також включене в конституцію: «Ми пишаємося тим, що наш король, Святий Іштван, заснувавший угорську державу тисячу років тому, зробив нашу батьківщину частиною християнської Європи. Ми визнаємо роль християнства як гаранта нації»;
7. У березні 2012 року партія влади запропонувала законопроект, який передбачає, що неможливо бути членом парламенту і обіймати посаду мера в той же час;
8. В кінці травня 2010 року парламент оголосив день підписання Тріанонського договору Днем національної єдності.;
9. Політика уряду Орбана щодо ЄС, як правило, характеризується готовністю брати участь у конфліктах і пріоритетність національних інтересів перед інтересами ЄС. В урядових наказах часто міститься критика інститутів Європейського Союзу, а антиєвропейська риторика прем'єр-міністра стала більш радикальною [3, c. 9].

Проте використовуючи положення правих екстремістів для збереження своєї влади, Фідес забуває, що надмірна консервація та захоплення правим радикалізмом можуть призвести до непередбачуваних, а можливо, і жахливих наслідків.

2.2 Праві радикали в румунському суспільстві.

На відміну від недавнього минулого країни, присутність радикальних правих груп в електоральній конкуренції сучасної Румунії є низькою. Політичний успіх таких партій на майбутніх парламентських виборах є маловірогідним, оскільки соціал-демократи посилюють свої позиції. Це демонструє відмінності від поточної тенденції в інших Європейських країнах, але разом з тим, присутній потенціал для зростання екстремізму в Румунії, якщо поєднати румунську ситуацію із ситуацією в Європі.

Як підкреслює вже згадуваний румунський фахівець Раду Чінпоєш, расизм, дискримінація та нетерпимість присутні в румунському суспільстві [6, c. 1]. Широке поширення має повсякденна нетерпимість («casual intolerance») [6, c. 3], тому расистські або дискримінаційні заяви часто залишаються безкарними.

Декілька провідних членів крайніх правих партій в останні роки знайшли притулок в інших політичних силах. Ці випадки партійної міграції навряд чи дозволять повірити, що крайні погляди з боку деяких з цих колишніх лідерів правого екстремізму не знайшли підтримки у політичних партіях, де вони працюють на даний момент. Можна припустити, що деяким з цих осіб вдалося згуртувати електоральну підтримку насправді через їхні початкові погляди, а не всупереч їм.

Отже, після катастрофи соціалізму, динаміка правого екстремізму в Румунії має досить своєрідний малюнок. Взагалі, дослідники дивуються явищу масового зростання націоналізму у Центрально-Східній Європі відразу після демонтажу соціалізму. Румунія не є винятком, але це займає особливу позицію, тому що правий екстремізм з'явився тут вже будучи поширеним і стійким. Дві особливості цього явища дають досить чітке пояснення. Однією з них є розгортання соціалістичним режимом націоналізму розглядаючи його як засіб зміцнення і легітимації влади; друга – це насильницький характер подій грудня 1989 року і вакуум влади, що виник після падіння режиму. Обидві вони допомогли створити благодатний ґрунт для правого екстремізму, а в більш широкому сенсі були відповідальні за повільний (порівняно з іншими країнами Центральної та Східної Європи) перехід до постсоціалістичного ладу [18].

Витіснення та зменшення впливу правих екстремістів обнадіює в порівнянні з загальноєвропейською тенденцією. Тим не менш, нові праворадикальні політичні групи вже з’явилися і мають намір взяти участь у виборах. Агресивний націоналізм, ревізіонізм і нетерпимість по відношенню до різних груп, включаючи ромів, етнічних угорців і сексуальних меншин, як і раніше проявляються за межами виборчої політики в інституціоналізованих і неінституціоналізованих формах. Крім того, те, що Р. Чінпоєш називає повсякденною нетерпимістю («casual intolerance») або ж побутовим націоналізмом [3] є широко поширеним у суспільних та особистих висловленнях громадян. Далеко не просте і однорідне, це явище широко поширене і сприяє збереженню і зміцненню расизму та нетерпимості в румунському суспільстві. Таким чином, необхідне більш детальне дослідження для того, щоб встановити точну картину крайнього правого екстремізму в Румунії.

Незважаючи на відсутність представництва в парламенті, спектр правоекстремістських груп та організацій в Румунії широкий та різноманітний. До першої категорії належать три актори: Велика Румунія (Partidul România Mare), Національна селянська партія – християнські демократи (Partidul Național Țărănesc Creștin Democrat) і партія «Все для країни» (TPŢ). Ці партії заслуговують детального розгляду у зв'язку з їх попереднім виборчим успіхом (ВР); через шлях, яким вони формували політику партії (ХД); або через характер і значущість їх дискурсу (ТПЦ).

Серед груп, які беруть участі у виборчій політиці варто відзначити групу Нових правих (ND) [6, c. 4] через її явне використання спадщини Залізної гвардії (в цьому відношенні вона конкурує безпосередньо з партією ТПЦ), ефективне поширення своїх ідей через Інтернет (і під час різних публічних виступів) і її амбіції (ще не зрозумілі) для участі у виборах. Румунська Православна Церква (Biserica Ortodoxă Română) - це також установа, де традиційно поєднується нативізм з авторитарними тенденціями і яка постійно бере участь в суспільному і політичному житті, використовуючи свою величезну значимість та вплив.

На кінець, якщо ми подивимося на крайні праві субкультури, то робиться висновок, що немає жодної групи типу скінхедів, яка б діяла в Румунії. Випадки футбольного хуліганства, де фанатські групи вивішують расистські банери або оспівують расистські гасла (в основному, ворожі до ромів) все ще мають місце, але не в організованому порядку. Ці випадки є частиною повсякденної нетерпимості - явища, згадуваного раніше [6].

1. Велика Румунія (Partidul România Mare). Корнеліу Вадім Тудор та Євген Барбу, два колишніх підлабузники режиму Чаушеску, заснували ВР рік після того, як почали видавати щотижневу публікацію з тим же ім'ям. Під керівництвом Тудора, успішність партії неухильно зростала, досягнувши піку у 2000 році, коли після виборів вона стала найбільшою опозиційною силою. Поєднання невдалої спроби Тудора приховати антисемітизм (що, безсумнівно віддалило деяких основних прихильників), внутрішню боротьбу, масові дезертирства, а також перебудова політичного ландшафту в Румунії, який генерував виклик Тудора, за яким на перше місце висувалася справедлива критика корупції, призвели до занепаду ВР від 2004 року. З тих пір, партія не змогла вибороти будь-які місця в парламенті.

ВР описує себе як «лівоцентристська, але з національної напрямом» (Statutul PRM). Тим не менш, «національна доктрина», викладена в офіційному виданні підкреслює, що ВР прославляє своїх націоналістичних попередників і стверджує, що представляти свої націоналістичні цілі (Doctrina PRM). Це, разом з реваншизмом, авторитарна організаційна ієрархія та її агресивні промови, спрямовані на представників етнічних меншин (етнічних угорців, циган і євреїв) і сексуальних меншин. Іншими особливостями ідеології ПРМ є міф про винятковість румунської нації (тому висувається вимога виходу з ЄС і НАТО), а також остаточне поєднання Православної Церкви з державою.