2. Демосоціальний напрямок
- У суспільній географії має давню традицію та історію. Його філософською основою став так званий географічний детермінізм, розвинений французьким філософом і просвітителем Шарлем Луї Монтеск’є. У книзі “Про дух законів” він надавав надзвичайну силу клімату.
2. Демосоціальний напрямок
- Особливості культури, традицій, духовного життя, характеру психіки людей і навіть державно-політичного устрою географічні детерміністи пояснювали характером природних умов, зокрема кліматом і ґрунтовим покривом чи фізико-географічним положенням.
2. Демосоціальний напрямок
- Згодом географічний детермінізм, зокрема в англомовних країнах, переріс в інвайронменталізм (від англ. – довкілля) – напрямок, що вивчає вплив природного середовища на життєдіяльність суспільства у його різновидах:
- пробабілізм (від англ. – вірогідність), який постулює лише ймовірний, але не завжди обов’язковий вплив природного довкілля території на людську діяльність;
- посибілізм (від англ. – можливість), який трактує лише можливу дію довкілля на розвиток суспільства, але цю можливість ще треба за допомогою певних зусиль зреалізувати
2. Демосоціальний напрямок
- Географічний детермінізм лежав в основі цікавого наукового напряму – геополітики, найповніше вираженого у праці шведського ученого Рудольфа Челлєна.
- Початки геополітики закладені у працях німецького ученого-біолога і географа Ф. Ратцеля. На підставі положень соціального дарвінізму він розвинув учення про державу як живий організм.
- У наш час геополітика стає важливою галуззю політології на стику її з політичною географією.
- Внесок у політичну географію зробив український учений Степан Рудницький, зокрема книгою “Українська справа з погляду політичної географії” (1923 р.).
2. Демосоціальний напрямок
- Останні 20-25 років у руслі сучасного географічного детермінізму розвивається на межі географії, екології, біології та деяких інших наук нова галузь географії – геоекологія. Вона досліджує проблеми взаємодії природничих і суспільних територіальних систем на різних геопросторових рівнях, особливо у зв’язку із виникненням і розвитком глобальних проблем людства.
- У 1996 р. побачив світ ґрунтовний навчальний посібник “Геоекологія” українського вченого Олександра Топчієва (Одеса).
2. Демосоціальний напрямок
- У демосоціальному напрямку СГ виокремлюють географію населення і соціальну географію. Це залишки колишньої антропогеографії.
- Цей напрямок суспільної географії найчастіше пов’язаний з фізичною географією. Серед українських учених класичними антропогеографами були С. Рудницький та В. Кубійович.
- Значення праць В. Кубійовича велике і у розвитку географії населення України. Обидва добре розуміли роль суспільних (а не лише природничих) чинників у розміщенні населення.
2. Демосоціальний напрямок
- У післявоєнний період і в наш час у системі географії населення (демогеографії) розвивається географія розселення населення, зокрема географія міських поселень (геоурбаністика) і географія сільських поселень (георуралістика). Цінним теоретичним надбанням тут стала концепція територіальних систем розселення (в Україні – Ю. Питюренко, М. Тимчук, А. Доценко, В. Джаман. В. Круль, в Росії – С. Ковальов, Г. Лаппо, Г. Федоров, в Естонії – С. Ниммик).
2. Демосоціальний напрямок
- У руслі соціальної географії виникли такі “точки росту”, як географія сфери послуг, географія поведінки (бігейвіористська географія), гуманістична географія (досліджує географію людини, беручи до уваги внутрішній світ індивіда, систему його цінностей; близька до бігейвіористики), географія способу життя та радикальна географія. Зокрема, радикальна географія виникла у 70-х роках у XX ст. в Англії й США.
2. Демосоціальний напрямок
- Відомі вчені В.Бунге (США) і Д.Гарвей (Велика Британія) з 1979 р. видають часопис “Антипод: радикальний журнал географії”. На їх думку, географія є науковою соціальною, яка обслуговує інші соціальні науки з точним об’єктом. Користуючись марксовою теорією суспільства, вона висуває проблеми соціально-економічного змісту, особливо про тіньові сторони життя людини (проблема бідності, злочинності, наркоманії, проституції тощо). Але розв’язувати ґрунтовно ці проблеми зобов’язані інші соціальні науки.
3. Формально-теоретичний
напрямок
Його започаткували ще праці
давньогрецького вченого К. Птолемея,
який перетворив географію на просторову
(хорологічну), точну науку.
На початку XX ст. цей напрям
розвивався у формі так званого хорологізму, що
був розвинений німецьким ученим Альфредом
Геттнером. Уся географія вважалася наукою
про земний простір.
До Другої світової війни
була добре розвинута одна з гілок хорологізму
– теорія
центральних місць (А.Льош, В.Крісталлєр).
3. Формально-теоретичний
напрямок
- У повоєнні роки у зв’язку із впровадженням математичних методів дослідження виникли так званий модельний (моделювання явищ і процесів, пошуки ізоморфізму і його математичний опис), системно-структурний підходи (П.Гагет, Р.Чорлі), аксіоматико-дедуктивний підхід (К. Канський), теорія поширення (дифузії) нововведень (Т. Гагенстранд), теорія переміщень.
3. Формально-теоретичний
напрямок
- Вершиною цього напрямку стали праці американського ученого В. Бунге, зокрема “Теоретична географія”, у якій формальний математичний підхід виявився у формі так званого геометризму найбільш повно. В. Бунге писав, що головним у географії є теорія переміщень і теорія центральних місць.
- 1. Голиков А. П., Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Вступ до економічної і соціальної географії. Підручник. – К.: Либідь, 1997. – 320 с. (стор. 13, 16-17).
- 2. Шаблій О. І. Основи загальної суспільної географії. Підручник. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2003. – 444 с. (стор. 39-52).
- 3. Шаблій О.І. Суспільна географія: теорія, історія, українознавчі студії. – Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2001. – 744 с. (стор. 7-45).
Література
Література
- 4. Топчєв О.Г. Основи суспільної географії: підручник для студ. географ. Спеціальностей вищих навчальних закладів / О.Г. Топчієв. – Одеса: Астропринт, 2009. – 544 с. (стор. 11-31).
- 5. Исаченко А.Г. Развитие географических идей. – М.: Мысль, 1971. – 415 с. (стор. 133-379).
- 6. Саушкин Ю.Г. Географическая наука в прошлом, настоящем и будущем: Пособие для учителей. – М.: Просвещение, 1980. – 269 с. (стор. 42-263).