Риси розвитку суспільної географії

Тема 2.  
РИСИ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

План (логіка викладу) матеріалу

• 1. Періодизація розвитку суспільної географії
• 2. Класичний період розвитку суспільної географії
• 3. Новий період розвитку суспільної географії
• 4. Новітній період розвитку суспільної географії
• 5. Три джерела і напрямки історичного розвитку суспільної географії

 

1. Періодизація розвитку  суспільної географії

 

• Кожна наука вивчає історію свого формування, зокрема джерела і причини виникнення, періодизацію, найважливіші тенденції й закономірності розвитку. Це дає змогу пояснити сучасний стан і структуру науки, її фундаментальні положення, спрогнозувати її подальший розвиток.

• Історія географії – це науковий погляд на походження дисципліни з метою виявлення засадничих джерел, переломних моментів, етапів і генеральних напрямків розвитку, її визначальних рис.

• Для об’єктивного висвітлення історії географії важливе значення має знання про панування в ту чи іншу епоху типу наукового світогляду.
• С. Рудницький виділяв типи світогляду: антропоцентризм і фізіоцентризм.
• На всіх етапах і стадіях людства та його розумової культури, в яких панував антропоцентризм, головним змістом поняття “земля” чи “країна” було населення землі чи країни.
• При фізіоцентризмі “земля” чи “країна” – це частина чи твір природи, що земля й усе земне належить до тієї ж таки природи й треба його по природничому розуміти.

• У другій половині 20 століття на арену виходить антропоцентризм у гуманістичній формі.
• Однак екологізація матеріального і духовного життя суспільства стала засобом синтезу цих двох типів людського науково-географічного світогляду.

• Періодизувати науку (О.Г. Топчієв, 2009 р.) важливо з кількох точок зору:
• 1) потреба суспільства у географічних знаннях, які змінювалися із розвитком людства,
• 2) головні цільові установки географічної науки та її панівні парадигми, методологічна орієнтація,
• 3) визначні географічні відкриття та фундаментальні розробки, що змінюють методологічні орієнтири,
• 4) співвідношення аналітичних і синтетичних підходів, диференціація та інтеграція географічних наук,
• 5) врахування етапних проблем та зміни у загальнонауковій методології.

• Основні підходи до історико-географічного аналізу розвитку суспільної географії знаходимо у працях Магидовича, Саушкіна, Арманда, Жупанського, Пістуна, Шаблія, Топчієва та інших дослідників.
• Єдиної думки щодо періодизації немає.
• Так, існує класичне розуміння поділу історичного процесу за видами суспільних формацій – рабовласницький, феодальний, капіталістичний (в т.ч. пізнього капіталізму – імперіалізму) і соціалізму.

• Американські вчені Джонсон і Стюарт виділили два періоди в історії розвитку СГ – давній і новий.
• До давнього вони віднесли античний час, середньовіччя, частину Нового часу.
• До нового часу вони віднесли період від XVIII століття до наших днів.

• Російський радянський географ Ю.Г.Саушкін виділив 12 періодів в історії СГ.

 

• У 1926 р. Степан Рудницький виокремив у розвитку географії як науки два періоди:
• 1) старі часи (до 18 століття);
• 2) нові часи (від 18 століття).

• О.І. Шаблій виокремив наступні періоди її розвитку:
• 1) класичний, який тривав від стародавніх часів до кінця 17 століття,
• 2) новий (від 18 століття до першої половини 19 століття) і
• 3) новітній (від другої половини 19 століття до наших днів).
• У новітньому періоді О.І. Шаблій виокремлює такі підперіоди:
• а) від 70-х років 19 століття до Першої світової війни,
• б) міжвоєнний період,
• в) після Другої світової війни і до нашого часу.

• О.Г.Топчієв (2009 р.) у розвитку географії та її суспільної гілки виділяє чотири головні етапи:
• 1) від зародження географії і до завершення епохи ВГВ (17 століття) включно (антично-середньовічний етап),
• 2) від завершення епохи Великих географічних відкриттів до останньої чверті 19 століття (класичний етап),
• 3) від 1870-х років до 1970-х років (новий етап),
• 4) від 70-х років 20 століття до наших днів (новітній етап, або етап сучасної географії).

• Я.І. Жупанський (1996 р., 2000 р., 2006 р.) подає дещо іншу періодизацію розвитку географії та суспільної географії, розглядаючи цю періодизація більше території України:
• 1) стародавні часи (античний період),
• 2) середньовіччя,
• 3) новий час,
• 4) новітній час,
• 5) сучасний час (період від 1991 р.).

