Боспорське царство: характерні риси і особливості розвитку

     Вражають  образи боспорських жінок на надгробних плитах і поетичні епітафії, складені на згадку про їх. Відчувається повага й любов до матерів, дружинам, сестрам. От деякі рядки: «Під цією плитою... лежить Эмміда... яка прийняла останні почесті від сина Енея. Так нехай направлять йому боги солодкі дарунки за повагу до батьків»; «Перш ніж умерти, я спочиваю тут на різьбленій стелі заради своєї дружини Клеопатри, краса якої неповторна. У своїй дружині, виняткової ; господарці будинку, я мав одну з муз-піерид. От чому дружині своєї поставив цю стелу Зил... молодий чоловік»; «Мене, Хресту, дівчину на видання, заздрий Аід відібрав від чотирьох моїх братів і від батька, що, сприйнявши мене, крихітку, після смерті матері, надії свої вилив у полум'я й попіл»! «Клеопатра, дочка Меніска, прощай. Громадянку Амиса (місто на південному узбережжі Понта, звідки Клеопатра прибула в Пантікапея. - авт.), блискучу Клеопатру, віфінську Пенелопу по своїй чесноті ( Вифі-Нія - область у Малій Азії; покійна рівняється із дружиною Одісея (Пенелопою. - авт.), викрав сумний Аід, а чисте тіло дівчини приховано під вічною стелою. Її ніжний вигляд приховує могила, але нетлінний дух її пере буває в безсмертному світлі».

     Зображення  на стелах свідчать про високий рівень їхніх майстрів, які намагалися передати найрізноманітніші життєві ситуації: побутовий жанр представлений сімейними й вуличними сценами, батальний жанр - образами воїнів, вершників, сценами боїв. Скульптори прагнули передати зовнішній вигляд зображених на стелах чоловіків, жінок, дітей, включали в задумані ними сюжети зображення тварин, домашній інтер'єр.

     На  сценах міських театрів ставилися  п'єси афінських драматургів, у  першу чергу ті, сюжети яких були пов'язані із північнопонтійською тематикою, наприклад, «Скіфи» Софокла або «Іфігенія в Тавриді» Євріпіда. З роботі Полнена відомо, що боспорці слухали у своєму театрі гру Арістоніка - прославленого музиканта (кифареда) з міста Олінфа. На Боспорі поки не знайдені залишки театрів, які, звичайно ж, були в найбільш значних містах (у Пантікапеі театр, можливо, перебував поблизу від храму Диониса), але збереглися глиняні скульптурки акторів, театральні маски, театральне крісло. Боспорський учитель Ісілл брав участь у щорічних музичних змаганнях на святі Сотерії (Сотер - «рятівник», так називали богів-рятівників). З Епідавра (Південна Греція) - прославленого центра культу бога лікування Асклепія - походить напис: це складений Ісіллом пеан (пісня, що виконувалася в супроводі кіфари), присвячений Аполлонові і його синові Асклепію.

     Греки піклувалися про розвиток эстетичних смаків. Музика супроводжувала людину з раннього дитинства до глибокої старості, облагороджуючи його душу й задаючи життєвий ритм. Під звуки струнних, ударних і духових інструментів проходили всі святкові церемонії, театральна гра, спортивні заняття. Музикантам і поетам захищали музи, що нерідко згадувалися на боспорських надгробках. Граючих на музичних інструментах, що танцюють людей можна бачити на писаних вазах, у великому числі виявлених при розкопках на Боспорі; збереглися й самі музичні інструменти (наприклад, ліра з Пантікапея, флейта з Кітея). 
Велика увага приділялася освіті громадян. У містах були школи різних щаблів, частки, а з елліністичного часу й державні. Глиняні й кістяні дитячі іграшки, гральні костячи, металеві й кістяні стилі, якими писали на вощених табличках, учнівські записи на черепках глиняних посудин (іноді зроблені з помилками) - - не рідкість серед археологічних знахідок на Боспорі. Завдяки написам нам відомі імена деяких шкільних наставників (наприклад, Фарнака, в епітафії на надгробній стелі якого сказане, що цей парубок був учителем гімнастики й що «на очах у всіх гимнасій оплакує його німими слізьми»). Поважною вважалася посада керівника гимнасії - гимнасіарха, на неї звичайно обиралися люди шановні й гідні. Гімнасіархи піклувалися не тільки про навчання (читанні й письменності, арифметиці, музиці, малюванні) і вихованні, але й про організацію спортивних змагань - агонів.

