Швейцарія

Принцип федералізму. Стаття 3-я конституції гарантує 20 кантонам і 6 напівкантонам, на які розділена Швейцарія, усі права самоврядування, за винятком тих, котрі є прерогативою федерального уряду. До них відносяться оголошення війни і укладення миру, підписання міжнародних договорів і вступ у союзи, навчальна підготовка, матеріальне забезпечення збройних сил і керівництво ними, регулювання зовнішньої торгівлі. Федеральний уряд і влади кантонів мають право встановлювати податки. Крім того, федеральний уряд здійснює контроль над засобами зв'язку, вищою освітою і працею.

Прийняття принципу федералізму зіграло істотну  роль у з'єднанні дуже різнорідних держав-кантонів у першу загальшвейцарську союзну державу в 1848. Згодом федеральний уряд стало більш активно впливати на всі аспекти життя країни. Проте швейцарці як і раніше почувають сильну прихильність до рідних кантонів і їх традицій.

Принцип прямої демократії. Парламент, обраний народом, визначає політику в загальних рисах, усі ж важливі для життя  країни питання вирішуються на всенародних  референдумах, які на федеральному рівні проходять двічі-тричі або й частіше на рік.

Існує кілька видів  референдуму на федеральному рівні.

Перший з них стосується діючої конституції, зміни до якої можуть вноситися двома шляхами. За першим, їх може ініціювати парламент. Коли обидві його палати - Національна рада та Рада кантонів, згодні внести певні поправки до конституції, і ця згода зафіксована до референдуму, проводиться сам референдум. Зміни до головного закону країни вносяться, коли доповнення чи поправка здобувають не лише більшість голосів, але й більшість "за" від кількості кантонів, що взяли участь у голосуванні.

Другий шлях передбачає, що проект змін до конституції може запропонувати якась політична партія. Якщо зібрано більше 100 тисяч підписів, питання виноситься на розгляд парламенту, який у свою чергу може запропонувати власний проект. Тоді обидва проекти виносяться на референдум. Враховуючи, що за кількістю голосів можуть пройти обидва проекти, на референдумі всі голосуючі відповідають на три запитання: 1) я голосую за парламентський проект...2) я голосую за громадянський (партійний проект)...3) якщо будуть прийняті обидва проекти, то я віддав би перевагу такому-то проекту.

Другий вид  референдуму - це коли парламент приймає  якесь рішення, а група громадян з ним не згодна. Тоді опоненти мають зібрати 50 тисяч підписів, після чого це рішення виноситься на референдум. Трапляється так нерідко, тому обумовлено, що таке рішення набуває чинності лише через три місяці після його прийняття. Кожен, хто не згоден з ним, має таким чином можливість зібрати підписи і внести протест.

Третій вид  референдуму - особливо важливий. Ще 1917 року було прийнято постанову, гідно  з якою всі рішення, що стосуються вступу Швейцарії до різних світових організацій, пов'язаних із спільною безпекою та економічною інтеграцією, виносяться на федеральний референдум. Так, у 1986 році на референдумі було відхилене питання про членство Швейцарії в ООН.

До 1971 року Швейцарія  була однією з деяких країн світу, де жінки не мали виборчого права на загальнонаціональному рівні. У лютому 1971 році чоловічий електорат схвалив поправку до конституції, що надавала жінкам країни право голосувати і бути обраними на федеральних виборах. На рівні кантонів надання виборчих прав жінкам затяглося: у німецькомовному напівкантоні Аппенцелль-Іннерроден жінки, нарешті, одержали право голосу тільки в 1991 році.

Глава держави - президент

У Швейцарії  президент обирається Федеральними зборами з числа членів Федеральної  ради (уряд) терміном на один рік без права переобрання на наступний термін. Президент є також главою уряду. Основними функціями президента є: прийом високих іноземних гостей і ведення засідань Федеральної ради.

Законодавча влада

Законодавча влада  належить Федеральним зборам (Bundesversammlung - Assemblee Federale - Assemblea Federale, які складаються  з двох палат: нижньої - Національної ради (Nationalrat - Conseil National - Consiglio Nazionale) і  верхньої - Ради кантонів (Standerat - Conseil des Etats - Consiglio degli Stati). Національна рада, що складається з 200 депутатів, обирається населенням шляхом прямих і рівних виборів при таємному голосуванні за системою пропорційного представництва терміном на 4 роки. Рада кантонів складається з 46 депутатів, кожен кантон обирає по 2 депутати, а напівкантон - одного. Строк повноважень депутатів 3 чи 4 роки в залежності від конституції кантону.