2. Класичний період  розвитку географії та суспільної  географії

 

• Головна потреба людства упродовж цього періоду – пізнавати Землю, знати себе, своїх близьких і далеких сусідів, різні країни і народи, увесь світ.
• Головна методологічна настанова тогочасної географії – землеопис (за назвою науки: гео – земля, графо – пишу). Географи знов і знов відкривають, описують і картографують нові землі та моря.

Класичний період розвитку  географії та суспільної географії

 

• Класичний період започаткований саме у Стародавній Греції. Тоді було обґрунтовано засади географії як науки. Вчені висунули багато географічних наукових ідей, були написані фундаментальні твори з географії тогочасного світу (ойкумени).

Класичний період розвитку  географії та суспільної географії

 

• Особливість цього етапу – розрізненість наукових знань. Наукові географічні відомості нагромаджувалися в окремих осередках світової цивілізації: у давніх Вавілонії, Шумерії, Єгипті, Фінікії, Китаї. Дуже багато досягнень цих стародавніх цивілізацій було втрачено. Їх відкривали заново значно пізніше.

Класичний період розвитку  географії та суспільної географії

 

• у Європі сформувався грекоцентризм, а у світі – євроцентризм.
• У класичному періоди прийнято виділяти кілька під етапів (О. Шаблій): 1) давньогрецький і давньоримський (6 століття до нашої ери – 2 століття нашої ери),
• 2) арабський (6-14 століття),
• 3) Великих географічних відкриттів (середина 15 – кінець 17 століття). Їм відповідають головні осередки розвитку географії. Так, давньогрецькому і давньоримському – Давні Греція і Давній Рим, арабському – Близький і Середній Схід, Великих географічних відкриттів – Західна Європа.

• С. Рудницький обґрунтував чотири положення щодо історичних аспектів географії:
• 1) “справжня наукова історія географії починається в Стародавній Греції”,
• 2) в історії географічного пізнання слід розрізняти два виміри: а) екстенсивний (розвиток в “ширину”), коли вивченням охоплюються все нові і нові території; б) інтенсивний (розвиток у “глибину”), – проникнення у суть найважливіших географічних явищ і процесів;
• 3) найважливішими у стародавній географії є “перше становлення знань і методів землезнання”,
• 4) із самого початку розвитку наукової географії у сформувалися два наукові напрямки – природничий і суспільний (соціальний, гуманістичний).

• Серед великих учених Давньої Греції і Давнього Риму, внесок яких незаперечний, називають Геродота, Аристотеля, Платона.
• Та найбільший внесок у становлення географії зробили:
• Геродот (485–425  рр.), якого вважають не тільки “батьком історії”, а й “батьком географії”. Вважають, що саме йому належить фраза “географія є служницею історії”. Він описав Середземномор’я аж до Італії, де проживав і помер, узбережжя Чорного й Азовського морів, зокрема територію України-Скіфії (4 том його “Історії”)

• Аристотель уперше вжив слово “географія”. Тривалий час воно використовувалося у значенні науки про креслення, виготовлення карти, тобто мали на увазі картографію.
• Найбільш відомим географом античної Греції вважають Ератосфена. Його вважають справжнім батьком географії. Автор роботи “Географічні записки”, у якій він подав перші відомості про форму і розміри Землі.
• Зробив перший опис ойкумени – заселеної Землі, виокремив три частини світу – Європу. Азію та Лівію (Африку), установив 5 теплових поясів, склав одну із перших карт Землі.

• Класиком античної епохи став Страбон, якого вважають батьком суспільного землезнання.
• Він є автором 17-томної праці “Географія”. Саме за його роботами маємо систематизований огляд робіт стародавніх географів.
• Страбона фундатором суспільної географії. Він геніально передбачив сучасну геоекологію, називаючи Землю “домом людства”. Страбон розвивав також ідею територіальних відмінностей (районів).

• Птолемей (90-168) був астрономом, математиком, картографом і географом. Він опублікував геоцентричну систему Всесвіту, вперше розділив географічне знання на власне географію (загальну географію, хорологію – науку про кількісні характеристики Землі) і хорографію (науку описову, про якісні характеристики окремих територій) у книзі “Керівництво з географії”.

Підсумовуючи розвиток  географії у античну епоху  слід наголосити: