- 1) було висунуто ряд ідей, що отримали підтвердження і розвиток у пізніші періоди,
- 2) започатковано застосування історико-генетичного і порівняльно-географічного методів дослідження;
- 3) описано відомі землі, “всесвіт”, або, як у той час казали, “ойкумену”. світу: Європи, Азії та Африки (Лівії);
- 4) багато наукових ідей і географічних описів запозичено у древніх вавилонян, індусів, фінікійців. Однак здобутки греко-римської географії тривалий час не були відомі середньовічній християнській Західній Європі.
3. Арабська географія
IX – XIV століть
- У середньовіччі було декілька великих центрів культури, “світів” чи цивілізацій, зв’язки між якими були незначними. Це: європейський християнський, північноєвропейський (скандинавський),
- арабський,
- китайський і, як потім виявилося, американський.
- Найбільший розвиток отримала арабська географія.
- Арабська географія активно розвивалася у період з 800 року по 1400 рік. Її яскравими представниками були:
- Ібн-Гаукаль (X ст.),
- Ібн-Хордабег (IX-X ст., “Книга шляхів і країн“),
- Аль-Біруні (XI ст., перших із середньовічних учених висловив припущення про рух Землі навколо Сонця),
- Авіценна чи Ібн Сіна (XI ст.),
- Ідрісі (XII ст.), Ібн-Баттута (XIV ст.),
- Ібн Гальдун (XIV – початок XV ст.).
- Інформацію про світ арабські вчені черпали із двох джерел:
- 1) переклали арабською мовою більшість греко-римських географічних праць;
- 2) самі багато подорожували, описавши Східну і частину Південної Африки, Індію, Китай, Індокитай, острови Малайського архіпелагу, Зондські острови, Середню Азію, Русь
- Арабські географи виправили багато географічних помилок давніх греків і римлян:
- 1) довели, що південний пояс (і гарячий, і південніший 20˚ пд.ш.) заселений,
- 2) Індійський океан не замкнутий;
- 3) уточнили географічні координати, визначені Клавдієм Птолемеєм.
- Для суспільної географії дуже важливою є думка Ібн Гальдуна про те, що спосіб життя і заняття людей більше залежить від їхньої культури, аніж від природного довкілля.
- Арабські вчені уміло поєднували знання з математики й астрономії з географічними знаннями. Вони розвинули ідеї Птолемея, що пізніше сприяло розвиткові математичної географії.
- Відомий російський радянський дослідник арабської середньовічної географії І.Ю. Крачковський (1957 р.) наголошує:
- основне значення арабської географічної літератури – нові факти, які були нею повідомлені, а не теорії, яких вона притримувалася.
- Він також вказав, що теоретичні уявлення арабів дещо відставали від теоретичних уявлень давніх греків і римлян, від практичного досвіду.
- Наука в Західній Європі у середні віки перебувала під впливом і в руках церкви, головним чином чернечих орденів францисканців і домініканців.
- Відомий історико-географ Е. Мартон зауважує, що середньовіччя відзначається майже повним виродженням загальної (тобто фізичної) географії.
- Середні віки не дали нових ідей в області не тільки суспільної, а й загальної географії, і лише зберегли деякі ідеї античних географів, підготувавши перші теоретичні передумови для переходу до епохи Великих географічних відкриттів.
4. Епоха Великих географічних
відкриттів
- Ця епоха розпочалася наприкінці XV століття і закінчилася у середині-кінці XVII століття. Центр географічної думки переноситься в Європу, де в цей час прискорено розвиваються капіталістичні відносини.
- Найвизначнішими подіями епохи Великих географічних відкриттів стали:
- 1) відкриття Америки Христофором Колумбом (1492 р.);
- 2) відкриття шляху в Індію довкола Африки португальською експедицією на чолі з Васко да Гамою (1497-98 рр.);
- 3) кругосвітня подорож Фернана Магеллана та його уцілілих супутників на чолі з Ель Кано (1519-1522 рр.).
- Унаслідок цих та інших плавань і подорожей остаточно було доведено кулястість Землі (цю гіпотезу розвивали ще давні греки).
- Також підтвердилося існування людей-антиподів (також греко-римська ідея).
- Похитнулася віра в геоцентричну будову Всесвіту Птолемея (мається на увазі обгунтування польським астрономом Ніколаєм Коперніком геліоцентричної будови світу, яка заперечувала поширену у середньовіччі систему Клавдія Птолемея). Ця система була підтверджена дещо пізніше італійцем Галілео Галілеєм.
- Географічні та інші наукові відкриття підважили основи сакрального (релігійного) світогляду того часу. Почалася секуляризація всього суспільного, зокрема й духовного життя. На арену світової історії виходять великі європейські нації – іспанська, англійська, французька, німецька та інші. В економічному та духовному житті того часу простежується євроцентричність.
- В епоху Великих географічних відкриттів розвиток географічного знання відбувався головним чином описовим шляхом, що сприяло розвиткові географічного світознавства і країнознавства.
- Завершився період Великих географічних відкриттів опублікуванням великих фундаментальних праць німецького космографа Себастьяна Мюнцера (Мінцера) “Загальна космографія” (так тривалий час називали географію, яка в той час розвивалася у тісному взаємозв’язку із астрономією
- Мінера називали “німецьким Страбоном”, він вважав Землю “домом людства”, створив цікаві описи регіонів світу, особливо Європи).
- Найбільшою подією середньовіччя є діяльність нідерландського вченого Бернгардта Вареніуса (Varenius, Беннхардус, Варен Бернхард, 1622-1650), автора праці “Загальна географія” (1650 р.).
- У праці Вареніуса було підсумовано географічні досягнення ЕВГВ. На основі нових даних про Землю вперше після античних авторів здійснено широкі географічні узагальнення: описані гірські системи суші, ліси й степи, значна увага приділена океанам і морям, вперше в Південній півкулі виокремлено Південний океан.
- Праця Б. Вареніуса зіграла рубіжну роль, що розмежувала ЕВГВ кінця XV – середини XVII ст. від географічних відкриттів Нового часу. Одночасно це було зародження нової галузі географічних знань – загальної фізичної географії.
- Головні думки Б. Вареніуса:
- 1) у своїй праці Вареніус визначив предмет географії – земноводна куля (“коло”), яку можна вивчати як ціле та окремими частинами;
- 2) звідси витікає поділ географії на загальну (за Жекуліним, “загальне землезнавство”) і окрему (за Жекуліним, країнознавство і краєзнавство);
- 3)географію Вареній поділив на хорографію, що описує значні за площею території, і топографію, яка описує невеликі площі;
Головні думки Б. Вареніуса:
- 4) підкреслив практичне значення географії (визначення географічних координат, вимірювання на картах;
- 5) математика посідає в географії досить важливе місце, як і астрономія;
- 6) географія, на його думку, є природничою наукою;
- 7) вивчення людини на земній поверхні охоплює характеристику жителів, їхніх зовнішніх рис, ремесел, торгівлі, культури, мови, способу правління чи державного устрою, релігії, міст, цікавих місць і визначних людей
- Намагання прояснити розвиток людського суспільства природничими причинами знайшли відображення у праці французького юриста й політика Жана Бодена (1530–1596) “Метод легко пояснити історію” (1566 р.). Автор помилково вважав, що географічне середовище діє через психіку людей і тим самим через характер народу. За Боденом, кращі умови для життя людей існують у помірному поясі, між 40˚ і 50˚ широти (саме там, де розташована Франція); саме тут виникли найбільш могутні держави, і ця смуга дала найвизначніших полководців, умілих купців і навіть найкращих акторів.
3. Новий період розвитку
суспільної географії
- Новий і новітній періоди у розвитку суспільної географії займає порівняно невеликий відрізок часу – з кінця XVII століття до нашого часу. Власне Новий період триває від кінця XVII ст. до середини XIX століття. Усі тенденції, закладені в новий період були закріплені й розвинуті в новітньому періоді.
- Новий період розвитку суспільної географії починається після епохи Великих географічних відкриттів, яка, по суті, підготувала докорінні зміни у географічній науці.
- У цей час увесь світ вже було за картографовано. Європа перетворилася в центр світового землезнання і вступила у нову систему суспільних координат.
- Великі географічні відкриття торували дорогу першій промисловій революції, широкому розвиткові поділу праці. Усередині держав поділ праці призвів до формування національного господарства (національних комплексів), а між державами – до формування світового ринку і в кінцевому підсумку – до розвитку світового господарства. Такі процеси надзвичайно прискорили розвиток наук, особливо географічної та економічної.
- У політичному плані унаслідок розпаду середньовічних імперії (Іспанська, Священна Римська тощо) утворилися національні держави. Ці держави, що сформувалися модерними націями, потребували повних даних про природу, населення і господарство на своїх територіях і на територіях інших країн. Це надзвичайно стимулювало розвиток економіко-географічного країнознавства
- У новому періоді латинська мова втратила свою головну функцію, яку вона виконувала у науковому житті Середньовіччя. На арену вийшли національні мови. Почали формуватися національні географічні школи.
- Серед національних географічних шкіл слід відзначити велику роль німецької географічної школи, яка домінувала до Першої світової війни, а також французької географічної школи, чи так званої “географії людини”.