Виконавча влада

Виконавча влада  здійснюється на колегіальній основі президентом і урядом (Федеральною  радою - Bundesrat - Conceil Federal - Consiglio Federale), що складається з 7 федеральних радників (начальників федеральних департаментів), які обираються Федеральними зборами на 4 роки. Президент головує на щотижневих засіданнях у Федеральній раді, але не виконує функції прем'єр-міністра. Всі сім радників мають рівні права і кожен з них керує федеральним департаментом (міністерством).

Секретаріатом Федерального уряду є Федеральна канцелярія. Очолює її Федеральний канцлер.

Федеральний уряд безпосередньо керує Федеральною адміністрацією. Федеральна адміністрація складається з департаментів (міністерств); кожний департамент керується одним членом Федерального уряду. У той час як у багатьох країнах від 20 до 30 міністерств, у Швейцарії їх тільки сім: закордонних справ; внутрішніх справ; юстиції і поліції; екології, транспорту, енергії і комунікацій; економіки, цивільной безпеки і спорту; фінансів

Судова  влада

Федеральний Верховний  суд є вищим федеральним судовим  органом. При обранні суддів Федерального Верховного суду Федеральний парламент  забезпечує представлення в суді всіх офіційних мов держави. До складу федерального суду входять 26-28 суддів і 11-13 присяжних, що засідають в окремих приміщеннях у залежності від характеру розглянутої справи. Члени суду обираються федеральними зборами терміном на шістьох років.

За згодою Федерального парламенту кантони можуть передавати розгляд спорів у галузі адміністративного  права кантонів до юрисдикції Федерального Верховного суду.

Політичні партії

Демократично-християнська партія Швейцарії - ДХПШ (Christlich-demokratische Partei der Schweiz; Parti democrate-chretien suisse). Заснована  у 1881 році. Оформилась у 1912 році. До грудня 1970 року називалась Консервативна християнсько-соціальна  народна партія Швейцарії. Налічує 60 тис. членів. Видає газету "Фатерланд" (Vaterland).

Демократи Швейцарії - ДШ (Schweizer Demokraten - SD; Democrates suisses - DS). Партія налічує близько 6 тис. членів.

Євангелістська  народна партія - ЄП (Evangelische Volkspartei der Schweiz; Parti evangelique suisse; Protestant People's Party). Заснована у 1919 році.

Партія "зелених" Швейцарії - ПЗШ (Grune Partei der Schweiz - GPS). У  французьких кантонах носить назву Швейцарська екологічна партія. Заснована у березні 1983 року. До травня 1986 року називалась Федерація екологічних партій Швейцарії. Налічує близько 1,5 тис. членів.

Радикально-демократична партія Швейцарії - РДПШ (Freisinning-Demokratische Partei der Schweiz - FDS; Parti radical democratique suisse - PRDS). Заснована в 1848 році. Оформилась у 1919 році. Налічує близько 150 тис. членів. Видає газету "Люцернер тагблат" (Luzerner Tagblatt).

Соціал-демократична партія Швейцарії - СДПШ (Sozial-demokratische Partei der Schweiz - SDPS), французькою мовою називається Соціалістична партія Швейцарії (Parti socialiste suisse - PSS). Заснована в 1888 році. Налічує 39 тис. членів. Входить до Соціалістичного інтернаціоналу.

Тічінська ліга - ТЛ (Lega dei Ticinesi - LT; Union of Ticino - UT).

Федеральний демократичний союз - ФДС.

Швейцарська ліберальна партія - ШЛП (Parti liberal suisse; Liberale Partei der Schweiz). Заснована у 1913 року. До березня 1977 року називалася Ліберально-демократичний союз Швейцарії. Налічує близько 100 тис. членів.

Швейцарська народна  партія - ШНП (Schweizerische Volkspartei), французькою  мовою називається Демократичний  союз центру - ДСЦ (Union democratique du centre - UDC). Створена у вересні 1971 року на основі об'єднання Швейцарської партії селян, ремісників та бюргерів (заснована у 1919 році) і Демократичної партії Швейцарії (заснована у 1941 році). Налічує близько 50 тис. членів.

Профспілкові  об'єднання

Об'єднання швейцарських профспілок - ОШП (Schweizerischer Gewerkschaftsbund; Union syndicale suisse - USS). Створене в 1880 році. Об'єднує 15 галузевих профспілок, які налічують 395 тис. членів. Входить до Міжнародної конфедерації вільних профспілок (МКВП) і до Європейської конфедерації профспілок (ЄКП).

