Боспорське царство: характерні риси і особливості розвитку

1.2 Утворення Боспорської держави.

     Поліси  були між собою тісно пов'язані. Інтереси економіки, складна міжнародна обстановка, можлива погроза нападу з боку варварів, у першу чергу скіфів, привели до необхідності їхньої політичної консолідації. Зручно розташований (на горі Мітрідат), що володіла гарною гаванню, що досягла значного рівня розвитку й досить рано здобула міський вигляд Пантікапей став тим центром, навколо якого об'єдналися в одну державу деякі міста обох берегів Керченської протоки. На підставі вказівки грецького історика Діодора Сицилійського прийнято вважати, що це відбулося близько 480 р. Очолили нову державу - Боспор Кіммерійський - архонти ( посадові особи, що щорічно обиралися особи) Пантікапея із грецького (треба думати, мілетского) аристократичного роду Археанактідів. Виборча посада архонта перетворилася в спадкоємну. Характер правління Археанактідів у науці прийнято визначати як спадкоємну тиранію (тиранія в греків - одноособове правління, установлене в екстремальних умовах за допомогою сили й незаконним шляхом). Швидше за все, об'єднання носило характер військово-оборонного союзу (сіммахії). Неможливо бути впевненим в тому, що воно здійснилося мирним шляхом, без агресії з боку Пантікапея.

     Імовірно, скіфська загроза змусила поліси, що об'єдналися, подумати про спільну оборону, для чого був споруджений (або відновлений) земляний Тірітакський вал, що простягнувся від Азовського моря до Тірітаки не менше ніж на 25 км і що відгородив крайню східну частину Керченського півострова. Знагоди народження нової держави в другій чверті V ст. на акрополі Пантікапея звели з вапняку й мармуру храм, присвячений Аполонові Петросу ІІІ (Лікареві) - божеству, яке наділялося еллінами різноманітними функціями, серед яких особливо цінувалася охоронна,у ньому бачили заступника колонії, захисника суспільних общин, засновника міст, початок й світле. Жерцями в храмі, найімовірніше, стали Археанактиди. Судячи зі збережених залишків, це був великий і гарний периптер (з усіх боків оточений колонадою храм) іонийского ордера (ордер - строгий порядок розміщення елементів в архітектурній композиції, відповідно до якого сполучаються один з одним три головні частини будівлі: підстава, колони, перекриття. У древній Греції було три основних ордери - доричний, іонічний, коринфський).

1.3 Прихід до влади Спартокідів. Об’єднання незалежних міст

     За свідченням Діодора, перша династія правила 42 року. В 438/7 р. влада перейшла якомусь Спартоку (у якому дослідники бачать і фракійця, і представника фракізованої скіфської або еллінізованої синдомеотської знаті, і елліна з іонийскої аристократії. Втім, «фракійська» версія переважає. Нез’ясовано також, чи мав місце якийсь насильницький переворот або перехід влади відбувся мирним шляхом. Не виключено, що Спарток мав якесь відношення до Археанактидів). До кінця II ст. до н.е. його нащадки — Спартокіди — очолювали Боспорську державу, що була по характеру монархічним об'єднанням (швидше за все, своєрідною формою спадкоємної тиранії), хоча правителі й іменували себе традиційно архонтами Боспору, а грецькі міста користувалися деяким самоврядуванням — мали народні збори, раду, виборчі посади. Опорою центральної влади стали землевласницька аристократія, торговоремесляні прошарки, наймана армія (яка складалася головним чином з варварських контингентів і, очевидно, що стала основною статтею державних витрат). 
Прихід до влади нової династії ознаменувався значним розширенням території держави, що почав син Спартока Сатир I, а продовжили правителі IV ст. Левкої I і Перісад I, з чиїми іменами пов'язаний період найвищого розквіту Боспору.

     За допомогою сили Спартокіди підкоряють своїй владі, незалежні міста - Фанагорію, Німфей, Кіммерік, Феодосію, а також багато племен на східній стороні Керченської протоки. Розташовані в зручних гаванях, оточені родючими землями Німфей і Феодосія віддали перевагу незалежності об'єднанню боспорських міст. Обидва поліси підтримували тісні економічні, політичні й культурні зв'язки з Афінами. Німфей, Кіммерік і, не виключено, Феодосія були членами I Афінського морського союзу - самого авторитетного політичного об'єднання значного числа грецьких полісів Еллади V ст. Феодосія була також тісно пов'язана з південнопонтійським містом Гераклеєю, яке потребувало поставки зерна з Північного Причорномор'я, та мало в цьому регіоні свої колонії (у Криму - Херсонес). Потерпівші поразка в Пелопоннесській війні 403 - 404 р. афіняни втратили Німфей, що перейшов під владу Спартокідів ок. 405 р. Така ж доля незабаром спіткала Кіммерік. Наприкінці V - початку IV ст. Боспору були підлеглі Сіндека гавань і Фанагорія - міста на східній стороні Керченської протоки.

Боспоро-Феодосійська війна доводиться на кінець 90-х - кінець 80-х/ 70-ті рр. IV в. У ній активна участь на стороні Теодозії прийняла Гераклея. Феодосійці гідно витримали перший натиск супротивника, були сповнені енергії, рішучості й упевненості в перемозі. При облозі Феодосії загинув боспорський правитель Сатир I, війну продовжив його син Левкон I. На облогу міста йому довелося кинути чималі сили (власне важкоозброєне військо й союзників-скіфів) і тимчасово відмовитися від воєнних дій на східній стороні Керченської протоки. Нелегко було справлятися із внутрішніми безладдями й грошовими труднощами. Війна за Феодосію зажадала від всіх її учасників великої напруги сил і фінансових витрат; її результатом були загибель багатьох людей і знищення військової техніки, у тому числі, у першу чергу, кораблів.

     Боспорське царство тепер включало землі Керченського й Таманського півостровів, області Нижнього й Середнього Прикубання, Східного Приазов'я; із приєднанням Феодосії і її округи його західний кордон, швидше за все, дійшов до р. Індол. Боспор перетворився в одну із найбільших держав у грецькому світі. Це добре усвідомлювали й, очевидно, любили підкреслювати його жителі: в одній пантікапейскій епітафії Перисад I названий «правителем всієї землі, яка лежить між крайніми межами таврів і границями Кавказької землі».

РОЗДІЛ 2. ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ, СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ        

2.1 Державний устрій Боспорського царства

      Державний устрій Боспорського царства не лишався  незмінним. Спочатку Боспорська держава була союзом грецьких полісів, кожний з яких зберігав певну частку самостійності у внутрішніх справах. Характер влади перших правителів Боспору Археанактидів був своєрідним. Усі вони вважалися архонтами Пантікапея І всього Боспору. Щоправда, якщо в грецьких державах посада архонта була тимчасовою, то в Боспорській державі вона мала характер спадкової влади. У 438 p. до н.е. влада перейшла до династії Спартокідів, засновником якої став Спарток І. Коли його наступникам у IV ст. до н.е. в боротьбі за розширення держави вдалося приєднати до своїх володінь такий великий торговий центр, як Феодосія, вони стали називатися "архонтами Боспору і Феодосії". Відомим був тут інститут співправителів. Так, у середині IV ст. до н.е. на боспорський престол вступили одночасно Спарток II і Перісад І. Знову відбулися деякі зміни у титулатурі. Спартокіди почали називатися "архонтами Боспору і Феодосії і царями підвладних племен". Подвійний титул зберігався до початку III ст. до н.е., доки Спарток III (304—284 pp. до н.е.) не відмовився від нього і не став іменувати себе "царем Боспору", як називалися всі інші боспорські правителі. Поступово ліквідовувалися деякі форми самоврядування й демократичні установи, що виникли у ранній період існування грецьких міст у Причорномор'ї. Боспорська держава перероджувалась у монархію .

      У перших століттях нашої ери цар  Боспору стає необмеженим главою держави, розпоряджається всіма матеріальними та людськими ресурсами царства. В його руках зосереджується верховна влада, командування військом, судові і навіть жрецькі функції  . Правителів оточує пишна шана, вони стають володарями великих земельних угідь, найбагатішими торговцями, власниками майстерень і промислів. Опинившись у залежності від Риму, вони стали носити офіційний титул "друга кесаря (римського імператора) і друга римлян". При вступі на престол боспорський цар обов'язково здобував затвердження від римського імператора і регалії своєї влади — курульне крісло, скіпетр та ін.    З початку III ст. н.е., коли царі підкорили скіфські володіння у Криму, правитель Рискупорид III був названий в одному і з написів не тільки царем Боспору, а й царем тавро-скіфів.

      Центром державного апарату був палац боспорського царя, де вирішувалися

всі питання  управління. Палац охоплював найближче  оточення правителя —військову і  цивільну знать. Особливу роль при цьому  відігравали глава палацу (дворецький) і особистий царський секретар.

      Існувало багато усякого роду управителів: охоронець царських скарбів, начальник фінансів, охоронець казни, різні придворні чини, управителі сіл. Зв'язки з місцевими племенами та сусідніми державами забезпечували спеціальні чиновники під керівництвом головного перекладача. Відомі такі військові посади: стратег громадян, наварх, пресбевт, архікойтоніт та ін. Одним з вищих воєначальників був лохаг.

До складу Боспорського царства входили як грецькі міста, так і землі, заселені скіфськими та меотськими племенами. Спочатку деякою автономією користувалися міста: у них зберігалися традиції полісного самоврядування у вигляді народних зборів, ради, виборних посад. Певна автономія була у місцевих племен, які займали внутрішні області держави. Так, у деяких із племен, що визнали владу боспорського царя, залишалися свої власні царки або вожді. Вони були зобов'язані платити боспорським правителям данину хлібом та іншими продуктами, але у внутрішньому житті зберігали свій племінний устрій і звичаї, свій спосіб життя, родовий побут.

      Однак поступово і міста, і місцеві  племена стали втрачати свою колишню владу і елементи автономії. У перших століттях нашої ери управління найважливішими областями і містами країни стало доручатися царським намісникам. Органи міського самоврядування ліквідуються. Відбувається бюрократизація і аристократизація державного апарату.

2.2. Право Боспорського царства

      Збереглося  надто мало відомостей про боспорське право. Його джерелами,

крім  законодавчої діяльності царів Боспору, були право грецьких міст-полісів, що входили до складу Боспорського царства, і звичаї місцевих племен. Певний вплив мали також інститути римського права. У Боспорському царстві існувала як державна, так і приватна власність на землю, худобу, рухоме майно. Здебільшого власниками землі були боспорські правителі. Так само розрізнялися палацові й приватні раби.

      Товарне виробництво, жвава внутрішня й  зовнішня торгівля, наявність власної монетної системи стимулювали розвиток договірних відносин: купілі-продажу, дарування, позики тощо.

Найбільш  небезпечними злочинами вважалися: повстання, змова гроти царської влади, зрада та ін. Відомі були злочини проти власності, проти особи. Як покарання практикувалися: смертна кара, конфіскація майна, штрафи.

2.3 Суспільний устрій

     Населення великих територій Боспорського царства перебувало на різних щаблях соціально-економічного розвитку і суспільних відносин. Тут панував рабовласницький спосіб виробництва, у зв’язку з чим суспільство поділялося на вільних і підневільних людей. До пануючої верхівки належали царська сім’я та її оточення, чиновники центрального й місцевого апаратів влади, судновласники, работоргівці, власники земельних ділянок, ремісничих майстерень, заможні купці, представники родоплемінної й військової знаті, жерці. Власниками і розпорядниками землі були боспорські правителі й великі землевласники. Панувала державна і приватна власність на землю.

     У Боспорській державі жили вільні громадяни середнього достатку, що не мали рабів, іноземці, а також  вільні селяни-общинники (пелати). Останні  були основними платниками натуральних  податків за право користування землею і переважно несли тягар повинностей на користь держави й місцевої аристократії. До того ж селяни зобов’язані були брати участь в ополченні під час нападу кочових племен на Боспорське царство.

     Найнижчий щабель соціальної драбини традиційно займали раби, які поділялися на приватних і державних. Праця державних рабів в основному використовувалася на будівництві громадських будівель, оборонних споруд. У племінних організаціях рабство було домашнім, патріархальним. Місцеві аристократи широко використовували працю рабів у землеробських господарствах, де в основному вирощувався хліб на продаж.

2.4 Сільське господарство

     Економічний розквіт Боспору в IV- першій половині III в. до н.е. був пов'язаний, насамперед, зі зростанням сільськогосподарського виробництва. Багаторічні роботи археологів дозволили зробити деякі спостереження щодо організації землеробства й характеру земельних відносин у державі Спартокідів. Частина території царства займали міста (близько 200 га); більша ж частина земель Керченського й Таманського півостровів була розмежована й на ній розмістилися сільські поселення.

     По деяких підрахунках так звана «економічна зона» на Боспорі становила приблизно 3125 км2, з них на Керченський півострів доводилося 2600 км2; чисельність сільського населення коливалася в межах 90 - 110 тис. (міського - тисяч 48 - 60), з них орачів могло бути тисяч 18 - 22; я жителям держави було потрібно 4 у рік для власного споживання приблизно 71 400 - 87600 т зернити; при середніх урожаях близько 11 ц/га товарне зерно становило 38 тис. т. Значну частину експортного хліба давали знову, що ввійшли до складу царства землі. Не випадково Страбон згадував «родючу область» між Теодозією й Пантікапеєм, а афінський оратор Демосфен говорив про величезну кількість хліба, що вирощувалася на боспорській землі. Із другої чверті IV ст. істотно зростає число сільських поселень - на європейському Боспорі це були неукріплені села (очевидно, на царській, або державній землі) і неукріплені сільські садиби різних розмірів. На нових землях розмістилися господарства правителів (Демосфен називав Левкона паном боспорського хліба), аристократії, храмів; їх обслуговували як вільні виробники, так і напіввільні працівники з місцевих хліборобів (що віддавали частину врожаю) і раби.