Боспорське царство: характерні риси і особливості розвитку

     На  общинних і племінних землях зберігалися старі поселення аборигенів. Не всі варварські селища беззастережно належали Боспору, чимало їх перебувало за межами царства, насамперед, за межами спорудженого в цей час Узунларського валу, що простягнувся від Казантипскої затоки до Узунларського озера й майже навпіл разділили Керченський півострів (за винятком великої області в районі Феодосії, що входила до складу царства). Тут жили хлібороби, що підкорялися скіфським царям, і кочівники. Їхні відносини з Боспором базувалися на якихось договірних початках.

     Частина сільської території держави  становила розростаючий в порівнянні з більше раннім часом хор міст, розділений на ділянки громадян різного статку (подекуди збереглися сліди розмежування). Ці землі - поля й виноградники - оброблялися працею хазяїв і членів їхніх родин або спільною працею хазяїв, найманих робітників і рабів. Тут переважали садиби. У містах і поселеннях виявлено більше сотні різних по конструкції виноробів IV в. до н.е. - VI в. від Р.Х. Одним з найулюбленіших богів у греків був Діонис- заступник виноградарів і виноробів; його представляли організатором гучних застіль і пригод в оточенні своїх супутників - покритих вовною, бородатих, рогатих, з копитами й хвостами сатирів, силенов, Пана. На честь Диониса влаштовувалися веселі свята - Дионисии. Широкий розвиток виноградарства й виноробства, особливо на кримській території царства, - характерна риса боспорської економіки елліністичного часу.

В III - I ст. до н.е спостерігається переорієнтація деяких галузей сільського господарства-зменшується роль хліборобства, зростає значення виноградарства й скотарства; процвітають виноробство й рибний промисел; як і раніше на високому рівні тримається ремісниче виробництво й ростуть міста; істотні зміни відбуваються в сфері торгівлі - місце одних комерційних партнерів займають інші, змінюються статті експорту. І все-таки в цілому можна відзначити погіршення економічного становища.

     Всі придатні для обробки землі до цього часу вже були освоєні, а  приплив зерна з варварської  периферії скоротився. З кінця IV/початку III по другу половину I ст. до н.е. тривав посушливий період, посуха супроводжувалася зміною ландшафту й скороченням сільськогосподарської округи грецьких держав, у тому числі Боспору. Зникають неукріплені сільські поселення й ізольовані садиби. Укріплені поселення й садиби з'являються в другій половині III - початку II ст. поблизу морського узбережжя, у місцях, зручних для оборони й рибного промислу, але є вони й у внутрішніх районах європейського й азіатського Боспору. Укріплені садиби були господарськими комплексами з великими земельними ділянками й значним числом працівників. Можна, таким чином, говорити про концентрацію власності в руках знаті й обезземелюванні дрібних власників (вільних селян) на міський хорі й на царських землях. Сільські жителі, що розорилися, серед яких було багато вихідців з місцевих племен, частково йшли в місто, але в більшості випадків працювали у великих господарствах, поповнюючи контингент напіввільного й рабського населення .

2.5 Ремесло і торгівля.

       Розквіт сільського господарства супроводжувався високим рівнем розвитку ремесла й торгівлі, ростом міст. Виявлені під час археологічних розкопок предмети із заліза, міді, бронзи, дорогоцінних металів, залишки виробництва свідчать про серйозні досягнення в металообробці. Особливо вражають здобутки торевтів і ювелірів. Чимало зроблених у боспорських містах речей чудової якості збереглося в скіфських курганах. Це золоті, срібні й ілектрові посудини, пластинки й бляшки для прикраси одягу й кінської збруї, зброя, підвіски, браслети, гривні, персні, багато прикрашені зображеннями звірів і сценами з життя скіфів, виготовлені спеціально за замовленням скіфської знаті.

     Об'ємними були роботи з дерева, пов'язані з будівельною й корабельною справою, про що дають свідчення залишки дерева, пази, ямки, залізні скоби, гаки, цвяхи усередині кам'яних споруджень (будинків, колодязів, оборонних стін, поховань), зображення й залишки древніх кораблів (думають, що наприкінці IV — першій половині III в. боспорі кий флот складався з 40 кораблів різного класу й призначення). Відкриті розкопками житлові будинки й господарські будівлі, палаци, храми, похоронні спорудження, колодязі, оборонні й підпірні стіни свідчать про досягнення найвищого для Боспору рівня будівельної справи. Столяри виготовляли все можливе начиння, візки, меблі, саркофаги; свої вироби прикрашали різьбленням, розписом, інкрустацією. Глина йшла на виготовлення будівельних матеріалів, кухонного і їдальнього посуду, тари для зберігання й транспортування рідких і сипучих продуктів, пряселець і гирьок для ткацьких верстатів, рибальських грузил, статуеток. Гончарне виробництво існувало як у містах, так і в сільській місцевості. Поряд з невеликими майстернями були великі майстерні-ергастерії, у яких використовувалася рабська праця.

     З інших ремесел потрібно назвати прядильно-ткацьке, шкіряне, косторізне.

Продукція сільського господарства й ремесел  забезпечувала потреби внутрішнього й зовнішнього ринку.

     Розвивалася торгівля між містами, з одного боку, між містами й сільськими поселеннями - з іншої. За посередництвом великих центрів у малі міста й віддалені від узбережжя населені пункти попадали імпортні вироби. Великі міста мали упоряджені гавані й суднобудівні верфі. Головними торговельними контрагентами місцевих купців залишалися міста західного узбережжя Малої Азії й Егейських островів, особливо Фасос, Хиос. Боспор був зв'язаний також із центрами Південного Причорномор'я (Гераклеей, Синопой, Амастрией), Східного Понта, Херсонесом, Ольвією. В IV ст. афінський імпорт домінував на Боспорі, а Боспор, у свою чергу, постачав продовольством Афіни, які вели боротьбу зі своїми комерційними конкурентами за контроль над торговельним шляхом у Чорне море. Між Афінами й Боспором був договір про надання права безмитного вивозу хліба (звичайне мито - 3,3 %), першочергового навантаження судів і інших привілеїв. Існували також політичні зв'язки, можливо, був укладений договір, що передбачав взаємну видачу злочинців або підозрюваних, судові розгляди у зв'язку зі спірними справами, що виникали між жителями Афінської й Боспорської держав. Взагалі зовнішня політика Спартокідів була спрямована на зміцнення позицій і авторитету Боспору на міжнародній арені. Афіни сприяли розширенню торговельних зв'язків своїх численних союзників у Греції з боспорськими містами.

     Боспорці відправляли в Елладу дорогі сорти риби, вовну, шкіру, рабів, але головною статтею експорту залишалося зерно. Це ясно з написів і повідомлень античних авторів: Геродот і Фукідід говорять про доставку понтійского хліба в Пелопоннес на острови Эгі-Ну й Лесбос; Демосфен - про їжу придатну до вивозу в Афіни 16 380 т хліба; Ісократ про прибуття в Афіни боспорця на двох завантажених хлібом кораблях; Страбон - про посилку Левконом I афінянам 86 тис т хліба. На Боспорі постійно жили або часто його відвідували афінські купці, їхні агенти, в Афінах нікого не дивувало присутність багатьох боспорців, що прибували туди по різних справах і подовгу там залишалися. (Створюється враження, що шлях з Егейського моря в Чорне вже давно перестав здаватися грекам занадто довгим, складним і небезпечним. Таке відношення до далекого Північного Понту пішло в минуле й збереглося лише в міфах про чудовиськ, страховиськ, дивовижних людей.) Припускають, що в IV ст. при задовільному врожаї Боспор міг вивозити не менш 32 - 48 тис. т зерна. На Боспор вивозилися оливокова олія, вино, кераміка високої якості, теракотові статуетки, вироби з металів і мармуру, предмети ювелірного ремесла.

     Племена Північного й Східного Причорномор'я  поставляли значну частину хліба, що вивозиться з Боспору, продуктів  рибальства, скотарства, рабів, замість  одержували олію, вино, вироби ремісників Боспору й грецького світу (імпортна продукція добре представлена у варварських поселеннях і могильниках). Це був натуральний обмін. Ha території ж самого Боспорського царства ходили металеві гроші, вони використовувалися й у торгівлі з Елладою. Протягом V - IV ст. монету чеканить Пантікапей, з останньої чверті V ст. періодично й інші міста - Мирмекій, Німфей, Феодосія, Фанагорія. Пантикапейські гроші ходили на території всього держави.

     В III - I ст. до н.е збільшилася кількість ремісничих майстерень і виробів їхніх майстрів. Не знизився рівень металлообробки і ювелірної справи, деревообробки й кам’янообробно-будівельного ремесла, значних масштабів і високого по тим міркам досконалості досягло кораблебудування.

Серед ремесел важливе місце належало гончарному. Особливо вражають масштаби черепичного виробництва. Черепицю таврували — звідси відомо про існування царських, що належали місту, і часток ергастеріїв. Збільшилася кількість і покращилася якість гончарних виробів, багатшим став їхній асортимент. У Пантікапеї, Фанагорії, інших містах відкриті майстерні коропластів. 
Серйозні зміни відбулися в сфері комерції й товарно-грошових відносин. З ринком більше були пов'язані великі садиби. Споживча здатність рядових жителів, очевидно, скоротилася. Зменшився вивіз хліба в Елладу. Уже із другої половини III в. помітно скоротився товарообмін з Афінами (результат втрати ними контролю над Чорноморськими протоками й погіршення їх ~ кономического й політичного оложения; можливо, позначилася ще й конкуренція єгипетського хліба). Більш помітною стає роль південнопонтійских міст, Візантії, островів Коса, Самоса, Делоса, малоазійського Пергама, Єгипту. Особливо рясно представлена керамічна тара Родосу, Сінопи, Гераклеї. У європейській частині Боспору головними торговими центрами залишалися Пантікапей і Феодосія.

2.6 Наука й культура Боспорського царства

     В IV – II ст. до н.е. Боспор переживав культурний підйом. 
Жителі міст і селищ царства поклонялися всім численним грецьким богам (старшим і молодшим, головним і другорядним) і навіть деяким східним. Але найбільшою популярністю традиційно користувалися вже відомі нам культи, пов'язані з родючістю й землеробством; вони були співзвучні й релігійні подання сусідніх варварів. Як і раніше був у пошані Аполлон, під егідою храму якого відбулося об'єднання міст Керченської протоки; жерцями Аполлона Лікаря ставали видатні люди в державі, включаючи членів царської родини» Храми цього бога були не тільки в Пантікапеї, але й у Фанагорії, Гермонассі, можливо, у Феодосії й деяких інших містах. З олімпійських божеств Спартокіди виділяли Діоніса; його храм міг перебувати на південній стороні гори Мітрідат. Здавна поклонялися могутній Афродіті Уранії (Небесної); її святилища відомі в Пантікапеї, Німфеї, у всіх великих містах азіатської частини царства - у Фанагорії, Гермонасі, Горгіппії, Кепах. Культ Афродіти Уранії Апатури був пов'язаний із царською династією, богиня вважалася подателькою влади й покровителькою правителів. Близькість моря, широкий розвиток мореплавання й торгівлі, любов до подорожей забезпечили популярність таких богів, як Посейдон і Гермес. Свій родовід Спартокіди зводили до Посейдону й Геракла. Пам'ятали й про всіх інших богів: різноманітні по характеру джерела донесли до нас імена Зевса й Гери, Афіни й Ніки, Артеміди, Гефеста, Ареса, Аїда, Асклепія його дочки Гігієн, Кібели, Ахілла, інших божеств і героїв.

     Всі разом боги і їхні супутники повинні  були почути заклик потребуючих в заступництві захисту людей. От чому колоністи і їхні нащадки зводили на честь богів найкрасивіші й дорогі суспільні оточення - храми, їм також присвячували вівтарі, написи, їхні образи запам'ятовували в камені, глині, металі, малювали на стінах гробниць, вазах, оточували себе цими зображеннями й почувало себе захищеними.

     Різнобічними  стали культурні запити жителів  Боспорської держави. У містах жили люди інтелігентних професій - інженери, зодчі й будівельники, землеміри, юристи вчителі, лікарі, творили скульптори, живописці, майстри по художній обробці металу, каменю, кості. Боспорців цікавили філософія й історія, поезія й театр, образотворче мистецтво й спорт. Люди багаті знатні прагнули відправити синів на навчання у відомі культурні центри. З роботи «Трапезитик» афінського оратора Ісократа ми довідаємося про молодого боспорського аристократа (сина видатного політичного діяча й купця Сопея), що прибутки в Афіни з бажання побачити найкраще з міст (одночасно батько довірив синові більшу суму грошей і два кораблі із хлібом для продажу в Афінах для того, щоб той здобував досвід у комерційних справах) і, можливо, що стали учнем самого Ісократа.

В IV - III ст. до н.е. жили й пропагували свої навчання перші відомі нам професійні боспорські філософи. Дифил значився серед слухачів Стильтона представником мегарської школи філософів, а після й сам проповідував навчання цієї школи на батьківщині й в інших місцях. Популяризатором філософських навчань був Смикр, у написі на надгробку якого говориться, що він «великий був довірою, що вселяє до себе,»» що в нього «справедливість впроваджена була в розумі природою від народження», що «його виховали музи, а він учив на розпуттях доріг і дав співгромадянам найкращий напрям думок» (подібно великому афінському мислителеві Сократові, наш філософ ділився своїми думками в тих місцях, де звичайно збиралося багато людей). Філософ Сфер одержав свого роду вищу освіту в афінській школі стоіків, слухав засновника школи Зенона і його послідовника Клеанфа; він став автором багатьох книг на різноманітні теми, на жаль, до нас не дійшли.

     Перший  з відомих нам у Північному Причорномор'ї праць на історичну тему був створений у Пантікапеї на рубежі IV - III або на початку III ст. Ім'я автора невідоме. Прийнято вважати, що через самосського історика Дуриса матеріали з його праці потрапили в «Історичну бібліотеку» Діодора Сицилійського, «Стратегеми» Полнена й праці інших античних письменників.

Інтерес до філософії, риториці, історії не вгасав і надалі.

Боспорці знали й любили грецьку літературу, але серед них були й свої письменники, про що свідчать поетичні а присвяти богам і віршовані надгробні написи, по більше частини походили з Пантікапея. Ці вірші сумного змісту, у них оплакується смерть загиблих у боях юнаків чоловіків, всіма шановних політичних і суспільних діячів, учених, письменників, іноді простих громадян. З Пантікапея відбувається метричний напис II -1 ст. до н.е.: «Аполлоній, син Аполлонія, прощай. Ти неоплаканим зійшов до Аїду, випустивши вітрам дух під ворожою рукою, а твоя дружина стогне в сльозах, сприйнявши неждану скорботу. Загинула твоя краса, згасла принадність, польотів розум, все наповнене горем: у твоїй особі зломлений єдиний канон доблесті. Але якщо веретено мойр (богинь долі. авт.) і завертіло тебе, що наткнулись на страшний варварський спис, те нині тебе прийме не похмурий будинок (Аїда) в обитель героїв: тому що тобі, Аполлоний, колись була покладена почесна слава, і тепер, після смерті віддається всіляка честь». Інша пантикапейська стела II в. до н.е. оплакує зображеного на ній Саббіона; сувій у руці Саббіона, згадування муз, які «тішили» його при житті, свідчать про рід занять покійного: він, найімовірніше, був грамматиком - фахівцем з мови й літератури.