Швейцарія і  міжнародні організації

Швейцарія є  членом ЄАВТ (Європейської асоціації вільної торгівлі), СОТ (Світової організації торгівлі), Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового Банку, міжнародного банку реконструкції і розвитку, ОБСЄ та Організації економічної співпраці й розвитку (ОЕСР), Ради Європи (РЄ), ЄКА, МФКК.

Швейцарія і ООН

3 березня 2002 року у Швейцарії відбувся референдум щодо її вступу до ООН. "Так" членству країни в ООН сказали 54,6 відсотка учасників референдуму, ідея членства також здобула підтримку більшості виборців у 12 з 23 кантонів.

Таким чином, винесене на референдум і схвалене так званою "подвійною більшістю" (населенням в цілому і окремо - жителями більшості  кантонів) питання про приєднання Швейцарії до ООН вирішено позитивно. А це, відповідно до Конституції Конфедерації, дозволяє уряду розпочати офіційне оформлення вступу країни до Організації Об'єднаних Націй. Таким чином, багатовіковий традиційний нейтралітет Швейцарії іде в минуле. За 16 років, що минули після попереднього подібного референдуму, настрої у швейцарському суспільстві дуже змінилися. За членство в ООН нині виступають уряд, більшість депутатів парламенту і три з чотирьох партій правлячої коаліції: соціал-демократи, радикальні демократи і християнські демократи.

На всіх попередніх референдумах швейцарці відхиляли таку пропозицію, оскільки вважали, що членство навіть у цій шанованій організації може загрожувати традиційному нейтралітету країни. Під час останнього волевиявлення, у 1986 році, 75 відсотків швейцарців відхилили пропозицію членства своєї країни в ООН. Десятками років тривала дивна ситуація - Швейцарія була "європейською домівкою" ООН, але сама не належала до цієї організації.

Швейцарії була прийнята в ООН у вересні 2002 року на черговій 57-й сесії Генеральної  Асамблеї, і таким чином, стала 190-м  повноправним членом Об'єднаних націй, а єдиною визнаною країною світу, яка не входить до ООН, залишається Ватикан.

Швейцарія як міжнародний центр

У Женеві розташовані штаб-квартири Світової організації торгівлі, Міжнародної організації праці, Всесвітньої організації охорони здоров'я, Міжнародного союзу електрозв'язку, Всесвітньої метеорологічної організації, Європейської спілки мовників та Європейське відділення ООН і Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. Женева є домівкою Женевського інституту відносин та розвитку, чиє розташування серед розмаїття міжнародних організацій робить цю установу особливо привабливим місцем для навчання. У Берні, столиці країни, розмістився Всесвітній поштовий союз, у Лозанні - Міжнародний олімпійський комітет. Інші організації, які мають основну резиденцію у Швейцарії, - Всесвітня рада церков і Міжнародний Червоний Хрест, заснований швейцарцем Анрі Дюнаном, а також Банк міжнародних розрахунків.

Економіка

Див. Економіка Швейцарії

Швейцарія є  одною з найрозвиненіших і  багатших країн світу. Швейцарія — високорозвинута індустріальна країна з інтенсивним високопродуктивним сільським господарством і майже повною відсутністю будь-яких корисних копалини. За підрахунками західних економістів, вона входить в першу десятку країн світу за рівнем конкурентоспроможності економіки. Швейцарська економіка тісно пов'язана із зовнішнім світом, перш за все з країнами ЄС, тисячами ниток виробничої кооперації і зовнішньоторговельних операцій. Біля 80-85 % товарообігу Швейцарії доводиться на держави ЄС. Через Швейцарію транзитом проходить більше 50 % всіх вантажів з північної частини Західної Європи на південь і у зворотному напрямі. Після помітного зростання в 1998—2000 рр. економіка країни вступила в смугу спаду. У 2002 р. ВВП виріс на 0,5 % і склав 417 млрд шв. фр. Інфляція була на відмітці 0,6 %. Рівень безробіття досяг 3,3 %. У економіці зайняте біля 4 млн чоловік (57 % населення), з них: у промисловості — 25,8 %, зокрема в машинобудуванні — 2,7 %, у хімічній промисловості — 1,7 %, у сільському і лісовому господарстві — 4,1 %, у сфері послуг — 70,1 %, зокрема в торгівлі — 16,4 %, у банківській і страховій справі — 5,5 %, у готельний-ресторанному бізнесі — 6,0 %. Політика нейтралітету дозволила уникнути розрухи двох світових воєн.