     Спортивна підготовка хлопчиків і юнаків включала боротьбу, стрибки, метання диска, дротика. У виявленому на північному схилі гори Мітрідат у Керчі склепі кінця IV ст. до н.е. збережений розпис: на цвяхах розважені предмети похоронного начиння — різноманітні пов'язки (тенії), лаврові вінки (такими нагороджували за перемогу в змаганнях), посудини для масел (їм натирали тіло, готуючись до спортивних вправ), стрігіль (шкребок, за допомогою якого зіскрібали прилиплі до тіла масло й пісок). Серед знахідок у склепі — глиняні посудини для масел і два залізних стригалі. Все говорить про те, що хтось із похованих тут був молодий і всерйоз займався спортом. У Пантікапею й деяких інших містах виявлені фрагменти панафінейських амфор, привезених на далеку еллінську периферію переможцями в агонах, що супроводжували головне свято афінян — Панафінеї. Амфори наповнювалися маслиновою олією і підносили переможцям як приз поряд з вінком з «священної» оливи. Чисте повітря, гарна питна вода, здорова їжа, купання в морі, заняття фізкультурою - все це позитивно позначалося на здоров'ї людей. Проте без медичної допомоги не обходилися, адже доводилося часто воювати й лікувати рани, звичайними були інфекційні захворювання. Уповали на допомогу богів і із проханням про здоров'я зверталися до Аполлона Лікареві, Асклепію, Гігіеї. При храмах Асклепія служили храмові лікарі й улаштовувалися своєрідні лікарні. Аполлона й Асклепія боспорці часом шанували разом. Збереглося граффіто на чорно-лаковому блюдці з Пантікапея: «Аполлонові й Асклепію». Страбон (посилаючись на Эратосфена - грецького вченого III ст. до н.е.) повідомив про існування храму Асклепія в Пантікапею, розповівши про бронзову посудину, що лопнула від морозу, що хранились у цьому храмі. Інше, заміське святилище бога лікування розташовувалося в ніс. Аджімушкай, там, де перебувало цілюще джерело. Цьому святилищу могла належати виявлена на північному схилі Темір-Гори, у сел. Партизани, мармурова плита з написом II в. від Р.Х.: «Богові Асклепію, Рятівникові й благодійникові, поставив цей стіл (жертовник. - авт.) Стратодем, син Менестрата». Чимало було й світських лікарів. Збереглися медичні інструменти, що свідчать про досить високий рівень розвитку медичної практики на Боспорі.

     Тісні економічні й культурні зв'язки з  багатьма еллінськими центрами дозволяли жителям окраїн спілкуватися з людьми, слухати їхньої мови, розмовляти, сперечатися. Серед жителів Боспору були люди, що особисто знали таких видатних афінських ораторів і політичних діячів IV ст. до н.е., як Ісократ і Демосфен. Знайомитися з новими напрямками в духовному житті Еллади можна було також завдяки читанню книг, що надходили звідти.

     Посилився вплив грецької культури на варварів, а варварська культура стала проникати в еллінське середовище. 
 
 

РОЗДІЛ 3. ЗАНЕПАД БОСПОРСЬКОГО ЦАРСТВА

     Правляча  верхівка шукала вихід із кризи й захисту від варварської загрози. Правитель Понтійского царства (що на південному узбережжі Чорного моря), захисник сусіднього Херсонеса Мітрідат VI Евпатор - вселяв їй повагу й надію на майбутнє. Виявивши відсутність опори й у безвихідному положенні останній зі Спартокідів - Перісад V - примушений був відректися від престолу й в 109/8 р. до н.е. передати владу Мітрідату, що володіли великими територіями в Південному та Східному Причорномор'ї ставши небезпечним ворогом Риму. Про ці події оповідають Страбон і херсонеський декрет на честь мітрідатського полководця Діофанта. Останній двічі побував на Боспорі й улаштував, за словами автора декрету, «тамтешні справи прекрасно й вигідно для царя Мітрідата». Передача влади понтійському царю викликала занепокоєння скіфів на європейській стороні Боспору. Повстанці вбили Перісада й проголосили свого ватажка - Савмака - царем, захопили Пантікапея, Феодосію. Діофант втік на кораблі, присланому з Херсонеса, і приступив до підготовки походу на Боспор. У його розпорядженні були сухопутна армія й флот. Він очистив від заколотників Пантікапей і Феодосію, винуватців бунту покарав, а Савмака відправив до Мітрідату для страти. Придушення повстання виявилося справою нелегким» зажадало значних сил і часу (весь 107 р.).

     Недостаток джерел не дозволяє сказати що-небудь певне про походження й соціальну приналежність Савмака, а також про характер самого виступу. Дослідники бачать у Савмаці й спадкоємця престолу, і придворного раба, і, що більш імовірно, знатного скіфа. Описані в декреті події прийнято вважати двірським переворотом, зробленим вузьким колом змовників зі скіфської аристократії, епізодом у боротьбі за престол. Савмак мав намір залучити на свою сторону й використовувати в боротьбі різні верстви населення, у тому числі незадоволене пригноблене населення Керченського півострова.

     Боспор  стає частиною держави Мітрідата (ідея всепонтійського єдності, що зародилася в часи Евмела, втілилася в життя при Мітрідаті VI), що не сповільнив використовування економічних та військових ресурсів міст Північного Причорномор'я у своїй боротьбі з Римом, у якого бажав відняти всі землі в Малій Азії (у трьох війнах 89 – 63 р., що проходили зі змінним успіхом, Рим відстояв свої володіння). Як стверджував Страбон, данина північночорноморських міст на користь Понта обчислювалася 180 тис. медимнами хліба (1 медимн = 51,84 л) і 200 талантами срібла (1 талант 26,2 кг). Мітрідат надав право автономного випуску грошей Пантікапею, Фанагорії й Горгиппії, щоправда, під контролем у своїй адміністрації й з орієнтацією на монетну справу Понта. 
Своє відношення до нової влади боспорці продемонстрували в 80-х рр. I ст. до н.е., коли відійшли від Мітрідата й не відразу були їм придушені; правління над Боспором цар передав своєму синові Махару. Із цього часу припинився випуск автономної монети, а Мітрідат відмовився від ролі заступника еллінських полісів. Махар залишався на Боспорі довго - з 80/79 по 65 р. Однак він не виправдав батьківської довіри і в підсумку прийняв сторону Рима.

     В 60-х рр. Мітрідат прибув на Боспор, розправився зі зрадником і постарався перетворити його в плацдарм для підготовки до нової війни з римлянами. Величезні побори з населення для утримання армії, будівництво флоту й кріпосних споруджень, опора на північночорноморські племена, вербування у військо рабів, а потім і морська блокада римським флотом, виснажили Боспор і викликали невдоволення його жителів. До цього додалося стихійне лихо - руйнівний землетрус 63 р. У новому антиМітрідатівському повстанні, за повідомленням грецького історика Аппіана, взяли участь Феодосія, Німфей, Фанагорія, Херсонес, потім воно поширилося на царську армію. Останні свої дні Мітрідат провів у Пантікапею, тут він і загинув в 63 р., ховаючись у царському палаці на акрополі від бунтарів-солдат, що проголосили царем його сина Фарнака.

     Римляни вручили владу над Боспором Фарнаку, але той, подібно батькові, намірився розширити свої володіння за рахунок Рима й знову об'єднати всі Причорнмор’я. Як намісник Боспору він залишає свого помічника Асандра, що, однак, захоплює в нього престол і з 49/8 р. править одноосібно, прийнявши титул архонта й одружившись на дочці Фарнака Дінамії. Фарнак зазнає поразки від римлян, а Асандр одержує визнання першого римського імператора Августа. З кін. 45/4 по 21/20 р. до н.е. він править на Боспорі вже як цар (на початку правління він прийняв титул архонта й розглядався римським диктатором Юлієм Цезарем як узурпатор). Боспор зберіг свої території й навіть поширив свій вплив на Херсонес.

     Новий правитель зміцнює військові  сили держави, успішно бореться з морськими піратами, демонструючи міць свого флоту. Він відновлює зруйноване й будує нове. Особливо турбувала царя безпека державних кордонів: занадто багато було ворогів, готових у будь-який момент напасти на усе ще слабкий Боспор. І Асандр «побудував на перешийку Херсонеса (тобто Кримського півострова), поблизу від Меотіди (Азовського моря), стіну довжиною 360 стадіїв (64 - 65 км) і спорудив на кожній стадій по 10 веж», - повідомляє Страбон. Найбільш зручним місцем для будівлі оборонної стіни є Акмонайський перешийок, що розділяє Крим на дві нерівні частини й, якщо дивитися на карту, що візуально відокремлює Керченський півострів від іншого Криму.

     Стіна на Акмонаї здалася Асандру недостатньо надійною, тому що варвари, що жили на західних рубежах держави, проявляли агресивність, а пірати становили загрозу мореплавцям, за віддаленим Херсонесом потрібний був догляд, так що міцність на узбережжя Південного Криму виявилася б до речі. Далеко на заході, в 60 км від Теодозії (біля Кутлакскої бухти), по розпорядженню царя зводиться фортеця (Афінеон) для розміщення в ній гарнізону.

     Цар вводить багато нових посад, у тому числі намісників областей, міст. Контроль за містами стає найважливішою частиною його внутрішньої політики, тому що без міської економіки — ремесла, торгівлі — нема чого було й думати про відродження царства. 
Після смерті Асандра почалися чвари на престолі. З 17 р. Дінамія править одноосібно, але недовго. Скрибоній - чи то авантюрист, чи то римський ставленик - видає себе за онука Митрідата VI і, заявивши, що він одержав боспорський трон від Августа, одружується на вдові Динамії та формально править разом з нею. Фактично ж влада перебуває в її руках, тому що боспорці не визнали самозванця, а Август і його найближчий помічник Агріппа були ним украй незадоволені. У Динамії ж вони бачили свою опору, і вона відповідала їм взаємністю (у написах називала себе «товаришем римлян», ймовірно, перейменувала дві столиці царства Пантікапей і Фанагорію - у Кесарію й Агриппію).

     Римляни направляють на Боспор понтійського правителя Полемона I, щоб розправитися зі Скрибониєм і об'єднати Понтійське царство й Боспор під владою відданого їм правителя. Той прибуває на Боспор в 14 р. і довідується, що Скрибонія вбили боспорці. За рішенням Августа Динамія, законна спадкоємиця престолу й розмінна карта в руках римських політиків, виходить заміж за Полемона. На жаль, шлюб виявився невдалим і недовгим. В 12 р. Полемон одружується на Піфодоріді, внучці відомого державного діяча Рима Марка Антонія, і править уже з нею. Динамія відбуває в східну частину царства й очолює опозицію проти Полемона. Останній гине в боротьбі з аспургіанами. Деякі дослідники думають, що Дінамія правила одноосібно в другий раз в 9/8 р. до н.е. - 8 р. від н.е. Престол успадковував Аспург, якого звичайно вважають сином Асандра й Дінамії, але точно це невідомо.